Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Виникнення й розвиток соціальної психології в першій половині ХХ століття

Название: Виникнення й розвиток соціальної психології в першій половині ХХ століття
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 16:54:46 24 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 60 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Виникнення й розвиток соціальної психології в першій половині ХХ століття


Перше десятиліття

Народження соціальної психології відбулося в 1908 році, коли були опубліковані перші два підручника по цій дисципліні, написані Россом і МакДаугаллом. Ці два підручники не тільки породили соціальну психологію як науку, але й визначили дві основні лінії її розвитку на довгі роки. Підхід Росса був соціологічним, підхід Вільяма Мак-Даугалла – психобіологічним. Перший розглядав «психічні плани й хід подій» соціальних співтовариств і мас; другого цікавили інстинкти й емоції індивіда, що спричиняють його соціальне залучення. Численні нащадки цих авторів-прабатьків мають (як і всі нащадки) тенденцію походити головним чином на один з батьків. Приблизно половина з них воліє груповий (макро) підхід, інша половина - індивідуальний (мікро) підхід. Природно, у ряді випадків це приводить до серйозних концептуальних протиріч. Прихильники макропідходу нехтують своїх опонентів за вузькість розгляду питання, ті, у свою чергу, лають перших за концептуальну неспроможність. Але в цілому цим двом напрямкам вдається співіснувати досить мирно.

Незважаючи на свою історичну значимість, обоє ці підручника були до відомого ступеня методологічно неспроможними. Робота Росса була завершенням теорії дисоціації (заснованої на досвідах Шарко з пацієнтами, що страждають істерією), застосованої до масових явищ у дусі Тарда, Сигеле й Лебона. Хоча цей напрямок, що зародився ще наприкінці минулого століття, безумовно, було предком сучасної соціальної психології, із часів Росса його вплив явно зменшився.

Книга Мак-Даугалла, незважаючи на незліченні, що здійснюються й донині, перевидання, теоретично була досить неспроможною. Інстинкти як пояснювальна модель незабаром вийшли з моди в Америці, хоча ще якийсь час були досить популярні в Британії. Я добре пам'ятаю, що ми, молоді соціальні психологи, не проявляли особливого інтересу до теорій інстинктів, навіть до фрейдивської концепції танатоса. А якщо вже виникала необхідність залучення подібної теорії, все-таки віддавали перевагу ідеї «парового казана» Фрейда наукоподібним викладенням Мак-Даугалла. Але справедливості заради варто помітити, що його глибока ідея про самовідношення на тридцять років випереджає неофрейдистську егопсихологію. Багато чого з того, що Хартманн, Хорни, Ериксон згодом говорили про клініки функції его, у значній мірі повторює ідею самовідносини.

Підводячи разом першого десятиліття, потрібно відзначити виразне розмежування двох напрямків соціальної психології: аналіз поводження індивіда й дослідження групової динаміки. Це роздвоєння існує й донині. Об'єктивності заради потрібно визнати, що кожне із цих напрямків у перші роки зверталося до ідей напрямку протилежного. Мак-Даугалл із самого початку усвідомлював однобічність запропонованого їм підходу й своя обіцянка розширити предмет соціальної психології спробував виконати в книзі «Груповий розум», що випливав традиції макропідходу у вивченні структури й динаміки груп. У той же час чиказька школа відчула необхідність у концепції індивідуальних мотивів, що лежать в основі соціальних процесів, і вони скористалися теорією Томаса про чотири бажання. Інші соціологічні орієнтовані вчені при необхідності зверталися до мотиваційних концепцій. У цьому зв'язку варто згадати роботи Джеймса, Харві Робинсона, Еверетта Дина Мартіна й Гарольда Лассуела.

Друге десятиліття

Перший курс по соціальній психології був прочитаний у Гарварді навесні 1917 року Едвином Бисселом Холтом. Ми зштовхнулися із самої дивної суміші, які коли-або існували в рамках соціальної психології. Роботи, які нам довелося вивчати, це «Наслідування» Тарда й «Первинність волі в самосвідомості» Шопенгауера. Підручники Мак-Даугалла й Росса були зігноровані. Цільова теорія Мак-Даугалла дратувала Холта, а оскільки Росс був до певної міри перекладанням Тарда.

На лекціях Холт поширювався тільки про свої актуальні інтереси. Йому подобалася ідея голландського фізіолога Боку про циркулярний рефлекс. Ця ідея в сполученні з концепцією Павлова привела Холта до формулювання його «луна-принципу», що він розглядав як ключовий принцип всієї психології. Сучасні психологи не можуть погодитися з тим, що він пояснює хоч що-небудь, за винятком хіба що перших етапів научання дитини мові.

Інший приплив ентузіазму викликала в Холта нова книга Фелікса Ле Дантека «Егоїзм». На лекціях він цитував її цілими сторінками, радуючись радикальному звертанню автора із соціальними інститутами. Всі вони, включаючи «Десять заповідей», уважалися сущим лицемірством, використовуваним індивідом для виживання у ворожому оточенні. Ніхто з мислителів, будь те Гоббс, Штирнер, Фрейд або Бертран Рассел, не запропонував настільки критичного тлумачення своєкорисливості людської природи. А оскільки корисливих людей величезна безліч і в сучасній державі, що благоденствує, книга Ле Дантека залишається класикою, невідомої, на жаль, більшості сучасних соціальних психологів.

Викладання соціальної психології в Чикаго почалося, безумовно, раніше, ніж у Гарварді. Завдяки Лантухи, Миду, Парку, Бургессу, Фарису чиказька школа звернулася до соціологічного підходу, тоді як у Гарварді протягом щонайменше трьох десятиліть соціальні психологи дотримувалися загальної академічної традиції індивідуальної психології.

Теоретичне шумування в другому десятилітті полягало головним чином у полеміці про значення «групового розуму», про місце ідей Фрейда й придатності твердих схем біхевіоризму до вивчення соціального поводження. Крім того, це було десятиліття важливих методологічних знахідок. Була уведена у звертання методика виміру установок, що розроблялася головним чином Терстоуном. У Німеччині Меді запропонував програму експериментального дослідження процесів, що протікають у малій групі; у Гарварді ця програма була підтримана й впроваджена Мюнстербергом, і в її розробці брали участь Ф. X. Олпорт, Дешьелл, Гудвин Уотсон і інші. Там же, у Німеччині, Курт Левин розробляв свої митецькі експериментальні методи, хоча вони й не робили особливого впливу на американську соціальну психологію до кінця третього десятиліття.

Третє десятиліття

«Культура й особистість» - от основне гасло третього десятиліття. Хресним батьком програми була Рада досліджень у соціальних науках, що у ряді конференцій і видань зіставляв результати досліджень і міркувань антропологів, соціологів і психологів. Це могутній напрямок не здавав своїх позицій і в четвертому десятилітті, безсумнівно, впливає й на соціальну психологію наших днів.

На наш погляд, напрямок «Культура й особистість» відбиває дві стійкі характеристики нашої науки. Одна з них - чесний пошук можливостей об'єднання індивідуального й групового підходу (Парсонс називав їх особистою й соціальною системами). Інша характеристика - легкість, з якої ми міняємо свою точку зору на багато понять. Ми не вирішуємо наші проблеми, ми тільки усе більше утомлюємося від них. Ми думаємо, що нові назви відбивають нові проблеми. Сугестивність стомила нас - ми винаходимо переконання, культура й особистість породжують системну теорію, груповий розум перетворюється в організаційну теорію, раціоналізація стає когнітивним дисонансом, дружбу ми видаємо за міжособистісну атракцію, рішення проблем розчиняється в програмуванні, задоволення й біль стають позитивним і негативним підкріпленням, погана адаптація - відчуженням, вольовий акт перетворюється в прийняття рішень, більше ні в кого немає характеру, зате є могутнє «Я». Середня тривалість популярності понять становить, по моїх підрахунках, біля двох десятків років. Після цього вони стають схожими на вчорашнє пиво.

Звичайно, цілком може бути, що нові формулювання відбивають реальний прогрес, але подібні зміни здаються лише засобом ігнорування попередніх досліджень.

Центральним поняттям третього десятиліття стає установка. Тут ми повинні зупинитися й помітити, що, незважаючи на все вищесказане, установку варто розглядати як принципове, ключове поняття нашої науки. Ще в 1918 році Томас і Знанецкий визначили соціальну психологію як наукове дослідження установок. Можна одержати повне подання про цю концепцію в 1936 році з «Підручника по соціальній психології» Мерчинсона, і їй без сумніву буде відведене найважливіше місце в перевиданні підручника Линдсея. І проте багато авторів критично ставляться до цієї концепції, вони уникають використовувати її або вносять свої корективи. Так, Левин уважав, що установка занадто ізольована від цілісного силового поля, і із цієї причини багато хто її не використовували. Факт значної розбіжності між установкою і її поведінковими проявами привели до мінімізації пояснювальної цінності цієї концепції. Мали місце спроби розглядати установки не як силу особистості, а як реакцію «порожнього організму» на стимулює ситуацію. Ситуационізм, об'єктивізм, позитивізм не взяли до уваги визначаючим характер установки. Дональд Кемпбелл намагався зайняти усереднену, примиренську позицію. І все-таки в цілому створюється враження, що якщо в соціальній психології і є якесь стрижневе поняття, те це установка.

Ще одною характеристикою третього десятиліття була соціальна спрямованість досліджень. Велика Депресія, ріст впливу Гітлера, наплив біженців з Німеччини (у тому числі багатьох психологів), наближення Другої світової війни - все це відчувалося психологами, стурбованими соціальними проблемами. В 1936 році було засноване Суспільство психологічного дослідження соціальних проблем. Наскільки я пам'ятаю, у той час членами цього суспільства стали майже всі активні соціальні психологи, багато хто з них проводили корисні дослідження в області національної моралі.

Закінчуючи опис третього десятиліття не можна не відзначити роботу Курта Левина «Деякі соціально-психологічні розходження між Німеччиною й Америкою». У Німеччини Левин уважав себе щирим соціал-демократом, але коли він відчув вільну політичну й соціальну атмосферу Америки, то усвідомив, що ніколи не розумів, що таке демократія в її психологічному значенні. Із простотою щирого генія він намагався визначити цю невловиму основу демократії. Він помітив, що в Німеччині більшою мірою помітні бар'єри соціального спілкування в порівнянні з Америкою, де професора тримають відкритими двері своїх кабінетів і де газети публікують всі, за винятком секретів особистого життя. Його переїзд у США і його перша робота були провісниками вкрай важливих розробок четвертого десятиліття, до яких ми й переходимо.

Четверте десятиліття

Без сумніву, історія збереже три основних теоретичних заслуги сорокових років. Одна з них - теорія групової динаміки Левина. Протягом двох десятків років експериментальне вивчення груп зводилося до вивчення соціальних впливів, тобто тих впливів, які робить на дії індивіда присутність інших індивідів. Левин розширив цю проблематику до вивчення деяких або всіх сил, які впливають на деяких або всіх членів групи. Він увів такі поняття, як згуртованість, групове рішення, стилі поводження, експериментальні групові зміни. Завдяки йому соціальна психологія груп зробила великий крок уперед.

Другою заслугою було виявлення причин деяких гострих соціальних проблем. Основна робота в рамках цього напрямку досліджень - «Авторитарна особистість». Її методологічна основа - вимір установок і теорія Фрейда; однак її змістовна сторона, як і в роботах Левина, - функціонування демократії в кризовий період. Під час війни теоретична стрункість досліджень не була основною вимогою; але в той же час не слід думати, що велика кількість досліджень у сфері вдач, пропаганди, моралі, расових конфліктів і суспільних думок не вели до примітних методологічних і теоретичних успіхів.

Крім «Авторитарної особистості» потрібно згадати ще про ряд робіт, зробивших значний внесок у розробку цієї проблематики. Серед них - велике дослідження Стоффлера і його колег, опубліковане за назвою «Американський солдат», робота Олександра Лейтона «Керування людиною» і серія досліджень у деморалізованій Німеччині, проведених соціальними психологами в рамках так званих «бомбардувальних опитувань».

Третім концептуальним відкриттям ми зобов'язані несподіваному ефекту гештальт-революції попереднього десятиліття. Соціальна перцепція стала воістину гаслом того часу. І в цьому теж чимала заслуга Левина. Перцепція, соціальне пізнання, феноменологія проникнули в соціальну психологію завдяки зусиллям Мак-Леода, Хайдера й прихильників школи «Новий погляд». Гарднер Мерфі й багато хто інші пропагували концепцію, суть якої зводилася до наступного. Знання людини про своє соціальне оточення залежить від його внутрішніх потреб, його економічного статусу й тієї соціальної ситуації, у якій він перебуває. У той же період вийшов підручник Креча й Кратчфилда, що декларував валідность і цінність феноменологічного підходу в соціальній психології.

П'яте десятиліття

У п'ятому десятилітті феноменологічний підхід зміцнив свої позиції. Його теоретичне обґрунтування було сформульовано в підручнику Аша (так само як і в підручнику Креча й Кратчфилда). Але Аш вийшов за рамки феноменології, підкреслюючи принципову свідомість спроб людини впоратися з навколишньою його дійсністю. Він затверджував, що багато чого з того, що ми називаємо ілюзією, раціоналізацією, проекцією, вселянням і імітацією, є раціональними способами справлятися з життєвими проблемами. Із часів Просвіщення (Кондорсе, Локк, Годвин) у нас не було настільки розважливої й приємної інтерпретації соціального поводження людини.

П'яте десятиліття відзначене таки шквалом методологічних вишукувань. Саме в той час почали розроблятися факторний аналіз, математичні й комп'ютерні моделі, аналіз і митецькі експерименти. Привертає увагу схильність до пихатого й помилкового терміна «методологія». Ми роздмухуємо наші методи в «методологію», оскільки ми досить сильні в них і так цим пишаємося.

У наш час ніхто не протестує проти точних методів, проти ретельного аналізу даних, проти перевірки самого себе як дослідника. Але одержимість, що ми спостерігаємо в журнальних статтях п'ятого десятиліття, на мій погляд, говорить про певну тенденцію, що має, на мій погляд, два пояснення. Можливо, обоє вони невірні; можливо, обоє мають під собою певний ґрунт.

1. Наука в цілому прагне до метатеорії. Один з ознак цього прагнення - пошук математичних моделей, іншої - комп'ютерні технології, які припускають однаковість психічних, поведінкових, механічних подій, що дозволяє обробляти їх єдиним детерміністичним образом. Ще один симптом - популярність інформаційної теорії й лінгвістичного аналізу. Ми бачимо, що всі ці приклади метатеорії вимагають прояснення й уточнення методів. Всі розглянуті нами метатеорії - методологічного порядку, жодна з них не має самостійного значення. І, можливо, наша недавня захопленість методами - просто підготовка до відмови від самостійної соціальної психології на догоду більше абстрактним концептуалізаціям, у яких вона об'єдналася б з іншими науками в єдиному пошуку метатеорії, що уніфікує.

2. Інше пояснення ми можемо запропонувати, опираючись на ідею культуральної дезінтеграції. Ми не можемо сподіватися, говорить собі сучасна людина, на те, що нам удасться сформулювати зрозумілі узагальнення. Хто знає, що таке імітація, вселяння, комунікаційні мережі, групове рішення, кооперація, конкуренція, лідерство? І кому вони дотепер цікаві? Ці поняття надмірно великі й репрезентативні. А сучасне мистецтво вже не репрезентативне. Сучасний живопис, музика, поезія відмовилися від прагнення до синтезу й послідовності.

Бути може, соціальна психологія пішла їхньому прикладу й шукає тільки минущі фрагменти досвіду? Якщо за допомогою митецьких методів я зможу підтвердити свою гіпотезу про те, що дитина буде розмовляти з матір'ю частіше, ніж з перехожим, або що дорослі найчастіше непослідовно у своєму поводженні, отримані дані не будуть здаватися мені очевидними, поки не підтвердяться з імовірністю 0,1%. Може бути, що й установка «опублікуватися або вмерти» також породжує неузгоджені, поспішні, нечитабельні й неграмотні статті, переповнені викладом різних методів, але надзвичайно нудні. Перевага фрагментарності може бути проілюстровано нинішнім шквалом збірників розрізнених астигматичних лекцій.

Доказ того, що соціальна психологія розвивається в загальному руслі культури, ми знаходимо в роботі Ерла Карлсона. Дослідження методом контент-аналізу показало, що протягом останніх декількох десятиліть психологи приділяють усе менше й менше уваги позитивним емоціям - гарному настрою, радості, симпатії, і в той же час значно зріс інтерес до страху, тривозі, гніву. Це досить цікава тенденція; і вона цілком відповідає нашому часу, часу екзистенціальної тривоги й гніву молоді. Соціальна психологія, як і загальна психологія, частіше має справу із фрустрацією, чим з любов'ю, більше займається ворожістю, чим жалем.

Візьмемо для приклада перероблене видання «Актуальні проблеми соціальної психології» Холландера й Ханта. Проаналізувавши 65 тематичних статей, ми побачимо, що жодна з них не стосується симпатії, гумору, совісті, релігії.

Шосте десятиліття

Початок шостого десятиліття характеризувалося тенденцією до проведення самостійних досліджень. Багато видатних учених, так сказати, прийняли доброчинну методологічну ванну, однак не потонули в ній. Вони пишалися тим фактом, що із всіх соціальних наук психологія завжди була самої обізнаної й самої винахідливої в тім, що стосується точного дослідницького інструментарію. У той же час дослідження залишаються проблемно-орієнтованими. Продовжували з'являтися глибокі роботи з лідерства, дослідженням на виробництві, соціальним рухам, забобонам, спілкуванню, соціалізації в дитячому віці, психологічним умовам міжнаціональної комунікації й мирного співіснування. У цих роботах використовувалися поліпшені сучасні методи, але при цьому вони не відрізнялися претензійної методологічністю, що властива більшості журнальних статей.

Давайте звернемося до двох сфер, які швидко прогресували протягом шостого десятиліття: до групового конфліктології й вивченню забобонів і до аналізу умов мирного співіснування. Безсумнівно, психологи внесли величезний вклад у вивчення цих серйозних соціальних проблем. І проте, відверто говорячи, ми усе ще зробили недостатньо для лікування наших соціальних хвороб. Нам має бути довгий шлях.

До кінця своєї кар'єри Едвин Холт переситився претензійністю академічної соціальної психології. Він набудовував проти її своїх студентів, затверджуючи, що будь-який підручник - це мішанина неясних і абсолютно марних абстракцій. Він любив повторювати: «Розумова сліпота майже кожного академічного психолога у відношенні будь-якого спостережуваного прояву людської природи настільки незмінна й доконана, що викликає майже замилування».

Про усе це Холт написав у статті, озаглавленої «Вигадливі умови соціальної психології й людського роду».

Скептицизм Холта - його хронічне захворювання. «Але, якщо бути чесними із самими собою, чи не бувало в нас самих періодів депресії, коли ми сумніваємося в нашій науковій заможності? Ми відрізняємося, скажемо, від інженерів, тим, що ми не можемо продемонструвати валідність наших теорій або придатність наших методів, навіть якщо ми роздмухуємо їх в «методологію». – Так писав психолог А.Адамс.

Соціальна психологія - це специфічна наука, і її історія не так уж велика, якщо взяти для порівняння історію фізики, біології або медицини. Крім того, темп нашого прогресу й у методах, і в проблематиці зростає, незважаючи на виникаючи час від часу відхилення на побічно-ненаукові стежинки.

Соціальна психологія все-таки може стати провідною наукою в справі розуміння й розвитку людини. Але шлях довгий і складний, і нам ще багато чого має бути осягти.

Коли ми говоримо, що соціальної психології всього лише 100 років, ми, звичайно ж, не вважаю, що до того за всю історію людська думка не приділяла увагу відповідній проблематиці. Нам потрібно засвоїти дуже багато чого з того, чим розташовували й розташовують політична наука, філософія, теорії соціальної природи людини.

У цій роботі було проведене бліц-дослідження з метою ознайомлення з досягненнями й поглядами соціальної психології першої половини 20 століття. Серед статей, що ставляться до тематики соціальної психології, в 94 відсотках випадків автори посилаються на публікації попереднього десятиліття й в 50 відсотках - на роботи, видані після 1950 року. На це, видимо, є свої причини. Можливо, у деякому відношенні недавні роботи краще, ніж старі, оскільки можуть акумулювати більше ранні відкриття. Імовірно, найбільш правдоподібна відповідь полягає в тім, що через пропасний темп розробки проблематики дослідники звертаються в основному до робіт своїх безпосередніх попередників. Яка б не була причина, факт залишається фактом: 94 відсотка ниток, з яких виткані наші поточні дослідження, виготовлені за останні 15 років.

Безумовно, сучасний соціальний психолог має потребу в експериментальних, статистичних і комп'ютерних навичках. Але не менше він бідує й у знанні історичної перспективи, він повинен поринути в теорії (як мікро, так і макро). І, насамперед він повинен мати здатність бачити місце своєї проблеми в більше широкому контексті. Іноді вона лежить у рамках академічної психології, найчастіше в соціології й антропології, іноді у філософії або теології, буває, що в історії або економіці, частенько - у сучасній політичній ситуації. Іноді цей контекст виявляється в рамках генетики або клінічного досвіду.


Література

1.Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997.

2.Московичи С. Век толп. - М., 1996.

3.Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - К., 1994.

4.Емерсон Р. Есе. - К., 1996.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:29:57 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:49:48 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Виникнення й розвиток соціальної психології в першій половині ХХ століття

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150373)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru