Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Зовнішня політика країн балтії в контексті розширення ЄС та НАТО

Название: Зовнішня політика країн балтії в контексті розширення ЄС та НАТО
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: реферат Добавлен 23:02:48 10 апреля 2009 Похожие работы
Просмотров: 477 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АРАКЕЛЯН ДІАНА ВЯЧЕСЛАВІВНА

Удк: 327(474.2/.5):341.4(051+061.1)

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КРАЇН БАЛТІЇ В КОНТЕКСТІ

РОЗШИРЕННЯ ЄС ТА НАТО

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2008


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор КРУШИНСЬКИЙ Вадим Юрійович Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професорГарань Олексій Васильович Національний університет "Києво-Могилянська академія"професор кафедри політології;

кандидат політичних наукБуренко Наталя МиколаївнаВерховна Рада України, Комітет з європейської інтеграціїНауковий експерт, консультант

Захист відбудеться 21 квітня 2008 року о 14-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий 18 березня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Константинов В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес розширення ЄС та НАТО на схід має величезне значення для нової системи міжнародних відносин. Завершення холодної війни не тільки трансформувало економічний, політичний та стратегічний баланс на континенті, але й фактично перетворило ЄС та НАТО на єдиний центр тяжіння для країн Центральної та Східної Європи. Серед цих країн можна виокремити три республіки колишнього Радянського Союзу: Литву, Латвію та Естонію, які одразу після проголошення незалежності заявили про свій намір розвивати тісне співробітництво з європейськими інституціями.

Концептуальна, домінуюча ідея розвитку країн Балтії полягала в тому, що інтеграція в європейські та трансатлантичні структури була запорукою повернення та відновлення європейської ідентичності, втраченої після приєднання до СРСР. „Повернення в Європу” відбувалося через відчуження від Росії та наближення й закріплення своїх позицій на Заході. Бажання стати повноправними членами ЄС та НАТО визначили головні контури зовнішньої політики країн Балтії протягом 1990-х рр.

Складний та суперечливий характер російсько-балтійських міждержавних відносин був пов’язаний з різними поглядами сторін стосовно подальшої долі цього субрегіону. Росія не бажала випустити ці країни зі сфери свого впливу, а країни Балтії пов’язували своє майбутнє виключно з повноправним членством у НАТО та ЄС. Виходячи із цього, країни Балтії відповідно налагоджували стосунки із західними країнами, насамперед зі США, від позиції та ставлення якої залежала реалізація інтеграційних планів балтійських держав. Отже, розвиток відносин з Росією, з одного боку, та США з іншого, обумовили подальший розвиток питання балтійських держав щодо їх можливого членства в ЄС та НАТО.

Слід підкреслити, що країни Балтії, проголосивши про свої зовнішньополітичні цілі, не на мить не зійшли з обраного шляху й можуть слугувати прикладом послідовної зовнішньої політики для інших країн, що прагнуть стати членами ЄС і НАТО. Зокрема, досвід країн Балтії може бути використаний Україною як приклад дотримання чіткої, послідовної політики в європейському та євроатлантичному інтеграційному процесах. Проте між Україною й країнами Балтії є багато як спільних рис, серед яких можна виділити спільне історичне минуле (існування в складі Російської імперії, а потім у СРСР), наявність спільного кордону з Росією, значна кількість російськомовного населення, так і відмінних:

країни Балтії за своїми географічними розмірами та кількістю населення є малими країнами на відміну від України, яка є середньою державою;

зовнішня політика України після проголошення незалежності визначалася багатовекторністю та статусом так званого „самопроголошеного нейтралітету та позаблоковості”, у той час як країни Балтії чітко визначилися зі своїми зовнішньополітичними пріоритетами, пов’язаними виключно із Заходом;

внутрішньополітична ситуація в Україні суттєво впливає на визначення зовнішньої політики. Особливо це стало актуальним після помаранчевої революції, коли політична еліта країни поділилася на прихильників та противників вступу України в НАТО.

Це не дозволяє говорити про наявність спільних зовнішньополітичних цілей, а відповідно й до формування схожої зовнішньої політики. Видимість єдності позицій щодо питання інтеграції в ЄС лише завуальовує справжні інтереси правлячих політичних сил у країні. На відміну від України внутрішньополітична ситуація в країнах Балтії не впливала на обраний зовнішньополітичний курс.

Як наслідок країни Балтії вже є повноцінними членами НАТО та ЄС, а Україна ще на шляху до цих організацій, членство в яких досі є невизначеним. Тому для української політики важливо посісти й дотримуватися чіткої позиції щодо своєї стратегічної мети – в ЄС і НАТО, що є цілком вірогідним за умов об’єктивного сприйняття реалій і вироблення чіткого зовнішньополітичного курсу. Вироблення ефективної стратегії та дієвої тактики щодо реалізації національних інтересів України на європейському і євроатлантичному напрямах викликає необхідність наукового пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній, політичній і економічній системах. Врахування досвіду країн Балтії, накопиченого на шляху інтеграції до Євросоюзу й НАТО, здобутки та втрати внаслідок приєднання є важливим аспектом зовнішньополітичної стратегії України як до цих країн, так і до ЄС та НАТО. Окрім того, прагнення реалізації євроінтеграційного курсу налаштовує Україну на прагматичний та передбачуваний діалог на східному векторі за умов послідовного впровадження принципу добросусідства, стратегічного партнерства та спільного бачення неподільності європейської безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 0197U015201), програми Інституту міжнародних відносин „Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця й ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).

Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні особливостей, динаміки та наслідків вступу країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури, аналізі впливу на неї зовнішніх чинників.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного завдання полягає в науковому аналізі зовнішньої політики країн Балтії після здобуття незалежності в контексті інтеграційних процесів на європейському континенті.

Відповідно до сформульованої мети визначено головні завдання дослідження:

дослідити концептуальні аспекти проблеми, що передбачає визначення основних понять теми й засобів здійснення зовнішньої політики;

проаналізувати передумови, принципи і особливості формування та здійснення зовнішньої політики країн Балтії;

проаналізувати роль і місце США в зовнішній політиці балтійських країн;

визначити причини російсько-балтійського протистояння та наслідки, до яких воно призвело;

простежити еволюцію відносин країни Балтії – НАТО, оцінити вплив зміни міжнародної ситуації на початку ХХІ ст. на процес розширення Альянсу;

дослідити тенденції й визначальні фактори, що вплинули на прийняття країн Балтії в Європейський Союз;

визначити значення досвіду країн Балтії для України.

Об’єктом дослідження є зовнішня політика країн Балтії після здобуття ними незалежності.

Предметом дослідження є євроатлантичний вектор зовнішньої політики балтійських держав.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є метод системного аналізу міжнародних відносин і зовнішньої політики. У дисертації використанні проблемно-історичні, логіко-аналітичні, нормативні та емпіричні методи політичного дослідження. Використання наукових методів політичного дослідження дозволяє вивчити зовнішньополітичну діяльність країн Балтії як комплексний процес, виявити фактори, що впливали на формування зовнішньої політики цих країн, визначити місце балтійських держав у системі міжнародних відносин.

Застосування емпіричних методів виступає певною запорукою наукової об’єктивності та достовірності результатів дослідження. Робота з документальними джерелами – матеріалами МЗС та іншими відомствами країн Балтії, офіційними документами НАТО та ЄС, текстами міждержавних угод здійснювалася за допомогою нормативного методу.

Використання проблемно-історичного методу надає можливість дослідити політичні явища й факти в тісному взаємозв’язку з тією історичною ситуацією, у якій вони виникли. Для вивчення впливу різних факторів на політичний процес були застосовані методи емпіричної політології: спостереження, аналіз статичних матеріалів, вивчення документів і концептуальних підходів. Використання методу системного аналізу дає можливість зробити об’єктивні висновки з сучасного розвитку досліджуваних політичних явищ і процесів. Цей вид аналізу використовується для оцінки міжнародно-політичних позицій балтійських держав, їхнього місця в системі міжнародних відносин з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних, релігійних, етнічних та інших чинників. Запровадження системного підходу дозволило сформулювати цілісне сприйняття процесів міжнародної політики балтійських країн та представити комплексне бачення цих процесів як сукупності поведінки міжнародних акторів, їхніх національних інтересів.

Методологічна структура, що використовується в дослідженні, поєднує в собі елементи політичного, історичного та структурного аналізу, що дозволяє на основі певних подій з урахуванням різних підходів, виявити загальні закономірності формування та реалізації зовнішньої політики країн Балтії в контексті розширення ЄС та НАТО.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1991 р., тобто з моменту здобуття незалежності, і до 2004 р. – часу вступу й повноправного членства в організаціях НАТО та ЄС.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії розглядається причина, ґенеза, динаміка, особливості та наслідки вступу країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури. У рамках проведеного наукового дослідження досягнуто таких результатів:

комплексно систематизовано західні, балтійські, російські наукові джерела із проблеми дослідження;

виявлено, що країни Балтії розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорсткої безпеки”. Перш за все балтійські держави були зацікавлені в забезпечені „жорсткої безпеки”, що призвело до зміщення акцентів у зовнішній політиці на користь НАТО (США), вже потім – ЄС;

визначено підходи й перспективи нового формату відносин країни Балтії – НАТО, які полягають у цілковитій та беззаперечній підтримці балтійськими країнами всіх дій Альянсу;

визначено, що ЄС виявився дещо осторонь процесу залучення країн Балтії до західного світу. Ключову роль у цьому питанні відігравали США, які натиснули на ЄС для початку залучення цих країн до Євросоюзу;

аргументовано, що через країни Балтії США втілюють свої інтереси в регіоні, і за це країни Балтії отримали гарантії безпеки з боку США у вигляді членства в НАТО;

виявлено, що проблема російськомовної меншості в країнах Балтії є штучно створеною. Росія внаслідок послаблення власних позицій у регіоні, пов’язаних з переорієнтацією зовнішньої політики країн Балтії на Захід, використовує російськомовну меншість задля певної дестабілізації регіону.

Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у можливості використання запропонованого теоретичного аналізу та зроблених висновків щодо тенденцій в еволюції балтійського субрегіону для стратегічного планування зовнішніх відносин (політичних, дипломатичних, воєнних, військово-технічних тощо) України з країнами євроатлантичного та європейського простору.

Дослідження може бути використаним у рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, при викладанні навчальних курсів: „Міжнародні відносини та світова політика”, „Зовнішня політика країн ЦСЄ”, „Європейський Союз у міжнародних відносинах”, „Проблеми розширення ЄС та НАТО”, „Роль НАТО у сучасному світі”.

Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в діяльності зовнішньополітичних та військових відомств України, науково-дослідних інститутів та центрів.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію й були оприлюднені у виступах на чотирьох наукових конференціях, що проводилися в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у виступах на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де обговорювалися результати дисертаційного дослідження.

Основні результати дисертаційного дослідження викладено в п’яти наукових публікаціях (чотирьох наукових статтях та тезах виступу).

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів і шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел (278 найменувань українською, англійською, російською мовами). Загальний обсяг роботи складає 213 сторінок, у тому числі 22 сторінки списку використаних джерел.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено наукове значення роботи, розкрито її зв’язки з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт та предмет, обґрунтовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі – „Концептуально-теоретичні засади й джерельна база дослідження” – обґрунтовано концептуальні засади дослідження, категорійно-понятійний апарат, наводиться пояснення методологічних засад дослідження та огляд основних джерел, використаних при підготовці дослідження, а також літератури, присвяченої проблематиці зовнішньої політики країн Балтії.

Американці та англійці, маючи на увазі Естонію, Латвію й Литву, зазвичай використовують такі терміни, як „the Baltic” (Балтика), „the Baltic states” (балтійські держави), „the Baltic republics” (балтійські республіки), „the Baltic countries” (балтійські країни). Коли ж йдеться про всі країни узбережжя, використовують термін „the Balticum”, що перекладається як „Балтика” або „Балтикум”. У вітчизняній літературі для визначення цих держав використовуються аналогічні терміни. Російські вчені схиляються до назв Прибалтика, прибалтійські республіки, прибалтійські країни, які почали використовуватися СРСР у геополітичному значенні з 1940-х рр. ХХ ст. Автор під терміном „країни Балтії” розуміє саме Естонію, Латвію та Литву.

Теоретичним підходом, що застосовується в даному науковому дослідженні, є теорія малої держави, або, точніше, окремий аспект даної теорії: здійснення невеликими державами своєї зовнішньої політики. Естонія, Латвія, Литва – невеликі держави як за географічними розмірами, кількістю населення, так і за ступенем впливу на міжнародні справи і, крім того, не існує іншої більш вдалої теорії, яка змогла б краще відобразити поведінку невеликих держав у міжнародних відносинах.

Згідно з теорією дій невеликих держав у здійсненні зовнішньої політики такі країни доволі частіше використовують дипломатичні й економічні важелі зовнішньої політики, ніж військові, а також за можливістю приєднуються до багатонаціональних інститутів. Зробивши вибір на користь членства в більш великій політичній спільноті, невелика держава може пожертвувати частиною свого суверенітету, але в обмін на це отримує значну підтримку і більш надійний економічний фундамент як наслідок свого членства в масштабнішій організації. Ставши членами НАТО та ЄС, країни Балтії діяли відповідно до моделі поведінки, типової для малих держав.

В якості джерельної бази дослідження в дисертації використовуються доступні для широкого використання офіційні документи країн Балтії, НАТО та ЄС, виступи, доповіді та статті офіційних осіб, тексти міжнародних, міждержавних угод, учасником яких виступали країни Балтії.

Ці документи містять цінний фактичний матеріал, що дає можливість проаналізувати особливості та динаміку політичного розвитку балтійських країн, їхню взаємодію з європейськими та євроатлантичними організаціями, а також відносини із США та Росією, від яких залежала подальша доля як самих країн Балтії, так і розвитку Балтійського регіону надалі.

В розділі проаналізовано дослідження науковців та наукових центрів країн Балтії, інших держав регіону Балтійського моря, США, Росії, висвітлено внесок українських дослідників. На теоретично-емпіричному рівні автор використав таку типологію:

історіографія країн Балтії;

західна історіографія;

російська історіографія;

українська історіографія.

Історіографія країн Балтії. До найвідоміших вчених-міжнародників можна віднести Р.Лопата, Г. Віткуса, Я. Капустанса, К. Пауласкаса, Р. Вілпісаускаса, В. Юрбеліса, К-Х. Калдаса, Р. Сапронаса, Р. Норкуса, Я. Ерне, Г. Мініотейта, Б. Латковскіса, А. Луха, Е. Некрашюса, В. Рубавічюса, П. Вареса, Ж. Озоліну. Найбільший інтерес становить праця К-Х. Калдаса „Еволюція можливих варіантів національної безпеки Естонії в 1990-ті рр.”, що присвячена аналізу політики безпеки Естонії після краху СРСР.

Проблемами країн Балтії займалися такі вчені – представники західної історіографії як С. Арнсвальд, П. Хем, М. Хопп, З. Бжезінський, К. Мейер, С. Бланк, К. Браунінг, М. Крамер, Ф. Ларрабі, Г. Херд, С. Кочер, С. Кауфман, Р.Асмус та інші, причому однаковою мірою використовувалися як періодичні видання, так і монографії, у тому числі колективні.

Серед досліджень, присвячених проблематиці відносин між ЄС та країнами Балтії, можна виділити монографію авторського колективу за редакцією С.Арнсвальда „Розширення ЄС і країни Балтії”, в якій були визначені перспективи інтеграції країн Балтії в ЄС. У праці П. Хема „Дослідження кооперативної безпеки в новій Півночі Європи: американські перспективи і політика” досліджується політика США в регіоні у цілому, і в країнах Балтії, зокрема, та перспективи розвитку їх взаємовідносин.

Російська історіографія представлена такими вченими як Д.Трєнін, О. Вахрамєєв, Л. Карабєшкін, А. Мошес, Д. Володін, О. Динкін, К. Воронов, С. Медвєдєв, В. Ольжич, О. Лапшин, М. Троїцкий, М. Горний, А. Макаричев, М. Межевич, Т. Мозель та інші. Найбільший інтерес викликають праці Р. Сімоняна „Росія і країни Балтії”, Т.Мозеля „Балтія, Росія і Захід у пошуках моделі безпеки в Європі”, а також колективна монографія за редакцією Л. Карабєшкіна „Регіональний вимір російсько-балтійських відносин”, збірник наукових праць Клубу дослідників Східної Європи „Балтійські дослідження. Національні й релігійні меншини в Балтійському регіоні”.

Що стосується української історіографії, то, на жаль, проблематика країн Балтії розроблена недостатньо, балтійські держави розглядаються в контексті розширення ЄС та НАТО, формування нової концепції європейської безпеки, визначення місця й ролі регіонів у сучасній системі міжнародних відносин. У сучасній українській науковій літературі науковим працям, які б комплексно досліджували зовнішню політику країн Балтії або проблематику впливу останніх інтеграційних процесів у Європі на політичну ситуацію в Балтійському регіоні взагалі і балтійських державах, зокрема, приділяється недостатньо уваги. Тією чи іншою мірою зачіпають дану проблему: О. Бодрук, Р. Балабан, Н. Кононенко, С. Божко, О. Гончаренко, Б. Парахонський, О. Бодрук, В. Крушинський, В. Копійка, І. Мінгазутдінов, С. Галака, В. Константинов, В. Матвієнко та інші.

У монографії В.Матвієнка „Українська дипломатія 1917-1921 років: на теренах постімперської Росії” автор зосередив увагу на розділі 8 „Україна і держави Балтії”, в якому розглянуто та проаналізовано причини невдачі процесу формування „Східної Антанти” за участю балтійських держав і УНР наприкінці 1920-х років.

У дисертаційному дослідженні С. Божка „Система безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря в 1990-х роках - на початку ХХІ століття” аналізуються фактори, тенденції та особливості формування нової системи безпеки та співробітництва в регіоні Балтійського моря в 1990-х рр.– на початку ХХІ ст.

Роботи теоретичного рівня можуть бути використані для побудови узагальнюючих моделей дослідження. У цьому контексті автор розглянув праці Д.Вайтала „Нерівність держав: дослідження малих держав у міжнародних відносинах”, В.Блума „Індивідуальна ідентичність, національна ідентичність і міжнародні відносини”, Г.Моргентау „Політика серед держав. Боротьба за владу та світ”, П.Циганкова „Сучасні політичні режими: структура, типологія, динаміка”, А.Макаричева „Безпека як феномен публічної політики: загальні закономірності й проекції на Балтійський регіон” тощо.

У другому розділі – „Становлення та основні напрями зовнішньої політики країн Балтії” розглянуто визначення місця і ролі країн Балтії на європейській арені, важливість для цих країн безпекового виміру і, відповідно, визначення ними подальшого шляху розвитку. Автор проаналізував як саме геополітичне розташування, кількість населення, територіальні розміри, нездатність самостійно впоратися з викликами безпеки вплинули на формування зовнішньополітичних пріоритетів країн Балтії.

На початку 1990-х років, будуючи свою політичну ідентичність, країни Балтії все ще розглядали себе з позиції біполярного світу, між двома культурними та політичними полюсами: східним та західним. З точки зору геополітики вони вважали себе слабкими маленькими державами на межі двох різних культурних традицій: європейська католицька та протестантська культура (західна) та слов’янсько-візантійська культурна традиція (східна). У цьому контексті нейтралітет країн Балтії розглядався як „міст” між Сходом та Заходом. Головною проблемою в перші роки незалежності країн Балтії була присутність російських військ та військових баз на території країн, що залишилася ще за часів СРСР, а потім перейшла відповідно до Росії. Тому на той час не могло йтися про інтеграцію у західні структури через можливість ускладнення відносин з Росією та затримки виведення російських військ з їхніх території. Наприкінці 1994 р. російські війська остаточно залишили територію балтійських країн, що вплинуло на остаточну поразку ідеї нейтралітету.

Відносини з США відігравали і продовжують відігравати вирішальну в процесі формуванні і здійснення зовнішньої політики. Після розпаду СРСР регіон Північно-східної Європи набув нового значення для США і став місцем перетину трьох ключових ліній регіональної політики США: російської, балтійської та північної. США почали впроваджувати політику послаблення позицій Росії в регіоні та зміцнення власного впливу, самі країни Балтії також були зацікавлені у такій політиці. Одним з перших кроків з боку США щодо країн Балтії була програма Північноєвропейської ініціативи, що мала сприяти побудові економічно і соціально об’єднаного регіону, включаючи Північно-західну Росію, та зміцненню регіонального співробітництва і транскордонних зв’язків, покладаючись не лише на уряди, а й на приватний сектор та неурядові організації. Політика ПЄІ була підходом США щодо безпеки та інтеграції на півночі Європи, включаючи Росію. Іншим визначальним кроком було підписання Хартії про партнерство з країнами Балтії (Балтійська хартія). Для країн Балтії підписання Хартії як політичного документа мало значення з трьох основних причин. По-перше, документ визнавав роль трьох балтійських держав в американській стратегії гарантування безпеки і стабільності на Європейському континенті. В цьому контексті США розглядали ці країни не як проблему, яка потребує вирішення, а як партнерів, з якими співпрацюватиме. По-друге, Хартія визнавала американську „справжню, глибоку та реальну зацікавленість у незалежності, суверенітеті, територіальній цілісності і безпеці Естонії, Латвії та Литви.” І, по-третє, хоча Хартія і не надавала гарантій безпеки, проте США зобов’язалися допомагати створювати умови для вступу країн Балтії в НАТО ті інші євроатлантичні інституції.

Країни Балтії розглядалися США як лакмусовий папірець розвитку європейської структури, заснованої на „колективній безпеці”. Однією з головних цілей цього підходу було сприяти тому, щоб Росія не виробила проімперської та експансіоністської стратегії національної безпеки. Це було б передумовою інтеграції Росії в нову європейську систему безпеки. Звичайно, в цьому ракурсі країни Балтії відігравали роль лакмусового папірця у відносинах між США та Росією. Від відносин Росії до країн Балтії залежав і подальший розвиток двосторонніх російсько-американських відносин. Країни Балтії сповна використали цей підхід на свою користь. Росія опинилася в неоднозначній ситуації: або вона визнає себе демократичною країною і відповідно не чинить спротив вступу країн Балтії до НАТО, або вона визнає себе недемократичною країною, що не позбулася старих стереотипів мислення і продовжує розглядати НАТО та США як головного ворога, що може призвести до появи нової „залізної завіси”. Для Росії другий варіант розвитку був неприйнятний, вона не бажала залишатися осторонь європейських справ та не була зацікавлена в погіршенні російсько-американських відносин.

Росія та США – найбільш впливові актори в східно-балтійському субрегіоні, які мали і мають безпосередній вплив на політику країн Балтії, особливо в сфері безпеки. Країни Балтії в свою чергу здійснювали щодо Росії політику максимального дистанціювання, спричиненого бажанням Росії і надалі залишити країни Балтії в сфері свого впливу. Послаблення ролі Росії в регіоні, пов’язане з її становищем переможеного у холодній війні, та посилення ролі США як переможця максимально вплинули на формування нового контуру східно-балтійського субрегіону, а саме орієнтацією країн Балтії на США як на головного стратегічного партнера.

Формування нового субрегіону, його місце та роль в Балтійському регіоні – все це складові нової архітектури безпеки в Європі. Саме завдяки незворотності обраному зовнішньополітичному курсу,країни Балтії стали складовою частиною нової Європи, його повноправними членами.

У третьому розділі – „Країни Балтії в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції” автор дослідив основні етапи процесу приєднання до НАТО і ЄС. Перспектива членства одразу в двох організаціях спочатку здавалося доволі сумнівною. Різні країни Балтії мали різний рівень готовності до початку переговорного процесу. Так, Литва була найбільш підготовленою до членства в НАТО, але до членства в ЄС серед балтійських країн більш наближеною була Естонія. Проте, автор відзначив, що члени ЄС і НАТО не розглядали кожну балтійську країну окремо, а навпаки, вони сприймали їх лише в сукупності один з одним. Причини вступу країн Балтії в ЄС стосуються ідеологічних, історичних, безпекових та економічних чинників. Лідери трьох країн постійно наголошували на важливості „безпекових аспектів”, „економічного сприяння, зростання та розвитку”, „соціального добробуту” і „участі у спільних європейських справах”. Економічна інтеграція як шлях подолання торгівельних бар’єрів та адаптації внутрішнього ринку до європейських стандартів була основним методом, що пов’язувала разом країни Балтії та ЄС і забезпечувала основу для переходу в політичну та безпекову площину у відносинах. Не дивлячись на певну диференціацію під час проведення переговорного процесу щодо вступу в ЄС, врешті-решт всі ці країни одночасно стали членами Євросоюзу. Щодо НАТО, то всі три балтійські країни були нарівні, і на відміну від переговорного процесу з ЄС, Литві не було надано жодної преференції під час перемовин.

Альянс розглядав країни Балтії з позиції того, яку користь, переваги або, навпаки, негаразди, напруження ситуації в регіоні могло принести членство балтійських країн. Йшлося про те, яку ціну мали заплатити країни-члени НАТО за вступ Литви, Латвії та Естонії. Так звана „політична” ціна охоплювала всі реальні та ймовірні позитивні та негативні наслідки запрошення нових членів. Ця сума негативних і позитивних елементів, що включала військово-стратегічні, економічні, культурні й навіть психологічні фактори впливала на прийняття рішення щодо доцільності вступу певної країни до НАТО. Рішення щодо розширення НАТО мали виключно політичний характер.

Зміна міжнародної ситуації, пов’язана з подіями 11 вересня 2001 року в США, початок боротьби з міжнародним тероризмом та усвідомлення Росією незворотності процесу розширення НАТО, а відповідно і зміна ставлення до можливості членства в організації балтійських держав – все це сприяло вступу цих країн в Північноатлантичний альянс. Безперечна та цілковита підтримка країнами Балтії США відіграла ключову роль у досягненні успіху з основних зовнішньополітичних цілей. Членство в НАТО і ЄС означає остаточний перехід країн Балтії до так званого західного світу і відмежування від Росії, наскільки це є можливим з огляду на їх геополітичне розташування.

Розширення ЄС та НАТО визначило нові кордони Нової Європи, і країни Балтії стали її невід’ємною частиною.

Відповідно до мети та завдань дослідження автор робить такі висновки :

1. Зовнішня політика країн Балтії тісно пов’язана з особливостями розвитку їхньої політичної ідентичності. Формування основних цілей зовнішньої політики та політики безпеки балтійських держав – зміцнення державного суверенітету та приєднання до європейського інтеграційного процесу – проходило в умовах „інтеграційної дилеми”. „Інтеграційна дилема” у сучасній інтерпретації в сучасних визначається як протиріччя між процесами будування держави-нації та процесом європейської інтеграції, що призводить до напруження між зовнішньою та внутрішньою політикою. Проте з точки зору конструктивізму, ця дилема набула іншого характеру: Європа та держава-нація є взаємодоповнюючими категоріями.

Теоретичною базою дослідження стала теорія малих держав в аспекті здійснення малими державами зовнішньої політики. Автор використовував цю теорію, тому що вона найкраще описує парадигму поведінки малих держав в міжнародних відносинах. Країни Балтії є малими державами з точки зору географічних розмірів, кількості населення та ступеня впливу на міжнародні справи. Концепція складної взаємозалежності використовується як доповнення до теорії малих держав в трактуванні міждержавного співробітництва, уразливості при взаємозалежності і вибору варіанту політики безпеки балтійських країн. В даному дослідженні автор підкреслює, що країни Балтії бажали приєднатися до НАТО для отримання гарантій своєї „жорсткої” безпеки, а до ЄС – для отримання гарантій „м’якої” безпеки.

2. Після відновлення незалежності країни Балтії зіткнулися з проблемою вибору подальшого напряму розвитку. Автор в дослідженні приділив увагу трьом основним, на його думку, варіантам, що могли вплинути на формування зовнішньої політики країн Балтії.

Першим розглядався варіант нейтралітету. Ідея нейтралітетуне пішла далі дискусій серед політичної еліти через такі причини: По-перше, нейтралітет був альтернативою членству в Союзі під час біполярної системи міжнародних відносин. Він ґрунтувався на концепціях суверенітету і незалежності політики та на ідеї об’єктивно існуючих загроз. У результаті зміни міжнародної ситуації ідея нейтралітету втратила свою життєздатність як засіб забезпечення безпеки. Багато дослідників в країнах Балтії стверджували, що нейтралітет існує лише під час війни або якщо війна є цілком ймовірною. Ситуація ж в Європі не передбачала виникнення війни, тому необхідність дотримуватися нейтралітету, на їхню думку, втратила свою актуальність. Друга причина, чому ця політика зазнала невдачі, була пов’язана з історичним досвідом балтійських країн дотримання політики нейтралітету країни в 1930-х роках, коли це не допомогло країні і вона була приєднана до СРСР. По-третє, нейтралітет розглядався як перешкода майбутній інтеграції країн Балтії у західні структури безпеки. І, нарешті, останній аргумент, який зміцнив позицію політичної еліти країн Балтії відмовитися від політики нейтралітету, стосувався Росії: Росія продовжувала розглядати країни Балтії в контексті своїх геополітичних інтересів.

Другий варіант стосувався ідеї створення військового альянсу трьох країн Балтії. Проте балтійські держави не підтримали цю ідею через його слабкість і неможливість самостійно протистояти зовнішнім загрозам. У той же час в усіх трьох країнах Балтії сама ідея співробітництва не відкидалася, але йшлося про створення спільних інституцій, а не наднаціональних органів, які мали б дорадчий характер і координували дії цих країн у питанні європейської та євроатлантичної інтеграції.

Третій найбільш привабливий і прийнятний варіант для країн Балтії стосувався інтеграції в західні інституції безпеки. В цьому питанні всі три країни Балтії були одностайними. Прагнення країн Балтії вступити до ЄС і НАТО було зумовлено бажанням позбутися впливу Росії та перейти відповідно до протилежного табору, табору демократичної Європи, що забезпечує власну безпеку та добробут за допомогою НАТО та ЄС. Для країн Балтії ці дві організації – уособлення стабільності європейського континенту як єдина альтернатива Росії та її прагненням всеохоплюючого впливу на території колишнього СРСР. Тому членство в НАТО та ЄС, закріплене в концепціях національної безпеки, висувалася як головна мета зовнішньої політики країн Балтії. Геополітичне розташування, кількість населення, територіальні розміри, нездатність самостійно впоратися з викликами безпеки залишали за країнами Балтії невеликий простір для маневрування: або членство в євроатлантичних структурах, або визнання себе частиною геополітичного простору Росії, що могло статися у разі закріплення за цими країнами нейтрального статусу. Дивлячись на ставлення країн Балтії до Росії, членство в НАТО та ЄС слід розглядати як єдиний прийнятний варіант подальшого існування балтійських держав.

3. Для країн Балтії головне місце у відносинах з США посідала проблема отримання повної підтримки з боку останньої в питанні забезпечення їхньої безпеки. Для країн Балтії було вкрай необхідне подальше залучення США в Європу, так як самі європейські країн проявили меншу зацікавленість ніж США у питанні інтеграції країн Балтії в Європу. Країни Балтії, бажаючи вступити до НАТО, сприяли впровадженню американської політики в регіоні, намагаючись своєю беззаперечною підтримкою підштовхнути США до прискорення залучення цих країн до трансатлантичних структур.

Проамериканська політика країн Балтії пояснюється кількома причинами. По-перше, одразу після відновлення незалежності саме американці запевнили країни Балтії в тому, що сприятимуть швидкому виводу російських військ з їхньої території та перспективі їхнього членства в НАТО. По-друге, США ніколи не визнавали законним акт приєднання балтійських країн до СРСР. По-третє, це звичайний прагматизм: США залишилися єдиною наддержавою у світі, й ігнорувати їх не в змозі ані Росія, ані будь-яка інша держава.

Проте під час президентства Б. Клінтона балтійським державам не вдалося заручитися цілковитою підтримкою США. Дійсно, США були зацікавлені у подальшому посиленні та зміцненні свого впливу в регіоні Балтійського моря, але одночасно США не були зацікавлені у погіршенні відносин з Росією, що могло призвести до виникнення нового витка напруження між ними. Адміністрація Б. Клінтона у своїй політиці стосовно країн Балтії відштовхувалася від так званої ідеї „логіки розширення”. Зміст її полягав в тому, що розширення євроатлантичних інституцій було цілком природним процесом, і майбутні члени відповідно мають стати частиною Європи, якої вони були позбавлені під час „холодної війни”. Бажання стати членами ЄС та НАТО розглядалося як необхідний елемент повноцінної європейської країни. Це означало, що США не виключали країни Балтії з процесу розширення НАТО. Але конкретного сценарію розвитку не було, а отже, не було відомо, коли ці країни зможуть приєднатися до євроатлантичного простору безпеки. Під час президентства Б. Клінтона питання про членство країн Балтії в НАТО не стояло на порядку денному, і відповідно майбутнє країн Балтії залежало від політики нового президента та його адміністрації.

Лише під час президентства Дж.Буша–молодшого став можливим вступ країн Балтії до НАТО. До цього призвели такі події: по-перше, прихід до влади в Росії В. Путіна, що призвів до відходу від застарілих принципів зовнішньої політики Росії, особливо стосовно питання щодо розширення НАТО на Схід. Фактично це означало, що Росія, хоча і не в захваті від ідеї наближення НАТО до її кордонів, проте не буде перешкоджати вступу країн Балтії, тобто це не призведе до ескалації напруження в регіоні Балтійського моря. По-друге, після подій 11 вересня 2001 р. перемогли політичні критерії розширення НАТО. Ситуація, яка склалася у внутрішньоатлантичних відносинах після 11 вересня, проблема „неадекватності” НАТО новим викликам та загрозам змусили і сам альянс наполягати на розширенні за максимально можливим варіантом і не відкладати питання на майбутнє. Саме розширення НАТО як у кількісному відношенні, так і в плані поширення сфери його активності на нові регіони стає одним з важливих шляхів подолання кризи ідентичності Альянсу.

США були зацікавлені в розширенні Альянсу на Схід так само, як і країни Балтії, отже, розширення було ініціативою, що мало взаємний інтерес. Підтримавши розширення Альянсу, США максимізували свою власну міць і силу в уніполярному світі. США були зацікавлені продовжувати мати вплив в європейській зовнішній політиці та політиці безпеки, особливо коли ЄС рухається в бік відокремлення. США були потрібні надійні союзники, які б беззаперечно підтримували політику США у світі й були б надійними захисниками американських інтересів в ЄС. У свою чергу країни Балтії шукали і отримали в особі США надійного союзника, що сприяв їх вступу до НАТО, а отже, виконанню основної зовнішньополітичної мети - отримання надійних гарантій безпеки, загрозу якій балтійські держави вбачали в Росії, в її намаганнях залишити ці країни в зоні свого впливу.

4. Відносини між країнами Балтії та Росією можна охарактеризувати як стабільно недружні. Прозахідна, а точніше, проамериканська політика країн Балтії протягом всього періоду після поновлення незалежності не залишала сумнівів, що це призведе до погіршення відносин з Росією. Росія, зі свого боку, не могла не зважати на позицію США, НАТО та ЄС стосовно цих країн. Її розрахунки на те, що цей регіон залишиться після „холодної війни” в зоні її впливу не виправдалися: США не збиралися втрачати можливість закріпитися в регіоні, спираючись на зацікавленість самих країн Балтії у посиленні їх присутності та впливу. Балтійські країни розуміли, що лише підтримка з боку США стане гарантією їх інтеграції у західне співтовариство. У той же час жодна з цих країн не досягла б успіху, якби із самого початку не провадила чітку зовнішню політику, спрямовану на повноправний вступ до євроатлантичних структур. Росія стратегічно програла цей регіон, що чітко простежується провалом її ініціатив у середині 1990-х рр. Звісно, в програші політики Росії в регіоні не останню роль відіграли США, які з успіхом втілили свою політику стосовно країн Балтії – домоглися вступу цих країн до НАТО. Росія вже наприкінці 1990-х рр. зрозуміла, що вплинути на перебіг подій не в змозі, а варіант конфронтації, що виник під час загострення Косовської кризи, коли відносини між НАТО і Росією заморозилися на рік, продемонструвавши свою неефективність передусім для Росії. Росія мала вибір: або залишатися і далі осторонь всіх інтеграційних процесів на Європейському континенті, або визнати неефективність цього процесу і пристосуватися до нього, максимально використовуючи можливості, що відкривалися в разі партнерського розвитку відносин передусім із США, а також з НАТО та ЄС. Нове керівництво Росії обрало другий варіант, поступившись невиправданими амбіціями, що також і стосувалися країн Балтії, які російське керівництво протягом 1990-х рр. відмовлялося визнавати поза зоною свого впливу. Але визнавши факт незворотності процесу вступу країн Балтії до НАТО та ЄС, Росія не збиралася повністю втрачати важелі впливу на балтійські країни.

Росія продовжує розігрувати карту проблем із становищем російської меншини в Латвії та Естонії сьогодні, що триває з початку 1990-х рр. Росія розглядає національну проблему в країнах Балтії як один з важелів впливу на ці країни, але ця політика поки що не виправдала себе, а, навпаки, призвела до погіршення відносин з Естонією та Латвією, які вважають втручанням у внутрішні справи будь-які висловлювання та дії російських політиків, спрямовані на так званий захист прав російської меншини цих країн. На сьогодні проблеми, пов’язані з національними меншинами, а також територіальне питання є ключовими у відносинах між Росією та Балтією.

Методи вирішення етнічної ситуації в Латвії та Естонії цілком влаштували західні країни та інституції, тому претензії Росії щодо дискримінаційної етнічної політики в цих країнах не мали наслідків. Росія досі не відмовилася від подібної риторики, хоча її безперспективність очевидна. Вступ до НАТО та ЄС остаточно вирішив питання приналежності країн Балтії до західного світу. Доки Росія цього не визнає, відносини між нею та країнами Балтії залишатимуться стабільно недружніми. На сьогодні всі три балтійські країни здійснюють проамериканську політику. У США вони вбачають основного гаранта безпеки, що підтверджується членством країн Балтії в НАТО.

5. Відносини між країнами Балтії і НАТО мали кілька етапів розвитку. Перший етап (1991-1994 рр.) встановив початок розвитку відносин між НАТО та країнами Балтії. Цей етап характеризувався налагодженням діалогу між сторонами, участі країн Балтії в новостворених програмах та інституціях НАТО. Другий етап (1994-1999 рр.) охоплює період з часу подання заявки країнами Балтії на членство в НАТО і до розширення Альянсу в 1999 р. на три країни ЦСЄ. Під час цього періоду взаємовідносини між НАТО та країнами Балтії розвивалися в напрямі поліпшення стосунків, проте про можливе членство країн Балтії в Альянсі не йшлося. Це було пов’язано передусім з небажанням керівників НАТО остаточно погіршити відносини з Росією, що могло призвести до зміни політичної ситуації в Росії, приходу до влади націоналістичних сил і в майбутньому погіршення відносин з НАТО. Відносини між НАТО і Росією і так наприкінці 1990-х рр. погіршилися і були зведені до мінімуму через бомбардування Югославії натовськими силами. До того ж членство країн Балтії в НАТО не розглядалося як життєво важливий елемент безпеки Західної Європи. Країнам Балтії також не вистачало підтримки з боку найбільш впливових європейських країн альянсу, які на той час не бажали бути гарантом безпеки країн Балтії і, таким чином, погіршувати свої відносини з Росією.

Третій етап (1999-2004 рр.) характеризується різкою зміною позиції Альянсу щодо можливості балтійського членства в НАТО. Так, якщо після завершення процедури прийому в Альянс Польщі, Чехії та Угорщини, ставлення більшості західних держав, і насамперед США, до планів подальшого розширення альянсу було вкрай обережним, то вже в наприкінці 2001 р. ситуація докорінно змінилася. Це було пов’язано з подіями 11 вересня 2001 р., що змусило керівництво США переглянути багато критеріїв членства в Альянсі. Так США стали більш приділяти уваги країнам, які здійснюють проамериканську політику, що і вплинуло на прийняття рішення про включення країн Балтії в наступне коло розширення Альянсу. Саме рішення Білого дому визначило вступ країн Балтії до НАТО.

Членство в Альянсі лише формально закріпило прозахідну тенденцію у зовнішній політиці країн Балтії. Фактично військове співробітництво йшло вже з середини 1990-х рр., в рамках програми „ПЗМ” і двосторонніх відносин Латвії, Естонії і Литви з країнами НАТО. Балтійська хартія остаточно закріпила цей курс. Розширення не обмежує сферу військово-політичного впливу Росії, але практично робить неможливим її повернення до країн Балтії.

Вступ країн Балтії до НАТО порушив питання про створення можливості присутності військових сил та баз на території країн Балтії, а відповідно і можливе зростання військового напруження або навіть зіткнень з Росією. Для НАТО розміщення невеликого контингенту (чотири літака, персонал авіабаз) важливе як факт, що підтверджує рівність принципів і цінностей Альянсу для всіх його членів. Зокрема це принцип неподільності безпеки. До того ж необхідно враховувати і прийняту в НАТО військову спеціалізацію країн–учасниць: на території країн Балтії розміщені саме ті сили і засоби, які ці країни не мають. У Росії це не викликає захоплення, але поки що незначна присутність натовських сил не розглядається як загроза військовій безпеці Росії. Проте як істотну загрозу в Москві сприйматимуть подальше відновлення і розширення військових об’єктів НАТО в країнах Балтії. До того ж Росію хвилює питання відносно ратифікації країнами Балтії Адаптованого договору ЗЗСЄ. Режим контролю над озброєнням та обмеження присутності військових означає для Росії додаткові гарантії, що в разі кризи високий рівень військового потенціалу не буде сконцентровано в країнах Балтії. Але в цій ситуації країни Балтії посіли безпрограшну позицію – зобов’язалися приєднатися до нього лише після набрання чинності адаптованим договором, перекинувши, таким чином, конфлікт в площину відносин Росія – НАТО.

6. Першочергова роль в питанні можливого членства країн Балтії в ЄС приділялася готовності самого Співтовариства прийняти нових членів, внутрішньому становищу в країнах Балтії, процесу проведення реформ, виконання критеріїв ЄС, необхідних для членства в організації. Країни Балтії з’явилися на порядку денному ЄС в той момент, коли воно зіткнулося з величезними змінами та безпрецедентними викликами. Завершення „холодної війни” та кінець біполярної системи міжнародних відносин поставили перед Співтовариством нові завдання: переглянути роль ЄС як одного з гарантів забезпечення безпеки та процвітання в Європі та заповнити вакуум безпеки, що з’явився в ЦСЄ. Для ЄС було важливим було побудувати такі відносини з країнами ЦСЄ, в тому числі й з країнами Балтії, що забезпечували б ефективне співробітництво між ЄС та державами ЦСЄ, але одночасно зберігали більшість досягнутих результатів у межах самого Співтовариства. Усі ці події вплинули на формування позиції ЄС щодо можливого розширення на Схід. ЄС ввів так званий принцип обумовленості, що означав можливість членства в ЄС країн ЦСЄ, якщо ці країни досягнуть успіху в проведенні політичних та економічних реформ. Принцип обумовленості став основою політики ЄС щодо країн ЦСЄ та балтійський держав тощо.

Приєднання країн Балтії до ЄС було обумовлене не лише вдалим впровадженням політичних, економічних, правових реформ, але і через отримання значної підтримки з боку деяких членів ЄС, а саме Німеччини, Фінляндії, Швеції і Данії. До того ж отримання підтримки з боку США в питанні європейської інтеграції вплинули на рішення ЄС розпочати переговори спочатку з Естонією, а потім і з Литвою і Латвією.

Вступ країн Балтії до ЄС означав отримання балтійськими державами „м’яких” гарантій безпеки. Водночас порівняно з процесом їх інтеграції в НАТО можна помітити відносну легкість їхнього вступу до ЄС. На противагу негативному сприйнятті та реакції російського керівництва по відношенню до вступу цих країн до НАТО, розширення ЄС не викликало у Москви жодних протиріч. Тому, розглядаючи особливості приєднання балтійських країн до ЄС, автор зазначає, що російський фактор не відігравав ключової ролі.

7. Досвід країн Балтії в питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції може бути використаний Україною для досягнення свої зовнішньополітичних цілей. Адже поглиблення інтеграційних процесів на європейському континенті безпосередньо відповідає національним інтересам України. Політична стратегія реалізації Україною наміру стати повноправним членом НАТО та набути статусу асоційованого, а згодом і повноправного членства в Євросоюзі, має ґрунтуватися на детальному аналізі та оцінці досвіду країн ЦСЄ, особливо країн Балтії, оскільки вони єдині з країн колишнього СРСР досягли повного успіху у реалізації свої інтеграційних планів. Між Україною та країнами Балтії є багато відмінностей, особливо геополітичних, проте існує і багато спільних рис, таких як спільне минуле, наявність спільного кордону з Росією, значна російськомовна меншина. До того ж і країни Балтії, і Україна після здобуття незалежності зіткнулися зі схожими економічним, соціальними, політичними проблемами, тому вдалий досвід балтійських країн, що базується на поєднанні ефективного політичного діалогу та взаємовигідного економічного співробітництва з ЄС і НАТО, може бути запозичений Україною, але з огляду на свої геополітичні специфіку і реалії. Звичайно, членство в НАТО та досягнення рівня відповідності критеріям членства в ЄС є складним трансформаційним процесом. Опанування європейськими критеріями сприятиме становленню України як політично виваженого та економічно стабільного партнера у світовій політиці.

Країни Балтії у свою чергу виступають за інтеграцію України в європейські та євроатлантичні інституції, отже Україна може розраховувати на їхню підтримку. Лідери балтійських країн неодноразово про це заявляли і зі свого боку обіцяли всіляко сприяти Україні на її шляху до ЄС і НАТО. Зацікавленість балтійських держав в інтеграційних прагненнях Києва є додатковими аргументом на користь України, що в майбутньому може бути використано як один із засобів досягнення мети.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Аракелян Д.В. Основні положення концепцій національної безпеки країн Балтії // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 53, част. ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 70–78.

2. Аракелян Д.В. Взаємовідносини країн Балтії і Росії (територіальний та національний аспекти) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - № 33-34. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. – С. 72–76.

3. Аракелян Д.В. США – країни Балтії: становлення і розвиток відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 61, част. ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. – С. 75–83.

4. Аракелян Д.В. Особливості вступу країн Балтії в ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 65, част. І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. – С. 83–90.

5. Аракелян Д.В. Формування основ національної безпеки країн Балтії // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги. – Вип.ІІІ:Ч.1. – К.:Логос, 2005. – С.168–169.


АНОТАЦІЇ

Аракелян Д.В. Зовнішня політика країн Балтії в контексті розширення ЄС та НАТО. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008.

Дисертація присвячена аналізу зовнішньої політики країн Балтії, а саме Литви, Латвії та Естонії у період 1990-2004 рр. Визначено основні етапи й особливості еволюції стратегії розширення як ЄС, так і НАТО щодо країн Балтії. Виявлено, що країни Балтії розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорсткої безпеки”. Перш за все балтійські держави були зацікавлені в забезпечені „жорсткої безпеки”, що призвело до розміщення акцентів у зовнішній політиці на користь НАТО (США), а потім ЄС.

США відіграли ключову роль у процесі європейської та євроатлантичної інтеграції країн Балтії. Саме через залучення країн Балтії до сфери свого впливу відбулося остаточне закріплення США в регіоні. Країни Балтії отримали за це гарантії безпеки з боку США у вигляді членства в НАТО. Відносна легкість вступу країн Балтії в ЄС пояснюється не лише вдалим впровадженням політичних, економічних, правових реформ, але і через отримання значної підтримки з боку США та деяких членів ЄС (Німеччини, Фінляндії, Швеції і Данії). Внаслідок приєднання країн Балтії до ЄС і НАТО позиції Росії у регіоні значно послабилися, що призвело до виникнення певної напруги у відносинах Росії з країнами Балтії, але це жодним чином не вплинуло на реалізацію національних інтересів балтійських держав на європейському і євроатлантичному напрямках.

Ключові слова: країни Балтії, безпека, „м’яка” безпека, Європейський Союз, НАТО, європейська інтеграція, євроатлантична інтеграція, розширення ЄС, розширення НАТО.

Аракелян Д.В. Внешняя политика стран Балтии в контексте расширения ЕС и НАТО. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – Политические проблемы международных систем и глобального развития. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2008.

Диссертация посвящена анализу внешней политики стран Балтии, а именно Литвы, Латвии и Эстонии в период 1990-2004 гг. Определены основные этапы и особенности эволюции стратегии расширения как ЕС, так и НАТО в отношении стран Балтии. Выявлено, что страны Балтии рассматривали ЕС как гаранта «мягкой безопасности», а НАТО как гаранта «твердой безопасности». Прежде всего, балтийские государства были заинтересованы в обеспечении «твердой безопасности», что привело к размещению акцентов во внешней политике в пользу НАТО (США), а потом ЕС.

США сыграли ключевую роль в процессе европейской и евроатлантической интеграции стран Балтии. США окончательно укрепились в регионе через привлечение стран Балтии в сферу своего влияния. В свою очередь страны Балтии получили за это гарантии безопасности со стороны США в виде членства в НАТО. Относительная легкость вступления стран Балтии в ЕС объясняется не только успешным проведением политических, экономических, правовых реформ, но и через значительную поддержку со стороны США и некоторых членов ЕС (Германии, Финляндии, Швеции и Дании). Вследствие присоединения стран Балтии к ЕС и НАТО позиции России в регионе значительно ослабли, что привело к возникновению определенной напряженности в отношениях России со странами Балтии, но это никаким образом не повлияло на реализацию национальных интересов балтийских государств в европейском и евроатлантическом направлении.

Ключевые слова: страны Балтии, безопасность, «мягкая» безопасность, Европейский Союз, НАТО, европейская интеграция, расширение ЕС, расширение НАТО.

Arakelian D. The foreign policy of the Baltic states in the context of the EU and NATO’s enlargement. – Typescript.

Thesis for the Ph.D. in Political Science, specialty 23.00.04. – Political Problems of International Systems and Global Development. – Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of International Relations, Kyiv, 2008.

The thesis concentrates the analysis of the foreign policy of the Baltic States namely Lithuania, Latvia and Estonia during the period of 1990-2004. In 1990 all three Baltic States declared their independence from the Soviet Union but the situation in these countries was unstable and unpredictable with Moscow implementing both direct and indirect military, political, and economical pressure. In this environment, the Baltic States were striving to establish a national defence system in order to exercise full sovereignty over their territory. On the political level the policy of neutrality was implemented. NATO membership at that time was considered to be not achievable option. During this period, the Soviet army was still deployed in the Baltic States. Therefore, the Baltic States' policy of neutrality was directly implemented as a mean to enable the departure of the Soviet armed forces.

After the withdrawal of Russian troops, the Baltic states applied for NATO membership, an action that would have been unthinkable in the first two years of independence when the Soviet army was still present on their territory. Indeed, the withdrawal of Russian troops created favourable conditions for a rapid change in the direction of the Baltic states’ foreign and security policy. This moved away from a policy of neutrality, to become more clearly oriented towards integration into Western security structures and the implementation of common European principles. The decision to apply for NATO membership was approved by the majority of citizens of the Baltic states and in effect resolved the Baltic states’ major security policy dilemma at a stroke. Since this time internal clashes over defence policy have decreased significantly. Indeed, since 1994, arguments over security have ceased to be about its fundamental goals, more over how best to reach the agreed objective of NATO membership. The agreement over the primary goal of the Baltic states’ defence policy eased strained relations between the political parties and provided an opportunity to create NATO interoperable and capable Armed Forces.

It determines the main stages and peculiarities of both the EU and NATO’s enlargement strategy evolution concerning the Baltic states. It recognizes that the Baltic states considered the EU as the guarantor of “soft security” and NATO as the guarantor of “hard security”. First of all the Baltic States were interested in ensuring of “hard security” caused to highlighting key points in foreign policy in favour of NATO (USA) and then the EU.

The USA played a crucial role in process of the Baltic States’ European and euroatlantic integration. The USA strengthened finally in the region owing to the commitment of the sphere of their interest. The Baltic States got insurance of security from the USA by way of NATO’s membership. Comparative easiness in the Baltic States’ joining to the EU is explained by not only successful realization of political, economic and legal reforms but also significal support from the side of the USA and some members of the EU (Germany, Finland, Sweden and Norway). Russia's position in the region has weakened as the result of the Baltic States integration to the EU and NATO and it caused to the certain tension in the relations between Russia and the Baltic States. But it didn't impact to the realization of the Baltic States national interests on the European and Euro Atlantic direction.

It took 10 years for Lithuania, Latvia and Estonia to achieve their goal and become members of two important organisations – NATO and the EU. Membership in the EU represents a clear indication that Baltic states successfully implemented reforms necessary to become western style democracy, while membership in NATO also signifies Lithuanian, Latvia and Estonian succeeded in their efforts to build their Armed Forces and provide capabilities to the Alliance.

Key words: Baltic States, security, “soft” security, European Union, NATO, European integration, Euro Atlantic integration, EU enlargement, NATO enlargement.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:26:47 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:43:51 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Зовнішня політика країн балтії в контексті розширення ЄС та НАТО

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151322)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru