Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Державне управління та його організуюча роль у суспільстві

Название: Державне управління та його організуюча роль у суспільстві
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: реферат Добавлен 10:43:18 15 марта 2010 Похожие работы
Просмотров: 53 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

на тему

Державне управління та його організуюча роль у суспільстві


Побудова демократичної, правової держави потребує чіткого наукового уявлення про ознаки, особливості, властивості, характерні риси управління, що притаманні всім суспільствам на різних стадіях розвитку. Поряд з цим надзвичайно важливим є розуміння характеру державного управління, здійснюваного у конкретних часово-просторових рамках. Адже процес управління повинен якомога повніше відповідати демократичним принципам, позаяк люди володіють невід'ємним, природним правом на самоврядування. Управління як різновид суспільної діяльності, спрямованої на здійснення планування і керівництво зусиллями людей, виникло на світанку історії людства. Як краще використати зусилля окремих осіб для досягнення бажаних результатів? Це питання було найважливішим і найскладнішим для людства. Багато хто не шкодував сил для його розв'язання, але його вирішення просувалося вперед дуже повільно. Останнім часом до цього питання почали підходити по-новому, орієнтуючись на досягнення наукової методології. Основна теоретико-методологічна проблема управління зводиться до того, що процеси управління притаманні лише складним, динамічним системам, іманентним атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, приведення її у відповідність до об'єктивної закономірності даного середовища, до оптимізації її функціонування. Наука розглядає суспільство як цілісну, складну, динамічну, самокеровану систему, розвиток якої підпорядкований об'єктивним законам. Суспільство - найвищий тип соціальної організації - існує тільки тоді, коли саме функціонує як складне цілісне утворення. Таким системам притаманні різноманітні процеси управління. З цим пов'язана і друга проблема - співвідношення стихійного і свідомого, об'єктивного й суб'єктивного в регулюванні суспільного життя. При цьому управління у своїй антиентропійній спрямованості може бути як свідомим, так і стихійним, а вплив на об'єкт за своїм характером - як об'єктивним, так і суб'єктивним.

Об'єктивні закони функціонування і розвитку суспільства діють за посередництва усіх видів регулювання. Управління - це свідоме регулювання суспільних відносин, а за джерелом дії воно є зовнішнім щодо процесу самоуправління. Механізм стихійного управління найбільш яскраво виявляється у капіталістичному суспільстві на ранній стадії його розвитку як ринкова стихія, анархія та конкуренція. Однак це не означає, що на зазначеній та попередніх стадіях розвитку суспільства людина не справляла свідомого, цілеспрямованого впливу на існуючу систему. Питання про ступінь керованості суспільним життям значною мірою залежить від взаємодії соціальних інтересів, оскільки існування і розвиток суспільства - не що інше, як діяльність людини, соціальних груп, пов'язана з реалізацією (досягненням) своїх цілей. Проте людина не може досягти цілей, що стоять перед нею, інакше, як свідомо, бо всі її прагнення і вчинки неминуче опосередковані свідомістю. При цьому цілеспрямована діяльність людей пов'язана з реалізацією їхнього інтересу як усвідомленої потреби, зумовленої їхнім матеріальним буттям, об'єктивною соціально-економічною структурою суспільства. Соціальна мета є явищем більш загального порядку - суспільної свідомості й вираження загальних потреб та інтересів соціальних груп.

Ці положення є найважливішими для визначення сутності соціального управління. Якою ж є його природа, чиї інтереси й прагнення воно виражає? Чи має воно класовий характер, виражає інтереси всього народу, незалежно від соціального зрізу суспільства? Щодо цього у політиці та науці склалися два протилежні погляди. На думку марксистів, свідоме управління, ще втілює соціальні цілі класового суспільства в життя, не може не мати класового характеру. Ідеологи лібералізму заперечують існування загальних соціальних цілей певного класу і говорять про суму індивідуальних воль і прагнень, які збігаються, що забезпечує сукупні дії мас, нації, народу незалежно від соціальної диференціації суспільства. Тим самим вони заперечують і класовий характер свідомого управління. Цей погляд є досить поширеним у країнах вільного підприємництва. Догматично не слід сприймати ані першого, ані другого погляду. Очевидно, істина десь посередині. Відомо, що спеціальні суспільні інститути управління, котрі у тій чи іншій формі завжди існували в суспільстві, утворювалися в інтересах панівних соціальних груп або класів для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку, для регулювання суспільних відносин. Отже, будь-яка суспільно-економічна формація потребує зміцнення даного способу виробництва, щоб обмежити елементи випадку і просто сваволі. Сила і межі цього впливу зумовлюються природою соціальної формації та ступенем зрілості суспільства. Сучасна буржуазна держава, що зазнає дедалі зростаючого впливу різних соціальних груп населення, не може не враховувати волі й прагнень широких мас населення у своїх управлінських рішеннях і діях. Останні за своєю природою вже не мають яскраво вираженого класового характеру і дедалі більшою мірою віддзеркалюють загальні соціальні цілі суспільства. Хоча не можна повністю заперечувати домінування інтересів найбільш забезпечених верств суспільства в управлінських рішеннях.

Усе це дає підстави зробити такі висновки.

По-перше, управління є особливою соціальною функцією, яка виникає з потреб самого суспільства як складної саморегульованої системи і супроводжує всю історію розвитку суспільства, набуваючи політичного змісту й відповідних державних форм у соціально розшарованому суспільстві. Кожному типу соціальної організації, кожному конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому змісту управління не можна зрозуміти у відриві від середовища його існування. По-друге, зміст управління як соціальної функції виявляється в організуючій діяльності, що досягається шляхом об'єднання, узгодження, регулювання, координації і контролю. Організація - це не що інше, як засіб досягнення мети. Вона передбачає метод, а управління виступає як засіб гармонізації суспільного розвитку. Управління лише тоді буде ефективним, коли успішно координуватимуться зусилля багатьох людей. Коли зусилля групи людей об'єднуються в систему (організацію), то створюється дещо більш-менш відмінне за кількістю та якістю від усього, що притаманне простій сумі зусиль цих осіб. Сучасне управління подібне до оркестру з диригентом, музикантами, в кожного з яких є свій інструмент. Припустимо, що кожен музикант виконує свою партію, на своєму інструменті, не звертаючи уваги на інших. Може, кожен з них і бездоганно виконує свою партію, але в результаті маємо хаос. Лише в тому разі, коли диригент оркестру координуватиме виконання партії кожного музиканта, буде досягнуто потрібного ефекту. При цьому оркестр - це не рояль, на клавіші якого диригент натискує механічно. Це живий організм, де кожен має свої обов'язки і відповідальність. У диригента вони вдвічі більші. Багато залежить від його волі, розуму, характеру, емоцій, інтелекту, освіченості. Оркестр - це міні-образ людського суспільства. Можна навести безліч інших прикладів, які засвідчують необхідність координуючої функції. Візьмемо ще для прикладу чудову мозаїку, окремі складові якої будуть лише купою маленьких кольорових камінців, поки якась обдарована людина не збере й не розташує їх у певному порядку, який і створить величну картину.

По-третє, організуюча функція соціального управління нерозривно зв'язана з владно організуючою діяльністю. Струнка організація неможлива без сильної волі й влади авторитету. Це означає, що управління у сфері суспільних відносин має здійснюватися на основі підпорядкованості та єдності волі учасників спільної діяльності. Управління - це планування і керівництво зусиллями людей. По-четверте, соціальне управління завжди передбачає наявність суб'єктів і об'єктів. Специфікою цих елементів є те, що суб'єктами завжди виступають люди та їх об'єднання, а об'єктами - поведінка, вчинки і дії людей у процесі їх спільної діяльності. Саме тому галузь управління це сфера суб'єктивної діяльності людей, здійснюваної самими людьми і щодо людей. Отже, управління являє собою соціальну функцію владно організуючої діяльності, яка забезпечує цілеспрямованість і узгодженість спільної праці і життя людей. Управління - це насамперед організація діяльності з координації, об'єднання спеціалізованих зусиль групи людей. Системою, як відомо, прийнято називати деяку сукупність елементів, що виступає у певному відношенні як щось ціле, яке не зводиться до простої суми властивостей цих елементів. Тому управління як організуюча діяльність - це не механічне об'єднання зусиль людей, а приведення їх до системи з якісно новими властивостями. Проте не кожна система може бути системою управління. Для останньої притаманні причинно-наслідковий зв'язок між окремими елементами, динамізм, здатність зазнавати змін, зберігаючи свої системні властивості, спроможність до посилення управлінського діяння, зворотний зв'язок та інші якості.

У доповіді Римського клубу, опублікованій у 1990 р. А. Кінгом Б. Шнайдером, термін «управління» означає командний механізм суспільної системи та його функціонування з метою її безпеки, цілісності, упорядкованості та стабільного існування. При цьому обов'язково мається на увазі певна ідеологія, залежно якої може формуватися (в умовах авторитаризму) механізм урахування волі народу і ступеня відповідальності влади. Найважливішою характеристикою процесу управління, його єством є мета. Власне задля досягнення певних цілей і здійснюється управління. Оскільки змістом управління є його мета, саме зміст цілей управління і становить його цінність. Тому дуже важливо встановити, у чому полягає ця мета, відповідає вона закономірностям-суспільного розвитку. Тільки ціле покладання і цілеспрямовані дії можуть забезпечити прогрес суспільства.

Складні системи управління в суспільстві мають бути наділені гнучкістю у процесі свого розвитку переходити від одного якісного стану до іншого, підтримувати динамічну рівновагу з оточенням, забезпечувати сучасне й ефективне приведення суспільства у відповідність з притаманними йому об'єктивними закономірностями і тенденціями поступального розвитку.

Таким чином, немає суспільства як складної самокерованої системибез управління, як немає соціального управління без волі, авторитету. Влада в даному разі виступає як функціональна властивість, іманентна якість соціальної організації, що реалізується через соціальне управління. Це означає, що управління в царині суспільних відносин має здійснюватися на основі підпорядкованості та єдності волі учасників спільної діяльності. Сукупність підпорядковує собі індивідуальні волі, владарюючий свою волю підвладному, здійснюючи керівництво діями і вчинки індивідів, тобто управління людьми. Практичне здійснення управлінських процесів залежить від соціальних умов, в яких вони відбуваються. Останні, як правило, зумовлені матеріальним рівнем життя суспільства. Оскільки ж управлінська діяльність - це суб'єктивна діяльність людей, вона залежить і від соціального досвіду, рівня культури та свідомості людей, зрілості суспільства, його технічних можливостей, оптимальності й масштабності соціальних цілей та ін. Отже, без управління неможливе цілеспрямоване функціонування суспільства. Тільки державне управління забезпечує функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого. Управління - це насамперед організуюча діяльність держави, спрямована на виконання її завдань та функцій. Державне управління як соціальне явище, його форми, методи, принципи, характер зумовлюються завжди і скрізь потребами суспільного розвитку, що виявляються в інтересах певних соціальних верств і груп. Це явище пов'язане із системою суспільних відносин не тільки безпосередньо через реальні управлінські процеси, що виникають з приводу суспільного виробництва, а й опосередковано, через свідомість, певні форми знань, різні управлінські доктрини, теорії й концепції. Характер, спрямованість і ступінь впливу на суспільні відносини тих чи інших управлінських підходів зумовлені соціально-політичною природою суспільних сил, що стоять за ними. Система політико-правової, у тому числі управлінської ідеології, завжди відображає інтереси певних соціальних сил, що перебувають при владі. Проте це не означає, що управління настільки політизоване й соціально зорієнтоване, що не може виконувати загальні функції, зумовлені об'єктивною необхідністю і без яких не може обійтися будь-яке суспільство.

Державне управління здійснюється усіма гілками влади, але пріоритет в організації і відповідальності за результат стану суспільства залишається за виконавчою владою. При цьому слід звертати увагу на такі принципові позиції в організації виконавчої влади: 1) цілі управління; 2) наявність ідеології; 3) механізм урахування волі народу; 4) міра відповідальності влади. Ю. Тихомиров дає чіткіше визначення: «Державне управління є організованим процесом керівництва, регулювання і контролю державних органів за розвитком сфер економіки і культури, інших сфер державного життя». Такі визначення дають підстави розглядати державне управління і відповідні відносини у широкому аспекті, як діяльність усіх гілок влади по врегулюванню соціального, політичного, економічного життя, і у вузькому - як організацію і функціонування виконавчих органів. При цьому слід зазначити, що існують дві груші основних державно-управлінських відносин: організаційно-структурні та організаційно-функціональні, які виникають у процесі управління і мають обов'язковим суб'єктом орган виконавчої влади, Через що вони є переважно відносинами влади - підпорядкування.

Перетворювальна роль державного управління полягає не тільки у забезпеченні поступального розвитку суспільства, хоча це є головною його метою, а й сприянні тривалості, стабільності суспільних Відносин. Без цього не можна домогтися упорядкованості суспільного життя і постійно підтримувати його у такому стані. У цьому, Власне, й полягає сенс управлінської діяльності держави.

В умовах тоталітарного режиму, який панував у колишньому Радянському Союзі, дія стихійного чинника була обмежена державною власністю на знаряддя і засоби виробництва та диктаторською, цілеспрямованою, плановою діяльністю всієї системи соціального управління. Означена система відображала інтереси не широких мас, а класово-номенклатурної частини партійно-державного апарату. Основна соціальна мета управління в радянській системі камуфлювалась єдністю загальних та індивідуальних цілей, яка нібито цементувала весь соціальний організм. При цьому не можна не визнати, що жорстка централізація всього суспільного життя підвищувала організуючу здатність системи управління, давала змогу зосереджувати матеріальні й людські ресурси на якнайшвидшому досягненні поставлених цілей, хоча й далеко не завжди соціально виправданих. Таке управління забезпечує функціонування суспільства як виробничого механізму, який ігнорує людський чинник. Уся система законодавства, механізми розподілу елементарних життєвих благ, економічна й фіскальна політика, управлінська сфера ґрунтувалася на ототожненні інтересів суспільства з інтересами держави, на підпорядкованості особи державі в усіх царинах її життєзабезпечення. Номенклатура мала повну монополію на владу і панування. Тоталітарна система влади діставала втілення в авторитарно-бюрократичних методах управління. Ідеологічні постулати про відсутність принципових відмінностей між громадянами і соціальними станами в суспільстві «розвинутого соціалізму» та загальною участю в управлінні країною виявилися політичною фікцією. Для розкриття сутності управління за умов ринкових відносин важливо визначити, як виявляється реальна можливість взаємодії механізмів управління і самоуправління, їх пропорційне співвідношення, чи мають вони перевагу над механізмами стихійного регулювання та стихійного саморегулювання. З'ясування цих питань допомагає визначити тенденцію (підвищення чи зниження) міри керованості. Владно-примусовий, характер державного управління в ринкових умовах якісно змінюється. Зберігаючи свою природу (мається на увазі владна природа, оскільки її витоками є державна воля), останній вже не є головною і визначальною рисою державно-управлінських відносин. Здійснення функцій, орієнтованих на обслуговування суспільних потреб, не виключає застосування владно регулюючих і примусових заходів державного управління, але вони не є основою змісту цієї діяльності. Домінуючими стають заходи заохочення, стимулювання, переконання, формування громадської думки і свідомості, почуття відповідальності та обов'язку. Лише у підтриманні встановленого правопорядку держава залишається непохитною і широко застосовує владно-примусові засоби. Капіталізм зовсім не означає розчинення ролі держави в системі ринкових відносин.

Пострадянське суспільство відкинуло тоталітарну систему державного управління. А якою ж має бути принципово нова система управління? її не тільки не створили, а навіть концептуально не розробили. Натомість як основний претендент на рушія суспільного розвитку утвердилася адміністрація з її некомпетентністю, корупцією, зарозумілістю. Спроби використати для розв'язання завдань переходу до ринку попередній державний апарат з непідготовленими до цього ідеологічно й економічно кадрами не могли дати позитивних результатів. Адже основа основ управління в ринкових умовах - компетентність, оперативність, розрахований ризик та орієнтація на прибутки. Управлінська бюрократія з її авторитарними, командними методами управління не сприйняла нових соціальних і політичних цінностей. Калькування західних моделей управління ще ускладнило становище. Деструктивні тенденції в управлінні дедалі поглиблюються. Корумпованість охопила всі структури управління, бюрократизм став нормою поведінки державних службовців. Усі ці обставини фактично звели нанівець організаційну діяльність державного управління, спричинили втрату керованості багатьма сферами суспільного життя. Дезінтеграційні процеси в економіці й політичній сфері виявилися тривалими і глибокими. Світова економіка ще ніколи не стикалась з такими специфічними економічними, політичними і психологічними труднощами. За відсутності глибокого розуміння об'єктивних економічних, політичних, соціальних законів перехідного періоду процес реформування українського суспільства зайшов у Глухий кут. Постійна перебудова управлінських структур - яскраве підтвердження тому. Керівні ланки управління, не розуміючи або не застосовуючи об'єктивні закони, дискредитували саму ідею сформування суспільства. Щоб приховати свою некомпетентнісгь та відсутність владно організуючої державної волі, вони весь час посилаються на вигадані труднощі й природні умови. Деякі політики висловлюють думку, що Польща, Чехія, країни Італії зберегли капіталістичну потенцію і тому так швидко модернізували економіку й суспільство. Але є й інші приклади. Скажімо, Китай, який сформував модель змішаної економіки, в основу котрої покладено регульовані державою, соціально орієнтовані ринкові відносини У результаті виник досить своєрідний варіант капіталізованого соціалізму, який називають соціалістичною модернізацією з китайською специфікою. За 20 років реформ ВВП у Китаї зріс у (1,4 раз, а в 2010 р. він має подвоїтися порівняно з 2000 р. В Україні ж за роки реформ ВВП скоротився. Загалом його рівень у Китаї на душу населення становить 752 долари США на рік, а в Україні -до 500 доларів. Китай спокійно увійшов в епоху грандіозних перетворень і впевнено примножує народне і державне багатство. Досить сказати, що КНР має плюсове сальдо у світовій торгівлі понад 90 млрд. доларів на рік. Враховуючи, що продукти харчування, одяг, побутові товари й енергоносії в Китаї майже вдвічі дешевші, ніж в У країн, не важко підрахувати, що сьогодні життєвий рівень населення Китаю майже втричі вищий, ніж в Україні. Найсуттєвішим, що вирізняє соціальне управління серед інших нидів управління (технічного й біологічного), є те, що воно здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю, а отже, на інтереси людини щодо досягнення поставлених цілей. Цілепокладаюча діяльність людей пов'язана з реалізацією їхнього інтересу як усвідомленої потреби, що зумовлена їхнім матеріальним буттям, об'єктивною соціально-економічною структурою суспільства. Соціальна мета - це явище суспільної свідомості, вираження загальних потреб та інтересів соціальних груп, класів. Об'єктами управління є соціальна організація суспільства з властивими їй соціальною структурою і соціальними процесами.

Отже, спеціальні інститути управління утворюються для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку, регулювання суспільних відносин. Сила і межі цього впливу зумовлюються природою суспільно-економічної формації і ступенем зрілості суспільства. Тому державне управління як соціальне явище, його форми, методи, принципи, характер завжди і скрізь зумовлюються потребами суспільного розвитку, що виявляються в інтересах певних соціальних верств і груп. Це явище пов'язане із системою суспільних відносин не тільки безпосередньо через реальні управлінські процеси, з приводу суспільного виробництва, а й опосередковано, через свідомість, певні форми знань, різні управлінські доктрини, теорії й концепції. Тобто на формування управлінських відносин активно впливають не тільки матеріальні відносини, а й суспільна свідомість, насамперед політико-правова та організаційно-управлінська. Проте суспільна свідомість неоднорідна і не є абстрактним поняттям, вона завжди відображає інтереси певних соціальних груп. Не є соціально нейтральними й управлінські погляди, котрі зумовлюються політико-економічними інтересами конкретних соціальних сил. Їх практична реалізація має за мету не тільки зростання ефективності суспільного виробництва через підвищення продуктивності праці та якості роботи, а й досягнення поставлених владними структурами соціально-політичних цілей. Тому характер, спрямованість і ступінь впливу на суспільні відносини тих чи інших управлінських поглядів зумовлені соціально-політичною природою сил, що стоять за ними. Вони якраз і визначають межі існуючої в тому чи іншому суспільстві системи знань, зокрема управлінських. Система політико-правової, у тому числі управлінської, ідеології завжди відображала інтереси певних соціальних сил, що перебувають при владі. Намагання офіційної радянської науки управління подати себе як виразницю інтересів усього народу не було адекватним існуючим потребам, оскільки вона формувалася і пристосовувалася для обслуговування та утвердження влади номенклатурної бюрократії, тобто вузької панівної верстви радянського суспільства. Апологетична роль науки тепер стала особливо очевидною. В буржуазному суспільстві панівними і практично реалізованими є також управлінські погляди соціальних сил (груп), що стоять при владі. Усе це не означає, що управління настільки політизоване й соціально орієнтоване, що не може виконувати загальні функції, без яких не може обійтися жодне суспільство, їхні соціальна роль і місце в сукупній діяльності, пов'язаній з управлінням, постійно зростають, особливо в демократичному суспільстві, яке розвивається у соціально орієнтованій, державній формі. Демократичне суспільство не прагне запровадити якусь соціальну систему чи модель, сконструйовану апріорі, а розвивається у пошуках найкращих варіантів соціального прогресу з метою запобігти виникненню тоталітаризму. В такому суспільстві важливе значення має оптимальна взаємодія різних типів соціальних механізмів, особливо застосування демократичних технологій виборів, переговорів, договорів, референдумів, вивчення громадської думки тощо, реалізація принципів соціального партнерства і солідарної відповідальності. За цих умов перетворююча роль державного управління полягає у забезпеченні стабільності суспільних відносин, без чого неможливо домогтися впорядкованості суспільного життя і постійно підтримувати його в такому стані. У цьому полягає головний зміст управлінської діяльності держави.

Особливо важлива роль державного управління у період переходу від однієї політико-економічної системи до іншої, коли загострюються політичні, економічні, соціальні відносини, у державі з'являються нові функції і завдання, змінюється зміст управлінських відносин, відбувається зміна державного устрою. Аристотель писав: «Коли держава - певне об'єднання (громадян), причому політичне, але в ньому відбувається зміна державного устрою, відмінного від попереднього, - тоді й державу не можна вважати тією самою. Ми ж як говоримо: хор у комедії - одне, хор у трагедії - інше, навіть коли його учасники - одні й ті самі». Перехідний період в Україні ускладнюється тим, що в історії людства капіталізація і демократизація суспільства соціалістично-радянського типу здійснюється вперше. Крім того, перебудова відбувається в умовах загальної глибокої соціальної і політичної кризи. Ускладнює функціонування державного управління й те, що процеси, які відбуваються у країні, суперечливі та неоднозначні, їхні основні вектори видаються, за задумом, необхідними та обґрунтованими, але форми й методи реалізації спотворюють їхнє ідейне спрямування. Перехідний період дуже відповідальний психологічно. Наше минуле суперечливе, хитке і навіть трагічне. Однак життєздатність суспільства залежить від здатності вчитися в історії, продукувати, як зазначає Г. Атаманчук, «обґрунтоване і справедливе ставлення до свого минулого». Дійсно, потрібно подолати все негативне, спотворене, що відбувалося у попередньому періоді історичного розвитку, водночас усе найкраще, що було створено раніше, взяти у майбутнє. А ми стали діяти за добре засвоєним: «До основания мы разрушим, а затем...». А потім ми отримали системну кризу українського суспільства. «Реформатори» зосередили всі свої зусилля на зміні форм власності, а руйнували все, що створено минулими поколіннями. Відбувався кримінальний перерозподіл матеріальних і грошових ресурсів. У соціально-економічному відношенні Україна здійснює перехід від казарменого соціалізму до номенклатурно-мафіозного капіталізму, збагачення нуворишів на спекуляціях супроводжується загальним зубожінням народу. Нині у нашому суспільстві моральність перетворюється на щось другорядне. Сьогодні аморальність - шахрайство, обман, цинізм - вважаються ледь не чеснотою. Сталася дивовижна метаморфоза людей. Безлад у економіці породив хвилю войовничої аморальності, викинув на поверхню суспільного життя мафіозні групи хижих ділків, які, користуючись нашими труднощами, намагаються нагріти руки, набити свої кишені. Доступність легкого збагачення розбещує молодих людей, відчужує їх від праці, породжує атмосферу вседозволеності, беззаконня. Суспільство морально деградує, торжествує гендлярська мораль нуворишів.

В Україні вся система державного управління працює з великою напруженістю, фактично в надзвичайному стані, в якомусь деформованому вигляді. Формування апарату управління відбувається несистемне. І найбільш прикро, що він не тільки не застрахований від недоліків минулого, а й стає ще бюрократичнішим і корумпованішим. Це, зокрема, призвело до різкого зниження рівня керованості суспільним виробництвом і відкрило простір для стихійних, руйнівних сил. Звичайно, за таких умов чекати від апарату управління ефективності не доводиться.


Використана література

1. Ардан Ф. Франция: государственная система: Пер. с франц. — М., 1994.

2. Бебик В.М. Політологія і теорія, методологія, практика: Підручник. — К., 1997.

3. Гаджиев К.С. Геополитика. — М., 1997.

4. Головатий М.Ф. Професія — політик. — К., 2000.

5. Логунова М.М., Шахов В.А., Шевченко М. Ф. Концептуальні засади теорії політики: Навч. посіб. — К., 1999.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:26:25 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:43:06 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Державне управління та його організуюча роль у суспільстві

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151082)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru