Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Близький Схід: ключові пріоритети розвитку регіону

Название: Близький Схід: ключові пріоритети розвитку регіону
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: курсовая работа Добавлен 03:40:35 04 сентября 2007 Похожие работы
Просмотров: 683 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Близький Схід: ключові пріоритети розвитку регіону.


ПЛАН

Вступ.................................................................................................................... 3

Розділ 1. Аналіз сучасного стану справ у близькосхідному регіоні................ 5

1.1 Арабський схід і новий світовий порядок................................................ 5

1.2 Вплив інтифади Аль-Акса на економіку Ізраїлю..................................... 9

Розділ 2. Політичні пріоритети розвитку Близького Сходу.......................... 14

2.1 Перспективи політичної модернізації в провідних арабських країнах 14

2.2 Перешкоди процесу політичної модернізації......................................... 20

Розділ 3. Прогноз розвитку ситуації на Близькому Сході............................. 23

Висновок............................................................................................................ 31

Список використаної літератури...................................................................... 33

Вступ

Кінець XX століття знаменує важливу віху в історичному розвитку країн Близького Сходу і дозволяє підвести деякі підсумки чи, принаймні, констатувати деякі істотні обставини, характерні для еволюції арабського світу на результаті поточного сторіччя.

Арабський світ пережив великі потрясіння у своїй новітній історії. З одного боку, вони провокувалися породженими колоніальною спадщиною внутрішніми обставинами, що супроводжувалися численними повстаннями, революціями, війнами, реформами. З іншої, вони ініціювалися масштабними зовнішніми причинами, викликаними ідеологічним протистоянням між двома світовими соціальними системами, їхнім світовим суперництвом, глобальною боротьбою за політичний вплив у стратегічно важливому регіоні. Ці атрибути міжнародної політики часів "холодної війни" доповнювалися запеклими сутичками найбільших західних споживачів за близькосхідні джерела нафти. Усе це тісно спліталося з внутріарабськими перипетіями і робило величезний комплексний вплив на хід історичних подій на Близьку Схід, визначало їхню гостроту, загальну спрямованість і особливу специфіку.

Напевно, арабський світ уже пережив найбільш бурхливу частину своєї новітньої історії, що була зв'язана з боротьбою за владу, зі становленням національних режимів, стабілізацією форм правління, вибором шляхів розвитку і реалізацією програм в області модернізації відтворювальних механізмів. Однак це не означає, що преосвітні процеси варто вважати завершеними, а боротьбу навколо них - вичерпаної.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей і пріоритетів розвитку близькосхідного регіону.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань :

· дослідити особливості розвитку близькосхідного регіону на сучасному етапі розвитку;

· проаналізувати основні політичні пріоритети розвитку регіону;

· розглянути прогнозні перспективи розвитку країн регіону.

Предметом курсової роботи є економічні та політичні відносини, що виникають в процесі взаємодії країн близькосхідного регіону.

В якості об’єкта курсової роботи виступають країни Близького Сходу.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставлених проблем. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ 1. Аналіз сучасного стану справ у близькосхідному регіоні

1.1 Арабський схід і новий світовий порядок

Місце і роль Арабського Сходу в мінливій системі сучасних міжнародних зв'язків і відносин, у новому світовому порядку будуть визначати безліч динамічна трансформуючихся в останні десятиліття, але особливо з 90-х років XX століття, і складно взаємодіючих між собою факторів і реалій глобального і регіонального характеру. Не менш складним, як свідчать події останніх десятиліть, буде і вплив арабського світу, ісламської цивілізації на світове співтовариство. Осмислення багатовекторних, внутрішньо суперечливих, "багатошарових" (багатомірних) процесів взаємодії арабо-ісламського світу і світу "зовнішнього" стосовно Арабського Сходу неможливо у відриві від базових сучасних представлень про арабські країни, що перетерплюють на рубежі ХХ-ХХ1 ст. складну еволюцію, причому, процес цей не довершений.

Близька Схід і Північна Африка по своїх масштабах цілком зіставимо, а по деяких параметрах навіть перевершує інші великі регіони світу. Досить строкатий по своєму складі Арабський Схід включає більш двох десятків малих, середніх і великих держав світу. На його просторах аж ніяк не безроздільно домінує ісламська цивілізація. Тут досить тісно, хоча в різних державах по-різному, переплелися своїми історичними, господарськими, культурними, соціопсихологичними, моральними коренями найбільші світові цивілізації - ісламська і християнська, а також особливі галузі світової цивілізації - іудейська, середиземноморська й африканська. Становлення єдиного інформаційного простору, глобалізація господарських процесів, що зросла інтенсифікація міжнародних обмінів, включаючи ділові зв'язки, масовий туризм, трудові міграції, гуманітарні зв'язки і т.п., сприяли різкому посиленню міжцивілізаційних, міжетнічних зв'язків і контактів особливо на границях зіткнення, у регіонах переплетення народів і цивілізацій, що повною мірою відноситься до Близької Схід і Північної Африки. Тривалий період колоніального правління настільки різних метрополій, якими були Великобританія, Франція, Італія, Іспанія, Туреччина також залишив дуже строкату спадщину в багатьох областях і сферах як окремих країн, так і (типологічно близьких) груп арабських держав і цих розходжень виявляються дотепер у суспільно-політичному житті окремих арабських держав часом у самих несподіваних формах і видах.

У відомому змісті увесь світ - Вавилон, але Арабський Схід, розташований на стику трьох континентів - Європи, Азії й Африки, так до того ж - на злитті найбільших цивілізацій - Вавилон подвійно. Але і ця оцінка не вичерпує всієї багатоликості і багатомірності Арабського Сходу - пануючий тут світ ісламу аж ніяк не монолітний, на його великих просторах розташувалися, нашарувалися і тісно переплелися різні, часом, якщо не сказати - як правило -співіснуючі й одночасне - гостро конфліктуючі між собою напрямку - тарикати, мазхаби, коранічні школи і тлумачення всіляких кольорів і відтінків. Ці і багато інших особливостей арабського світу не залишають сумнівів у тім, що в XXІ в. як внутрішні, так і міжнародні процеси в регіоні Близької Схід і Північної Африки будуть розвиватися в особливо складному просторі - правовому, політичному, господарському, культурному, етноконфессіональному. Як і в попередній історії регіону, вони будуть відрізнятися взаємодією, взаємопроникненням, взаємозбагаченням і амальгацієй, симбіозом, з одного боку, і відторгненням, витисненням, конфліктами, з іншої, у тому числі, (і насамперед) з неісламської складової (у всіх її іпостасях).

Стан сучасного арабського суспільства на рубежі ХХ-ХХ1 століть із всією очевидністю показав - між найбільш твердими режимами і політичною, інтелектуальною елітою, у якій підсилюється роль і вплив лідерів масових помірних рухів і організацій, у ряді країн зведена зусиллями перших "китайська стіна". На її спорудження кинуті величезні матеріальні ресурси, поліцейські сили, практично весь потенціал державних ЗМІ і т.д. До факторів, що ускладнюють "вихід" регіону Близької Схід і Північної Африки на адекватні їхні ролі і потенціалу позиції у формується в XXІ столітті новому більш складному і, у ряді важливих аспектів, більш суперечливому світовому порядку, варто віднести й існуючі гострі проблеми міждержавних, міжарабських відносин. На тлі більшості регіонів світу Арабський Схід помітно відстає в налагодженні інтеграційних - економічних і (у меншому ступені) політичних союзів, альянсів. По суті, лише в останні 10-15 років починаються усе більш наполегливі спроби перебороти господарську і політичну роз'єднаність арабського світу. Наприкінці 80 - початку 90-х рр. минулого століття були початі зусилля по створенню інтеграційного угруповання країн арабського Магріба в складі Алжиру, Марокко, Тунісу, Мавританії, Лівії. Однак Союз Арабського Магріба по дійсний час живий в основному на папері. Рада співробітництва арабських держав Перської затоки поки залишається єдиним прикладом життєздатності альянсів подібного роду, але і він зіштовхується зі зростаючими проблемами. Наприкінці 90-х років була почата в цілому успішна спроба реанімувати ідею інтеграції арабських країн в економічній області й ініціювати створення єдиного торгово-економічного простору за участю країн регіону. Однак питання про її майбутню долю залишається відкритим. Окремі арабські держави, у тому числі Ірак, Сирія, Ліван, Судан, Сомалі, Ємен і інші дотепер знаходяться поза активною інтеграційною тенденцією. На міжарабську торгівлю приходиться лише 5-8% усього товарообігу країн регіону Північної Африки і Близького Схід. Це говорить про наявність серйозних проблем економічного і політичного характеру в регіоні.

До сказаного варто додати, що просування процесу політичної інтеграції арабських країн, що передбачає формування наднаціональних органів керування (за аналогією з Євросоюзом, деякими іншими найбільше "просунутими" угрупованнями й альянсами), більш ніж проблематично. Тим часом однієї з фундаментальних основ всієї архітектоніки, що формується, сучасного світового порядку є поступове (поетапне) просування від національного до наднаціонального рівня державних, суспільно-політичних структур (аж ніяк не означаюче зламування основних національних складових не тільки в найближчій чи середньострокової, але в довгостроковій перспективі!). Специфіка правлячих режимів, ступінь зрілості політичної культури елит і не тільки (більш масових соціально-політичних сил) поки блокують таку можливість. Не випадково, окремі арабські держави зневажають можливостями поглиблення інтеграційних міжарабських зв'язків і більш прагнуть чи віддають явну перевагу інтеграційним угрупованням із промислово розвитими країнами (ЄС, ВТО), а також із сусідніми країнами що розвиваються (Африканський Союз і ін.). І це - знаковий факт, що порушує питання - чому це відбувається, які перспективи такого "нетрадиційного" напрямку інтеграції, що воно несе країнам Близької Схід і Північної Африки, у тому числі - чи загрожує розмивом підвалин і навіть розвалом таким тільки що ще формується в рамках Ліги Арабських держав регіональним інтеграційним формам, як АФТА (єдиний торгово-економічний простір арабських держав), і т.д.

Сучасне і майбутнє місце розташування і роль арабського світу в новому світовому порядку багато в чому у вирішальній мері визначаються близькосхідним конфліктом, наслідки якого вийшли далеко за рамки регіону, кризою в Перській затоці, у тому числі і насамперед навколо Іраку. Відмітна риса цих конфліктів полягає в тому, що вони впливають на всі процеси в регіоні, глибоко деформують, як мінімум, ускладнюють хід історичного розвитку Близької Схід і Північної Африки.

1.2 Вплив інтифади Аль-Акса на економіку Ізраїлю

Протягом усього періоду свого існування Ізраїль постійно зіштовхувався з погрозою своєї безпеки. Це змушувало уряд підтримувати постійно високий рівень витрат на оборону. Самі ж військові конфлікти були короткостроковими і вимагали великих одноразових вкладень, негативний ефект на економіку був недовговічним і швидко компенсувався наступним ростом економіки Ізраїлю.

Інтифада Аль-Акса, яка розпочалася в останньому кварталі 2000р., багато в чому відрізняється від попередніх військових конфліктів Ізраїлю. По-перше, воєнні дії ведуться так чи інакше на території країни. По-друге, конфлікт прийняв затяжний характер, а Армія оборони Ізраїлю (АОІ), незважаючи на досвід першої інтифади кінця 80-х років минулого сторіччя, так і не розробила чітку стратегію ведення військових конфліктів такого роду. Тому й оцінити її вплив на економіку складніше.

У перші місяці після початку інтифади деякі фахівці і журналісти, що пишуть на економічні теми, були схильні бачити в ній єдину причину погіршення економічної ситуації в Ізраїлі. Зараз можна стверджувати, що були й інші, не менш значимі фактори, які призвели економіку країни до небувалої за останні часи економічної кризі. Не можна не відзначити світову кризу ринку високих технологій, циклічний економічний спад в економіці Ізраїлю, реакцію господарства країни на швидкий ріст сектора високих технологій не збалансований адекватним ростом інших секторів господарства. Дійсно, не завжди можна точно установити причину завданого збитку господарству країни - чи світовий економічний спад це чи інтифада. Так, наприклад, існує складність у виявленні причини серйозного зменшення іноземних інвестицій в Ізраїль у 2001р. після пікового 2000-го року. Вважається, що тут корінь явища в сполученні падіння індексу Насдак і спаду на ринку високих технологій в усьому світі, в уповільненні темпів росту економік багатьох західних країн і, звичайно, в інтифаді. Інвестори побоюються вкладати гроші в країну, де йдуть воєнні дії.

Для того, щоб краще простежити вплив інтифади Аль-Акса на економіку Ізраїлю є сенс коротко охарактеризувати економічну ситуацію в країні в період 2000 - 2003рр. Таблиця 1 показує зміну стану економіки Ізраїлю в 2000-2002р.

Таблиця 1

Зміна стану економіки Ізраїлю в 2000-2002 рр.

Показники Ступінь зміни
Ріст ВВП -1,9
Зростання показників на душу населення - 5,5
Рівень життя -13,8
Експорт -2,3
Імпорт -18,0
Інвестиції -8,5
Туризм - 12,8

Приведено по: Tov Іmrі "Іsrael 2002: A Strategіc-Economіc Assessment", стаття в книзі "The Mіddle East Strategіc balance. 2002-2003", Jaffee Center for Strategіc Studіes (JCSS), Tel-Avіv Unіversіty, 2003.

Підсумки 2003р. року говорять про початок оздоровлення економіки. ВВП виріс на 1,3%, зайнятість зросла на 2%. Варто відзначити, що такі показники досягнуті в основному за рахунок збільшення темпів росту в останньому кварталі 2002 року.

Таким чином, відповідно до річного звіту Банку Ізраїлю, рецесія, що почалася в липні 2000р. до початку інтифади Аль Акса, закінчилася в листопаді 2003р. Ця була найбільш тривала і серйозна рецесія за всю історію держави. Попередні спади 1952-53, 1966-67, і 1988-89р. продовжувалися всього два роки і не були настільки значними.

Оцінки економічного спаду ціх років, представлені Міністерством фінансів і Центральним статистичним управлінням (ЦСУ) Ізраїлю такі:

Рецесія коштувала Ізраїлеві 10% ВВП за три роки інтифади, досягши 50млрд. шекелей, при тім, що оцінюваний потенціал економічного росту складав 4 - 5%. Утрати ВВП у 2001р. склали 4,1%, у 2002р. - 3,2%, у 2003р. - 2,7%. ВВП на душу населення скоротився на 7% у шекелевом і на 14,6% у доларовому еквівалентах з $19200 до $16400.

Цікаво також відзначити зрослий оптимізм у прогнозах економічного росту країни в 2004р. як в Ізраїлі, так і за рубежем. Так, Міністерство фінансів країни підняло свій прогноз з оцінки 2,5% до 2,8%. Іноземні інвестиційні банки і рейтингові компанії більш оптимістичні. Вони пророкують 3,1% ріст ВВП у 2004р.

Очевидно, що інтифада Аль-Акса з'явилася однієї з основних причин настільки важкого спаду в економіці Ізраїлю. Далі пропонується подивитися на ті структурні елементи господарства країни і сфери життя людей, на які інтифада зробила найбільший вплив.

Витрати на оборону, зв'язані з інтифадою, склали порядку 3-3,5 млрд. шекелей, включаючи будівництво розділового забору, вартість операцій сил безпеки на територіях і охорону поселень.

Найглибша криза туризму прямо пов’язана з інтифадою. До початку інтифади Аль-Акса туризм вважався однієї з найбільш динамічно розвиваючихся галузей ізраїльського господарства. Хоча частка туризму у ВВП країни складала в середньому 3-4%, в останні роки спостерігалася очевидна тенденція росту питомої ваги цієї галузі в економіці Ізраїлю. Особливо це видно за даними, що стосується експортної частини економіки країни: згідно даним Ізраїльського Центра Інформації туризм є основним джерелом валюти в скарбниці держави, також туризм є лідером по доданій вартості (85%) серед експортоорієнтованих галузей ізраїльської промисловості. Триваючий спад у туризмі - це очевидний результат непевності і збільшення особистої небезпеки. Перед багатьма мережами готелів постала реальна небезпека закриття, вони скоротили штат співробітників, але все рівно приходиться усе більше розтрачувати резервні фонди. Фахівці в області туризму говорять, що останній раз ситуація, подібна сформованій, спостерігалася більш 30 років тому. Єдине, що може врятувати туризм - це якнайшвидше припинення воєнних дій у регіоні. Виходячи з досвіду попередніх років можна припустити що, як тільки ситуація в Ізраїлі стабілізується, то туди потече потік туристів. Ізраїльська інфраструктура туризму швидко прогресувала у своєму розвитку до початку інтифади, поки вона ще не зруйнована, і, якщо мир у регіон прийде незабаром, то в туризму є всі шанси досягти колишніх темпів росту. Зменшення кількості терактів у 2003р. уже позначилося на розвитку туризму. Так виторг готелів від іноземних туристів досяг $236млн., що на 24% більше чому в 2002р. Загальний же виторг готелів у 2003р. виріс на 2% і досяг 4,3млрд. шекелей (приблизно $1млрд.). Кількість ночей проведених у готелях також виросло торік на 24%.

Інтифада завдала шкоди й інфраструктурі країни як прямо, так і побічно. Терактами заподіяний збиток торговим приміщенням, ресторанам, клубам, комунікаціям. Заморожується подальший розвиток ізраїльської інфраструктури через побоювання іноземних партнерів і інвесторів продовжувати співробітництво з ізраїльськими фірмами в зв'язку з можливими грошовими втратами. Стурбовані триваючим насильством інвестори бажають не вкладати гроші в зруйновану власність, якщо тільки це не житло. Таким чином, спад, що почався в будівництві (до цього однієї з провідних галузей економіки Ізраїлю) ще в другій половині 90-х років, переріс у серйозну кризу. Це також зв'язано і з тим, що дешева палестинська робоча сила перестала бути доступною ізраїльським підрядчикам. Спроби замінити її на робітників із країн Східної Європи в загальному були успішними, але ця міра не дозволила зберегти ціни на будівництво на колишньому рівні. При цьому, не можна не відзначити, що держава в період кризи з метою створення додаткових робочих місць і виходячи зі стратегічної мети виведення Ізраїлю після кризи на новий етап постіндустріального розвитку активно зайнялося відновленням і розвитком інфраструктури країни, тобто будівництвом нових доріг, відновленням залізничної мережі і т.п. Така політика виправдана як у контексті майбутнього розвитку країни, так і в контексті пожвавлення сектора будівництва сьогодні.

Сільське господарство Ізраїлю також сильно постраждало від неможливості подальшого використання дешевої праці палестинських робітників. Але було б неправильно в інтифаді Аль-Акса бачити єдине джерело всіх проблем сучасного сільського господарства Ізраїлю. Зараз ця галузь переживає складний період пошуку нових форм розвитку в силу неможливості подальшого розвитку в рамках кибуців.

Ізраїльсько-палестинське протистояння мало й інші наслідки. Іноземні бізнесмени побоювалися приїжджати в Ізраїль. Ізраїльські інвестори намагалися вкладати гроші в закордонні фінансові інститути. Витрати на запобігання терактів у густонаселених районах росли. Фінансовий вантаж, пов'язаний з цими дійствами, принаймні частково був перекладений на індивідуального споживача. Загальним ефектом від цього можна вважати спад сукупного попиту, що привело до нереалізації потенціалу економічного росту. Це послужило додатковим фактором до інших негативних ефектів триваючої ескалації насильства на ВВП Ізраїлю.

Розділ 2. Політичні пріоритети розвитку Близького Сходу

2.1 Перспективи політичної модернізації в провідних арабських країнах

Події, що розверталися в регіоні Арабського Сходу на рубежі XX-XXІ ст., змушують зробити невтішний висновок про те, що на наших очах відбувається розпалення старих конфліктів і виникнення нових. Серед тих, що займають особі місце на сторінках газет, екранах телевізорів варто виділити триваючий арабо-ізраїльський конфлікт, і новий виток палестино-ізраїльського протистояння. Більш ніж негативними виявилися для регіону наслідки так називаної "антитерористичної операції", ініційованої Вашингтоном і яка призвела лише до ще більшого росту напруженості. Розширення дуги нестабільності на Сході продовжилося з "реанімацією" кризи навколо Іраку, що вилилося, у кінцевому рахунку, у воєнну операцію США і їхніх союзників навесні 2003 р.

Ці складні міжнародні процеси впливають на внутрішньополітичну обстановку практично у всіх країнах регіону Арабського Сходу. Владі нерідко приходиться здавати іспит на здатність вижити в умовах, коли існує небезпека зовнішньої погрози і внутрішньої нестабільності.

На тлі росту регіональної напруженості на рубежі тисячоріч, Арабський Схід пережив зміну керівних еліт у ряді ключових країн. Питання наступності влади - один з найбільш важливих і показових у політичній культурі Арабського Сходу. Устояна за десятиліття політична система в тій чи іншій арабській країні час від часу переживає "струс". Це відбувається в зв'язку з кончиною правителя чи приходом до влади нових керівників у результаті виборів чи перевороту (що відбувається нерідко).

Специфікою політичної системи на Арабському Сході є вагома роль глави держави, що зосереджує у своїх руках бразди правління, як у внутрішньополітичних справах, так і на міжнародній арені. У країнах з республіканською формою правління при зміні влади вона найчастіше дістається або дітям колишнього глави держави, або представнику правлячого клану. Це дає підставу ліберально набудованим колам на Заході говорити про дуже незначну роль виборів, як демократичного інституту, у політичному житті країни. А, отже, нездатності громадян за допомогою голосування впливати на свою долю. При цьому на Заході не враховують політичну традицію Сходу, де виборність, багатопартійність, воля преси та інші атрибути демократії ніколи не були метою, а лише засобом, а стало бути, і прибігати до них слід лише в міру необхідності. Тому характерна (чи, принаймні, декларуєма) для західних демократій система цінностей при імплементації в східні суспільства зустрічає на своєму шляху безліч перешкод.

Характерною рисою політичної еліти Арабського Сходу початку XXІ ст. є задача зміцнення існуючої системи влади і передача її або в спадщину, або по принципах "керованої демократії", коли результати виборів найчастіше легко прогнозовані, а головне - мають другорядне значення, тому що не приведуть до істотної зміни політичного курсу в країні.

В умовах хиткості політичної системи роль стабілізуючого фактора відіграють армія і спецслужби. У ряді країн вони служать міцною опорою політичної еліти, а в деяких випадках - самі її і складають.

В арабських країнах з монархічною формою правління процес передачі влади проходить у цілому без потрясінь. У 1999 р. на зміну "патріархам" близькосхідної політики короля Йорданії Хусейна і короля Марокко Хасану ІІ прийшли їхні сини - Абдалла ІІ і Мухаммед VІ. Перші роки правління молодих правителів показали, що ці два розташованих у різних куточках Арабського Сходу королівства вже в найближчому майбутньому здатні досягти дуже вражаючих результатів і, насамперед , у сфері економіки. Багато в чому заслуга в цьому належить поколінню монархів, що пішло, що створили міцний фундамент для наступного ривка. Консерватизм у системі державного устрою і методах керування країною з лишком компенсується наочними успіхами в економіці і ростом добробуту підданих. До того ж і Марокко, і Йорданія традиційно підтримують зі США гарні відносини, що говорить про можливу допомогу Вашингтона у випадку, якщо хтось вирішить зазіхнути на владу правлячих еліт. У таких країнах істотної зміни політичного курсу не варто очікувати.

Цікаві політичні процеси відбуваються в двох ключових країнах Арабського Сходу - Сирії і Єгипті.

Ще задовго до кончини Хафеза Асада в червні 2000 р. було ясно, що влада в Сирії успадкує один із синів сірійського президента. До 1994 року таким єдиним спадкоємцем був старший син Басель - харизматичний, улюбленець народу, який користувався безумовним авторитетом в армії. Але несподівана смерть Баселя в результаті автокатастрофи змусила терміново готувати в майбутні президенти молодшого сина - Башара.

Треба сказати, що для сірійського народу було досконале неважливо, яким чином відбудеться зміна влади. Був важливий лише бажаний усіма результат - щоб місце великого батька, що дав сірійському народу стабільність і процвітання, зайняв син і продовжив його справу. Таким чином, легітимність влади Башара Асада не піддається ніякому сумніву. Крім того, практично незмінним залишилося коло найближчих соратників нового президента, що говорило про наступність політичного курсу.

В останні роки свого життя Хафез Асад зробив багато чого для того, щоб підняти авторитет Башара Асада серед сирійців. Башар пройшов інтенсивний вишкіл , закінчивши дворічний курс навчання у військовій академії, де захистив дисертацію. Він брав участь разом зі своїм батьком у вирішенні щоденних питань життєдіяльності країни. Башару Асаду було доручено курирувати відносини з Ліваном, що завжди були предметом особливої турботи Сирії. Уже перші місяці правління молодого президента показали, що "уроки батька" не пройшли даром для молодшого Асада. У керма країни встала сильна людина, рішуче набудований на те, щоб його країна упевнено ввійшла в ІІІ тисячоріччя під прапором реалізації планів міжарабської інтеграції.

В особі Сирії США, що мріють переробити політичну карту Близького Сходу за своїм розсудом, зустріли сильну відсіч. Дамаск на сьогоднішній день є, мабуть, останнім бастіоном панарабізму. Так, у конституції Сирії написано, що "будь-яка небезпека, який піддається будь-яка арабська держава з боку колоніалізму і сіонізму, є в той же час і небезпекою, що загрожує всій арабської нації". Прагнення Сирії до створення регіональних союзів, причому не тільки за участю арабських країн, зустрічає відсіч США, що не хочуть виникнення на Ближньому і Середньому Схід нового "центра сили". Незалежний курс Дамаска йде врозріз з відверто експансіоністськими устремліннями Вашингтона на Близький Схід, що багато в чому визначає характер сірійсько-американських відносин, що до початку XXІ століття продовжують залишатися складними.

На тлі поглиблення і зміцнення відносин Сирії з Єгиптом, офіційний Каїр дуже болісно сприймає погрози з боку Ізраїлю на адресу Дамаска. Єгипет різко засудив ізраїльську атаку на палестинські табори на території Сирії 5 жовтня 2003 р. Влади АРІ, що також докладають великих зусиль для активізації міжарабської інтеграції, дуже негативно сприйняли подібну акцію Ізраїлю. Сирія була і залишається однієї з ключових країн в арабському світі, а тому будь-які ворожі дії проти її сприймаються єгипетським керівництвом, інтелігенцією і громадськістю як спроба послабити її позиції.

У самому Єгипті внутрішньополітичні процеси протікають досить спокійно. 26 вересня 1999 року президент Єгипту Хосні Мубарак був обраний на черговий - уже четвертий - шестирічний президентський термін. У ході загального референдуму за нього віддали свої голоси 93,8 проц. виборців. Відповідно до Конституції Єгипту, прямі президентські вибори в цій країні не проводяться. Кандидатуру майбутнього глави держави затверджує Народні збори (парламент) і виносить її на всенародний референдум. Більшість у парламенті належить очолюваної Мубараком Націонал-демократичної партії (НДП).

Хосні Мубарак прагне зробити роль своєї країни в міжарабських відносинах як можна більш вагомою. Єгипет - країна, що має велику політичну вагу в Арабському світі, прагне до закріплення в ньому свого лідерства, хоча і не має настільки колосальних запасів вуглеводної сировини як країни Перської затоки. В зовнішній політиці Єгипет прагне стати одним з коспонсорів палестино-ізраїльського врегулювання, ключовою ланкою в системі безпеки, як у північній Африці, так і в регіоні Арабського Машрика. Усередині країни влади роблять ставку на масштабні національні проекти, що при успішній реалізації можуть вирішити внутрішні задачі й істотно підвищити престиж Єгипту на міжнародній арені. Мова йде про плани стати одним з найбільших постачальників природного газу у світі, центром просування інформаційних технологій, а також розв'язати проблему водяних ресурсів у басейні ріки Ніл.

Усе це, безумовно, малореалізуємо без солідної фінансової підтримки Заходу, насамперед США. Вашингтон щорічно виділяє Єгиптові близько 2 млрд. доларів безоплатної допомоги. Тому, прагнучи зміцнити своє регіональне лідерство на Арабському Сході, Єгипет у доступному для огляду майбутньому приречений на тісне співробітництво зі Сполученими Штатами. І Захід, і Ізраїль, і, зрозуміло, арабські країни зацікавлені в тім, щоб у Єгипті панували світ і спокій. Це вимагає особлива роль Єгипту, що відіграє роль посередника між Арабським світом і Заходом, особливо в тім, що стосується насущних політичних питань арабського співтовариства. У цьому змісті нинішній правлячий режим на чолі з досвідченим Хосні Мубараком, багатьох улаштовує.

Як би то ні було, співробітництво і Сирії, і Єгипту з Заходом буде продовжене і надалі, оскільки серйозні економічні інтереси Європи і США в цьому регіоні завжди будуть пересилювати невдоволення з приводу невідповідності внутрішньополітичних реалій цих двох арабських країн горезвісним західним стандартам. І все-таки, незважаючи на властивому Сходові консервативність і вірність устояним принципам державного будівництва і правління, у деяких країнах Арабського Сходу результати реформ по модернізації політичної системи в наявності. В авангарді країн, що починають кроки серйозних перетворень, йдуть невеликі арабські монархії Перської затоки - Бахрейн і Катар.

14 лютого 2001 року в ході референдуму була схвалена Національна хартія, що визначила основні напрямки політичних і соціально-економічних перетворень у Бахрейні. Відповідно до неї, передбачено створення двопалатного парламенту і незалежної судової влади, надання цивільних прав підданим і їхня рівність перед законом поза залежністю від статі, соціального походження і релігійної приналежності. Рівно рік по тому 14 лютого 2002 р. Хамад Бен Іса на підставі Хартії вніс зміни в Конституцію 1973 року й оголосив себе королем (до цього глава держави іменувався еміром). У 2002 р. король Бахрейну Хамад Бен Іса Аль Халіфа видав новий закон про пресу, який багато хто назвав "самим ліберальної в арабському світі".

У сусідньому з Бахрейном Катарі навесні 2003 р. переважна більшість жителів проголосувало за першу Конституцію після одержання країною незалежності в 1971 р. У підтримку документа проголосували 96 проц. учасників референдуму. Відповідно до прийнятої катарцями Конституції, у країні створюється Консультативна рада (парламент) у складі 45 членів, дві третини з який обираються на виборах, а одна третина - призначається еміром. У Конституції зафіксований поділ повноважень між виконавчою, законодавчою і судовою владою.

Прикладом країни, де успішно здійснюється політична й економічна модернізація, можна назвати також і Туніс. За роки реформ ця невелика держава на Півночі Африки домоглося великих результатів. Владі країни на чолі з президентом Зин аль-абідіном Бен Алі удалося придушити фундаменталістів, вийти на один із кращих в арабському світі показників по доходу на душу населення. Обраний владою курс на лібералізацію економіки і скасування обмежень на приватнопідприємницьку діяльність зустрічає підтримку в гнітючого більшості населення. У країні діє саме ліберальне на Арабському Сході законодавство у відношенні жінок. Досягнення Тунісу оцінила навіть скупа в компліментах стосовно Арабського світу Європа. У 1998 р. був підписаний документ про асоційоване членство Тунісу в ЄС.

Утім, є і ті, хто вважають, що тісне партнерство Тунісу з ЄС, його політика відкритості "неминуче приведуть країну до більшої залежності від Заходу, перетворять її в ринок збуту європейських товарів". А в політичному і військовому змісті - "у стратегічний плацдарм, територію для військових баз НАТО і США".

2.2 Перешкоди процесу політичної модернізації

Процес поступової політичної модернізації в арабських країнах нерідко наштовхується на серйозні перешкоди. В останні роки влади арабських країн зштовхнулися зі складною задачею збереження своєї національних безпеки. Хвиля терактів, що прокотилася по арабських країнах у 2002-2003 р. (вибухи в Тунісу, Марокко, Саудівської Аравії) і викликане цим ускладнення загальної ситуації в регіоні змушує правлячі кола арабських країн "закрутити гайки", ставлячи під державний контроль діяльність деяких ЗМІ і громадських організацій.

Фактор зовнішньої погрози в питаннях забезпечення національної безпеки на сучасному етапі грає усе велику роль. Після розпаду СРСР у 1991 р. країнам, що знаходилися в сфері впливу Радянського Союзу, стала нав'язуватися американська модель бачення світового устрою, у якому США грають "першу скрипку". Найчастіше такі ідеологічні акції здійснюються за допомогою агресивної економічної експансії, насадження американських соціокультурних цінностей, нарощування військової присутності в зоні кризи, що штучно нагнітається.

Відповідно до устояних канонів американського агітпропу, збільшення своєї військової присутності в тім чи іншому регіоні чи силові акції ( не завжди легітимні виходячи з існуючого сьогодні міжнародного права) США випереджають різного роду бездоказовими обвинуваченнями, що нерідко є попросту утручанням у внутрішні справи. Як основний аргумент США все частіше висувають теза про недостачу демократичних свобод, як джерелі всіх проблем. Так, на думку голови державного департаменту США Кондолізи Райс, більшість країн Близького Схід страждають від дефіциту свободи і саме в цьому криються причини, що породжують тероризм. Причому, як правило, мова йде про ті країни, що не хочуть йти у форватері американської політики.

Тим часом саме політика США є тим каталізатором, що пускає в хід найбільш радикальні сили на Арабському Сході. Підтримка Вашингтоном відверто силових акцій Ізраїлю у відношенні арабів, окупація Іраку, ріст числа американських військових баз, насильницьке впровадження за допомогою економічних важелів західних елементів культури - усе це сприймається жителями Арабського регіону як спроба реколонізації. Місіонерська роль, що взяли на себе США і про яку усе голосніше заявляють у період правління нинішньої республіканської адміністрації, сприймається в арабських країнах, як бажання зруйнувати багатовікову систему цінностей регіону, яка виросла на постулатах ісламу і вірності до традицій предків.

Подібний розвиток подій може дестабілізувати обстановку в регіоні Арабського Сходу, оскільки здатно породити сильний соціальний протест у широкий шарах населення. Тому в тих, хто уважно стежить за розвитком подій у світі, не викликає великого подиву ріст антиамериканських настроїв, що досягли в останні роки масштабів, які шокують.

Усвідомлюючи той факт, що країни Арабського Сходу до початку XXІ століття підійшли з різним багажем політичних і економічних досягнень, Єгипет у 2003 р. виступив з ініціативою по розвитку системи міжарабських відносин. Цей документ містить у собі цілий комплекс мір, що передбачають зокрема, створення нових структурних об'єднань усередині арабського співтовариства з метою диверсифікованості багатобічних зв'язків і підвищення ефективності взаємодії між країнами.

Говорячи про необхідність більш тісного міжарабського економічного співробітництва, як заставі процвітання арабської нації в цілому, і кожної країни окремо, Єгипет торкається одне з найбільш актуальних питань, що стоять на повістці в регіоні - проблему подолання економічної відсталості. Економічна складова грає далеко не останню роль у досягненні згоди усередині країни. "Острівці стабільності" на Арабському Сході, до яких, як правило, відносять Ліван, Йорданію, Туніс - це країни, якщо не перемігшу бідність, то, принаймні, що істотно підвищили середній рівень доходів населення в результаті продуманих реформ.

Очевидно, що сьогодні не всі арабські країни готові встати на шлях серйозних перетворень, що дозволять наздогнати промислово розвиті країни. Арабський світ широкий і різноликий. Як і в будь-якім великому співтоваристві, у ньому є і бідні, і багаті. Але разом з тим, є загальне розуміння того, що без рішучих кроків не досягти бажаного результату. Необхідне переосмислення задач, що постають перед співтовариством у контексті нових викликів. Це допоможе зробити серйозні політичні зрушення. Так, рішення Лівії в грудні 2003 р. відмовитися від виробництва зброї масового враження викликало позитивні відгуки у світі, у тому числі й в арабських країнах. Воно свідчило про бажання влади цієї країни на чолі з харизматичним Муамаром Каддафі за допомогою настільки своєчасного кроку знизити політичну напруженість, що нависає над регіоном Близької Схід і Північної Африки вже не перший рік. Раніше у вересні 2003 р. Рада Безпеки ООН прийняв резолюцію № 1506 про скасування санкцій проти Лівії, що були введені в 1992-1993 роках.

Отже, політична модернізація в арабських країнах відбувається. Але як показує практика останнього років, найбільше ефективно даний процес протікає в тих державах, де необхідні для цього міри визрівають усередині політичної еліти самої країни, а не насаджуються ззовні. Лише в цьому випадку результати перетворень дозволять досягти суспільної згоди і процвітання.

Розділ 3. Прогноз розвитку ситуації на Близькому Сході

Національна розвідувальна рада (Natіonal Іntellіgence Councіl, NІ) - орган розвідувального співтовариства США, що займається питаннями середньо- і довгострокового прогнозування, з листопада 2003 року реалізує спеціальний проект, який висвітлює глобальні тенденції світового розвитку на період до 2020 року - "NІ 2020 project". У рамках даного проекту групою американських експертів підготовлений прогноз розвитку ситуації на Близькому Сході - "Близький Схід до 2020 року". При цьому його укладачі підкреслюють, що даний документ носить дискусійний характер і не відбиває офіційних поглядів вашингтонської адміністрації.

Як випливає з представленого прогнозу, на ситуацію в регіоні буде діяти комплекс взаємозалежних факторів: демографічних, економічних, науково-технічних, соціальних, політичних і військових. Природно, що автори документа велику увагу приділили показу перспектив американської політики на Близькому Сході, ролі і місця США в цьому районі світу.

У цілому ж, на думку укладачів "Близького Схід до 2020 року", ті зміни, що відбудуться в регіоні в найближчі 16 років, стануть наслідком нинішніх процесів і подій, а що-небудь принципово нове навряд чи відбудеться.

Демографічний фактор . Збереження в більшості близькосхідних країн високих темпів росту населення загострить проблему створення нових робочих місць, особливо серед молоді, що зробить її більш сприйнятливої до політичної радикалізації. Передбачається, що окремі держави регіону зможуть нарешті установити контроль над народжуваністю, але в цілому дана проблема залишиться не вирішеної.

Природні ресурси. Головним тут, як і колись, буде наявність на Близькому Сході великих запасів вуглеводної сировини і недостача водяних ресурсів. Нафта і природний газ залишаться основою економіки регіону. До 2020 року між близькосхідними державами не тільки збережеться, але навіть підсилиться різниця в умовах економічного розвитку і шляхах проведення економічної політики. При цьому визначальним фактором стане збереження чи виснаження запасів вуглеводної сировини в тій чи іншій країні. Ріст чисельності населення загострить водяну проблему, що, у свою чергу, підсилить імовірність виникнення конфліктів за володіння джерелами води. Найбільш ймовірними з них, по оцінці авторів документа, можуть стати палестино-ізраїльський.

Досягнення в сфері науки і техніки будуть у більшому ступені впливати на близькосхідний регіон. Причому подальший розвиток інформаційних технологій полегшить поширення як різного роду інформації, так і ідей, у т.ч. екстремістських. Це вплине на розвиток політичних процесів у різних країнах, підсилить емоційні навантаження на їхнє населення. Разом з тим, американські експерти вважають, що науково-технічні досягнення в таких областях як біотехнології і створення нових матеріалів у меншому ступені вплинуть на країни регіону, чим на інші райони світу.

У рамках глобалізаційних економічних процесів роль і місце близькосхідного регіону визначається авторами прогнозу як ринок збуту паливно-енергетичних ресурсів. При цьому нерівномірність економічного розвитку в інших районах світу буде впливати на політику багатьох близькосхідних держав, а їхня другорядна роль постачальника сировини як і раніше буде викликати роздратування місцевих правлячих еліт. Ріст міжкультурних контактів, що супроводжує глобалізацію, може викликати в місцевого населення "потенційно дестабілізуючу суміш наслідування і почуття образи".

Сильна залежність економіки багатьох близькосхідних держав від змін цін на світовому ринку нафти продовжить відбиватися на положенні справ як у регіоні в цілому, так і в окремих країнах. Ріст цін на вуглеводну сировину буде сприяти зниженню тиску народу на владу з метою проведення політичних і економічних змін у нафто- і газодобувних країнах. Падіння ж цін (зокрема, через появу альтернативних енергоджерел) буде мати зворотний ефект. Разом з тим, негативні наслідки від зниження цін на енергоносії може стимулювати правлячі еліти ряду країн регіону на проведення внутрішніх реформ, насамперед економічних. Ключове питання тут, на думку американських експертів, полягає в наступному: чи не краще прискорити проведення реформ, не чекаючи фінансового краху і повної нездатності задоволення вимог населення.

Важливим фактором стане зростання ролі релігії, насамперед ісламу, у процесах, що відбуваються в близькосхідних країнах. Особливо відзначається подальше посилення ролі політичного ісламу, що демонструє свою здатність ефективно впливати на суспільство і державу.

Проблема відносин влади і суспільства. У більшості країн Близького Сходу збережуться режими з твердим централізованим управлінням. Держава збереже свій домінуючий вплив на життя суспільства. На місцевому рівні збережеться вплив племінного і кланового факторів. Реальне цивільне суспільство може з'явитися до 2020 року лише в окремих країнах регіону.

Разом з тим, правлячим режимам на Близьким Схід стане усе сутужніше керувати процесами, що відбуваються в суспільстві, не віддаючи йому частина своїх владних функцій і економічних привілеїв, не ведучи боротьби з корупцією. З усе більшими труднощами уряди будуть зіштовхуватися при вирішенні таких проблем як ріст чисельності населення, створення нових робочих місць, посилення впливу ЗМІ. Причому останні стануть усе більш активно пропонувати політичні й економічні ідеї і пропозиції, альтернативні офіційному курсу.

Американські експерти не виключають, що до 2020 року може відбутися зміна режимів у ряді країн регіону (як мирним політичним, так і революційним шляхом). Зокрема , значні політичні зміни прогнозуються в Ірані, що, швидше за все, стане більш ліберальною, демократичною країною. Нинішній режим у Саудівській Аравії також навряд чи збережеться в незмінному виді. Однак укладачі документа утрудняються сказати що-небудь визначене про характер і спрямованість можливих змін у цій країні.

Передбачається, що міжнародний тиск разом з ростом невдоволення населення усередині країни зробить деякі правлячі режими більш схильними до проведення назрілих реформ.

Очікується, що до 2020 року політичне насильство на Близькому Сході, включаючи тероризм, у більшому ступені, чим зараз буде націлено на дії усередині країн регіону. Однак це зовсім не означає, що терористичні дії проти інших держав ослабнуть. Більш того, у ряді режимів збережеться тенденція направляти терористичну активність за межі своєї країни - проти Ізраїлю, США, інших країн Заходу і т.д..

У той же час посилення міжнародного тиску на уряди деяких близькосхідних держав змусить їх приймати більш ефективні заходи проти тероризму, у тому числі в плані обмеження заохочення дій терористів за межами власної території.

По оцінках американських експертів, внутрішній тероризм як такий не в змозі привести до зміни режиму в країні. У той же час широка "мирна" опозиція може істотно його послабити, що приведе до серйозних політичних змін, включаючи зміну самого характеру влади. При цьому в деяких арабських країнах реальною альтернативою існуючим урядам можуть стати модерністські чи радикальні ісламські режими. Дії ж правлячих кіл у боротьбі з опозицією будуть варіюватися від прямих репресій (що в більшості випадків дасть лише короткочасний ефект, а в перспективі призведе до поразки) до різних варіантів кооптування представників опонентів режиму в структури влади.

Головні конфлікти, по оцінці авторів "Близького Схід до 2020 року", будуть пов'язані з боротьбою за володіння ресурсами (водяними, енергетичними). Усе це збереже настрой на ворожість у міждержавних відносинах і обумовить продовження в регіоні гонки озброєнь шляхом придбання близькосхідними країнами усе більш сучасних видів зброї і військових технологій, включаючи зброю масового знищення (ЗМЗ). Причому поширення останньої буде для Близького Сходу характерно в більшому ступені, ніж для інших районів світу. Збільшення арсеналів держав регіону підсилить погрозу виникнення конфліктів між ними.

Прогнозується посилення ролі Сполучених Штатів у справах Близького Сходу і підвищення значимості близькосхідного вектора в американській зовнішній політиці. США стануть домінуючою військовою силою в регіоні, що відповідає планам нинішньої вашингтонської адміністрації. Америка продовжить відігравати головну роль в арабо-ізраїльському врегулюванні, в Іракові, а також залишиться гарантом безпеки ряду місцевих держав. З іншого боку, усе це, як припускають автори прогнозу, приведе до посилення антиамериканізму на Близькому Схід. Таким чином, складається парадоксальна ситуація: з одного боку, Сполучені Штати є найсильнішим гарантом безпеки ряду країн регіону, а з іншого боку - це найбільш непопулярний зовнішньополітичний партнер.

Нарощування озброєнь. Сучасні озброєння, включаючи, можливо, і ядерна зброя, одержать у регіоні до 2020 року ще більше поширення, чим у даний час, а міжнародні зусилля по контролі за поширенням ЗМЗ не будуть при цьому досить ефективними. Автори прогнозу особливо підкреслюють, що зміна політичного режиму в тій чи іншій близькосхідній країні не стане причиною для зупинки розробки ЗМЗ чи припинення нарощування звичайних озброєнь. Більш того, у ряді випадків масштаби цих процесів можуть збільшитися. Так, в Ірані можлива зміна режиму не зніме з порядку денного питання про необхідність наявності в національному арсеналі ядерної зброї, як складової частини статусу Ірану в якості домінуючої регіональної держави.

Не зупинять гонку озброєнь і мирні угоди між арабами й Ізраїлем, що, цілком ймовірно, будуть носити характер "холодного миру" на зразок Кемп-Девида. Ізраїль, швидше за все, збереже свій ядерний арсенал, що буде впливати на прийняття рішень з питань національної безпеки в інших близькосхідних країнах. Найбільш великим покупцем зброї в регіоні залишиться Саудівська Аравія , а не Лівія і Сирія . Причому не виключено, що дві ці країни спробують "реабілітуватися" і стати нормальними членами світового співтовариства.

Розширюватимуться зв'язки країн Близькими Схід з іншими регіонами світу. Для багатьох держав розвиток відносин із близькосхідними країнами стимулюється, насамперед, необхідністю придбання нафти чи одержання фінансової допомоги. Є також загальні проблеми в сфері політики і безпеки. Для арабських держав розвиток зовнішніх зв'язків ґрунтується на необхідності мати іноземні джерела забезпечення своєї безпеки, придбання сучасних озброєнь і технологій.

У цілому ж близькосхідні держави як і раніше будуть мати різну зовнішньополітичну орієнтацію. Причому в регіоні може підсилитися поляризація між країнами, тісно пов'язаними із США, і тими, котрі не йдуть на це.

Арабо-ізраїльський конфлікт відіграє дуже велику роль у регіональних справах. Тому будь-яка зміна в його нинішньому стані може істотно змінити всю обстановку на Близькому Схід. По оцінці авторів прогнозу, ці зміни можуть бути двох типів:

1. Розв'язання нової війни між Ізраїлем і однієї чи декількома арабськими країнами. Тут, насамперед , мається на увазі Сирія. Причому ні Сирія, ні Ізраїль не хочуть цієї війни. Однак зберігається сильний потенціал для непередбаченого посилення взаємної ворожості й ескалації конфлікту між двома державами. Не виключено, що в новій війні буде застосовано ЗМЗ, зокрема, з боку Сирії - хімічна зброя. Війна підсилить антиамериканські настрої в арабському світі і торпедує процес палестино-ізраїльського врегулювання, хоча може стать і приводом для посилення зовнішнього посередництва у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту. І ще - військова поразка арабів підсилить розчарування населення в здатності правлячих режимів позитивно вирішувати проблеми, що постають перед арабськими країнами.

2. В даний час досягнення арабо-ізраїльського світу вважається нереальною справою. Можливо, що смерть Я. Арафата підсилить позиції прихильників мирної угоди, що, цілком ймовірно, стане черговим "холодним миром". Для палестинців це буде найбільшою зміною в їхньому положенні з часу створення Ізраїлю.

Укладання мирної угоди з Ізраїлем може стати моментом істини для деяких арабських режимів. Адже в такий спосіб вони втратять найефективніший відволікаючий засіб (необхідність протистояти Ізраїлеві), що арабські правителі використовують для виправдання нерозв'язаності багатьох внутрішніх проблем і відмовлення від проведення назрілих реформ.

Не виключена можливість появи на Близьких Схід нових радикальних режимів, причому не обов'язково ісламських. Цілком імовірно, що це торкнеться тих країн, що у даний час відносяться до помірних.

Ріст невдоволення населення погіршенням свого положення може стати причиною революційних змін. Причому зміна режиму хоча б в одній із країн, швидше за все, стане "шоком" для інших держав регіону, особливо, якщо це відбудеться в Єгипті чи Саудівській Аравії. При цьому, на думку укладачів прогнозу, новий радикальний режим повинний пройти через відомий початковий період (як це було в Ірані), коли з метою зміцнення свого внутрішнього становища нова влада прагне ініціювати революцію в інших країнах, що веде до дестабілізації обстановки і впливає на розміщення регіональних сил. Так, у випадку приходу до влади в Саудівській Аравії радикальних ісламістів підсиляться арабо-іранські протиріччя, загостряться відносини країни зі США, та й американські позиції на Близької Схід у цілому перетерплять зміни. Ця подія вплине також на арабо-ізраїльський конфлікт, обстановку в Єгипті і Йорданії.

Політичні зміни в Іракові дуже вплинуть на положення справ на Близький Схід, а відхід США з цієї країни (якщо це відбудеться) зменшить роль Америки в регіоні, послабить її відносини з арабськими країнами.

Автори "Близького Схід до 2020 року" розглядають чотири можливих варіанти розвитку ситуації в Іракові.

Встановлення в країні радикального ісламського режиму. Це зробить негативний вплив на обстановку в регіоні і буде сприяти приходу до влади ісламістів в інших великих близькосхідних державах.

Прихід до влади в Іракові сильної особистості (типу туніського президента Бен Алі чи того ж Саддама, але без жорстокостей). Подібний режим зможе стабілізувати ситуацію в країні на якийсь час. Однак на більш тривалу перспективу в нього з'являться складності із сусідами (багато в чому викликані тим, щоб приглушити невдоволення населення невирішеними проблемами), а також загостриться питання про розподіл владних повноважень серед іракських релігійних і етнічних груп.

Розв'язання в країні громадянської війни безсумнівно втягне в неї сусідні країни, у першу чергу Туреччину й Іран. Цілком імовірно, що збройний конфлікт із внутрішнього переросте в міждержавний.

Розвал Іраку як єдиної держави. По оцінці авторів документа, у випадку, якщо це відбудеться без насильницьких дій з боку місцевих релігійних і етнічних груп, те даний варіант може стати альтернативою перманентної нестабільності. Однак це дуже малоймовірно тому що в процес розпаду Іраку неодмінно втрутяться сусідні держави, а між місцевими силами розгорнеться боротьба за оволодіння природними багатствами.

Будь-який з перерахованих сценаріїв, на думку авторів прогнозу, буде виглядати як поразка США і, відповідно, супроводжуватися негативними наслідками для американського престижу і впливу в регіоні.

Висновок

Близький Схід представляє собою дуже рухливий у політичному й економічному відносини конгломерат, де продовжується активна кристалізація поглядів на майбутній устрій держав, національних ідей, підходів до вирішення найбільш актуальних проблем господарського відродження і соціального прогресу. Подібні масштабні задачі не можуть не викликати запеклої боротьби думок усередині конкретних країн, протиборства в них різних політичних сил, прямого протистояння ідеологій, які проповідуються різними суспільними угрупованнями, що переслідують власні інтереси. На додаток до цього існують серйозні протиріччя на регіональному рівні, починаючи від прикордонних конфліктів і заперечування приналежності національних територій і кінчаючи розбіжностями між бідними і багатими арабськими країнами. Подібне поряд з іншими обставинами цього ж ряду провокує приховану напруженість, а часом і відкриті прояви невдоволення з боку тих, хто в арабському світі вважає себе обділеним і заслуговуючим більш щедрої допомоги з боку тих, хто демонструє заможний спосіб життя. Не випадково тому арабські країни, компактно розташовані й характеризуються численними родинними ознаками, не можуть десятиліттями домовитися про створення загального ринку, укладанню митних угод, здійсненні спільних програм у різних областях, де з максимальною вигодою могли б матеріалізуватися закладені в арабській дійсності переваги, що несуть у собі винятково велику вигоду для досягнення економічного підйому в арабських країнах і забезпечення вимог їхньої національної безпеки.

У цілому арабський світ, як видно, переживає нелегкі часи. Багато хто його проблеми носять хронічний характер і не можуть бути переборені в доступному для огляду майбутньому. Інші проблеми мають тенденцію до нагромадження, у зв'язку з чим необхідність їхнього вирішення відкладається на більш віддалену перспективу, що, щоправда, навряд чи може означати можливість їхнього безболісного врегулювання. Реальні і потенційні труднощі, в умовах яких живе Арабський Схід, створюють могутнє негативне тло його розвитку, супроводжують будь-які зміни усередині конкретних арабських держав і на міжарабському рівні і перешкоджають досягненню оптимальних рішень у багатьох життєво важливих областях, породжуючи соціальну напруженість, консервуючи відсталість по багатьом параметрам і провокуючи суспільний протест.

Проте вже не раз арабські країни демонстрували своє уміння мобілізувати наявні ресурси і раціонально розпоряджатися ними, зібрано діяти в екстремальних ситуаціях, взагалі акумулювати творчу енергію для реалізації національних цілей, переборюючи дію несприятливих обставин і небажаних факторів.

Список використаної літератури

1. Багдасаров С.Б., Чавушьян А.Н.Военный и военно–экономический потенциал стран Ближнего и Среднего Востока // Материалы Х международной конференции «Ближний Восток: шаг в 21 век» (С-Петербург, 2004 г.)

2. Данилов Л.И. Кто есть кто в Иорданском Хашимитском Королевстве. // Материалы Х международной конференции «Ближний Восток: шаг в 21 век» (С-Петербург, 2004 г.)

3. Закария М.Г., Яковлев А.И. Нефтяные монархии Аравии на пороге XХI в.– М., 1998, 119 с.

4. Капитонов К.А. Ближний Восток в лицах // Материалы Х международной конференции «Ближний Восток: шаг в 21 век» (С-Петербург, 2004 г.)

5. Ковтунов А.Г. Проблемы интеграции стран Магриба // Материалы Х международной конференции «Ближний Восток: шаг в 21 век» (С-Петербург, 2004 г.)

6. Федорченко А.В. Экономика переселенческого общества (израильская модель) // Материалы Х международной конференции «Ближний Восток: шаг в 21 век» (С-Петербург, 2004 г.)

7. Филоник А.О., Ахмедов В.М., Руденко Л.Н., Соловьева З.А., Ульченко Н.Ю. Рынки Ближнего Востока. // Материалы Х международной конференции «Ближний Восток: шаг в 21 век» (С-Петербург, 2004 г.)

8. Хамзин К.З. Водные ресурсы бассейна реки Иордан и арабо–израильский конфликт. // Материалы Х международной конференции «Ближний Восток: шаг в 21 век» (С-Петербург, 2004 г.)

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:21:36 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:31:46 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Близький Схід: ключові пріоритети розвитку регіону

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150399)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru