Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Елементи демократії в історії України

Название: Елементи демократії в історії України
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: реферат Добавлен 03:42:00 29 января 2009 Похожие работы
Просмотров: 128 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Елементи демократії в історії України

ПЛАН

1. Політична спадщина Київської Русі.

2. Демократична традиція українства в XIV-XVI ст.

3. Демократичні традиції козацько-гетьманської доби.

4. Проблеми демократії в українській суспільній думці XIX ст.

5. Демократизм періоду революцій та відновлення державності в Україні.

6. Демократичні ідеї у політичній думці України І половини XX століття.

7. Особливості розвитку демократичної традиції українського народу в пе­ріод «радянської демократії».

8. Література.


1. Політична спадщина Київської Русі.

2.

Елементи демократизму, згідно з сучасним розумінням істориків, у сус­пільно-політичній практиці Київської Русі були невиразні. Віче в кращому випадку було певним корективом княжо-дру­жинного управління, але воно не було самостійним органом демократич­ного впливу. Демократичний потенціал держави залишався незначним навіть тоді, коли Галицько-Волинське князівство перетворилося на могутню державу, модель управління якої відповідала тогочасним європейським зразкам, а суспільне життя з часом аку­мулювало елементи магдебурзького права та західної юридичної практики.

Для суспільно-політичної думки часів Київської Русі характерні патріотизм, гуманізм, демократизм, уболівання за біди, що випадали на долю країни у зв'язку з міжкняжими розбратами, татарською навалою та іншими трагічни­ми подіями. Однак, як і в більшості середньовічних держав, тут було відсутнє науково-теоретичне осмислення понять людської свободи, народовладдя тощо. У Київській державі діяло воєнізоване князівське державне правління, яке спиралося передусім на силу, а не на право. Ні християнство, ні мораль, ні правові норми ще не стали на Русі ті­єю основою, яка б забезпечила стабільне функціонування великої держави на демократичних засадах.

2. Демократична традиція українства в XIV-XVI ст.

З XIV ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого Литов­ського князівства, а згодом — Речі Посполитої. Якщо до Першого Литов­ського Статуту 1529 р. на цих землях зберігалися найсуттєвіші риси сус­пільного устрою Київської Русі, то з політичним піднесенням польської шляхти напередодні Люблінської унії 1569 р. розпочалося форсоване копі­ювання польської моделі — так званої шляхетської демократії, за якої ко­ролівська влада обмежувалася двопалатним сеймом та постійно діючою королівською радою; шляхті гарантувалися громадянські права і свободи.

Починаючи з XV ст., в українських землях спостерігається стрімкий прог­рес культури і освіти, хоча ні вищих, ні навіть середніх освітніх закладів то­ді ще не було. Вагомим внеском у загальноєвропейську скарбницю гуманіс­тичної думки стала творчість українських гуманістів І.Верещинського, М.Смотрицького, К.Саковича, І.Потія, С.Почаського.

С. Оріховський (1513-1566) один з перших у Європі розпочав розробку ідеї природно­го права. У «Напученні» важливе місце посідали проблеми ефективного функціонування державної влади: функції сенату, повноваження судової влади, унормування відносин між світською та духовною владами, окреслювалася ідея розподілу влад, яка у західноєвропейській політико-правничій літературі на повну си­лу зазвучала лише через одне-два століття. С. Оріховський став першим вітчизняним теоре­тиком гуманістичної політики і свободи: він вказав на головний стрижень, яким вважав закон, зако­нослухняність та правопорядок. Однак загалом його концепція була теоре­тичним обґрунтуванням засад шляхетської станової демократії, яка не передбачала громадянських прав і свобод для нижчих станів, а тим більше їхньої участі в управлінні державою.

Берестейська унія (1596), сприйнята основною частиною українців як но­вий наступ Польської Корони на духовну свободу, спричинилася до активі­зації релігійної боротьби. Ідеї Реформації в Україні віддзеркалилися у гостро полемічній (X. Філалет, І. Вишенський, В. Суразький та ін.) та культурно-освітній (С. та Л. Зизанії, Ю. Рогатинець, К.-Т. Ставровецький) течіях полі­тичної думки XVII ст. — дивовижного плетива консервативно-традиціоналістських та демократичних ідей, серед яких найбільшою демократичністю вирізнялися твори X. Філалета.

Другою течією української політичної думки періоду Реформації була культурно-освітня (братська). Братства фактично закладали основи україн­ського просвітництва, виступали активними суб'єктами в організації справи національного і духовного відродження у другій половині XVI - у XVII ст.

3. Демократичні традиції козацько-гетьманської доби.

Епоха козаччини (кінець XV ст. - друга половина XVIII ст.) залишила глибокий слід у народній пам'яті, істотно впли­нула на менталітет нації, систему цінностей, соціальних, державно-політич­них, національних, конфесійних та індивідуально-особистісних уявлень про ідеали правди, справедливості, гідності. Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні деякі риси де­мократичної республіки. Тут не існувало феодальної власності на землю і кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (право користу­вання землями та іншими угіддями, участі у радах та ін.). Усі органи управ­ління були виборними, їх діяльність контролювалася Січовою радою (ко­лом). Характер громадських взаємин і навіть обряд обрання старшини свід­чив про глибоко вкорінений демократизм козацької спільноти.

Однак козацька демократія не спиралася на міцний правничо-політичний фундамент: запорожці керувалися не писаними законами, а архаїчними нормами і традиціями стародавнім військовим звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом (прийнят­тя рішень не більшістю, а методом загальної згоди тощо). Не вдалося уникнути козакам і абсолютистських владних тенденцій. Отаман поєднував у своїх руках військову, адміністративну, судову та духовну владу, а під час війни мав абсолютну владу над усіма її учасниками. Отже, Запорозька Січ була своєрідною перехідною моделлю між професій­ною общиною й повноцінною державою Низка внут­рішніх вад та несприятливі зовнішні впливи не дозволили цій перехідній мо­делі перерости у нову якість, однак вона стала ескізом української держав­ності, народженої у процесі національної революції середини XVII ст.

Козацько-гетьманська державність XVII ст. була, з одного боку, результа­том цілеспрямованої діяльності Б. Хмельницького та його при­бічників по створенню нових форм суспільної і державної організації, пев­ної ієрархії владних відносин, перетворенню українського уряду на суб'єкт міжнародних відносин. Державі Б. Хмельницького вдалося поєднати два мало поєднувані принципи: строгу військову централізацію і народовладдя. Вона мала бути організована на конституційній виборній основі; гетьман ставав главою усього народу (а не тільки козацтва) і відповідальним перед ним. Верхівку владних структур становила генеральна старшина, яка утво­рювала при гетьмані Старшинську раду.

Держава мала загальнодержавний постійний уряд, розвинені форми міського (магдебурзького) та шляхетсько­го (земського) самоврядування з традиційною виборною ротацією. Міжстанові бар'єри були вельми еластичні, тож утвердилася de facto всестанова рівність з розподілом функціональних обов'язків станів без законо­давчого закріплення привілеїв будь-якого з них. Разом з частковою вибор­ністю козацьких владних інститутів це надавало козацькій державі стихійно-демократичного характеру.

Але козацький демокра­тизм виявився нетривким. З часом у козацької старшини прокинувся смак до «золотої» шляхетської свободи, розпочалося закріпачення селян і зазіхання на права міщан. Неде­мократичною виявилася політика гетьманської держави в національно-ре­лігійній сфері. Ліквідувавши дискримінацію православних, вона почала об­межувати релігійні права інших. Гетьманщина дедалі виразніше реалізову­вала принципи «козацько-старшинської», вузькостанової демократії, яка не враховувала і не захищала інтересів ширших верств українського народу.

Основою нового ладу був інститут полкової влади, яка стосовно гетьман­ської влади поступово зміцнювалася і водночас придушувала елементи наро­довладдя. Це розхитувало інституційні основи суспільного устрою України, послабило козацьку демократію і, зрештою, в останній чвер­ті XVII ст. закінчилося капітуляцією української старшини перед Москвою.

Незважаючи на посилення абсолютизму у політичному житті Російської імперії, козацькі демократичні республіканські традиції не зникли. Незаба­ром на зламі століть, вони заявили про себе документом — «Конституцією прав і свобод Запорозького Війська», укладеною 5 квітня 1710 р. між новообраним гетьманом України П. Орликом і його виборцями та запорозькими козаками. Конституція П. Орлика віддзеркалювала сприй­нятливість української старшинської еліти до європейської ліберальної думки, засвідчував усвідомлення необхідності політичної і національ­ної незалежності та прийняття власних державних актів. Якщо Конституція стосувалася в основному внутрішнього устрою Украї­ни, то два інші документи П. Орлика — «Вивід прав України» та «Маніфест» були спрямовані на міжнародне визнання України «вільним князівством», рівноправним членом європейської спільноти.

Демократичними ідеями сповнена і суспільно-політична концепція укра­їнських просвітників XVIII ст. Я. Козельського, С. Десницького, П. Лодія, В. Каразіна та ін. Виходячи із теорії природного права і суспільного догово­ру Вони осмислювали категорії рівності, свободи, влас­ності крізь призму нових суспільних умов — буржуазного суспільства. У центр розробленого українськими просвітниками світського «юридичного світогляду» було поставлено людину як самоціль: особиста свобода і юри­дична рівність мали виступати основою суспільного буття особи. Проте еле­менти демократичного світогляду українства не знайшли втілення у полі­тичній практиці XVIII ст., яка розвивалася в руслі зміцнення абсолютизму та активізації імперських тенденцій з боку Росії.

4. Проблеми демократії в українській суспільній думці XIX ст.

З перших де­сятиліть XIX ст. в умовах кризи феодально-кріпосницької системи і розвит­ку капіталістичних відносин на українських землях почало поширюватися ідейне волелюбство — своєрідний український лібералізм. Вершиною демократичної думки першої половини XIX ст. стала доктри­на Кирило-Мефодіївського братства, до якого належали Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, М. Гулак, О. Навроцький, П. Маркович та ін. Пропонувалося утворити демократичні суве­ренні республіки та об'єднатися у своєрідний конфедеративний (з певними елементами федерації) союз (на зразок США), жити «нерозділимо і несмісимо», знищивши кріпацтво й абсолютну монархію в Росії. Братчики виступали за ліквідацію станових відмінностей між людьми, проповідували ідеї не лише правової, а й соціальної рівності. Отже, основу суспільно-політичної концепції Кирило-Мефодіївського братства становлять народний месіанізм і демократизм.

Особливе місце у розвитку демократичної течії української політичної думки XIX ст. посідав М. Драгоманов. Вихідними точками його політичної програми були ідеї конституціоналізму і політичної свободи в поєднанні зі свободою особистості й повагою людської гідності. М. Драгоманов виступав за політичну децентралізацію й широке місцеве самоврядування як засіб по­долання конфлікту між державою і суспільством, вважаючи демократію можливою лише за умови надання широким масам змоги брати безпосеред­ню участь у здійсненні влади та впливу на неї. Шлях досягнення Україною незалежності М. Драгоманов вбачав у феде­рації, але не національній, а політично-територіальній з наданням націо­нальностям широкої автономії в питаннях культури.

5. Демократизм періоду революцій та відновлення державності в Україні.

Початок XX ст. був одним із найдинамічніших періодів української політич­ної історії. Революційний процес в Російській імперії позначився зростан­ням кількості та пожвавленням діяльності політичних об'єднань українців, піднесенням їхньої політичної свідомості. Багато українських політичних партій (УСДП, УНДП, УСП, РУП, УДП, УДРП та ін.) у своїх програмах у цей час висунули вимоги прийняття конституції, запровадження парламен­таризму, громадянського самоврядування, гарантування демократичних прав і свобод, їхня діяльність готувала ґрунт для розгортання революційної політичної творчості мас на шляху боротьби за незалежну демократичну Ук­раїнську державу.

Створена у бе­резні 1917 р. Центральна Рада на чолі з М. Грушевським у своїй державо­творчій діяльності дотримувалася демократичних принципів і традицій. Головним суб'єктом соціальних змін М. Грушевський вважав народ. На початках революційного руху він дещо ідеалізував соціаль­ну гармонійність українства та його здатність до «громадянської солідарнос­ті», дійшовши вже навесні 1918 р. щодо цього майже протилежних виснов­ків. Проте й надалі вчений категорично відкидав думку про природне «недержавництво» українського народу та наголошував на значному потенціалі його соціальної творчості.

Велике значення має розробка М. Грушевським проблеми національно-історичної ідентичності українського народу та його національної самосві­домості, визначення чинників їх формування (спільний історичний шлях розвитку, етнічне походження, мова та самоусвідомлення своєї належності до певної культурно-етнічної спільноти). Наголос на важливості самоусвідомлення приналежності до певної спільно­ти і навіть на праві вільного вибору національності засвідчує демократичний підхід М. Грушевського до національного питання, який втілився і в осно­вах етнополітики української держави. М. Грушевський послідовно обстоював політику національної злагоди та гармонії.

Універсали Центральної Ради були звернені не лише до українців, а й до усіх, «хто живе на Україні»; вони закликають ук­раїнську демократію до злагоди та порозуміння з демократією інших націо­нальностей. Конституція Української Народної Республіки декларувала прин­цип «національно-персональної автономії», гарантувала всім націям «право на впорядкування своїх культурних прав у національних межах. Центральна Ра­да і проголошена нею Українська Народна Республіка стали важливою віхою демократичного пос­тупу України, перед усім світом заявили про українців як про політичну націю.

6. Демократичні ідеї у політичній думці України І половини XX століття.

Поширен­ню ліберальних ідей та ідей верховенства права у першій чверті XX ст., особливо в період відродження української державності в 1917-1920 pp. сприяли фундато­ри Української академії наук В. Вернадський, М. Туган-Барановський, А. Крим­ський, Б. Кістяківський. Вони поєднували глибокий патріотизм з широкою, європейського рівня освіченістю і намагалися надати відновленій Українській державі правових засад, цивілізованості й демократизму. Однак поразка револю­ції 1917-1920 pp. спричинилася до того, що на зміну ліберальній моделі правової держави прийшли різноманітні течії націоналізму, в яких провідними були ідеї незалежної соборної демократичної держави, а питання про її внутрішній устрій - підпорядкованими. Проте чимало течій українського націоналізму репрезенту­вали й намагалися розвивати демократичну традицію в українській політичній думці. Це певною мірою стосувалося державницько-націоналістичного напряму, політичним кредо якого були погляди М. Міхновського, викладені у праці «Са­мостійна Україна», а головно - національно-демократичних напрямів в україн­ському русі 20-30-х (УНДО) та повоєнних років XX ст.

Внеском у розвиток теорії демократії є також ідеї визначного представни­ка консервативно-державницького напряму В. Липинського, який опрацю­вав теорію української трудової монархії, заснованої на засадах спадкового гетьманства і станової представницької влади. Теорія В. Липинського — це консервативна концепція правової держави, де всі гілки влади незалежні і взаємно врівноважені, права особи захищені конституційно, законодавче визнане і гарантується рівноправне становище представників усіх етнокультурних та віросповідних груп. Поряд з цим існує спадкова влада гетьмана як стабілізуючий та впорядковуючий чинник, як засіб подолання анархічної стихії, яка, на думку В. Липинського, немало нашкодила під час революційних подій 1917-1920 pp.

7. Особливості розвитку демократичної традиції українського народу в пе­ріод «радянської демократії».

Упродовж наступних десятиріч у розвитку ук­раїнської демократичної думки визначились два спрямування. Одне з них репрезентувала українська політична еміграція, а інше прокладало собі шлях в умовах радянської «соціалістичної демократії». Вони не тільки мали свою специфіку, а й значною мірою протистояли одне одному.

У строкатій палітрі політичних поглядів української еміграції ліберально-демократичну течію у міжвоєнний період уособлював Державний центр Ук­раїнської Народної Республіки в екзилі (С. Петлюра, В. Маркусь, Я. Рудницький та ін.). В основі політико-ідеологічної діяльності Центру була відда­ність парламентарно-республіканським та демократичним традиціям, неп­рийняття популярних на той час тоталітарних політичних концепцій, орієн­тація на досягнення Україною самостійної демократичної державності.

Складна еволюція політичних поглядів одного з провідних діячів Центральної Ради В. Винниченка в еміграції йшла від «фе­дерації російської республіки й участі у ній України як рівного з іншими державного тіла» до повної державної незалежності. В. Винниченко розчарувався в іде­ях соціалізму, оскільки їх носії створили найжорстокішу систему терору і на­силля, протиставляв цій системі створен­ня так званої «колектократії» — системи всебічної гармонії всіх людей на планеті, ідеї якої співзвучні «теорії конвергенції» 50-60-х pp. XX ст.

В Україні за роки панування радянської тоталітарної системи політична думка і політична наука не лише не просунулися вперед порівняно з кон­цептуальною спадщиною дореволюційної доби та еміграції, а й значною мі­рою деградували, уособившись у догматичній теорії «наукового комунізму», що мала обґрунтовувати переваги «соціалістичної демократії». Однак «соці­алістичної демократії» не було ні доктринально (оскільки відкидався універ­сальний принцип політичної рівності та свободи, проголошувалася диктату­ра одного класу, заперечувалися принципи поділу влад, соціального й полі­тичного плюралізму, загальногромадянського консенсусу та інші здобутки світової демократичної думки), ні реально (на практиці була встановлена диктатура партійно-державної номенклатури).

Під час хрущовської «відлиги» на захист національної й людської гідності та особистої свободи виступили дисиденти з середовища «шістдесятни­ків». Дисиденти апелювали до записаних у Конституціях СРСР та УРСР осо­бистих і національних прав, наголошували на тому, що головним суб'єктом конституційного права є не партія або держава, а громадяни. Правові аспек­ти їхнього мислення і діяльності особливо посилилися після утворення Української Гельсінської групи (9 листопада 1976 p.), яка мала слідкувати за дотриманням у країні підписаного керівництвом Радянського Союзу в Гельсінкі Заключного документа Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975), в якому містилися зобов'язання сторін не допускати пору­шень прав людини.


Література.

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — Київ, 1991.

2. Конончук С., Ярош О. Розвиток демократії в Україні: 1999 рік. — Київ, 2000.

3. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. — Київ, 1998.

4. Українська державність у XX столітті: Історико-політологічний аналіз. - К., 1996.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:26:37 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:43:25 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Елементи демократії в історії України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150240)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru