Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Історія президентства як складова системної трансформації в Україні

Название: Історія президентства як складова системної трансформації в Україні
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: реферат Добавлен 06:29:53 27 ноября 2009 Похожие работы
Просмотров: 25 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Історія президентства як

складова системної трансформації в Україні


Вступ

Сімдесят років комуністичної влади і брак докомуністичного досвіду демократичного життя мали негативні наслідки для політичної участі, розвитку громадянського суспільства та інших аспектів демократії. Розпад Радянського Союзу активно підштовхувався з України. Разом з Борисом Єльциним Леонід Кравчук, колишній відповідальний за ідеологію в ЦК КП УРСР, став однією з ключових осіб, що визначали хід історичних подій у 1991 році. Хоча в результаті виборів до Верховної Ради УРСР 1990 року 3/4 мандатів отримали представники Комуністичної партії, до Ради також прийшли близько 130 реформаторів; це відбулося на тлі зростання популярності Народного руху України, що поступово перетворювався з «руху за перебудову» на рух за незалежність. Народний рух України був сильнішим за подібні рухи в Білорусі та Росії, однак поступався силою своїм аналогам у Грузії та країнах Балтії.

Завдання консолідації всіх основних груп в Україні було виконано Кравчуком завдяки курсу на збереження режиму при отриманні незалежності від СРСР. Його було обрано Президентом України в той самий день (1 грудня 1991), коли населення України проголосувало за незалежність із приголомшливим результатом — понад 90% «за»; Україна стала незалежною напівпрезидентською республікою. У рамках нової форми правління президент вважався главою уряду, однак міг призначити і змістити прем'єр-міністра лише за згодою парламенту. Так само за згодою парламенту призначалися ключові міністри (оборони, зовнішніх справ, фінансів тощо).

Конституційне становлення і еволюція української президентства — не ізольований процес і не виключне явище. Воно за головними рисами цілком уміщується в рамки загальної тенденції величезного посилення ролі виконавчої влади за рахунок ослаблення законодавчої, яка дуже швидко сформувалась і зміцніла в більшості пострадянських республік.

Історія президентства як складова системної трансформації в Україні

На початку 1992 року Президент Л. Кравчук висунув програму реорганізації інституту президентства. Вона містила низку положень, які були ним визначені в «Доповіді про сучасний момент та невідкладні заходи щодо посилення виконавчої влади в Україні». Він запропонував надати Президентові право одноособово формувати Кабінет Міністрів та приймати нормативні акти з питань, що не врегульовані законодавством.

Істотний вплив на політичну систему справили боротьба за повноваження між Президентом Л. Кравчуком і прем'єр-міністром Л. Кучмою. Виступаючи в 1993 році з доповіддю на засіданні Верховної Ради, останній звернувся до народних депутатів із проханням про продовження надзвичайних повноважень, які він тоді мав. Цього часу повноваження уряду певною мірою переважали повноваження Президента. Л. Кравчук не мав права ні накласти вето на декрет, ні змінити його. Л. Кучма зробив також спробу підпорядкувати собі представників Президента в областях шляхом введення їх до складу Кабінету Міністрів.

У відповідь Президент запропонував узяти на себе безпосереднє керівництво Кабінетом Міністрів, тобто реально очолити виконавчу владу. Парламенту пропонувалося сконцентрувати увагу на прийнятті законів, постанов і здійснювати тільки повноваження, передбачені Конституцією. Характерно, що Президент не порушував питання про додаткові повноваження. Верховна Рада мала надати йому лише одне право: видавати укази з невизначених, неврегульованих економічних питань, які втрачали б чинність після прийняття Верховною Радою відповідних законів. Крім того, пропонувалося запровадити посаду віце-президента, який не керував би урядом, а виконував президентські доручення. Саме в червні 1993 року з ініціативи Президента на розгляд парламенту було подано проект закону «Про структуру виконавчої влади України», що передбачав відповідні повноваження. Але цей законопроект не підтримала більшість політичних партій. За такої ситуації Л. Кучма, підтримавши пропозицію Президента, подав у відставку. У відповідь 15 червня Л. Кравчук запропонував Верховній Раді свій план виходу з кризи: призначити дострокові вибори до Верховної Ради та провести референдум із трьох питань - про довіру Президенту України, про доцільність президентської посади взагалі й про те, яку за формою та змістом державу ми все-таки будуємо.

Верховна Рада під тиском регіонів затвердила ухвалу про проведення 26 вересня 1993 року референдуму з питання довіри Президенту та Верховній Раді. Проте усвідомлення факту, що в умовах посилення економічної кризи населення може висловити недовіру водночас і Президенту, і Верховній Раді, змусило в останню мить парламентаріїв відмовитися від ідеї референдуму й призначити дострокові вибори до Верховної Ради і президентські відповідно на 27 березня та 26 червня 1994 року. На другому турі президентських виборів Л. Кравчук, тогочасний лідер демократичних перетворень політичної системи, зазнав поразки. Парламентські та президентські вибори потроху вгамували політичні пристрасті, вивели на авансцену суспільного життя чимало нових дійових осіб, але не зуміли розв'язати кризи самої влади. Залишалося незрозумілим, якою саме державою є Україна парламентською, парламентсько-президентською, президентсько-парламентською чи президентською.

Конституція УРСР 1978 року, що продовжувала залишатися чинною, зазнала більше двохсот змін, які подеколи суперечили одна одній або первинному тексту Основного Закону. Зрозуміло, що такий правовий документ не був і не міг стати універсальним, повноцінним та ефективним регулятором суспільно-політичного життя.

У грудні 1994 року новий Президент подав на розгляд парламенту проект закону «Про державну владу та місцеве самоврядування в Україні», аргументуючи це тим, що в Україні давно назріло питання про чіткий розподіл влади і припинення недоречної конкуренції різних її гілок. Згідно з проектом Верховна Рада має займатися законодавчим процесом, а Президент - здійснювати виконавчо-розпорядчі функції.

Відповідно до цього документа Верховна Рада мала віддати Президентові істотну частину владних повноважень. На думку Зеленської М., такий розподіл повноважень не міг не спричинити політичного конфлікту між гілками влади. Проходження закону відбувалося складно й уповільнено. У багатьох депутатів сама ідея обмеження парламентських повноважень лише функціями опрацювання і прийняття законів не викликала ентузіазму. Основні положення законопроекту закріплювали за Президентом право одноосібно формувати уряд, главою якого він був, не потребуючи на це погодження Верховної Ради. Президент очолював систему місцевих органів державної виконавчої влади, призначав глав держадміністрацій. За півроку Л. Кучма фактично зміг досягти того, що Україна перетворилася на президентсько-парламентську республіку, адже глава держави очолював і уряд.

Під час гострої дискусії щодо цього закону Президент 31 травня 1995 року видав Указ «Про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові України та Верховній Раді». А 1 червня Верховна Рада прийняла постанову про невідповідність цього документа Конституції і законам України й наклала на нього вето, мотивуючи тим, що Президент вийшов за межі своїх повноважень. Україна опинилася на порозі нової політичної кризи.

У цих умовах і було укладено Конституційний договір, що в перехідний період мало винятково позитивне значення для стабілізації ситуації в Україні та розвитку її політичної системи. [1,с.44-45]

Внаслідок подій виборів 2004 року було прийнято конституційну реформу, яка набула чинності з 2006р.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року реформа політичної системи має стати важливим засобом зміцнення конституційного ладу, піднесення ефективності діяльності всіх владних структур, прискорення економічних і соціальних перетворень.

Пріоритетними завданнями тут виступають національна безпека держави і забезпечення добробуту її громадян.

Першочерговою передумовою ефективної діяльності владних органів є визначення стратегії демократичного облаштування. Суть проблеми полягає в практичному втіленні в життя відомого демократичного принципу, відповідно до якого, за визначенням Авраама Лінкольна, йдеться про владу народу, владу, здійснювану народом, і владу в інтересах народу. Владні органи мають бути під реальним, а не уявним контролем народу й спиратись у своїй діяльності на його довіру та підтримку. Владні структури слід обирані не для того, щоб їм підкорялися (підкорятися необхідно праву й закону), а для того, щоб вони служили громадянам.

Отже, йдеться про побудову справді демократичної, правової, соціальної держави з авторитетним Президентом, парламентом, що ефективно діє, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами, Україна стає парламентсько-президентською республікою. Для цього слід, за думкою Рудича Ф.М.:

- розширити повноваження і піднести відповідальність Верховної Ради України за формування професійного дієздатного Уряду і здійснення ним Програми діяльності. Кандидатуру для призначення на посаду прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Міністр оборони України, міністр закордонних справ України, Голова СБ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів призначаються Верховною Радою за поданням прем'єр-міністра України;

- зосередити зусилля Президента України на визначенні та здійсненні стратегічних завдань розвитку держави, зміцненні її економічної та національної безпеки. Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо: 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій; 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персональний склад уряду; 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатись;

- наділити Уряд відповідними повноваженнями та піднести його відповідальність за стан справ в економічній, соціальній, гуманітарній і зовнішньополітичній сферах. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

У запропонованій конституційній реформі основна увага була зосереджена навколо інституційних питань: як досягти у парламентсько-президентській республіці оптимального розподілу повноважень парламенту, президента, уряду, якою має бути виборча система формування органів законодавчої влади, реформа правозахисник органів, адміністративна реформа та реформа органів місцевого самоврядування. Ці питання є важливими і їх треба вирішувати на конституційному рівні.

Проте залишаються проблеми, від розв'язання яких залежить стабільність у суспільстві та, зрештою, результативність політичної реформи.

Перша стосується політичної еліти. Ефективність діяльності владних органів вирішальною мірою залежить від рівня компетентності тих, хто управляє. У владні структури після їх реформування мають прийти дібрані за конкурсом професіонали, які бажають і здатні самовдосконалюватися. Слід провести атестацію всього корпусу державних службовців на відповідність посадам, які вони обіймають. Управлінці покликані володіти політичною культурою, тобто професійно знати закони суспільно-політичного державного устрою, професійно вміти застосовувати ці знання в своїй сфері, професійно налагоджувати відносини з колегами, нести правову та моральну відповідальність за стан справ у галузі, якою вони керують. Одна з проблем тут — викорінення тотальних проявів корупції в державному апараті. Треба здійснити на загальнодержавному рівні перевірку відповідності декларованих посадовими особами доходів їхнім реальним прибуткам. У ряді європейських країн, зокрема в Польщі, Фінляндії, Франції, діє спеціальний судовий орган — Державний трибунал, повноваженням якого є притягнення до відповідальності вищих посадових осіб за порушення Конституції чи законів у сфері виконання своїх службових обов'язків. Концептуальною засадою нормативно-правових актів щодо боротьби з корупцією має бути не документування наслідків цього негативного явища, а створення умов, які б виключали можливість корупційних проявів.

Якщо цю тенденцію не подолати — корупція нині проникла не тільки вполітичну, а й практично в усі сфери суспільного життя, — то наслідком може стати становлення такого суспільного ладу, в якому навіть при чітко визначених повноваженнях різних гілок влади чесність, порядність, обов'язковість, професіоналізм перестануть сприйматися як моральні орієнтири соціальної поведінки, а Україна буде виведена з числа цивілізованих країн.

Належить активно залучити до процесу державного управління молоду генерацію політиків і управлінців.

Друга — це становления правової держави і громадянського суспільства. Саме в ньому контексті стратегічним напрямом реформування політичної системи має стати формування громадянського суспільства, яке є основою правової держави, його становлення відбувається одночасно і її утвердженням. Правова держава —- це тип держави, головними ознаками якої є верховенство права й закону, розмежування функцій різних гілок влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави. Мета правової держави — служіння відповідному закону і зумовленому ним соціальному та політичному ладу. Критерій для віднесення держави до правових — стабільність суспільства, оперативність державного управління, задоволення громадян діяльністю владних органів. Головне завдання правової держави полягає в юридичному забезпеченні інтересів, життєвого простору кожної людини. Йдеться про таке суспільство, якому держава підкоряється і якому служить, виконуючи його волю, — про громадянське суспільство. [2, с.125-128]


Висновок

Трансформація інституту президентства відбувалася за такими обставинами:

- низька легітимність верховної влади періоду Л.Кучми, об`єднання та перемога опозиційних сил на президентських виборах 2004р., перегрупування сил у Верховній Раді та тенденція щодо реалізації конституційної реформи; нерідке протистояння гілок влади щодо курсу реформ в державі (проамериканська та проросійська лінії), зростання політичної ролі регіональних еліт;

- неефективність політичних інститутів через невизначеність мети модернізаційного курсу тому що імперські інститути в своїй більшості, не змінивши своєї сутності (або обрання російського чи іншого вектору) перефарбувалися на національно-український манер;

В незалежній Україні спостерігається порівняна слабкість єдиної національної ідентичності: українці на Сході відчувають спорідненість із російською культурою, а на Заході — сильніше переймаються питаннями окремої української ідентичності. Ці різні ідентичності ведуть до різного бачення потреб зовнішньої і внутрішньої політики; на цьому тлі йдеться про розмежування нації на два табори. Все це впливає на становлення інституту президентства в Україні.


Література

1. Зелінська М. Трансформація інституту президентства: ретроспектива.// Віче 2006, №11-12, С.44-45

2. Рудич Ф.М. Політологія. К.: Либідь, 2007. – 408с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:27:20 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:44:49 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Історія президентства як складова системної трансформації в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150052)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru