Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Виховання культури спілкування у старшокласників

Название: Виховання культури спілкування у старшокласників
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 23:04:25 02 февраля 2010 Похожие работы
Просмотров: 734 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування в юнацтві

1.1 Спілкування як категорія в психології

1.2 Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників

1.3 Культура спілкування як основа взаємодії між людьми

Розділ 2. Експериментальне дослідження взаємозв’язку соціометричного статусу і культури спілкування

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2


ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. “Логічним центром” загальної системи психологічної науки в останній час стає проблема спілкування. На її основі можливий більш глибокий аналіз психологічних закономірностей і механізмів регуляції поведінки людини, формування її внутрішнього стану.

Культура спілкування включає до себе невербальні фактори, суттєві при передачі інформації. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного (вербального) спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками мовних стратегій чи стратегій спілкування.

Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культуру мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб’єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.

Під культурою мовного спілкування вчені розуміють високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Культура мовного спілкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох рівнів. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед, мислення. До другого – сукупність мовних та позамовних знань. Особливо в юнацькому віці спілкування стає головним джерелом пізнання навколишнього світу, а вміння творчо вирішувати проблему є важливим при соціалізації та адаптації в суспільстві, що й визначає актуальність даної курсової роботи.

Розробленість теми:

Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему.

Проблема спілкування пов’язана з працями А.Н. Леонтьєва, який вважав, що спілкування – певний бік діяльності, бо воно існує у кожній діяльності в якості її елементу. В.К. Соковкин аналізує людське спілкування як взаєморозуміння, як комунікацію, як діяльність, як відносини та як взаємовплив. Б.Г. Ананьєв підкреслював, що головною характеристикою спілкування, як діяльності є те, що через неї людина будує свої взаємовідносини з іншими людьми.

Представник психології К. Левін розглядав спілкування в юнацькому віці з точки зору соціально-психологічного явища.

Д.Б. Ельконін розглядає значення спілкування в старшому шкільному віці з позиції культурно-історичної теорії.

Всі дослідники (Л.С. Виготський, Л.М. Божович, І.С. Кон ті інші психологи юнацтва) так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, яке має для старших школярів спілкування з однолітками.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей виховання культури спілкування у старшокласників.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

- проаналізувати проблеми спілкування у старшокласників, проявлення закономірностей у спілкуванні у різних групах та соціально-психологічних аспектів взаємовідношень;

- дослідити соціометричний статус учнів у колективі;

- визначити потребу старшокласників у спілкуванні.

Об’єктом дослідження для даної курсової роботи є закономірності спілкування в юнацькому віці.

Предметом є дослідження особливостей потреби і культури спілкування старшокласників.

Методи дослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення, метод експерименту, методи математичної статистики, соціометричний метод, бесіда.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості культури спілкування, значення спілкування для старшокласників, вивчено потребу у спілкуванні старшокласників та їх соціометричний статус у класі.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розкриття у ньому соціометричного статусу має значення для виявлення переважаючого стилю спілкування.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури. Основна частина складається з двох розділів.

Вступ містить визначення актуальності, значення роботи та структури дослідження; обговорюється шлях дослідження, мета, методи, задачі. В першому розділі здійснено аналіз розробки проблеми у психолого-педагогічній і методичній вітчизняній і зарубіжній літературі. В другому розділі описується суть дослідження і результати. Висновки містять аналіз результатів, практичні рекомендації для шкільних психологів та вчителів.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми спілкування в юнацтві

1.1 Спілкування як категорія в психології

З точки зору психології спілкування – 1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, які породжуються потребами в спільній діяльності і включає до себе обмін інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії; 2) здійснювана відомими засобами взаємодія суб’єктів, що викликана потребами спільної діяльності і направлена на відчутну зміну в стані, поведінці і особово-сенсорних утвореннях партнера через складності і ємність феномена спілкування, тлумачення його як поняття залежить від вихідних теоретичних і критеріальних підвалин. В самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальний сенс спілкування визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ одної людини розкривається для іншої.

В спілкуванні людина самовизначається і пред’являється, показуючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні навички і риси характеру людини, по специфіці організації мовних сполучень – про загальну культуру і грамотність.

Спілкування пронизує всю життєдіяльність особи. Форми спілкування вкрай різноманітні. Але, в кінцевому рахунку, вони визначаються об’єктивними умовами, насамперед, характером суспільно-економічної формації. Спілкування, виражене в безпосередніх міжособових зв’язках людей, завжди відповідає певним історично склавшимся і соціально необхідним формам комунікації і реалізується у відповідності з нормами соціально задовільної поведінки [23, с.17].

М.С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути [14, с. 22].

Г.Л. Ільїн припускає, що “спілкування є реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об’єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування – його індивідуалізовані форми” [12, с. 23].

Я.Л. Коломинський аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив [15, с. 10].

З точки зору Б.Ф. Леонова, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування [19, с. 124].

Спробу інтегрувати в межах єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування здійснила Г.М. Андрєєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов’язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих, хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння).

Комунікативна сторона полягає в обміні інформацією. Інтерактивна полягає в організації взаємодії між індивідами, які спілкуються, інакше кажучи, в обміні не лише знаннями, ідеями, а і діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття одне одним партнерами по спілкуванню і встановленню на цій основі взаємопорозуміння [2, с. 65].

Спілкування є таким процесом взаємодії людей, в якому особи, які в ньому приймають участь, своїм зовнішнім виглядом і поведінкою завдають більш або менш сильний вплив на бажання і наміри, на думки, стан і почуття одне одного.

У різних людей різні здатності спілкування. В той час, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими без особливих зусиль зі своєї сторони або підтримують, або просто створюють в інших людей добрий настрій, інші вносять в свої взаємовідносини з людьми напругу або провокують в останніх негативні емоції [5, с. 35].

Об’єктивні відносини, в які люди вимушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, і суб’єктивне відображення даних відносин у вигляді думок і почуттів (суб’єктивні відносини) складають два основних шари міжособових відносин.

Взаємовідносини – це специфічний вид відносин людини до людини, в якому є можливість одночасного або віддаленого відповідного особового відношення, а спілкування – це інформаційна і предметна взаємодія, в процесі якої виявляються і формуються міжособові взаємовідносини [21, с. 55].

В онтогенезі спілкування є первинною, домінуючою формою відносин дитини до оточуючого середовища. Ця форма передбачає, перш за все, розуміння з боку іншого суб’єкта (в першу чергу, матері), яка потім замінюється формою, що передбачає взаєморозуміння, іншими словами, дитина не просто виражає свої бажання, але й враховує бажання людей, від яких залежить реалізація її власних.

З часом ведуча роль переходить від спілкування до предметної діяльності. Предметна діяльність реалізує таке відношення світу, яке виключає розуміння, піклування або любов зі сторони об’єкту діяльності. Об’єкт діяльності – річ неістотна, він байдужий до бажань дитини, до її існування та існує незалежно від дитини.

Рушійною силою дитячого розвитку є протиріччя між двома відношеннями дитини до світу між формою спілкування, яку вона може, хоче, або має здійснювати, і формою предметної діяльності, яка їй доступна або яка від неї вимагається.

Народившись, будь-яка людина попадає не лише в певний природний світ, але і в світ вже встановлених і багато в чому склавшихся людських взаємовідносин. Вступаючи в контакти, деяку частину цих відносин вона більш або менш активно перетворює у відповідності зі своїми особовими особливостями. В залежності від ступеня власної залученості людини в перетворення відносин, в які вона вступає, можливо умовно виділити три рівні спілкування: соціально-рольовий, діловий і інтимно-особовий.

В будь-якому суспільстві для кожної конкретної ситуаційної сфери, більше того, для кожної ситуації існують свої правила (встановлені законом чи традицією), знання яких допомагає в конкретних ситуаціях уникнути повного безплідного виснаження обох сторін. Причому, більше постраждалою в конфлікті, як правило, є сторона, яка в меншій мірі прагне до згоди як визнання певних правил, які регулюють взаємовідносини.

Згода як формальний рівень розуміння стосується не лише соціального-рольового рівня спілкування, але і ділового і інтимного спілкування [11, с. 65].

Кожний індивід виконує багато різноманітних соціальних ролей, іншими словами, фіксованих позицій в системі суспільних відносин, певного нормативного зразка поведінки, яка очікується від кожного, хто займає це місце. Суспільні відносини є безособовими, коли взаємовідносини між людьми визначаються лише тими соціальними ролями, які вони займають без урахування особливостей їх виконання.

Знаходження особистих рис в стилі виконання соціальної ролі викликає в інших членів групи відповідні реакції, і тим самим в групі виникає система міжособових відносин.

Найважливіша риса міжособових відносин – їх емоційна основа. Це означає, що міжособові відносини виникають і складаються на основі певних почуттів, що народжуються у людей по відношенню одне до одного. Ці почуття можуть бути кон’юктивними – зближуючими, об’єднуючими людей і диз’юнктивними – роз’єднуючими їх [17, с. 128].

Соціально роль розуміється як безособова норма, яка не залежить від особистих властивостей виконуючих її індивідів. Хоча вимоги, які пред’являються до людини роллю, не завжди формуються однозначно, вони тим не менш, досить об’єктивні. При дослідженні особистості словом “роль” позначають певний аспект, частину, сторону діяльності особи. Роль завжди в тому чи іншому ступені інтериорізована, іншими словами, засвоєна особою. Увага тут акцентується насамперед на тому, що сама людина сприймає, усвідомлює і оцінює ту чи іншу свою роль, яке місце займає вона в її образі “я”, який особистий сенс вона в неї вкладає.

Поняття “соціальна роль” ніби то зв’язує діяльність особи і її самосвідомість з функціонуванням соціальної системи. Особистість не може визначити себе безпідставно до системи своїх “соціальних ролей”, вона може зливатись, ідентифікувати з ними чи відсторонюватись, дистанціюватись від них, навіть протиставляти себе їм, але у всіх випадках при визначення свого "я“, вони нібито слугують для особистості точкою відліку [22, с. 33].

1.2 Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників

У віковій психології вік старшого школяра (9-11 класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів [12, с. 23].

Поряд з різноманітними закордонними теоріями та концепціями, які досліджували старшокласника, такими, як біогенетична теорія Стенлі Хол (1882-1923), Арнольд Гезел (1880-1961); концепція персонологічної (особистої) орієнтації Едуарда Інтронгера (1882-1963), Шарлота Бюлмер (1893-1982); Жан Піаже (1896-1980) – специфіка юначого мислення; психоаналіз Зиґмунда Фрейда (1856-1939); неофрейдизм Еріка Еріксона (1902-1982), важливий внесок в розуміння юначої психології вніс представник психології Курт Левін (1890-1947). Він виходив з того, що людська поведінка є функція, з одного боку, особистості, з другого – оточуючого її середовища. Властивості середовища та властивості особистості взаємопов’язані. Як дитина не існує без сім’ї, школи та ін., так і ці суспільні інститути не існують окремо від взаємодіючих з ними та завдяки їм індивідів. Єдність та взаємодія всіх особистих компонентів середовища Левін називає життєвим або психологічним простором.

Важливішими процесами перехідного віку Левін вважає поширення життєвого світу особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на яких вона орієнтується. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов’язуючи психологічний розвиток особистості із змінами його соціального положення. Але, ставлячи життєвий світ дитини в залежність від її безпосереднього оточення, мікросередовища, Левін залишає в тіні його загально-соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду моральності, зокрема, розбіжностей між підлітком та юнаком, та індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Між тим невизначеність вікового статусу не завжди означає також невизначеність рівня вимог та ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юнацької маргінальності дуже розпливчастеі не пояснює конкретних варіацій психіки та поведінки юнаків [14, с. 12].

Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов’язують юнацьку маргінальність з особливостями соціального статусу.

Д.Б. Ельконін розглядав юнацький вік з позиції культурно-історичної теорії та провів їх психологічний аналіз [23, с. 17].

Що стосується точки зору Д.Б. Ельконіна, то спілкування включене в систему суспільно-корисної діяльності. В середині цієї діяльності відбувається оволодіння здатністю будувати відносини і розвиватись.

Але поряд з цим, внутрішній світ особи, поза шкільною діяльністю, дружба, кохання, випадають з даної концепція як дещо неістотне [23, с. 17].

Саме характерне для старшокласників – неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, - відповідно вікова специфіка, право на автономію від старших, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, оцінок, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л.С. Виготський, Л.І. Божович) визначають і особливості розвитку особистості в старшому шкільному віці. Саме на основі нової соціальної ситуації розвитку відбувається корінна зміна в змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості старшокласника, що визначає зміни інших його психологічних особливостей. Таким чином, юнацький вік (згідно недостатньо точному, але образному і зрозумілому визначенню багатьох педагогів і психологів) виступає як своєрідна риса між дитинством і дорослістю.

Отже, старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

Не випадково Л.І. Божович і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, О.С. Мудрик, Є.А. Шумілін) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків [21, с. 58].

Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.

Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов’язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов’язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності і надавати їм оцінку тощо.

Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників деяких психологічних утворень і механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя [18, с. 10].

Одна з найважливіших психологічних характеристик зрілої особи – її ціннісні орієнтації (ЦО). В ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже благоприємний для утворення ЦО як стійкої властивості особистості, що сприяє становленню світогляду школярів, їх відношення до оточуючої дійсності (М.А. Волкова, В.Д. Єрмоленко, Б.С. Круглов, О.С. Шаров). В цих дослідженнях встановлено, що ЦО особи слід вивчати з точки зору виявлення їх психологічної суті, причин виникнення, механізмів формування і розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодіє суб’єктивних і об’єктивних детермінант цього розвитку.

В залежності від того, на які цінності орієнтується школяр (до чого в життя він прагне, що в цьому житті він бажає створити або отримати, в чому бачить особову цінність спілкування, своєї діяльності тощо), можна казати про соціальну зрілість. Іншими словами, про особову зрілість старшокласників можна судити по тому, наскільки змістовний бік ЦО, характерний для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства [25, с. 45].

Вікові особливості характеризують певну тенденцію розвитку особи на даному віковому етапі і існують завжди в вигляді індивідуальних варіантів розвитку особи конкретних дітей. Розвиток особи – складний довгий процес, який має привести до формування людської індивідуальності або зрілості особистості, що передбачає можливість постійного розширення своєї активності, сфери своїх взаємовідносин з другими людьми і речами, ці відношення опосередковані [16, с. 41].

Старший шкільний вік – це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду.

У зв’язку з самовизначенням виникають потреби розібратись в оточуючому і в самому собі, пошуку сенсу життя взагалі і, зрозуміло, свого життя.

Старшокласники переходять до систематичного засвоєння теоретичних основ різноманітних навчальних дисциплін. Для навчального процесу в старших класах характерна систематизація і узагальнення знань по різним предметам, встановлення змістовних міжпредметних зв’язків, що створює грунт для оволодіння найбільш загальними законами природи, суспільного життя та пізнання. Це ніби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його світогляд виступає і як типова особливість, і як фактор, який завдає вирішального впливу на весь психічний розвиток, і як умова, яка визначає розвиток пізнавальної діяльності, самосвідомості, самовиховання і направлені особи старшого школяра.

В старшому шкільному віці посилюється суспільна направленість особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.

Юнацтво – період завершення формування особистості. Але не можна забувати, що старшокласник вже є особистістю, часто досить яскравою і своєрідною.

Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива. Сама розповсюджена типова помилка вчителів – невміння роздивитись глибинні властивості, ядро особи старшокласника, оцінка його за якимись усередненими формальними і зовнішніми показниками. Таким, як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність.

В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Одні старшокласники чітко орієнтовані на діяльність, навіть, якщо основна сфера їх діяльності ще не визначена, такі юнаки відрізняються вираженою потребою в досягненні, вмінні ставити перед собою конкретну мету, розподіляти і планувати свій час. Інші живуть, головним чином, уявленням; світ їх фантазій і мрій часто погано взаємодіють з їх практичною діяльністю. Треті пасивно пливуть за течією, орієнтуючись переважно на задоволення своїх сьогоднішніх потреб в спілкуванні, емоційному комфорті, і не надто замислюються над майбутнім [13, с. 15].

1.3 Культура спілкування як основа взаємодії між людьми

Для того, щоб з’ясувати, що означає поняття культура спілкування, потрібно звернутися до загального поняття “культура”, визначення якого зазнало значної еволюції. Латинське слово “cultura” мало багато значень – від обробки землі до виховання, освіти, розвитку. У широкому розумінні це поняття означає сукупність проявів людської діяльності, досягнень і творчості народів. В українському педагогічному словнику С.Гончаренко “культура” тлумачиться як сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, що втілюються в результатах продуктивної діяльності [1, с. 150].

Р.Бернс розглядає культуру як:

а) загальну схему результатів людської діяльності, що відображається в думках, мові, реальних речах і залежить від здатності людини вивчати та передавати знання наступним поколінням за допомогою знарядь, мови й абстрактного мислення;

б) набір ухвалених поглядів, суспільних форм і матеріальних благ, які створюють характерні риси звичаїв расової, релігійної чи соціальної групи;

в) комплекс типових видів поведінки чи стандартних соціальних характеристик, притаманних якійсь конкретній групі, роду діяльності, професії, статі, віку [3, с. 242].

Культура – це здатність людини мислити, пізнавати себе і своє оточення. Саме наявність культури перетворює людей на гуманних, розумних, критично мислячих істот із моральними зобов’язаннями.

Сукупність відповідних знань та вмінь в лінгвістичній та методичній літературі визначають як культуру мови [7, с. 33]. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками “мовних стратегій” чи “стратегій спілкування” [10, с. 15].

Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культура мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб’єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.

Під культурою мовного спілкування розуміють високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Культура мовного спілкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох “рівнів”. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед, мислення. До другого – сукупність мовних та позамовних знань.

У сучасній когнітивній лінгвістиці загальновизнаною є наявність загальної бази знань – носіїв мови. До складу бази знань входять такі компоненти, як мовні знання (знання мови, принципів мовного спілкування) та позамовні знання (про контекст та ситуації, про адресат, про світ). Третій рівень – це культура мови, яка являє собою суму навичок та вмінь, що забезпечують логічність, експресивність, стилістичну адекватність мови тощо. На цьому ж рівні знаходяться навички як правильного нормативного, так і виразного використання невербальних засобів комунікації. Четвертий рівень включає вміння планувати дискусію й керувати нею з метою здійснення мовного впливу на адресата.

Культурологічний погляд на процес виховання вирішує велику кількість проблем, які постали перед педагогами. Вибрати культурологічну позицію на виховання означає аналізувати хід педагогічних подій крізь призму культурних норм життя та найвищих культурних цінностей. Це також означає враховувати тенденції світової культури та вирощувати молодого громадянина, здатного жити у контексті єдиної світової спільності.

Феномен культури спілкування знаходиться у центрі численних наукових досліджень. Фундаментальне значення для його осмислення мають праці, в яких вивчаються явища культури.

Неодностайність існуючих поглядів та наявність різноманітних підходів не дозволяє виокремити єдине, «універсальне» пояснення сутності феномену, у зв’язку з чим залишаються відкритими багаточисельні питання, що вимагають теоретичних розробок і практичної реалізації.

Зокрема, потребує розв’язання дилема стосовно встановлення змісту культури спілкування: чи відносити до нього всі закарбовані у досвіді людські здобутки у сфері спілкування, чи визначати зміст феномену лише аксіологічними вимірами. Від відповіді на це питання залежить підхід до вибору змісту досвіду спілкування та способів його трансляції у процесі підготовки школярів. Тлумачення культури спілкування у площині аксіології спрощує педагогічну задачу, основна частина якої полягає у формуванні гуманістичних цінностей, забезпечення успадкування гуманістичних культурних надбань.

У випадку віднесення до культури спілкування всіх набутків людства у цій сфері виникає необхідність складної, кропіткої і тривалої педагогічної взаємодії педагогів і школярів, скерованої на відбір суто людяних зразків спілкування, пошук ефективних шляхів для реалізації досягнень духовної культури у суб’єктивному житті людини, подолання тих негативних, аморальних поглядів, переконань, звичок, які стали складовими її свідомості і поведінки, особистісної культури, що вимагає педагогічної взаємодії з цілісним внутрішнім світом особистості, усіма його сферами.

На цій основі виникає висновок стосовно пріоритетності духовного у змісті педагогічного аспекту досліджуваного феномену, необхідності досягнення освітнього процесу у навчальному закладі рівня іманентності духовності. Цю тезу обстоює В.А.Семиченко, який підкреслює концептуальну єдність філософії духовності і філософії освіти, і стверджує, що останні у своїх принципових параметрах розкриваються за допомогою єдиних законів. Розглянуті міркування стали підставою для уточнення педагогічного аспекту поняття «культура спілкування особистості» у межах встановлення аксіологічних параметрів особистісної культури, з позицій духовності [25, с. 45].

Відповідно до цього є підстави розглядати поняття «культура спілкування» у педагогічному сенсі як складову духовної культури - частину суспільного досвіду спілкування, що за своїм змістом і способами реалізації представлена тими духовними цінностями, які є основою гуманістичного контексту спілкування людей.

Є.А. Шумілін розуміє процес опанування здобутків культури як процес засвоєння елементів досвіду у вигляді системи накопичених знань, принципів, умінь і навичок колективного співжиття, діяльності, критеріїв самовизначення і технологій соціальної взаємодії. Досвід, за переконаннями автора, виступає квінтесенцією змісту культури, продуктом селекції різноманітних технологій колективної життєдіяльності, соціальної консолідації і регуляції взаємодії людей [30, с. 35].

З урахуванням вищезазначеного уявляється можливим розуміти феномен культури спілкування особистості як індивідуальний результат засвоєння суспільного досвіду, а педагогічний аспект визначати у контексті опанування духовного змісту досвіду спілкування.

Вступаючи в спілкування, люди так чи інакше «налаштовуються» на взаємодію один з одним. Кожен бодай приблизно уявляє, що і як він скаже чи зробить, яка буде реакція інших на це, його власна реакція на цю реакцію тощо. Уявлення такого роду утворюють індивідуальний сценарій спілкування.

В основі індивідуальних сценаріїв лежать окремі типові культурні сценарії спілкування. Серед них є і сценарії, які визначають способи, завдання, форми спілкування, запроваджені у якійсь групі або культурі, і сценарії більш загального типу, відображені у загальнокультурних нормах і правилах спілкування. Такого роду загальнокультурні сценарії представляють собою те, що називають культурою спілкування.

У культурі спілкування є два взаємопов'язаних аспекти: зовнішній, ритуальний, «етикетний» і внутрішній, соціально-психологічний.

Ритуальний, «етикетний» аспект культури спілкування називають «зовнішньою культурою». Вона відображується у виконанні загальноприйнятих ритуалів спілкування, правил етикету, диктуючих, що і як належить робити під час спілкування. Характер цих відношень утворює другий, більш глибокий прошарок культури спілкування - її соціально-психологічний аспект («внутрішня культура») [19, с. 125].

Існують окремі загальні норми людських відношень, що склалися історично і стали загальноприйнятими у сучасному суспільстві. Вони не завжди і не усіма у дійсності виконуються, але поведінка у відповідності з ними вважається бажаною і очікується від людей. До основних норм «внутрішньої культури» відносяться наступні вимоги:

1) Чини (дій) у відношенні до інших так, як ти би хотів щоб вони діяли у відношенні до тебе. Це так зване «золоте правило моральності». Це означає, що людина, обираючи певний тип поведінки припускає можливість такої ж поведінки для будь-кого.

2) Виконуй свої обіцянки, домовленості і зобов'язання. Давні римляни сформулювали цю вимогу у вигляді принципу: «Домовленості мають виконуватися». Якби люди не притримувалися цього принципу, то будь-яка обіцянка, домовленість, зобов'язання взагалі б втратили сенс. Поведінка людей була б зовсім непередбачувана, і ніяких відносно стійких відношень між ними не існувало би.

3) Будь доброчинним, намагайся в міру можливості робити добро людям, виконувати їх прохання. Ми звично думаємо, що людина, з якою ми вступили в спілкування, буде діяти таким же чином.

Культурна людина будує спілкування за сценаріями, в основі яких узгоджена єдність зовнішньої і внутрішньої культури.

Посилена увага до питань міжособистісного спілкування людей і до культури поведінки об'єктивно зумовлена впливом їх на стиль спілкування між людьми, на моральний мікроклімат у колективах, а через них – на моральну атмосферу суспільства.

Спілкування, діяльність, пізнання, будучи змістом людської життєдіяльності, перебувають у нерозривній єдності, являють собою форми соціальної активності людини. Характерною ознакою спілкування як форми активності виступає її моральна спрямованість, моральна культура людей, що розкривається в спілкуванні (людяність, доброзичливість, дружелюбність, взаємоповага та ін.).

Повноцінне спілкування неможливе без співпереживання, без включення до свого внутрішнього світу цінностей, поглядів, почуттів іншого. Осмислюючи причини тих чи інших вчинків, поглядів, оцінок інших людей, особистість починає глибше осягати себе, свої чесноти й вади. Зіставляючи себе з іншими, людина збагачується осягненням складного внутрішнього світу людей, їхніх моральних якостей.

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих особистих і соціальних потреб людини, котра включається в нього з моменту свого народження. І хоч у перші роки життя спілкування має спонтанний характер, все ж спілкування з іншими людьми формує у дітей почуття довіри до тих, хто їх оточує, надійності, емоційного піднесення.

Проблема виховання культури спілкування постає з раннього шкільного віку. Багато учнів відчуває певні труднощі у налагодженні стосунків з іншими людьми, досягненні взаєморозуміння. Проблема спілкування для дітей не менш вагома за своїми наслідками, ніж для дорослих. На першому місці за переживаннями у дітей стоять конфлікти з товаришами, часто через невміння домовитися, бажання звернути на себе увагу. На другому місці - конфлікти з вчителем, на третьому – з батьками [2, с. 69].

Спілкування відбувається у ході як навчальної, так і позаурочної діяльності. У процесі його учень, як правило, засвоює вироблені суспільством норми поведінки, набуває нових знань, формується як особистість. Але в школярів потрібно спеціально виховувати культуру спілкування.

Оволодіння мистецтвом спілкування включає формування в учнів інтелектуальної, психологічної і соціальної здатності до налагодження контактів з іншими людьми та освоєння способів практичної реалізації цієї здатності. З метою опанування учнями навичок спілкування необхідно повідомити їм теоретичні знання відповідно до вікових можливостей та організувати на практиці їх взаємодію.

Практика спілкування може бути організована в різних формах: це участь у бесідах, рольових іграх, самостійне створення учнями ситуацій спілкування.

Головним засобом спілкування є мова, слово. На жаль, спостереження за мовною культурою учнів шкіл засвідчують, що діти не завжди можуть сформулювати та правильно висловити власні думки.

Мова їхня забруднена словами-паразитами, жаргонною лексикою. Але за тим, як володіє людина словом як засобом комунікації, нерідко роблять висновок про її культуру й вихованість. Виховання культури мови органічно входить у формування культури спілкування. Особливу увагу під час організації практики спілкування слід приділяти розвитку в учнів уміння вільно володіти усною мовою. Це передбачає наявність у школярів великого запасу слів, образності мовлення, формування здатності правильно сприймати те, що говорить інший учасник спілкування, і, в свою чергу, достовірно, без спотворень передавати думки партнера своїми словами; вироблення вміння висловлювати суть почутого; коректно ставити запитання і стисло, точно, логічно формувати відповіді на запитання партнера.

Це завдання розв’язується завдяки широкому залученню учнів до читання літератури, а також переказування змісту прочитаного, до регулярного обговорення книг, кінофільмів, концертів, до декламування віршів, складання словників нових понять і термінів, до проведення ігор з добору слів на певну тему, до участі у бесідах і диспутах.

Важливим є оволодіння мистецтвом починати та підтримувати бесіду. Для цього треба навчити школярів таких речей: відповідати на запитання зрозуміло, привітно, не соромлячись; ставити питання, які мають пряме відношення до теми розмови; висловлювати свою думку лише тоді, коли запитують, і уникати при цьому різкості й категоричності; уважно й чемно слухати співрозмовника.

Важливо також навчити дітей сперечатися. Традиційно суперечка закінчується образою, конфліктом. Але можна вирішувати цю справу "мирним шляхом". Потрібно тільки знати правила ведення суперечки: треба зацікавити суперника чимось; вміти його вислухати; запропонувати вирішення конфлікту; оцінити особистість товариша, його переваги. Суперечка зводиться до досягнення злагоди, взаєморозуміння, поваги до думки іншої людини.

Велике місце у формуванні й розвитку в учнів умінь, необхідних у спілкуванні, посідає рольова гра. Суть її як засобу володіння мистецтвом спілкування полягає в тому, що поставлене комунікативне завдання розв’язується партнерами в процесі імпровізованого розігрування певної ситуації, де вони виконують ролі окремих персонажів – її учасників. При цьому одна і та ж ситуація звичайно програється кілька разів, щоб учні могли виступити в різних ролях і запропонувати свої варіанти рішень, проаналізувати доцільність та життєвість поведінки кожного учасника. Рольова гра дає змогу школярам продемонструвати і простежити кілька індивідуальних варіантів програвання однієї і тієї ж ролі у заданій ситуації. В результаті у них з’являється можливість порівняти вимоги, що ставляться до виконання різних ролей у неоднакових ситуаціях, із власною поведінкою за аналогічних обставин.

Процес формування комунікативних умінь, необхідних школярам у сфері міжрольового спілкування, включає кілька етапів: засвоєння стандартних прийомів поведінки, доведення їх застосування до автоматизму, розвиток імпровізації у використанні заданих прийомів і перенесення умінь з однієї ситуації в іншу.

Важливо, щоб учні ставилися до правил культури спілкування позитивно. Неможливо примусити бути вихованим, якщо людина цьому чинить опір. Вихованість - така якість, яку не можна примусово, штучно прищепити. Вона виростає лише в результаті власної роботи дитини над собою. Необхідно знати норми етикету. Існує також цілий ряд найбільш загальних вимог, що виражають основні норми поведінки в будь-якій сфері людського життя: ввічливість, скромність, тактовність, охайність, вихованість, доброзичливість. Усі вони пов'язані з увагою, добрим ставленням до оточуючих людей в міжособистісному спілкуванні.

Хороші манери, дотримання норм етикету, вихованість споконвічно цінуються й шануються, бо за ними стоять глибока духовність, багатий внутрішній світ людини. Треба мати міцні звички, щоб їх додержуватися. Та найголовніше - потрібно хотіти бути вихованим.

Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Правила для мовця:

· Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

· Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.

· Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.

· Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.

· Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

· Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не були протиріччям задуму бесіди.

· Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача - обмежені.

· Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

· Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Правила для слухача:

· Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

· Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

· Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

· Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

· Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.


РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження взаємозв’язку соціометричного статусу і культури спілкування

Найважливіший колектив, якому належить старшокласник і під впливом якого формується його особистість – це шкільний клас. Учнівський колектив, відмічає Л.І. Новікова, з одного боку – “функція педагогічних зусиль дорослих, так як проектується дорослими і розвивається під їх прямим і непрямим безпосереднім або опосередкованих впливом. З одного боку – він є явищем, яке розвивається спонтанно, так як діти потребують спілкування і вступають в спілкування не лише по встановленим дорослими рецептам.

Ця подвійність знаходить своє відображення в подвійній структурі колективу: формальній, яка визначається через задану організаційну структура, систему ділового спілкування, набір діяльності, і неформальну, яка складається в процесі вільного спілкування дітей” [2]

Для школяра важливо не просто виконання якоїсь соціальної ролі, але й те, щоб ця роль відповідала його індивідуальності. Він прагне, щоб структура ділових стосунків в класі максимально відповідала структурі міжособових стосунків. Але в той же час в межах організованого колективу “питання стосунків товариша до товариша – це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності” [35]

Старший шкільний вік – це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду. В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива.

Критерії, які визначають соціометричний статус старшокласника в його класному колективі, складні і багатогранні. По даним Коломенського, на першому місці тут стоїть вплив на однолітків (значення цієї якості з віком неухильно зростає) і, як у молодших підлітків, фізична сила; на другому місці – моральні якості, які безпосередньо проявляються в спілкуванні, і суспільна робота; далі йдуть інтелектуальні якості і добре навчання, працелюбство і навички праці, зовнішня привабливість; на останньому місці стоїть прагнення командувати. По даним Б.М. Волкова, десятикласники більш за все цінують якості особистості, які виявляються в спілкуванні, взаємодії з товаришами (чесність, готовність допомогти в складну хвилину). В дослідженні А.М. Лутошкіна дається інша послідовність переваг: інтелектуальні якості, відношення до людей (доброта, чуйність), моральні якості, вольові, ділові, зовнішні дані.

З цих даних видно, що соціометричний статус невід’ємно пов’язаний зі спілкуванням старшокласників.

Для експериментального дослідження взаємозв’язку соціометричного статусу з культурою спілкування старшокласників ми обрали такі методики: методика “Соціометрія” і методика “Потреба в спілкуванні”.

В дослідженні взяли участь 27 дослідних. Робота була проведена на базі ЗОШ №5 м. Дубна в 10-А класі.

Методика “Соціометрія”. Між складом групи і кожним з її членів складається певна система стосунків, в якій кожний отримує своє місце. Для виявлення статусу членів групи застосовується соціометричний метод Дж. Морено, який дозволяє кількісно визначити кількість виборок, отриманих кожним школярем по діловим, рольовим, емоційним критеріям. На основі цих даних будується соціометрична матриця, на якій чітко виражене місце кожного члена групи в її ієрархії. Рангові місця групи, як правило, розподіляються наступним чином:

Лідери (ведучі). На ці місця претендують особи, здатні до активної взаємодії, прийняттю відповідальних рішень, управлінню людьми, творчої ініціативи. Їх реальний рейтинг визначається вибором групи – більше 50% вибору (від 50 до 100%).

Переважні. Наступні за рейтингом за лідерами (від 10 до 50%). До них відносять актив робочої групи, в складі якого переважають люди, здатні бути активними виконавцями, але серед них є і такі, хто в певних обставинах здатний зайняти лідерське місце.

Відвернені. Маючі не більше 10% вибору і низький рейтинг в групі. Вони або неактивні в спільній діяльності, або не змогли встановити позитивні ділові і особові стосунки з членами групи.

Ізольовані. Які не отримали вибору і стоять поза групою. Для них характерне невизнання їх групою і небажання з ними співпрацювати.

Ця методика дозволяє визначити положення дослідного в системі міжособових стосунків тієї групи, до якої він належить.

Перед початком дослідження, члени групи, які зібрались в класі, отримують інструкцію наступного змісту:

“Ваш клас існує вже давно. За час спільного життя і спілкування одне з одним, ви, мабуть, змогли непогано взнати один одного, і між вами склались певні особисті і ділові стосунки, симпатії і антипатії, повага, неповага один до одного тощо. Будь ласка, дайте у цьому зв’язку відповідь на наступні запитання, дописавши в них свої відповіді на окремому листі паперу. Його необхідно підписати, щоб ми могли судити про те, хто і кого обирає.

Кому з однокласників в першу чергу, другу і третю ти розповіси про те, як провів час в компанії друзів? (емоційне спілкування).

Хто з однокласників може вказати на твої недоліки, кого б ти послухав? (Довірче спілкування).”

Учні підписують свої листки і на кожне питання записують в суворій послідовності три прізвища. Вибір здійснюється лише із членів досліджуваного колективу.

Число виборів, отриманих кожним учнем, характеризує його місце в системі особистих стосунків, іншими словами, визначає його соціометричний статус.

По першому питанню (Емоційному спілкуванню).

Лідери: від 5 і більше виборів.

Переважні: 4-3 вибори.

Відвернені: 2-1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

По другому питанню (Моральне спілкування).

Лідери: від 4 і більше виборів.

Переважні: 3-2 вибори.

Відвернені: 1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

Результати дослідження доречно оформити в вигляді таблиці, в які подаються індивідуальні коефіцієнти по кожному виду спілкування.

Таблиця 2.1

Прізвище Емоційне спілкування Моральне спілкування
1 Арутюнян А. 1 Відвернений 1 Відвернений
2 Багалюбський Д. 1 Відвернений 1 Відвернений
3 Бапрова А. 2 Відвернений 2 Переважний
4 Байла В. 5 Лідер 4 Лідер
5 Вінокурова С. 5 Лідер 3 Переважний
6 Глядя К. 4 Переважний 3 Переважний
7 Демченко Д. 1 Відвернений 1 Відвернений
8 Ємельяненко А. 5 Лідер 3 Переважний
9 Іванова О. 4 Переважний 3 Переважний
10 Іщенко Н. 0 Ізольований 0 Ізольований
11 Кориш К. 1 Відвернений 0 Ізольований
12 Левченко В. 5 Лідер 5 Лідер
13 Літкевич Д. 3 Переважний 3 Переважний
14 Літовко В. 3 Переважний 3 Переважний
15 Луньова К. 3 Переважний 2 Переважний
16 Максименко А. 1 Відвернений 1 Відвернений
17 Малахова Т. 1 Відвернений 1 Відвернений
18 Мальований А. 4 Переважний 2 Переважний
19 Манзя О. 0 Ізольований 0 Ізольований
20 Мітрофанова А. 1 Відвернений 1 Відвернений
21 Нікрасова К. 5 Лідер 2 Переважний
22 Павленко М. 0 Ізольований 0 Ізольований
23 Пєньпаула Л. 3 Переважний 3 Переважний
24 Полях С. 4 Переважний 5 Лідер
25 Рибалка С. 2 Відвернений 3 Переважний
26 Скиба П. 2 Відвернений 2 Переважний
27 Тихонін К. 2 Відвернений 2 Переважний

Звідси видно, який соціометричний статус займає кожний з учнів.

Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок про те, що у класі при емоційному спілкуванні більше всього переважає відвернених (40%), відповідно переважних – 30%, лідерів – 19%, що свідчить про те, що діти, які складають групу лідерів, орієнтовані на рівноправність в спілкуванні, вона заснована на взаємоповазі, повазі і довір’ї, взаємопорозумінні і взаємному вираженні, відкритості, розвитку, ізольованих – 11%, такі учні намагаються придушити особистість співрозмовника, не бажаючи розуміти співрозмовника, при цьому вимагаючи згоди з власною позицією. Вони не рахуються з чужою точкою зору, відкидаючи її.

При моральному спілкуванні у класі більше переважних – 52%, відвернених – 22%, ізольованих – 15 % та лідерів – 11%.

Методика «Потреба в спілкуванні».

Інструкція

У бланк відповідей впишіть «так» (або поставте «+») поруч із номером твердження, якщо ви згодні з ним. Якщо ж ви не згодні із твердженням, то напишіть «ні» (або поставте «-») (Додаток 1).

Бланк відповідей

1. 17. 24. 3. 15.
2. 18. 26. 4. 16.
7. 19. 28. 4. 25.
8. 20. 30. 6. 27.
11. 21. 31. 9. 29.
12. 22. 32. 10.
13. 23. 33.
14.

сума «так»

сума «ні»

Обробка результатів

1. Підрахувати кількість відповідей «так» у першому, другому й третьому стовпчиках бланка відповідей,

2. Підрахувати кількість відповідей «ні» у четвертому, п'ятому стовпчику бланку відповідей.

3. Обидва числа додати і порівняти з психодіагностичною шкалою.

Діагностична шкала

Властивість Рівні
нижчий за середній середній вищий за середній
Потреба у спілкуванні 0-23 24-28 29 і більше

Таблиця 2.2

Прізвище Нижчий за середній Середній Вищий за середній
1 Арутюнян А. 24
2 Багалюбський Д. 23
3 Бапрова А. 24
4 Байла В. 29
5 Вінокурова С. 25
6 Глядя К. 27
7 Демченко Д. 22
8 Ємельяненко А. 24
9 Іванова О. 26
10 Іщенко Н. 22
11 Кориш К. 20
12 Левченко В. 30
13 Літкевич Д. 25
14 Літовко В. 28
15 Луньова К. 25
16 Максименко А. 23
17 Малахова Т. 22
18 Мальований А. 24
19 Манзя О. 19
20 Мітрофанова А. 23
21 Нікрасова К. 28
22 Павленко М. 22
23 Пєньпаула Л. 27
24 Полях С. 30
25 Рибалка С. 28
26 Скиба П. 24
27 Тихонін К. 26

В результаті проведення даної методики виявилось, що 56% учнів мають середній рівень потреби в спілкуванні, це ті учні, які мають статус переважних і частково відвернених у спілкуванні, 33% - низький рівень потреби у спілкуванні (статус ізольованих і частково – відвернених), і 11% - високий рівень потреби в спілкуванні (статус лідерів).

Моральні якості, які невід’ємно пов’язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус, більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). У результаті проведення дослідження, виявилось, що культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Провівши методики “Соціометрія” та “Потреба у спілкуванні”, ми отримали дані, завдяки яким робимо висновок, що у класі більш за все учні з переважним соціальним статусом і середнім рівнем потреби в спілкуванні, діти, які займають високий соціометричний статус і мають високий рівень потреби в спілкуванні бачать у співрозмовника особистість, довіряють та поважають думку співрозмовника, спілкування засноване на рівноправних стосунках та взаємопорозумінні. Діти, які відносяться до групи з низькою потребою у спілкуванні і мають ізольований соціальний статус, не рахуються з точкою зору інших, прагнуть “придушити” особистість співрозмовника. Не бажаючи зрозуміти співрозмовника, але вимагають, щоб з їх позицією погоджувались і розуміли. Саме це й є причиною того, що дітей відносять до групи ізольованих і відвернених.

Для підвищення рівня потреби в спілкуванні та рівня культури спілкування потрібно організовувати різні форми спілкування: участь у бесідах, рольових іграх, самостійне створення учнями ситуацій спілкування, залучення учнів до читання літератури, а також переказування змісту прочитаного, регулярне обговорення книг, кінофільмів, концертів, декламування віршів, складання словників нових понять і термінів, проведення уроків на певну тему (Додаток 2).

ВисновкИ

На основі аналізу психолого-педагогічної література та проведеного дослідження були сформульовані наступні висновки.

Поняття “культура спілкування” розглядається як високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне та невербальне спілкування, які розрізняють за змістом, за метою, за засобами.

До рівнів культури мовного спілкування належать: а) високо розвинуті пізнавальні процеси; б) сукупність мовних та позамовних знань; в) сума навичок та вмінь, що забезпечують логічність, експресивність, стилістична адекватність мови тощо; г) вміння планувати дискусію й керувати нею для здійснення мовного впливу на адресата.

У взаємодії між людьми, тобто у взаємодії між ними виникають суб’єктивні міжособистісні відношення, які у психології називають спілкуванням. У масштабах життєдіяльності людини спілкування, тобто взаємодія з іншими людьми, є, по-перше, головною умовою виживання, по-друге, забезпечує реалізацію функції навчання, виховання і розвитку особистості. Дитина, ізольована від суспільства людей, не може опанувати механізми людської поведінки, людського пізнання, сукупним досвідом людства.

Особливо важливим аспектом спілкування є те, що воно є однією складовою розвиваючої особистості старшокласника. Проблема юнацького віку, хоча виникає вона набагато раніше – це перебудова стосунків з батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, заснованих на взаємній довірі, повазі і відносної, але неухильно зростаючої рівності. Юність – важлива пора становлення особистості. Однією з самих важливих потреб юнацького віку є потреба у емансипації від контролю та опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними порядків і правил.

Перш за все, підвищується соціальний рівень цілей та збагачується зміст спільної діяльності, складаючий стрижень колективного життя. Дуже важливо для старшокласника зайняти стійкий соціальний статус у своєму колективі. Психолог Коломінський довів, що моральні якості, які невід’ємно пов’язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус; психолог Б.Н. Волков підтвердив, що більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). Культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Довести це ми змогли і в своєму експериментальному дослідженні. Провівши методики “Соціометрія” та “Потреба у спілкуванні”, ми отримали дані, завдяки яким робимо висновок, що у класі більш за все учні з переважним соціальним статусом і середнім рівнем потреби в спілкуванні, діти, які займають високий соціометричний статус і мають високий рівень потреби в спілкуванні бачать у співрозмовника особистість, довіряють та поважають думку співрозмовника, спілкування засноване на рівноправних стосунках та взаємопорозумінні. Діти, які відносяться до групи з низькою потребою у спілкуванні і мають ізольований соціальний статус, не рахуються з точкою зору інших, прагнуть “придушити” особистість співрозмовника. Не бажаючи зрозуміти співрозмовника, але вимагають, щоб з їх позицією погоджувались і розуміли. Саме це й є причиною того, що дітей відносять до групи ізольованих і відвернених.

Список використаної літератури

1. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М., 2000. – С. 150-152.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1999. – С. 65-74.

3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 2001. – С. 242-243.

4. Бодалев А.А. Личность и общение. – М.: Педагогика, 2003. – С. 65-78.

5. Бодалев А.А. Психология общения. – М.: Педагогика, 2007. – 103 с.

6. Братченко С.Л. Психология в мире диалога// Вопросы психологии. – 1999. – №2. – С. 6-7.

7. Водзінський Д.І. Колектив і особистість старшокласників. – К., 2001. – С. 33-39.

8. Головаха Е.И. Психология человеческого взаимопонимания. – К., 1999. – С. 17-26.

9. Дубровина И.В. Формирование личности старшеклассников. – М., 1999. – С. 74-75.

10. Захарова А.В. Психология обучения старшеклассников. – М., 2006. – С. 15-21.

11. Золотнякова А.С. Проблемы психологии общения. – К., 2004. – 78 с.

12. Ильин Г.Л. Некоторые вопросы психологии общения// Вопросы психологии. – 1999. – №5. – С. 23-25.

13. Карпова Н.Л. Международная конференция по психологии общения// Вопросы психологии. – 2001. – №1. – С.14-17.

14. Коган М.С. Мир общения: Проблема межсубъективных отношений. – М., 2002. – 65 с.

15. Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. – М., 2003. – С. 10-17.

16. Кон И.С. Психология старшеклассника. – М., 2002. – С. 41-55.

17. Крутецкий Я.Л. Психология обучения и воспитания школьников. – М., 2006. – С. 127-135.

18. Куницына В.Н. Стиль общения и его формирование. – Л., 2003.

19. Леонов Б.Ф. Психологические процессы и общение. – М.: Наука. – 2005. – С. 124-135.

20. Ложкин Г.В. Структура межличностных отношений. – М., 2005.

21. Мудрик А.В. Общение школьников. – М.: Педагогика, 2005. – С. 55-87.

22. Носуленко В.Н. Проблема общения в психологии. – М.: Наука, 2002. – С. 32-38.

23. Петровский А.В. Опыт построения социально-психологической концепции групповой активности// Вопросы психологии. – 2002. – №5. – С. 17-18.

24. Рождественская Н.А. Роль стереотипов в познании человека человеком// Вопросы психологии. – 2001. – №4. – С. 19-25.

25. Семиченко В.А. Психология общения. – К., 2007. – С. 45-56.

26. Снегирева Т.В. Восприятие сверстников и взрослых подростками и старшеклассниками// Вопросы психологии. – 2003. – №5. – С. 61-70.

27. Снегирева Т.В. Особенности межличностного восприятия в подростковом и юношеском возрасте. – К., 1999. – 48 с.

28. Ушакова Т.П. Речь человека в общении. – М.: Наука, 2003. – С. 69-73.

29. Цуканова Е.В. Психологические трудности межличностного общения. – К., 2005. – 159 с.

30. Шумилин Е.А. Психологические особенности личности старшеклассников. – М., 1999. – С. 34-37.


Додаток 1

Твердження

1. Мені приємно брати участь у різного роду святкуваннях.

2. Я не можу придушити свої бажання, навіть якщо вони суперечать бажанням моїх товаришів.

3. Мені подобається висловлювати кому-небудь свою прихильність.

4. Я більше зосереджений на набутті впливу, ніж дружби.

5. Я відчуваю, що стосовно моїх друзів у мене більше прав, ніж обов'язків.

6. Коли я дізнаюся про успіх свого товариша, у мене чомусь погіршується настрій.

7. Щоб бути задоволеним собою, я повинен комусь у чомусь допомогти.

8. Мої турботи зникають, коли я опиняюся серед однокласників.

9. Мої друзі мені ґрунтовно набридли.

10. Коли я роблю важливу роботу, присутність людей мене дратує.

11. Притиснений до стіни, я говорю лише ту частку правди, яка на мою думку, не зашкодить моїм друзям і знайомим.

12. У важкій ситуації я думаю не стільки про себе, скільки про близьку людину

13. Неприємності в друзів викликають у мене такий жаль, що я можу захворіти.

14. Мені приємно допомагати іншим, якщо навіть це й завдає мені значних труднощів.

15. З поваги до друга яможу погодитися з його думкою, якщо він і не правий.

16. Мені більше подобаються пригодницькі розповіді, ніж розповіді про любов.

17. Сцени насильства в кіно викликають у мене відразу.

18. На самоті я відчуваю тривогу і напруженість більше, ніж коли перебуваю серед людей.

19. Явважаю, що основною радістю в житті є спілкування.

20. Мені шкода бездомних кішок і собак.

21. Я волію мати поменше друзів, зате близьких.

22. Я люблю бувати серед інших людей.

23. Я довго переживаю після сварки із близькими.

24. У мене справді більше близьких друзів, ніж у багатьох друзів.

25. У мені більше прагнення до досягнень, ніж до дружби.

26. Я більше довіряю власній інтуїції й уяві в думці про людей, ніж судженням про них з боку інших людей.

27. Я надаю великого значення матеріальному забезпеченню й благополуччю, ніж радості спілкування з приємними мені людьми.

28. Яспівчуваю людям, у яких немає близьких людей.

29. По відношенню до мене люди часто невдячні.

30. Я люблю розповіді про безкорисливу дружбу.

31. Заради друга я готовий пожертвувати своїми інтересами.

32. У дитинстві я входив до компанії, де завжди трималися разом.

33. Якби я був журналістом, то я б із задоволенням писав про силу дружби.


Додаток 2

Культура спілкування і мовленнєвий етикет українського народу (урок розвитку зв’язного мовлення для старшокласників)

Мета: познайомити учнів з етичною культурою українського народу; виховати культуру мови і культуру спілкування; розвивати зацікавленість проблемою відродження та розвитку кращих традицій української мовленнєвої поведінки.

Усунути деформацію мови,

очистити її від спотворень,

повернути нашій мові справжню

народну красу - це справа честі всіх нас,

і старших, і молодших,

це природній обов’язок перед незалежною,

вільною Україною

Олесь Гончар

Хід уроку

Вступне слово вчителя. Уподовж століть творились норми поведінки людини в товаристві з іншими людьми. В нашого українського народу теж є свої гарні звичаєві правила спілкування. А чи знаєте ви їх добре? Чи завжди усвідомлюєте силу слова? Що вам відомо про науку етику?

Учитель. З поняття про етику випливає поняття про етикет. Слово «етикет» - французького походження. У середньовіччі воно вживалося для означення норм поведінки та порядку дій при дворах монархів («придворний етикет»), а також у дипломатичних колах. Пізніше цим словом почали визначати норми поведінки та правила ввічливості у будь-якому товаристві. Правил поведінки та ввічливості має дотримуватися кожна людина, яка себе поважає. Сказати, що всі люди в даний час невиховані - це судження буде помилковим. Так само як сказати, що всі люди злі. Це теж неправильно. Людина частіше буває доброю, ніж злою. Добро в людині завжди має перемагати зло. Про це дуже гарно говориться в народній скарбниці українських прислів’їв і приказок. Назвіть перлини української мудрості про добро і зло.

(Учні називають приказки і прислів’я про перемогу добра над злом).

Учитель. Ці приказки і прислів’я названі вами є свідченням того, що в основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Цими чеснотами віддавна славився український народ. На це звертали увагу дипломати й мандрівники, котрі бували в нашім краю. Так, датський посол Юлій Юст, що в 1709-1712 рр. відвідував Росію, а 1711 р. їхав через Україну, писав: «Місцеві мешканці (Королевця), як і взагалі все населення Козацької України, відзначаються великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто й чисто утримують доми», а Джозеф Маршал про Україну 1769-1770 рр. згадував: «сучасне українське покоління - це моральний і добре вихований народ».

Всі вони насамперед поважали наш народ за ввічливість. Як ви розумієте поняття ввічливості людини?

Учитель. Хочу ще звернути вашу увагу на походження цього слова, його первісного значення. Пов’язується воно з формою у вічі: тобто ввічливий - «той, хто дивиться у вічі». У народі кажуть, що очі - дзеркало душі. Отже, спілкуючись (вітаючись, прохаючи що-небудь, дякуючи, запрошуючи тощо), співбесідники дивились у вічі один одному. Цим самим люди демонстрували свою миролюбність, відсутність ворожості, агресивності. Поступово прикметник «увічливий» переосмислився і набув переносного значення: «який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб’язність».

Тепер за допомогою проблемних ситуацій перевіримо вашу ввічливість і знання правил етикету:

Ситуація 1. Вас запросили в гості. Під час гостини ви ненавмисне розбили якусь річ. Як ви маєте повестися в такій ситуації? Як довго потрібно залишатися в гостях?

Ситуація 2. Ви прямуєте вулицею. Назустріч вам крокують двоє хлопців: один з них - вам знайомий, а іншого - ви бачите вперше. Зустрілись. Привітались. Вам знайомий починає вас про щось розпитувати. Чи правильно поступив хлопець, з яким ви давно знайомі?

Ситуація 3. Закінчився концерт відомого співака. У вас появилось велике бажання познайомитися з ним особисто і взяти в нього автограф. Яким чином ви це зробите?

(Вирішення проблемних ситуацій учнями).

Учитель. Культура спілкування - найважливіша складова загальної культури людства. Ввічливості, мовленнєвому етикетові, культурі поведінки, культурі спілкування треба наполегливо вчитися і навчати інших.

Своїм корінням культура спілкування сягає дуже далеко в давнину. Зробимо екскурс у минуле.

Князювання Володимира Мономаха. Князь давньоруський важко хворий. Володимира переслідує відчуття, що незабаром його душа покине грішне тіло. Він вирішує залишити своїм синам у спадок повчання. «Повчання Володимира Мономаха дітям» має велику моральну цінність, воно актуальне і в теперішній час. Про що ж говориться у цьому стародавньому мудрому документі?

(Учні переказують зміст «Повчання Володимира Мономаха дітям»).

Учитель. Обов’язок кожного з нас звернутися до народного досвіду спілкування, відродити втрачене, узвичаїти призабуте, відкинути невластиве українській культурі спілкування, силоміць нав’язане нашому народові або бездумно перейняти чуже, брутальне. Адже за багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував самобутню систему мовленнєвого етикету, що є феноменом і виразником його загальної культури. В мові нашого народу існує дуже багато форм вітання, прощання, перепросин, подяки. Які з них вам відомі?

(Відповіді учнів. У разі потреби вчитель доповнює їхні відповіді).

Вітання: Доброго ранку! Доброго дня! Добрий день! Добридень! На добридень! Здоров (був)! Здорові (були)! Доброго здоров’я!

А під час роботи - Бог на поміч!

Серед молоді: Вітаю! Привіт! Салют!

Ви привіталися, а услід за привітанням мають звучати вислови: Як поживаєте? Як почуваєтеся? Радий вас бачити! Яка приємна зустріч! Що чути? Що нового? Які новини? Що змінилося з часу нашої останньої зустрічі?

Прощання: До побачення! Прощавайте! На все добре! Всього вам найкращого! До зустрічі! Хай вам щастить! Доброї ночі! На добраніч! Приємних снів...

Подяка: «Спасибі» - означає спаси нас, Боже. Щиро дякую! Сердечне дякую! Вельми дякую! Уклінно дякую! Дякую від душі!

Перепросини. Допустившись будь-якої помилки і визнавши її, доводиться вибачатися, на що не у кожного вистачає мужності і чесності. У таких випадках вдаються до вибачливих слів і виразів: вибачте, даруйте, пробачте, перепрошую, прошу вибачення, сподіваюсь на ваше прощення, маю надію на вашу доброту, вашу терпимість, делікатність, мені прикро, що так сталося...

Учитель. Ми з вами пригадали прекрасні українські форми вітання, прощання, перепросин, подяки. Про це поет, учений, етнограф Яків Главацький (1814-1888) у статті «Слова вітання, чемності, благословенства й обичайності у русинів» писав, що традиційні особливості етикетних висловів українського народу - це сердечність, доброта, простота, щирість, ніжність. Він ще виділяє таку рису мовленнєвої поведінки у українців, як почуття власної гідності.

«Не шукайте нове, а шукайте вічне» - це слова з Біблії.

Вічним стало найважливіше у світі правило, яке понад дев’ятнадцять століть тому проповідував Ісус: поводься з іншими людьми так, як бажаєш, щоб вони поводилися з тобою.

У стародавній мудрості проголошується: «Найбільшою перемогою людини є перемога над собою». Саме ця мудрість стане вам у пригоді, коли ви розпочнете духовне змалювання із самим собою, яке сприятиме вашому самовдосконаленню. Ще кожному з вас стануть у пригоді «Правила мовленнєвого етикету».

1. Завжди під час розмови виявляйте ввічливість, ураховуючи вік, стать, статус, авторитет співрозмовника.

2. Неухильно і послідовно виказуйте доброзичливе ставлення до співрозмовника.

3. Уважно прислухайтесь до свого мовлення, критично аналізуйте себе і реакцію слухача (слухачів).

4. Ввічливість не дозволяє перебивати співрозмовника.

5. Повага до співрозмовника - найважливіше правило спілкування.

6. Не дозволяйте собі негативних оцінок співбесідника та образливих слів на його адресу, а також глузливих виразів (таких, як недотепа, дурень, бевзень, тюхтій, телепень, йолоп тощо ).

7. Не виставляйте своє «я» на показ.

8. Пообіцявши, неодмінно виконайте.

9. Стережіться зайвий раз плакатися, скаржитися, аби не додавати прикрощів іншим людям.

10. Завжди прагніть навіть у дрібницях бути правдивим і щирим.

11. Навчіться усміхатися. Щира доброзичлива усмішка - це мистецтво.

12. Не намагайтеся бути схожим на когось. Знайдіть себе і будьте самі собою. Пам’ятайте, що на землі немає іншої такої людини, як ви.

На закінчення уроку вчитель читає поезію В. Симоненка «Ти знаєш, що ти - людина...».

Завдання додому: написати твір-роздум на одну з морально-етичних тем:

1. «Поспішайте творити добро, життя таке коротке» (О. Довженко).

2. Напівмова - прикре зло, заплямоване джерело. Мова - це і є народ, Зникне мова - вмре народ (Є. Євтушенко).

3. «Визнавши свою слабість, людина стає сильнішою» (Оноре де Бальзак).

4. Молітесь Богові одному, Молітесь правді на землі, А більш на землі нікому

Не поклонітесь... (Т. Шевченко).

5. «Байдужість - це каліцтво» (Є. Євтушенко).

6. «Така проста невибаглива приємна вимога людського спілкування - усмішка...» (Ч. Айтматов).

7. Найважливіше у житті людей - взаєморозуміння у найпоширенішому плані (В. Тендряков).

8. «Мовою можна і осквернити, можна і освятити» (Л. Толстой).

9. «Силу підлості і злоби подолає дух добра» (Б. Пастернак).

10. «Ласкою всього досягнеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш» (І. Котляревський).

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:29:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:49:55 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Виховання культури спілкування у старшокласників

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151364)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru