Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Особливості ділового етикету

Название: Особливості ділового етикету
Раздел: Рефераты по этике
Тип: реферат Добавлен 22:07:20 27 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 1546 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

1. Основні етичні категорії, їх абстрактність і відносність

2. Етикет спілкування керівника і підлеглого

3. Етичні еталони і зразки поведінки

Використана література


1. Основні етичні категорії, їх абстрактність і відносність

Слова «етика», «мораль», «моральність» часто уживаються як синоніми, і цьому сприяє переклад слів «етос» і «мораліс» з грецького і латинського як «звичай», «устрій», «порядок», «вдача». Проте у філософії склалася традиція розрізнення цих понять.

Терміни «мораль», «моральність» тут означають певну сферу суспільного і особистого життя, сферу культури, а під «етикою» розуміється дослідження, вивчення моралі і її обґрунтування.

Таким чином, мораль, або моральність, є предметом вивчення етики, подібно до того, як право є предмет юридичної науки, а мова - мовознавства.

Іноді етику і визначають як науку про мораль. Проте не всяке учення є науковим, бо науковість - це вища форма знання, істинність, що припускає його, систематичність, довідність і перевірка. Тому точніше етику визначити саме як вчення про мораль.

При цьому важливо підкреслити, що етика не просто вчення про мораль, але і моральне учення, бо залежно від того або іншого розуміння моралі формується і само моральний стан суб'єкта.

Етичне учення як би створює, формує свій предмет, наділяє його певними характеристиками. Етика може вважати, що мораль дана людині зверху, Богом, або затверджувати її природне, еволюційне походження, або розкривати і аналізувати її суспільно-історичну природу. І всі ці концептуальні уявлення про свій предмет одночасно будуть і різними станами моралі, різними системами цінностей і вимог до людської поведінки. Тому деякі учені навіть визначають етику як самомислячий моральний досвід, тобто як теоретичну рефлексію моральної свідомості про саме собі.

Можна розглянути представлення моралі як предмет етики.

У першому наближенні мораль можна визначити як сукупність правив і норм поведінки, якими люди керуються в своєму житті. Ці норми виражають відносини людей один до одного, колективу, суспільству в цілому. При цьому найважливішу межу морального відношення складає оцінка суспільних явищ і людської поведінки з погляду добра і зла, справедливості або несправедливості. За допомогою етичних оцінок ці відносини і поведінка людей як би перевіряються на їх відповідність вищим етичним цінностям, етично-ідеальному порядку.

До сфери моралі відносять також самі відносини і норми поведінки людей, що отримали стійкий загальнообов'язковий характер і створюючи суспільні вдачі.

Не менш важливий для моралі і наявність у людини якостей і схильностей, що роблять його здібним до етичного життя, - «чеснот». Це такі стійкі риси вдачі і ціннісні установки, які відображають наявність у людини потреб в духовних цінностях, внутрішня пошана ним етичного світопорядку, здатність жити по совісті, поводитися культурно і відповідально.

Звідси можна зробити вивід про те, що до сфери моралі відносяться достатньо різнорідні явища: правила і норми поведінки, оцінки і цінності, ідеали, властивості і здібності людського характеру, само поведінка людей.

Тому перед етикою, яка не обмежується тільки описом і викладом правил поведінки і етичного світопорядку, а прагне обґрунтувати його, розтане проблема знаходження загальної підстави всього різноманіття проявів моралі, виявлення суті етичного освоєння дійсності.

Завдання збагнення суті моралі, її природи для свідомого перевлаштування життя на дійсних початках добра, справедливості і людяності завжди займала кращі уми людства. При цьому вони натрапляли на той факт, що люди в питаннях моралі, в своїх оцінках, в розумінні добра, довга, справедливості не могли прийти до загальної думки, виробити єдину систему цінностей для етичного життя. Це примушувало одних філософів сумніватися в можливості наукового, дійсного пізнання природи моралі, інших - умножати свої зусилля на цьому шляху.

Що є добро, людяність, життєва правда, в чому полягає призначення людини і його етичний борг, що робить життя людини осмисленим і щасливим?

Чому те, що представляється благом, добром і справедливістю для одних, часто обертається злом, несправедливістю, стражданням для інших? Причому кожна сторона щиро переконана в істинності і справедливості своєї позиції, її самоочевидності і обурюється на незгодних. Чи свідчить це про суб'єктивність самих моральних цінностей, їх залежності від позиції і точки зору людини або ж це показує помилковість людських думок відносно єдино дійсного розуміння добра і справедливості? Тоді як відмовитися від своєї упередженості і піднестися до збагнення загальнозначущого, єдиного для всіх добра?

Залежно від того, як вирішуються ці найважливіші питання людського буття, люди будують своє життя в інших сферах життя - в політиці, економіці, повсякденному побуті. Життя по совісті припускає, що людина не просто слідує певним нормам і правилам поведінки, але і постійно замислюється про природу цих норм, про зміст моральних вимог і цінностей.

Залишаючись в рамках власної моральної свідомості, неможливо відповісти на питання, звідки виникають уявлення людей про добро і борг, чести і совість, звідки беруться норми, принципи і ідеали, що визначає їх зміст? Чому так важко взаєморозуміння у сфері моральних оцінок? Чим визначається відмінність і навіть суперечність етичних позицій людей і чи є надійний критерій для їх порівняння і оцінки? На що повинні спиратися моральні оцінки, щоб бути справедливими?

Щоб відповісти на ці питання, недостатньо особистої моральної чистоти і щирості, мало одного бажання і рішучість бути чесною і порядною людиною. Відповіді на цих і багато інших питань з області практичної моральності витікають із загального розуміння природи моралі, її специфіки, місця і ролі в процесі історичного розвитку суспільства і людини. Тому тут необхідні наукові знання про моральність, які покликана давати етика.

Отже, мораль є складною сферою духовного життя людини і суспільства, сферу духовної культури і є предметом вивчення етики. Етика ж є вченням про мораль, про етичне освоєння людиною дійсності. Етика не створює моралі, не придумує норми, принципи, правила поведінки, оцінки і ідеали, а вивчає, теоретично узагальнює, систематизує і прагне обґрунтувати одні норми і цінності і розкритикувати і спростувати інші. Для цього вона з необхідністю повинна розкрити джерело походження моральних цінностей, загальну природу моралі, її специфіку і роль в житті людини, виявити закономірності функціонування і розвитку.

Тим самим етичні знання стають важливим чинником формування духовної культури суспільства і етичного світобачення особи. І хоча, як вже наголошувалося, не етика формує моральну зовнішність, людину, вона як би заздалегідь припускає етичну розвиненість тих, до кого звертається, - без етичних знань етична позиція особи виявляється або недосконала, або уразлива.

Займаючи певну етичну позицію і обгрунтовувавши відповідні нею цінності і вимоги, етика повинна відповісти на цілий ряд теоретичних питань, створюючи круг її проблем.

Перш за все це питання про походження і природу моралі, про джерело і зміст етичного долженствования, про зміст і критерії добра і зла, довга, інших етичних цінностей, про саму природу етичної ідеалізації і суті людських чеснот.

Найважливішим для етики питанням є проблема моральної свободи в світі загального детермінізму і панування причинно-наслідкових зв'язків і відносин, проблема морального вибору, його ефективності і доцільності, співвідношення в нім цілей, засобів і результатів.

Це також питання про критерії і чинники моральної оцінки явищ людському життю, проблеми моральних конфліктів, способів їх дозволу і попередження.

Все це лише невелика частина найважливіших теоретичних питань, різне розуміння яких в етиці визначає складність і різноманіття змісту історико-етичного процесу.

Етика починається із з'ясування того, що є феноменом морального вибору, який ставить перед кожним з нас дуже непрості і достатньо неприємні проблеми. Етика займається створенням і обґрунтуванням етичних систем, що дають людині орієнтири, що допомагають усвідомлено зробити цей вибір і, головне, розпізнати ситуацію, де цей вибір неминучий, оскільки відмова від ухвалення морального рішення сам по собі є рішення здатися обставинам.

Завершується етика виявленням загальних етичних принципів, що виявляються незалежно від конкретних особливостей тієї або іншої етичної системи і володіють достатньо переконливою самоочевидністю.

У ситуації морального вибору чоловік здійснює моральну поведінку, ґрунтуючись на частково усвідомлених, частково неусвідомлюваних орієнтирах. Усвідомлення і явний вираз цих орієнтирів складає предмет моралі. Мораль - це не наука в тому сенсі, що вона нічого не вивчає. Вона тільки научає тому, що є належним. У ситуації, що усвідомлюється як ситуація морального вибору, людина спирається на свої уявлення про мораль. Етика виходить з передумови, що мораль як належне існує незалежно від суб'єктивних уявлень. Етика вивчає мораль і її підстави в рамках різних етичних систем, які виходять з різних передумов про природу моралі, включаючи передумову про реальне існування моралі, без якої етика виявилася б безпредметною. Крім того, етика встановлює загальні, принаймні для більшості етичних систем, принципи. (Наприклад, твердження, що руйнування системи моральних орієнтирів небезпечніше, ніж порушення будь-якого з цих орієнтирів. Або коротше: руйнування моралі - морально гірше за порушення моралі.)

Варто відзначити, що людям набагато легко погодитися з питання, що погано або добре з погляду моралі, чим філософам про перевагу і обґрунтованість тієї або іншої етичної системи. Загальні принципи етики, у свою чергу, викликають значно менше суперечок, чим проблема обґрунтування моралі.

Моральний вибір полягає в тому, що людині доводиться вирішувати, чи не противоречат якісь привабливі для нас цінності якимсь не цілком усвідомлюваним інтересам збереження і розвитку власної особи. Моральний вчинок здійснюється всупереч очевидному, примушує жертвувати корисним і приємним. У ситуації морального вибору те, що добре для становлення особи, протиставляється не тільки тому, що безпосередньо корисно або приносить задоволення. Категорія «добре» протиставляється навіть категорії «правильно».

Дія, що здійснюється на основі свідомого вибору однієї з ряду можливостей, називається вчинком. Вчинок - це дія, що здійснюється в результаті свідомої переваги однієї з представлених людині можливостей. Вчинок є плід вибору того, що людині в даний момент представляється благом, тобто чимось корисним або хорошим для нього. Більш того, дуже часто людина виявляється перед альтернативою, коли доводиться вибирати тим часом або іншим благом. Такий вибір примушує оцінювати різні види блага. Тим самим передбачається, що благо має цінність. Це не означає, що цінність того або іншого блага може бути об'єктивно зміряна (виражена числом). Це означає тільки те, що людина, здійснюючи свій вибір, вимушена ухвалювати рішення про те, яке з благ, що розглядаються ним, має для нього вищу цінність. Це рішення може залежати від конкретної ситуації.

Вибір припускає здатність людини оцінювати різні види блага і визначати, що для нього має найбільшу цінність в даному акті вибору. Інакше кажучи, вибір доступний тільки розумній істоті, здатній міркувати про цінності. Проте одного розуму тут недостатньо. Людина може виразно розуміти, який вибір є якнайкращим в даній ситуації, але при цьому виявитися не здатним на нього зважитися. Для вибору потрібна воля, щоб здійснити рішення не дивлячись на зовнішні препятствия і внутрішній опір. Може трапитися, що вибираючий суб'єкт зв'язаний по руках і ногах (буквально або фігурально) і не може зробити намічений вибір. В цьому випадку ми вважатимемо, що вибір здійснений, якщо людина твердо вирішила поступити певним способом і упевнений, що він реалізує свій вчинок як тільки підвернеться слушна нагода. Це означає, що він зупинився на певному рішенні, а не прокручує в думках всі варіанти знову і знову в надії знайти лазівку для відмови від зробленого вибору.

Розум і воля як передумови вибору роблять людину відповідальною за свій вчинок. Він несе провину за погані наслідки скоєного. Мова може йти про юридичну відповідальність перед законами, прийнятими в суспільстві. В цьому випадку мовиться про провину перед законом або суспільством, від імені якого виступає закон. Мова може йти про моральну відповідальність, яку можна трактувати як відповідальність перед конкретними людьми, перед совістю, Богом або навіть самим собою. Важливо тільки усвідомити, що відповідальність виникає лише за умови, що людина в змозі користуватися своїм розумом і володіє вільною волею.

Свобода волі означає, що (принаймні, деякі) дії чоловік здійснює не під впливом невблаганних причин, але внаслідок того, що суб'єкт захотів так поступити. Свобода волі дає людині здатність здійснювати вчинки. Тим самим вибір був би чистою фікцією - людині здається, що він вибирає те або інше благо, а насправді він маріонетка тих, що діють в нім природних або надприродних сил. В цьому випадку сумнівним виявилося б само існування людини, бо людина визначається саме здатністю поступати, а не просто як маріонетка слухатися ляльковода, що смикає за ниточки.

Моральна свідомість характеризується універсальністю, загальністю, здатністю все зробити об'єктом думки і оцінки, які вона виносить з погляду «всього людства». За цією «загальнолюдяністю», загальністю поміщається загальноісторична потреба у визнанні і забезпеченні цінності людської особи, абстрактних принципів справжньої людяності, присутніх в історії разом з тими, що спотворюють їх конкретно-історичними інтересами.

Внаслідок цього моральна свідомість прагне пом'якшити і відрегулювати зіткнення і боротьбу цих інтересів, само залишаючись як би над ними і відображаючи поведінку і відносини людей один до одного з позицій критичної незадоволеності сущим і зіставлення йому якоїсь ідеальної справедливості, досконалості. Відношення до особи як меті і цінності історичного розвитку виступає тому в моральній свідомості як критерій моральних цінностей і оцінювання на їх основі всіх явищ соціальної дійсності, зокрема станових, національних і класових інтересів, а не навпаки. Моральна свідомість може спиратися на громадську думку, коли воно не противоречит його цінностям, але може і відкидати його з позицій індивідуальної чесності і совісті як індивідуального морального локатора.

Моральна свідомість є деяким цілісним утворенням, організуючим свій зміст за допомогою певної структури, внутрішнього зв'язку складових його елементів.

Простими і історично першими формами етичного віддзеркалення були норми, що виражають ув’язнену в практичних діях людей, що багато разів повторюються, суспільну доцільність.

У найзагальнішому вигляді норма є вимогою, яка повинна бути виконана для досягнення певної мети. Вона може бути виражена у формі повчання, заборони, повчання, правила або розпорядження, у формі заповіді і побажання. Проте у всіх випадках ці форми виступають способом виразу належного і несуть в собі наказовий початок - вимогливість, імперативність.

Моральні норми складаються в моральній свідомості в певну систему взаємозалежності і супідрядності, утворюючи вищий, загальний склад етичного мислення - моральний кодекс, тобто сукупність моральних норм і принципів, об'єднаних по єдиній підставі.

Проте життя завжди багатше і многообразнее всіх норм і кодексів, а складність життєвих ситуацій не піддається обхвату в скільки завгодно широкому переліку розпоряджень. Внаслідок цього в моральній свідомості з необхідністю з'являються моральні принципи. При всій смисловій і змістовній близькості принципів і норм вони все ж таки відрізняються один від одного перш за все тим, що принципи - це більш узагальнений вираз етичного співіснування, що відноситься не до окремих ситуацій і вчинків, а до самої спрямованості діяльності людини, його життєвої орієнтації.

Суспільно-колективістська суть моралі вимагає від особи орієнтації на колективні форми ціннісної самореалізації, розвиток відносин людської солідарності, товариства і взаємодопомоги, взаємної чесності і довіри між людьми. У цьому сенсі всі моральні принципи орієнтуються на пріоритет суспільно значущих цінностей, навіть ті, які розкривають не зміст діяльності, а формальні особливості виконання мораллю своїх функцій, наприклад принцип самовідданості.

Ціннісна орієнтація свідомості є глибша і стійкіша освіта, ніж окремі норми, правила, принципи, чесноти і ідеали, бо є результат їх взаємодії. Вона сама здатна оцінювати ті або інші мотиви, виправдовувати одні і приглушати інші, виявлятися у вчинках-поривах, що не є на перший погляд результатом морального вибору суб'єкта, але витікаючого з його характеру, який обов'язково включає і моральний вибір, і свідому роботу над собою. Саме ціннісна орієнтація особи, пронизуючи всі поверхи і підвали психіки людини - мислення, волю, відчуття, підсвідомі імпульси, - дозволяє людині миттєво і не замислюючись вибрати вірну лінію поведінки.

Таким чином, вибори, які відносно себе, своєї сім'ї, взагалі своїх близьких, полягають в досягненні лише безумовного, але не абсолютного блага, набувають моральної цінності, коли вони направлені на інших. Тут виявляється найважливіша межа моральних цінностей — вони пов'язані з вибором альтруїстичної орієнтації у вчинках. Альтруїзм перетворює утилітарні блага на моральну цінність. Моральний момент тут полягає не в природі самого блага, але в альтруїстичному відношенні до цього блага - готовності не стільки отримати це благо для себе, скільки забезпечити це благо іншим.

Альтруїстичне відношення до цінностей, які самі по собі не мають морального значення, перетворює їх на моральні цінності.

Тут виявляється важливий етичний принцип конвертованої натурального блага. Те, що відносно себе (або власного Я, такого, що розуміється як найближче оточення) є лише натуральним благом, будучи направлено на інших, конвертується в моральну цінність. Або, як мінімум, в те, що було б доречно розуміти як моральну заслугу, складову крок до отримання морального блага. Важливою передумовою такої заслуги є здатність помислити про життєві інтереси інших.

Основа людського егоїзму полягає в тому, що ми хворобливо відчуваємо власні потреби і біди, але погано бачимо потреби інших. Кожен з нас потребує допомоги іншого, але ми легко забуваємо, що ця ситуація симетрична: інший так само (якщо не більше) потребує наший допомозі. Суть моральної заслуги полягає в тому, щоб побачити реальну ситуацію очима інших, уявити собі думки і відчуття інших учасників тієї ж ситуації.

Чоловік має моральна гідність рівно в тій мірі, в якій він готовий (тобто здатний і хоче) зрозуміти потреби іншого. Моральна цінність блага визначається не його натуральним змістом, але відношенням суб'єкта до вибору цього блага - його внутрішньою установкою. Справа навіть не тільки в тому, що натуральне благо набуває моральної цінності, коли воно досягається ради іншого і для іншого. Істотно ще і те, чи здійснюється даний вчинок за велінням серця або як формального виконання довга.

Разом з етичними цінностями і на їх основі в моральній свідомості формується ціла мережа понять, створюючи його «вищий поверх». Це поняття добра і зла, довга і совість, чести і достоїнства, щастя і сенсу в житті. З їх допомогою люди орієнтуються в житті, оцінюють людські вчинки і поведінку, встановлюють значення і цінність суспільних явищ з погляду їх відповідності гуманістичним цінностям моралі.

Найбільш загальними поняттями моральної свідомості, службовцями для розмежування і зіставлення етичного і аморального, є поняття добра і зла.

Добро - це все, позитивно оцінюване моральною свідомістю при співвідношенні з гуманістичними принципами, тобто те, що сприяє розвитку в людині і суспільстві людяності, взаєморозуміння і згоди. Моральну свідомість всім своїм змістом затверджує необхідність проходження моральним цінностям, і тому можна стверджувати, що добро є виконання вимог моралі, проходження моральному боргу. Об'єктивною ж підставою довга і добра є суспільна необхідність в регулюванні суспільних відносин з погляду їх відповідності цінностям людського життя - вільному розвитку людської особи.

Відповідно зло означає порушення вимоги добра, зневага моральними цінностями і боргом їм слідувати.

І якщо спочатку уявлення про добро містили в собі ідею блага, корисності і цінності взагалі - це значення поняття добра як матеріальних благ, майна можна прослідкувати в багатьох мовах, - те з розвитком моралі як духовного саморегулятора поведінки ці уявлення все більш ідеалізуються і наповнюються етичним змістом.

Моральна свідомість вважає добром все, що сприяє розвитку в суспільстві і людині гуманності, щирого і добровільного єднання людей, їх духовної згуртованості і згоди. Це доброзичливість і милосердя, взаємодопомога і співпраця, взаєморозуміння і пошана, проходження боргу і вимогам совісті, чесність і великодушність, ввічливість і тактовність. Всі ці духовні, моральні цінності можуть в окремих випадках опинитися і недоцільними, і даремними, якщо під цими словами розуміти утилітарну корисність, яку «можна покласти в кишеню», але в цілому саме вони складають єдино міцну духовну основу для осмисленого людського життя.

Злом же виявляється все, що перешкоджає єднанню людей і гармонії суспільних відносин, направлено проти вимог довга і совість ради задоволення егоїстичних спонук людини - користолюбство і пожадливість, пихатість і жадність, грубість і насильство, неповага, байдужість і байдужість до інтересів людини і суспільства.

Протистояння добра і зла складає основний зміст етичного розвитку суспільства і одну з важких проблем етики.

Ціннісна орієнтація на добро вимагає від людини визначитися відносно зла, зрозуміти необхідність його викорінювання, причому адекватними самій моралі засобами.

З позицій соціально-історичної етики кінець кінцем причинами зла і злої волі морального суб'єкта є такі суспільні відносини, при яких чоловік не може задовольняти свої потреби наказаними культурою способами, а тому вимушений або відмовитися від них, накопичуючи в душі потенціал незадоволеності, або відкинути самі культурні цінності, переплавивши цей потенціал в злу волю.

Тому етика наполягає на необхідності боротьби із злом як соціальним явищем, а не з людьми як його носіями. У першому випадку перемога добра досягається через пошук нових, досконаліших суспільних відносин і способів дозволу протистояння добра із злом, а в другому, коли ідеали добра намагаються утілити рішуче і скоро, властивими злу засобами - примушенням, брехнею, насильством, - лише умножають зло.

Тому слова поета про те, що

Добро повинне бути з кулаками

Добро суворим бути повинно

Щоб летіла шерсть жмутами

Зі всіх, хто лізе на добро

можна розглядати як поетичну метафору, що передає активно-діяльний характер моралі, але ніяк не етичну рекомендацію про винищування зла разом з його вершителями.

Протистояти злу можна тільки соціально-культурними і морально виправданими засобами. При цьому моральна перемога над злом зовсім не означає усунення самої протилежності добра і зла, основу існування моральності.

Мораль як глибокий особистий, інтимний регулятор поведінки припускає, що людина самостійно усвідомлює об'єктивний суспільний зміст свого етичного боргу, і ніякі посилання ні на які авторитети, звичайні форми поведінки, загальноприйнята і поширеність не знімають з нього відповідальність за це і не можуть його виправдати, якщо він зрозумів свій борг вірно.

Тут вступає в свої права совість - здатність людини формулювати моральні зобов'язання, вимагати від себе їх виконання, контролювати і оцінювати свою поведінку.

Керуючись веліннями совісті, людина бере на себе відповідальність за своє розуміння добра і зла, довга, справедливості, людяності, сам задає зсередини критерії моральної оцінки і сам оцінює свою поведінку. І якщо зовнішні опори етичної поведінки - громадська думка, веління закону, встановлений розпорядок або що практикуються зазвичай норми поведінки можна при нагоді якось обійти або перехитрити, то обдурити самого себе виявляється неможливо. Якщо це і вдається, то виключно найдорожчою ціною - ціною відмови від совісті і втрати людської гідності.

Совість непідкупна і безкомпромісна в своїх позиціях, бо інакше вона починає поступово руйнуватися якщо намагається пом'якшити власні вимоги і оцінки і зловжити властивою нею здатністю самореабілітації. Вона як би стоїть на варті інтересів загальних принципів людяності в кожній окремій людині.

Тому совість зобов'язує людину цілком орієнтуватися на ідеали гуманності і доброти, довга і чести, якими б ілюзорними і безглуздими вони не здавалися в даний момент, і критично відповідально відноситися до будь-яких думок і власних спонук, якими б розсудливими і практичними вони не виглядали, розходившись з цими вимогами.

Зріла розвинена совість пред'являє людині максимальні вимоги, не приймаючи ніяких компромісів і поступок, і припускає відповідальність людини не тільки за свої переконання і дії, але і за те, що все відбувається навколо. Порядна, сумлінна людина, навіть якщо сам живе у згоді з мораллю, долаючи зусиллями волі життєві спокуси і спокуси, не може не переживати невідповідності реального життя і вимог моральності і не відчувати докорів совісті за недосконалість людської природи і суспільного життя. Саме це властивість совісті лежить в основі властивого моральній свідомості відчуття винуватості навіть без провини, яке абсолютизувалося релігійною християнською етикою в понятті гріха і розкаяння. Причому парадокс совісті полягає в тому, що вимоги розкаяння, тобто переживання комплексу відчуттів незадоволеності собою і бажання виправитися, здатна пред'явити моральному суб'єктові тільки розвинена совість, якій не в чому каятися, тоді як совість, що гостро потребує покаяння, не здатна цього усвідомлювати. Це ж властивість совісті бути моральною самосвідомістю і самоконтролем особи дозволяє їй бути внутрішнім двигуном етичного самовдосконалення людини, серйозним стимулом його активно-діяльнісних відносини до навколишнього світу з метою його поліпшення.

Життя по совісті підвищує і укріплює високу позитивну самооцінку особи, її відчуття власної гідності і честі.

Взагалі поняття чести і достоїнства виражають в моралі уявлення про цінність всякої людини як етичній особі, вимагаючи шанобливого і доброзичливого відношення до людини, визнання за ним свободи самовизначення і рівності в правах з іншими, і одночасно вони виражають разом з совістю здібність особи до самоконтролю на основі вимогливого і відповідального відношення до самого собі. Честь і гідність людини припускають здійснення ним тільки таких вчинків, які здатні забезпечити йому суспільну пошану, високу особисту самооцінку і переживання морального задоволення, які і не дозволяють людині поступати нижче за свою гідність.

Відмінність же цих понять виявляється в тому, що честь більшою мірою зв'язується з суспільною оцінкою поведінки людини як представника певної спільності, стану, професійної групи разом із заслугами, що визнаються за ними, і певною репутацією. Честь вимагає від людини підтримувати і виправдовувати ту репутацію, якою він зобов'язаний унаслідок своєї приналежності до якоїсь спільності і власних заслуг, і в цьому сенсі вона більше орієнтується на зовнішні критерії оцінки.

Ще одним універсальним і найважливішим ціннісним орієнтиром моральної свідомості є поняття справедливості. Воно виражає ідею правильного, належного порядку речей в людських взаєминах, який відповідає уявленням про призначення людини, його природні і невід'ємні права і обов'язки.

Історично відвіку поняття справедливості зв'язувалося і асоціювалося з ідеєю рівності, проте розуміння самої рівності не залишалося незмінним і теж історично розвивалося. Від примітивно-зрівняльної рівності і повної відповідності діяння і подяки - око за око, зуб за зуб, - через примусове соціальне і майнове зрівнювання всіх в безправ'ї і залежності від соціально-класового і станового ділення суспільства і від диктату держави до формальної рівності свобод, має рацію і обов'язків перед державою, законом і мораллю, до рівності в «правилах гри», тобто формальних умовах діяльності людей, - такий тривалий шлях історичного розвитку ідеї рівності.

Точніший зміст поняття справедливості можна визначити як правильну міру рівності в сенсі відповідності між правами і обов'язками людей, заслугами людини і їх визнанням, між діянням і подякою за нього.

Невідповідність і порушення цієї норми оцінюється моральною свідомістю як неприйнятна для етичного порядку речей несправедливість, далі якщо вона вимагається і детермінується матеріальними обставинами життя.

Важливий комплекс ціннісно-змістовних понять моральної свідомості завершують поняття щастя і сенсу життя.

Очевидні взаємозалежності цих понять - навряд чи може бути визнана осмисленою життя, якщо вона не приносить задоволення, не говорячи вже про щастя, як і щасливою може бути тільки осмислена, присвячена високим і гідним ідеалам і цілям життя. Тільки таке життя відповідає тому вищому ступеню задоволення людини, що переживається від повноти самореалізації, яка і зветься в етиці щастям.

Поняття щастя, як би це не показалося дивним, носить виразний нормативно-ціннісний характер. Зрозуміло, не в сенсі вимоги до особи бути щасливим, в що б те не стало, а в тому сенсі, що воно в плотський-емоційній, інтуїтивній і мрійливій формі виражає уявлення про бажаний порядок речей. Це усвідомлення того, яким повинне бути життя людини, щоб приносити йому стан вищого задоволення або, як мовляли за старих часів, блаженства.

Тому розвинену моральну свідомість зв'язує стан щастя не з ідилією спокою і тиші, достатки що існує, а припускає прагнення до кращого майбутнього, досконалішого ладу людських відносин. Цей стан включає як постановку високих благородних і значущих цілей, так і подолання перешкод на шляху до ним.

Оцінюючи власне життя, людина встановлює, навіть не замислюючись, на підсвідомому рівні, деяке співвідношення, ієрархію цінностей і цілей і порівнює, наскільки його реальне життя відповідає цьому ідеальному бажаному життю. У разі збігу, хоч би часткового, він переживає почуття суб'єктивного задоволення і гордості, що свідчить про високу самооцінку свого життя і її сенсу, — не дарма жив, досяг і добився того і того, досяг успіху в тому і в тому. Інакше його наздоганяє свідомість марно розбещених сил і втрачених можливостей, відчуття жалю і навіть болі за прожите даремно.

Проте свідомість безглуздя життя може наздогнати людину не тільки після здійсненого або незвершеного, але і тоді, коли він не бачить гідних цілей, яким варто було б присвятити своє життя, або вважає їх досягнення заздалегідь неможливим. Адже перечекати і дочекатися появи таких цілей або можливостей їх досягнення не можна, бо життя витікає разом з часом, на неї відпущеним.

Все це може викликати серйозну етичну і світоглядну кризу особи, що робить особливо важливим для людини правильне розуміння суспільних процесів, свого місця і ролі в них. Тут необхідним виявляється і етична освіта, що дозволяє людині краще орієнтуватися в світі етичних цінностей.

Етика допомагає людині переконатися, що обмежена вузько індивідуальними егоїстичними цілями життя, наповнене гонитвою за задоволеннями і насолодою, за власним благополуччям за всяку ціну, байдужа до загальнозначущих цінностей, хоч і має певне значення і навіть привабливість, виявляється позбавлена високого етичного сенсу. А життя людини, яка переслідує корисливі егоїстичні цілі, що завдають збитку іншим людям або суспільству, об'єктивно набуває негативного сенсу.

Тільки життя людини, свідомо орієнтоване на служіння суспільно значущим цілям, об'єктивно сприяюче вдосконаленню суспільних відносин, направлене на допомогу людям, набуває високого етичного сенсу і дає людині міцну свідомість своєї потрібності.

Завершуючи розгляд змісту і структури моральної свідомості, можна відзначити, що всім своїм змістом і елементами воно виражає потреби суспільства і людини в збереженні соціальної стійкості і одночасно у вдосконаленні суспільних відносин в специфічній формі наказовий-оцінного віддзеркалення дійсності.

Проте самі по собі цінності моральної свідомості не гарантують ще благотворної дії на реальне життя, а етичні веління при зіткненні з інтересами і практичною вигодою, з примушенням або спокусами можуть виявитися безсилими.

Це ставить перед етикою завдання дослідження функціонування моралі як цілісної системи - сфери свідомості і моральної практики, де відбувається зіткнення моральних вимог і цінностей з реальною дійсністю.

2. Етикет спілкування керівника і підлеглого. Вимоги етикету до службовцеві при прийомі відвідувачів

Ділове спілкування - необхідна частина людського життя, найважливіший вид відносин з іншими людьми. Вічним і одним з головних регуляторів цих відносин виступають етичні норми, в яких виражені наші уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість, правильність або неправильність вчинків людей. І спілкуючись в діловій співпраці з своїми підлеглими, начальником або колегами, кожен так чи інакше, свідомо або стихійно спирається на ці уявлення. Але залежно від того, як людина розуміє моральні норми. Який зміст в них вкладає, в якому ступені він їх взагалі враховує в спілкуванні. Він може як полегшити собі ділове спілкування, зробити його ефективнішим, допомогти в рішенні поставлених завдань і досягненні цілей, так і утруднити це спілкування або навіть зробити його неможливим. Хочеться сподіватися, що справжній розділ певною мірою допоможе читачеві не тільки усвідомити ті часто приховані від першого погляду проблеми, які виникають в процесі ділового спілкування і служать йому перешкодою, але і успішно справитися з ними.

Спілкування - процес взаємодії суспільних суб'єктів: соціальних груп, спільнот або осіб, в якому відбувається обмін інформацією, досвідом, здібностями і результатами діяльності. Етику ділового спілкування можна визначити як сукупність етичних норм, правив і уявлень, регулюючих поведінку і відносини людей в процесі їх виробничої діяльності.

Відноситеся до інших так, як ви хотіли б, щоб відносилися до вас. Як було сказано вище, в негативній формі у формулюванні Конфуція воно свідчить: « Чого не побажаєш собі, того не роби іншим».

Це правило застосовано і до ділового спілкування, але по відношенню до окремих його видів: «зверху-вниз» (керівник-підлеглий), «знизу-вгору» (підлеглий-керівник), «по горизонталі» (співробітник-співробітник) вимагає конкретизації.

У діловому спілкуванні «зверху-вниз», тобто відносно керівника до підлеглому, золоте правило етики можна сформулювати таким чином: «Відноситеся до свого підлеглого так, як ви хотіли б, щоб до вас відносився керівник».

Мистецтво і успіх ділового спілкування багато в чому визначаються тими етичними нормами і принципами, які використовує керівник по відношенню до своїх підлеглих. Під нормами і принципами розуміється те, яка поведінка на службі є етично прийнятною, а яке - ні. Ці норми стосуються перш за все того, як і на основі чого віддаються розпорядження в процесі управління, в чому виражається службова дисципліна, що визначає ділове спілкування. Без дотримання етики ділового спілкування між керівником і підлеглим більшість людей відчувають себе в колективі дискомфортно, етично не захищеними. Відношення керівника до підлеглих впливає на характер ділового спілкування, багато в чому визначає його етично-психологічний клімат. Саме на цьому рівні формуються в першу чергу етичні еталони і зразки поведінки.

3. Етичні еталони і зразки поведінки

Прагнете перетворити вашу організацію на згуртований колектив з високими моральними нормами спілкування. Залучіть співробітників до цілей організації. Людина тільки тоді відчуватиме себе етично і психологічно комфортно, коли відбудеться його ідентифікація з колективом. Разом з тим кожен прагне залишитися індивідуальністю і хоче, що б його поважали таким, яким він є.

При виникненні проблем і труднощів, пов'язаних з несумлінністю, керівникові слід з'ясувати її причини. Якщо мова йде про неуцтві, то не слід нескінченно докоряти підлеглого його слабкостями, недоліками. Подумайте, що ви можете зробити, щоб допомогти йому подолати їх. Спирайтеся при цьому на сильні сторони його особи.

Якщо співробітник не виконав вашого розпорядження, необхідно дати йому зрозуміти, що вам відомо про це, інакше він може вирішити, що провів вас. Більш того, якщо керівник не зробив підлеглому відповідного зауваження, то він просто не виконує своїх обов'язків і поступає неетично.

Зауваження співробітникові повинне відповідати етичним нормам. Зберіть всю інформацію по даному випадку. Виберіть правильну форму спілкування. Спочатку попросите пояснити самого співробітника причину невиконання завдання, можливо, він приведе невідомі вам факти. Робіть ваші зауваження один на один: необхідно поважати гідність і відчуття людини.

Критикуйте дії і вчинки, а не особу людини.

Тоді, коли це доречно, використовуйте прийом «бутерброда» - заховайте критику між двома компліментами. Закінчіть розмову на дружній ноті і незабаром знайдіть час поговорити з людиною, щоб показати йому, що ви не тримаєте зла.

Ніколи не радьте підлеглому, як поступати в особистих справах. Якщо рада допоможе, вас швидше за все не поблагодарят. Якщо не допоможе - на вас ляже вся відповідальність.

Не обростайте улюбленчиками. Відноситеся до співробітників як до рівноправних членів і до всіх з однаковими мірками.

Ніколи не давайте співробітникам можливість відмітити, що ви не володієте ситуацією, якщо ви хочете зберегти їх пошану.

Дотримуйте принцип розподільної справедливості: чим більше заслуги, тим більше повинна бути винагорода.

Відзначимо, що при виборі форми розпорядження слід враховувати, перш за все, два чинники:

1) ситуацію, наявність часу для нюансів;

2) особа підлеглого - хто перед вами, добросовісний і кваліфікований працівник або людина, яку потрібно підштовхувати на кожному кроці.

Залежно від цього слід вибирати і етично найбільш прийнятні норми поведінки і форми розпорядження.

Формами розпорядження можуть бути: наказ, прохання, питання і так званий «доброволець».

Наказ - найчастіше слід використовувати в надзвичайній ситуації, а також відносно недобросовісних співробітників.

Прохання - використовується в тому випадку, якщо ситуація рядова, а відношення між керівником і підлеглим засноване на довірі і доброзичливості. Така форма дозволяє співробітникові висловити свою думку на проблему в тому випадку, якщо вона по яких-небудь причинах не може бути вирішена. А якщо відповідним чином вимовити фразу, то у співробітника не виникне ніякого сумніву, що це наказ.

Питання - чи «Є сенс зайнятися цим», «Як ми винні це зробити?» - Краще застосовувати в тих випадках, коли ви хочете викликати обговорення, як краще зробити роботу або підштовхнути співробітника до того, щоб він узяв ініціативу на себе. При цьому співробітники повинні бути ініціативними і достатньо кваліфікованими. Інакше деякі можуть сприйняти ваше питання як прояв слабкості і некомпетентності

«Доброволець» («Хто хоче це Зробити?») - підходить для такої ситуації, коли роботу не хоче робити ніхто, але, проте, вона повинна бути зроблена. В цьому випадку доброволець сподівається, що його ентузіазм буде відповідним чином оцінений в подальшій роботі.

Існують різні засоби і способи підвищення рівня моральності ділового спілкування. Як приклади підвищення показників етичності поведінки як керівників, так і рядових працівників можна привести наступні:

Розробка етичних нормативів на підприємстві;

Створення комітетів і комісій з етики;

Проведення соціально-етичних ревізій;

Навчання етичній поведінці.

Діловий етикет вимагає особливої поведінки в спілкуванні службовця з відвідувачами. У кожному виді послуг, що надаються відвідувачам, є свої професійні тонкощі в поведінці. Але завжди треба пам'ятати, що визначає відносини з відвідувачами найголовніший принцип: відвідувач - найдорожча і бажана людина у вашому офісі (магазині, підприємстві). Якщо відвідувачів багато, то зазвичай прагнуть в першу чергу обслужити жінок і старезних. Але у будь-якому випадку з відвідувачами треба бути хорошим психологом.

Важливо також дотримувати певні правила відносно одягу і зовнішнього вигляду. Надмодний костюм зовсім необов'язковий. Важливо, щоб він був в пристойному стані, не висів мішком, а брюки не повинні нагадувати засалену стару гармошку. Але костюм повинен бути до місця і до часу. Якщо прийом відвідувачів ведеться в денний час, підійде світлий костюм. Брюки і піджак можуть бути різних квітів. Але якщо увечері - костюм повинен бути темним, сорочка - обов'язково свіжіше, прасованою, краватка - не кричущим, черевики - вичищеними. Елегантність ділової людини визначають сорочка, краватка і черевики, а не кількість костюмів.

Для поїздки за кордон досить мати три комплекти одягу: темний і світлий костюми, пристойну куртку і светр для прогулянок. Якщо маршрут вашої поїздки проходить через країни Сходу, то пам'ятаєте, що жінкам не слід надягати брюки, вони не повинні з'являтися на вулиці, в суспільних місцях без панчіх або колготок (особливо в країнах, що сповідають іслам), а чоловіки в яскравих краватках.

Колір костюма Сорочка Краватка Шкарпетки
сірий біла, слонячій кістці, ясно-блакитна, рожева будь-якого кольору чорні
темно-сірий біла, слонячій кістці, ясно-рожева смугастий, червоно-чорний чорні
темно-блакитний біла, слонячій кістці у сіру, червону, бордову смужку чорні, темно-червоні
темно-синій біла у білу, блакитну, червону смужку, темно-бордовий чорні, темно-сині
темно-зелений слонячій кістці, бежева, ясно-рожева, тютюнова зелений, бордовий, червоно-чорний чорні, темно-коричневі
пісочний ясно-блакитна,рожева темно-блакитний чорні, ясно-блакитні
світло-коричневий біла, рожева, тютюнова зелений, бордовий, червоно-чорний чорні, коричневі, кавові
темно-коричневий біла, бежева, ясно-рожева сріблисто-сірий, червоно-чорний чорні, світло-коричневі

Необхідно пам'ятати, що в ділових відносинах дрібниць немає і етикет означає дуже багато. Одяг, поведінка підприємця, менеджера - це його візитна картка. Про ГОСТ починають складати уявлення заздалегідь, збираючи про нього інформацію. Джерелами інформації служить поведінка бізнесмена в дорозі до місця ділової зустрічі, поведінка в готелі, під час самої зустрічі. Пам'ятаєте, вас всюди оточують люди, які з тим або іншим ступенем упередженості вивчають вас.

Дотримання найважливіших правил поведінки з незнайомими людьми – ознака вашої респектабельності, вихованості, упевненості в собі.


Використана література

1. Кондрашов В.А., Чичина Е.А. Етика. Естетика. – Ростов н/Д.: Вид-во «Фенікс», 1998.

2. Шрейдер Ю.А. Етика. – М.: Текст, 1998.

3. Психологія і етика ділового спілкування: Підручник для вузів / Під ред. проф. В.Н.Лавриненко. – 4-е видавництво, перероб. і доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:23:21 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:36:20 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Особливості ділового етикету

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151310)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru