Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Віра як риса характеру

Название: Віра як риса характеру
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 23:30:49 17 апреля 2010 Похожие работы
Просмотров: 117 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Віра як риса характеру


Віра зовсім не є поняттям, що відповідає інтелектуальному клімату сучасності. Звичайно це поняття асоціюється з вірою в Бога й з релігійними доктринами, на противагу раціональному й науковому мисленню. Останнє, як уважають, ставиться до області фактів, на відміну від області трансцендентного, у якій науковому мисленню немає місця і яка є лише область дії віри. Для багатьох таке протипоставлення представляється непридатним. Якщо віру не можна погодити з раціональним мисленням, вона повинна бути елімінована як анахронізм, пережиток більше ранніх стадій культурного розвитку людства й заміщена наукою, що оперує фактами й теоріями.

Чи може людина жити без віри? Чи не передається віра "з молоком матері"? Хіба ми не повинні вірити нашим друзям, тим, кого ми любимо, і хіба не повинні вірити в самих себе? Чи можемо ми жити без віри в дієвість норм нашого життя? Дійсно, без віри людина стає порожньою, втрачає надію й боїться самого свого існування.

Для більше ясного розуміння справжньої проблеми, може бути, краще почати з обговорення проблеми сумніву. Сумнів теж звичайно розуміється як сумнів у чомусь - будь те яке-небудь припущення, та або інша ідея або яка-небудь людина; але воно також може розглядатися і як установка, що просочує наскрізь людську особистість, так що об'єкт сумніву має лише другорядне значення. Щоб зрозуміти цей феномен, варто провести різницю між раціональним і ірраціональним сумнівом. А потім ми спробуємо в такий же спосіб розібратися й з вірою.

Ірраціональний сумнів - це не реакція свідомості на яке-небудь помилкове або відверто помилкове припущення, а скоріше такий сумнів, яким, емоційно й інтелектуально, пофарбоване все життя людини. Для неї в жодній галузі діяльності не існує нічого, що має властивість правдивості; усе піддається сумніву, ні в чому немає впевненості.

Найбільш крайньою формою ірраціонального сумніву є невротично обумовлений сумнів. Людина, примушена сумніватися у всім, щоб вона не думала або не робила. Сумніву часто піддаються найбільш важливі життєві питання, але часто сумніви мучать і по дрібницях: яке, наприклад, плаття надягти, піти чи ні в гості й т.п. Однак у кожному разі, безвідносно до об'єкта сумніву — важливий він або дріб'язковий, — сумнів болісний для людини, розморює її.

Психоаналітичне вивчення механізму невротичного сумніву показує, що воно раціоналізує несвідомий емоційний конфлікт, основою якого є недостатня інтегрованість особистості, а також надмірне почуття безсилля й безпорадності. Тільки усвідомивши джерело сумніву, може людина впоратися з паралізацією волі, що саме й виникає з переживання внутрішнього безсилля. Якщо справжня причина не усвідомлюється, людина знаходить якесь інше рішення, що, хоча й незадовільно, все-таки дозволяє зняти стан болісного сумніву. Одним з таких псевдо рішень може бути, наприклад, змушена діяльність, у якій людина знаходить полегшення хоча б на час. Іншим може стати прийняття тієї або іншої "віри", у якій людина, так сказати, палить свої сумніви.

У наш час типовою формою сумніву є, однак, не активна, описана вище, а скоріше установка індиферентності: все можливо, немає нічого певного. Росте число людей, які сумніваються у всім - у роботі, у політики, у моралі, але, що гірше всього, ці люди думають, начебто такий стан є нормальним станом розуму. Вони почувають себе самотніми, спантеличеними, неспроможними змінити що-небудь; у житті вони покладаються не на власні думки, емоції, відчуття, а додержуються офіційно прийнятих стандартів, що від них і очікується. Хоча активний сумнів цим людям-автоматам не властиве, його місце займає індиферентність і релятивізм.

На противагу ірраціональному сумніву раціональний сумнів ставиться до тих вимог, положень і норм, визнання яких залежить від віри в авторитет, а не випливає із власного досвіду. Цей тип сумніву відіграє важливу роль у становленні особистості. Адже дитина спочатку засвоює ті ідеї й вимоги, покладаючись на незаперечний авторитет батьків. Потім, поступово знаходячи самостійність, незалежність від їхнього авторитету, вона починає проявляти до всьому критичне відношення. Процес дорослішання дитини починається з того, що вона висловлює сумнів щодо того, що раніше приймала на віру; і чим доросліше стає дитина, чим більшу незалежність від своїх батьків він виявляє, тим більше розвивається в неї критична здатність.

Раціональний сумнів в історичній ретроспективі став одним з головних рушійних сил сучасного стилю мислення й найбільш плідним імпульсом для розвитку сучасної філософії й науки. Тут теж, як і у випадку індивідуального розвитку, раціональний сумнів був пов'язаний зі звільненням від авторитету церкви й держави.

Що стосується віри, то ми й тут проводимо різницю, що було зроблено у відносини сумніву: між ірраціональною й раціональною вірою. Під ірраціональною вірою ми розуміємо віру в особистість, ідею або символ, засновану не на власному інтелектуальному або почуттєвому досвіді, а на емоційному підпорядкуванні якомусь ірраціональному авторитету.

Перш ніж продовжити, зупинимося докладніше на зв'язку між підпорядкуванням і інтелектуальними й емоційними процесами. Численні дані свідчать, що людина, що відмовилася від своєї внутрішньої незалежності й підкорилася якому-небудь авторитету, прагне підмінити власний життєвий досвід вимогами авторитету. Найбільш виразним прикладом може бути ситуація гіпнозу, у якій людина підкоряється волі іншої особи й, перебуваючи в стані гіпнотичного сну, готова думати і почувати те, як і що вселяє йому гіпнотизер. Навіть після виходу зі стану гіпнотичного сну вона продовжує додержуватися вказівок, навіяних гіпнотизером, хоча думає при цьому, що діє винятково по власному розумінню й ініціативі. Якщо, наприклад, гіпнотизер вселить, що в певну годину їй стане холодно і доведеться надягти пальто, то й у постгіпнотичному стані вона відчує викликаний перед тим стан і виконає відповідні дії, будучи при цьому переконаним, що й випробовуване нею відчуття й дії обумовлені реальною дійсністю і його власним волевиявленням.

Хоча ситуація гіпнозу являє собою найбільш яскравий приклад, що демонструє взаємозв'язок між підпорядкуванням авторитету й розумовим процесам, проте й у більшості щодо простих ситуацій виявляється той же механізм. Реакція людей на вождя, що володіє великою силою навіювання, — приклад такої напівгіпнотичної ситуації. У цьому випадку теж беззастережне прийняття його ідей відбувається не на основі переконаності слухачів, що припускає їхні власні міркування або критичну оцінку ідей, а на їхньому емоційному підпорядкуванні ораторові. У такій ситуації в людей виникає ілюзія згоди з висловленими ідеями, ілюзія їхнього раціонального схвалення. У дійсності ж ситуація прямо зворотна: люди приймають його ідеї тому, що вже підкорилися його авторитету в напівгіпнотичному стані. Гітлер дав непоганий опис цього процесу у своїх коментарях до рекомендацій із проведення пропагандистських мітингів переважно у вечірні годинники. Він говорив, що "вищий ораторський талант владної апостольської натури полягає в тім, що саме в цей час (увечері) йому вдається легше всього й найбільш природним образом скорити своїй волі людей, які відчувають у собі слабку силу опору, чим скоряти людей, які ще повною мірою мають сильну волю й у кому в повну міру звучить власний голос".

Для ірраціональної віри висловлення "Вірю, тому що безглуздо" - має повну психологічну обґрунтованість. Якщо хто-небудь робить заяву, що звучить цілком розумно, він цілком ординарний, нічим не відрізняється від інших людей. Якщо ж, однак, він насмілиться висловити щось із погляду розуму абсурдне, то самим уже цим фактом він показує, що виходить за межі повсякденного здорового глузду й має якусь магічну силу, владою, що піднімає його над звичайною людиною.

Самий яскравий приклад сучасної ірраціональної віри - віра в лідера диктаторського режиму. Її захисники намагаються доводити дійсність цієї віри апеляцією до факту, що мільйони готові віддати за неї своє життя. Якщо віру визначати в термінах сліпої відданості людині або справі, вимірюваною готовністю віддати за них своє життя, то воістину віра пророків у справедливість і любов і віра інших у владу сили була б в основі своєї однієї й тієї ж, різнячись лише по об'єкті. Тоді віра борців за волю й віра їхніх гнобителів відрізнялася б лише остільки, оскільки була б у вірою в різні ідеї.

Ірраціональна віра — це фанатична переконаність у чомусь або в кому ‑ те, суть якої в підпорядкованості особистому або поза особистому ірраціональному авторитету. Раціональна віра, навпроти, є тверде переконання, засноване на продуктивній інтелектуальній і емоційній активності. У структурі раціонального мислення, у якій, як передбачається, немає місця вірі, раціональна віра є саме важливою. Як, наприклад, учений приходить до нового відкриття? Невже він проводить експеримент за експериментом, збирає факт за фактом, не думаючи подумки того, що прагне знайти? Важливі відкриття подібним чином відбувалися вкрай рідко. Та й навряд чи взагалі можливо прийти до якихось важливих висновків, рішенням, якщо просто ганятися за порожніми фантазіями. Процес творчого мислення в будь-якій області людських прагнень часто починається з того, що можна було б назвати "раціональним передбаченням", що є результатом певної попередньої стадії вивчення, рефлективного мислення й спостереження. Коли вчений успішно збирає емпіричні дані, або виводить математичну формулу, або й те й інше, те щоб зробити своє первісне передбачення більше правдоподібним, він, як говорять у таких випадках, висловлює робочу гіпотезу. Ретельний аналіз цієї гіпотези з метою перевірки її застосувань і численних даних, підтверджували її, приводили до створення більше адекватної гіпотези, а в остаточному підсумку, можливо, і до її включення в більше широку теорію.

Історія науки повна прикладами віри в розум і пророкування істини. Коперник, Кеплер, Галілей, Ньютон - кожного з них надихала непохитна віра в розум. За неї Бруно був спалений на багатті, а Спіноза вигнаний із громади. На кожному етапі, з висування гіпотези до моменту формулювання теорії, необхідна віра: віра в передбачення як раціонально обґрунтовану ціль, віра в гіпотезу як у ймовірний і правдоподібний проект і віра в створену теорію, принаймні до того моменту, поки не буде досягнутий консенсус щодо її обґрунтованості й доказової сили. Така віра базується на власному досвіді, упевненості в силі розуму, спостереженні й міркуванні. Якщо ірраціональна віра приймає щось за істину тільки тому, що або більшість, або якийсь авторитет уважають це істиною, то раціональна віра припускає незалежність переконань, заснованих на власному продуктивному спостереженні й міркуванні.

Розум - не єдині сфери досвіду, де проявляється раціональна віра. У сфері людських відносин віра - необхідна передумова й щира дружба й любові. "Вірити" в іншу людину - значить бути впевненим у надійності й незмінності її основної установки, у надійності й незмінності її особистості. Цим ми не запевнюємо , що людина не може міняти свої думки, але що її основні, глибинні мотивації не піддані змінам; наприклад, що її здатність поважати людське достоїнство є незмінною частиною його особистості.

У цьому ж змісті ми віримо й у самих себе. Ми усвідомлюємо власне існування й сутність своєї особистості як незмінні протягом всього нашого життя, незважаючи на різні обставини й незважаючи на мінливість думок і почуттів. Це та сама реальність, що коштує за словом "я" і на якій заснована наша впевненість у власній ідентифікації. Якби ми не вірили в сталість нашої особистості, наше почуття ідентифікації виявилося б під погрозою, так що ми ризикували б упасти в залежність від інших людей, чиє схвалення стало б основою нашої самоідентифікації. Тільки людина, що має віру в самого себе, здатна вірити в інших людей, тому що тільки така людина може бути впевнена, що й у будущім він буде таким же, як тепер, а виходить, буде почувати й діяти так, як припускає тепер. Віра в себе є умову нашої здатності давати обіцянки, і, оскільки, як помітив Ніцше, людину можна визначити по його здатності давати обіцянки, вона і є однією з умов людського існування.

Ще одне значення поняття віри в людину полягає в тій вірі, що ми проявляємо відносно можливостей інших людей, своїх власних і навіть усього людства. Найбільш рудиментарною формою існування цього типу віри є віра матері у свого немовляти, а саме що він буде жити, рости, ходити й говорити. Але розвиток дитини щодо цього відбувається з настільки неухильною регулярністю, що, очевидно, не вимагає ніякої віри. Ці можливості розвитку відрізняються від тих, які можуть не одержати розвитку: до таким ставляться можливості дитини любити, бути щасливим, мислити самостійно, а також його відмітні здатності, наприклад артистичні дані. Вони - як насіння, які проростають і стають рослиною, якщо існують підходящі умови для їхнього розвитку, якщо ж таких умов не буде, можливість їхнього розвитку буде задушена в самому зародку. Однією з найважливіших умов є віра дорослих у реалізацію й розвиток здібностей дитини. Наявність цієї віри відрізняє процес освіти дитини від процесу маніпулювання нею. Освіта - це надання допомоги дитини в процесі реалізації її можливостей. Протилежністю освіти є маніпулювання, що засноване на відсутності віри в розвиток можливостей дитини й на переконанні, що з нею усе буде в порядку, якщо дорослі втолкують йому те, що представляється їм бажаним, і відсікають все, що здається їм небажаним. Тут немає самої потреби у вірі, як немає потреби вірити в робота, оскільки в обох однаково немає життя.

Віра в людство - це кульмінація віри в інші. У релігійних термінах ця віра виражається на Заході у формі іудео-християнської релігії, у термінах же мирської мови вона знайшла своє найбільш сильне вираження в прогресивних політичних і соціальних ідеях останніх 150 років. Як і віра в дитину, ця віра опирається на ідею, що можливості людини такі, що при відповідних умовах люди будуть здатні створити соціальний порядок на принципах рівності, справедливості й любові. Але людина ще не побудувала таке суспільство, а тому його переконаність у тім, що він може його побудувати, жадає від його віри. Але, як і всяка раціональна віра, ця віра теж не приймає бажане за дійсне, а опирається на минулі досягнення людства, на особистий життєвий досвід кожної людини - на його досвід мислення й любові.

Якщо ірраціональна віра заснована на підпорядкуванні силі, що сприймається як зовсім непереборна, всевідаюча й всемогутня, то раціональна віра опирається на прямо протилежний досвід. Ми маємо цю віру в силу розуму тому, що вона є результатом нашого власного спостереження й міркування. Ми віримо в можливості інших, у свої власні, можливості всього людства, тому й тільки в тій мері, у якій ми пізнали наші власні можливості, реальний розвиток нашої особистості, силу нашого розуму й любові. Підставою раціональної віри є продуктивність; жити по вірі означає жити продуктивно й бути впевненим в одному - у тім, що ріст і розвиток можливі тільки на основі продуктивної активності, а також того, що кожний з нас, як відомо з досвіду, є активним суб'єктом, предикатами якого є різні види діяльності. Звідси треба, що віра в силу (у змісті панування) і використання цієї сили протилежна раціональній вірі. Сподівання на наявну силу тотожно невір'ю в здійснення можливостей, які ще не реалізовані. Прогнозування майбутнього, що ґрунтується винятково на проявах сьогодення, виявляється глибоко помилковими й абсолютно ірраціональним, оскільки недооцінює розвитку можливостей людини. Не існує раціональної віри в силу, владу. Є тільки підпорядкування їй або, з боку тих, хто нею володіє, бажання удержати її. Хоча багатьом влада здається самою реальної із всіх речей, історія людства довела, що вона - саме нестійке із всіх досягнень людства. Саме тому, що віра й влада виключають одна одну, усі релігії й політичні системи, які споконвічно будувалися на раціональній вірі, стають корумпованими й в остаточному підсумку втрачають свій вплив, якщо впираються на силу або навіть просто вступають із нею в союз.

Тут варто коротко сказати ще про одне невірне розуміння віри. Часто думають, що віра - це стан, у якому перебуває людина, пасивно очікуючи здійснення своїх надій і сподівань. Оскільки цим характеризується ірраціональна віра, остільки, як треба з нашого аналізу, це зовсім невірно відносно раціональної віри. Тому що раціональна віра опирається на наш власний досвід продуктивності, вона вже в силу цього не може бути пасивної, але повинна бути вираженням справжньої внутрішньої активності.

На початку нашого обговорення я показав розходження між вірою як установкою, як рисою характеру й вірою як віруванням у якісь конкретні ідеї або сподіванням на якихось конкретних людей. Дотепер ми розглядали віру тільки в першому змісті, тепер же встає питання, чи існує який-небудь зв'язок між вірою як рисою характеру й об'єктом, у який людина вірить. З нашого аналізу раціональної й ірраціональної віри виходить, що в першому, на відміну від другого, такий зв'язок існує. Оскільки раціональна віра опирається на наш власний досвід продуктивності, оскільки її об'єктом не може бути щось трансцендентне людському досвіду. Ми не можемо говорити про раціональну віру, коли людина вірить в ідеї любові, розуму й справедливості не на основі власного досвіду, але лише тому, що його навчили вірити в це. Релігійна віра може бути різної. Не розділяють віри в силу церкви головним чином різні секти, а також деякі містичні релігійні течії, що затверджують власні сили людини в любові, його подоба щодо цього Богові, що зберегли й культивували установку на раціональну віру в термінах релігійного символізму. Що вірно для релігійних форм віри, вірно й для віри, вираженої у світських формах, - особливо в політичних і соціальних ідеях. Ідеї волі й демократії вироджуються в ірраціональну віру, якщо вони не підтверджуються досвідом власної продуктивності кожної людини, а навіяні йому різними партіями або державою, які силою примушують його вірити в ці ідеї.

Погляд, відповідно до якого прийняті нами рішення визначаються нашим характером, жодним чином не є фаталістичним. Хоча людина, подібно іншим створенням, і підкоряється силам, що впливає на неї, все таки вона єдина істота, наділена розумом, здатна усвідомлювати й розуміти самі ці сили, що завдяки цьому розумінню може відігравати активну роль у своїй долі, свідомо культивуючи в собі ті якості, які спрямовані на добро. Людина - єдине створення, наділене совістю. Совість - це голос, що кличе до самого себе, що говорить, що вона повинна робити, щоб стати самою собою, що дозволяє усвідомити щирі цілі життя й ті норми поведінки, які необхідні для досягнення цих цілей. Тому не можна сказати, що ми є безпомічними жертвами обставин; навпроти, ми саме в стані змінювати ті обставини, впливати на них, контролювати, принаймні до певного ступеня, умови, у яких ми виявляємося. Ми можемо сприяти реалізації тих умов, які сприяють розвитку наших прагнень до доброго. Але хоча ми й наділені розумом і совістю, завдяки чому стаємо активними творцями власного життя, самі розум і совість виявляються нерозривно пов'язаними з характером. Якщо в характері переважають деструктивні елементи й ірраціональні страсті, розум і совість умовкають, тому що їхнє нормальне функціонування стає неможливим. Зрозуміло, розвивати й використовувати ці наші найцінніші здатності - наше найперше завдання. Але вони не вільні, не існують незалежно від нашого емпіричного "я". Вони суть сили, що існують у структурі цілісної особистості, і, як і будь-який елемент структури, детерміновані цією структурою як цілим, у свою чергу, детермінують її.

Людина не може жити без віри. Вирішальне питання для нашого покоління, а також для майбутніх поколінь полягає в тому, чи буде наша і їхня віра ірраціональною вірою у вождів, техніку, успіх або раціональну віру в людину, що опирається на наш власний досвід продуктивної діяльності.


Література

1. Брей Р. Як жити в злагоді із собою й миром? - К., 1992.

2. Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997

3. Лейнг Р. У. Розділене Я. - К, 1995.

4.Московичи С. Век толп. - М., 1996.

5. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:30:02 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:49:58 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Віра як риса характеру

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151067)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru