Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Біографія та політичні погляди Арістотеля

Название: Біографія та політичні погляди Арістотеля
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 10:25:45 10 октября 2009 Похожие работы
Просмотров: 242 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Біографія та політичні погляди Арістотеля

Зміст

1. Коротка біографія Арістотеля

2. Політика й об'єкти політики

3. Держава по Арістотелю

3.1. Чоловік у державі

3.2 Приватна власність

3.3 Форми правління державою

4. Суспільні відносини

5. Політичне право і закон

Висновок

Список використаної літератури


1. Коротка біографія Арістотеля

Подальший розвиток і поглиблення античної політико-правової думки після Платона зв'язано з ім'ям його учня і критика Арістотеля (384—322 р. до н.е.), якому належать крилаті слова: «Платон мені друг, але більший друг — істина». Арістотель — один із самих універсальних мислителів в історії.

Арістотель народився в невеликому еллінському місті Стагіре, у зв'язку з чим його в літературі нерідко іменують Стагіритом. Сімнадцятилітнім юнаком він прибув в Афіни (у 367 р. до н.е.), де учився, а потім і викладав у платонівській академії до смерті її засновника. Залишивши Афіни (у 347 р. до н.е.), Арістотель протягом ряду років жив в інших грецьких державах, а в 342—340 р. до н э. за запрошенням македонського царя Пилипа II займався вихованням його сина Олександра.

З 335 р. до н.е. Арістотель знову в Афінах. Тут він заснував свою філософську школу — Лікей (ліцей) і керував нею майже до кінця життя.

Арістотель був плідним автором, але багато хто з його добутків загублені. Політико-правова тематика докладно висвітлюється в таких збережених його роботах, як «Політика», «Афінська полиття» і «Етика».

2. Політика й об'єкти політики

Арістотель почав спробу всебічної розробки науки про політика. Політика як наука в нього тісно зв'язана з етикою. Наукове розуміння політики припускає, по Арістотелю, розвиті представлення про моральність (чеснотах), знання етики (удач).

Об'єктами політичної науки є прекрасне і справедливе, але ті ж об'єкти як чесноти вивчаються й в етиці. Етика з'являється як початок політики, уведення до неї.

Арістотель розрізняє два види справедливості: що зрівнює і розподіляє. Критерієм справедливості, що зрівнює, є «арифметична рівність», сферою застосування цього принципу — область цивільно-правових угод, відшкодування збитку, покарання і т.д. справедливість, Що Розподіляє, виходить із принципу «геометричної рівності» і означає розподіл загальних благ по достоїнству, пропорційно внеску і внеску того чи іншого члена спілкування. Тут можливо як рівне, так і нерівне наділення відповідними благами (владою, почестю, грошима).

Основним підсумком етичних досліджень, істотним для політики, є положення про те, що політична справедливість можлива лише між вільними і рівними людьми, що належать до одного співтовариства, і має на меті їхня самозадоволеність (автаркію).

3. Держава по Арістотелю

У «Політику» Арістотеля суспільство і держава власне кажучи не розрізняються. Звідси чималі труднощі розуміння його навчання. Так, він визначає людину як zoon politikon – «політична тварина». Але що це означає? Є чи людина тваринне суспільне чи державне? Різниця чимала, оскільки може існувати суспільство і без держави... Але для Стагірита це неможливо. Держава з'являється в його творі як природний і необхідний спосіб існування людей – «спілкування подібних один одному людей з метою можливо кращого існування» (Политий., VII, 7, 1328а). Але для такого спілкування необхідні дозвілля, зовнішні блага, такі як багатство і влада, а також визначені особисті якості – здоров'я, справедливість, мужність і т.д. У державу, як рівноправних громадян, входять тільки вільні. Та й то Арістотель часто заперечує права громадянства за тими з них, хто «не самодостатній» і не має дозвілля для того, щоб вести «блаженне життя», – ремісниками, селянами...

Для Арістотеля, як і для Платона, держава являє собою деяке ціле і єдність складових його елементів, але він критикує платонівську спробу «зробити державу надмірно єдиним». Держава складається з безлічі елементів, і надмірне прагнення до їхньої єдності, наприклад пропонована Платоном спільність майна, дружин і дітей, приводить до знищення держави. З позицій захисту приватної власності, родини і прав індивіда Арістотель докладно критикував обидва проекти платонівської держави .

Держава, зауважує Арістотель, поняття складне. За своєю формою воно являє собою відомого роду організацію і поєднує визначену сукупність громадян. З цього кута зору мова йде вже не про такі первинні елементи держави, як індивід, родина і т.д., а про громадянина. Визначення держави як форми залежить від того, кого ж вважати громадянином, тобто від поняття громадянина. Громадянин, по Арістотелю, це той, хто може брати участь у законопорядчої і судової влади даної держави. Держава же є достатня для самодостатнього існування сукупність громадян.

3.1 Чоловік у державі

По Арістотелю, людина — політична істота, тобто соціальне, і він несе в собі інстинктивне прагнення до «спільного співжиття» (Арістотель ще не відокремлював ідею суспільства від ідеї держави). Людини відрізняє здатність до інтелектуального і морального життя. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість. Першим результатом соціального життя він вважав утворення родини — чоловік і дружина, батьки і діти... Потреба у взаємному обміні привела до спілкування родин і селищ. Так виникла держава. Ототожнивши суспільство з державою, Арістотель був змушений зайнятися пошуками елементів держави. Він розумів залежність цілей, інтересів і характеру діяльності людей від їхнього майнового положення і використовував цей критерій при характеристиці різних шарів суспільства. По думці Арістотеля, бідні і багаті «виявляються в державі елементами, діаметрально протилежними один одному, так що в залежності від переваги того чи іншого з елементів встановлюється і відповідна форма державного ладу»[1] . Він виділив три головних шари громадян: дуже заможних, украй незаможних і середніх, що коштують між тими й іншими[2] . Арістотель вороже відносився до першого двох соціальним групам. Він вважав, що в основі життя людей, що володіють надмірним багатством, лежить протиприродний рід наживи майна. У цьому, по Арістотелю, виявляється не прагнення до «благого життя», а лише прагнення до життя взагалі. Оскільки спрага життя невгамовна, те безугавно і прагнення до засобів угамування цієї спраги. Ставлячи усі на службу надмірної особистої наживи, «люди першої категорії» зневажають ногами суспільні традиції і закони. Прагнучи до влади, вони самі не можуть підкорятися, порушуючи цим спокій державного життя. Майже усі вони зарозумілі і гордовиті, схильні до розкоші і хвастощів. Держава ж створюється не заради того, щоб жити взагалі, але переважно для того, щоб жити щасливо. Відповідно до Арістотеля, держава виникає тільки тоді, коли створюється спілкування заради благого життя між сімействами і родами, заради зробленої і достатньої для самої себе життя. Досконалістю же людини передбачається зроблений громадянин, а досконалістю громадянина у свою чергу — вдосконалість держави. При цьому природа держави коштує «перед» родини й індивіда. Ця глибока ідея характеризується так: досконалість громадянина обумовлюється якістю суспільства, якому він належить: хто бажає створити зроблених людей, повинний створити зроблених громадян, а хто хоче створити зроблених громадян, повинний створити зроблену державу.

3.2 Приватна власність

Арістотель досить гнучкий мислитель, щоб не визначати однозначно приналежність до держави саме тих, а не інших облич. Він прекрасно розуміє, що положення людини в суспільстві визначається власністю. Тому він критикує Платона, що у своїй утопії знищує приватну власність у вищих класів, спеціально підкреслюючи, що спільність майна неможлива. Вона викликає невдоволення і сварки, знижує зацікавленість у праці, позбавляє людини «природного» насолоди володінням, і т.д. Таким чином, він відстоює приватну власність, що представлялася йому, та й дійсно була в його час єдино можливої і прогресивний, забезпечуючи своїм розвитком подолання останніх пережитків общинного соціального пристрою, тим більше що розвиток приватної власності означав і подолання полісної обмеженості, що встало на порядок денний у зв'язку з кризою усього полісного пристрою Еллади. Правда, при всім цьому, Арістотель говорить і про необхідність «щедрості», що вимагає підтримувати незаможних, а «дружбу», тобто солідарність вільних між собою, повідомляє однієї з вищих політичних чеснот.

Ці обмеження приватної власності спрямовані на досягнення тієї ж мети, яку переслідував і платонівські відмовлення від приватної власності взагалі, – зробити так, щоб вільні не розділялися на ворогуючі табори. Те ж і у власне політичній діяльності – збереження сталого ладу залежить від того, наскільки держава зможе забезпечити перевагу своїх прихильників над тими, хто не бажає сохранения існуючого порядку.

3.3 Форми правління державою

Форму держави Арістотель характеризував також як політичну систему, що уособлюється верховною владою в державі. У цьому плані державна форма визначається числом пануючих (один, деякі, більшість). Крім того, їм розрізняються правильні і неправильні форми держави: у правильних формах правителі мають на увазі загальну користь, при неправильних — тільки своє особисте благо. Трьома правильними формами держави є монархічне правління (царська влада), аристократія і полиття, а відповідними помилковими відхиленнями від них — тиранія, олігархія і демократія.

Кожна форма має, у свою чергу, кілька видів, оскільки можливі різні комбінації формотворних елементів.

Саму правильну форму держави Арістотель називає політією. У политті править більшість в інтересах загальної користі. Всі інші форми являють собою те чи інше відхилення від политті. З іншого боку, сама полиття, по Арістотелю, є як би змішанням олігархії і демократії. Цей елемент политті (об'єднання інтересів заможні і незаможних, багатства і волі) мається в більшій частині держав, тобто взагалі характерний для держави як політичного спілкування.

З неправильних форм держави тиранія — найгірша. Різко критикуючи крайню демократію, де верховна влада належить демосу, а не закону, Арістотель зі схваленням характеризує помірну цензову демократію, засновану на примиренні багатому і бідних і пануванні закону. Звідси — висока оцінка їм реформ Солона.

Полиття як краща форма держави з'єднує в собі кращі сторони олігархії і демократії, але вільна від їхніх недоліків і крайностей. Полиття— «середня» форма держави, і «середній» елемент у ній домінує в усьому: у вдачах — помірність, у майні — середній статок, у володарюванні — середній шар. «Держава, що складається з «середніх» людей, буде мати і найкращий державний лад».

Основну причину збурювань і переворотів у державі Арістотель бачить у відсутності підлягаючого рівності. Перевороти виявляються наслідком порушення відносного характеру рівності і перекручування принципу політичної справедливості, що вимагає в одних випадках керуватися кількісною рівністю, в інші — рівністю по достоїнству. Так, демократія ґрунтується на тім принципі, що відносна рівність спричиняє й абсолютна рівність, а олігархія виходить із принципу, начебто відносна нерівність обумовлює і нерівність абсолютне. Подібна помилковість у вихідних принципах державних форм і веде надалі до міжусобиць і заколотів.

У ході обґрунтування свого ідеального проекту найкращої держави Арістотель відзначає, що це — логічна побудова і тут «не можна шукати тієї ж точності, яку ми вправі пред'являти до спостережень над фактами, доступними дослідженню шляхом досвіду».

Населення кращої держави повинне бути достатнім і легко доступним для огляду. Територія кращої держави повинна бути однаково добре орієнтована стосовно моря і материка. Територія, крім того, повинна бути достатньої для задоволення помірних потреб.

4. Суспільні відносини

Арістотель, на відміну від Демокріта і софістів, коштує за «природне» походження і пристрій держави, на відміну від Платона, він виводить його з «природи людини», а не з божественного встановлення. З особою силою позначається ця його установка в трактуванні рабства.

Арістотель вважає, що рабство існує «по природі», тому що одні люди призначені веліти, а інші – підкорятися і випливати вказівкам перших. І тут він використовує думку про протилежність душі і тіла. «Ті люди, що настільки ж відрізняються від інших людей, як душу від тіла, а людина від тварини ... по своїй природі – раби, для них... краща доля бути в підпорядкуванні в деспотичної влади»– такий, який підкоряються тіла і тварини. Раби – це насамперед варвари, відмінні від панів як тілом, пристосованим до грубої фізичної праці, так і «рабської» душі. Раб – «одушевлений інструмент», частина майна пана, що відрізняється від іншого майна лише тим, що має людські душу і тіло. Раб не має ніяких прав, і стосовно нього не може бути зробленоі несправедливості; не можна дружити з рабом, оскільки він раб, робить застереження Арістотель, – але дружити з ним можна, оскільки він людина.

Уже тут ми бачимо явну непослідовність. Великий мислитель не міг не бачити слабості своєї аргументації на користь «рабства по природі». Останнє явно суперечить його власним переконанням, оскільки Стагірит вважав, що раби власне кажучи виконують соціальну функцію звільнення громадян від турбот про предмети першої необхідності. А способи здійснення цієї функції можуть бути різними: пеністи у Фессалії, ілоти в Спарті... Правда, і вони для Аристотеля раби, але адже і ремісники, вільні, але не самодостатні і змушені добувати засобу до життя власною працею, є власне кажучи рабами... але не по природі. Більш того, Стагірит відкриває шлях, що веде за межі ситуації, що зв'язує пана і раба: «Якби човники самі ткали, а плектри самі грали на кіфарі, то майстрам не було би нестатку в слугах, а панам у рабах». Ну а якщо припустити, що можливо таке положення, що коли збільшилася продуктивність праці створить умови для зм'якшення, а потім і знищення рабства? Арістотелю не приходить ще на розум така можливість, згодом реалізована історією.

Не можна не сказати, що соціально-політична концепція Аристотеля, попри все те, що вона відбивала адекватним образом існуючі суспільні відносини, була вкрай обмеженою. Її теоретичні установки не допускають перетворення її в знаряддя соціального прогнозу. Якщо стосовно до природи це непомітно (занадто повільно її процеси, щоб постала необхідність у прогнозі, скажемо, екологічного порядку), то поширення на швидко мінливе суспільство навчання про співвідношення душі і тіла, форми і матерії виключає прогностичні можливості теорії взагалі.

5. Політичне право і закон

Високо оцінюючи благо світу, Арістотель підкреслював, що «самий принцип воєн можна вважати противним ідеї права». Ця теза надалі одержала широке поширення в критиків війни і прихильників «вічного світу», зокрема в Канта і Фіхте.

У своєму праворозумінні Арістотель розділяє положення Сократа і Платона про збіг справедливого і законного. Право уособлює собою політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. «Поняття справедливості, — відзначає Арістотель, — зв'язано з представленням про державу, тому що право, що служить критерієм справедливості, є регулюючою нормою політичного спілкування».

У цілому право як політичне явище Арістотель називає «політичним правом». Це, зокрема, означає неможливість неполітичного права, відсутність права взагалі в неполічних (деспотичних) формах правління.

Політичне право поділяється їм на природне й умовне (волевстановлене). «Що стосується політичного права, — пише він, — те воно частиною природне, частиною умовне. Природне право — те, що скрізь має однакове значення і не залежить від чи визнання невизнання його. Умовне право те, що спочатку могло бути без істотного розходження таким чи іншої, але раз воно визначено, (цю байдужність припиняється)».

Таким чином, у навчанні Арістотеля і природне, і умовне (волевстановлене) право, хоча і розрізняються між собою, але обоє відносяться до сфери політичних явищ і носять політичний характер. У софістів, наприклад, розходження між природним правом (правом по природі) і правом умовним (полісними законами, установленими за згодою, сваволі і т.д.) означало розрізнення, а найчастіше і пряме протиставлення природного (природного) і політичного (умовного). Своєрідність позиції Арістотеля обумовлено тим принциповою обставиною, що під «природою» він і в питанні про право має на увазі саме політичну природу людини: адже людина, відповідно до Аристотеля, є по своїй природі істота політичне.

Узагалі при розгляді тих чи інших природно-правових концепцій важливо установити, що, власне кажучи, мається на увазі під поняттями «природа», «природне» і т.д. у відповідних навчаннях. Даний момент має істотне значення для характеристики також і інших аспектів праворозуміння.

Під умовним (волевстановленим) правом у концепції Аристотеля мається на увазі всі те, що в наступному слововживанні стало позначатися як позитивне (позитивне) право. До умовного права він відносить установлення закону і загальних угод. Причому він говорить про писаний і неписаний закон. Під неписаним законом, що теж відноситься до умовного (позитивному) праву, маються на увазі правові звичаї (звичайне право).

Істотним складеним моментом політичної якості закону є його відповідність політичної справедливості і праву. «Усякий закон, — відзначав Арістотель, — в основі припускає свого роду право». Отже, це право повинне знайти своє вираження, втілення і дотримання в законі. Відступ закону від права означало б, відповідно до концепції Аристотеля, відхід від політичних форм до деспотичного насильства, виродження закону в засіб деспотизму. «Не може бути справою закону, — підкреслював він, — володарювання не тільки по праву, але і всупереч праву: прагнення ж до насильницького підпорядкування, звичайно, суперечить ідеї права».

Політичне правління — це, по Арістотелю, правління закону, а не людей: правителі, навіть кращі, піддані почуттям і афектам, закон же — «урівноважений розум».

Висновок

На закінчення можна сказати, що Арістотель, здійснивши грандіозне узагальнення соціального і політичного досвіду еллінів, розробив оригінальне соціально-філософське навчання.

Соціальна і політико-правова проблематика освячується Аристотелем у принципі з позицій ідеального розуміння поліса – міста держави як політичного спілкування вільних і рівних людей.

Держава по Арістотелю – продукт природного розвитку. У цьому відношенні воно подібно таким природно виниклим первинним спілкуванням як родина і селище. Людина по природі своєї істота політичне й у державі (політичному спілкуванні) завершується генезис цієї політичної природи людини.

Відношення пана і раба є, по Арістотелю, елементом родини, а не держави. Політична ж влада виходить з відносин волі і рівності, принципово відрізняючи цим від батьківської влади над дітьми і над панською владою над рабами.

Що стосується форми правління державою, те Арістотель виділяв правильні форми правління (монархія, аристократія, полиття) і неправильні форми правління – тиранія, олігархія і демократія. Але все-таки кращою формою правління виступає полиття – правління більшості в інтересах загальної користі. На чолі усього Арістотель ставить закон.

Список використаної літератури:

1. Блінников А. К. «Великі філософи»

2. Арістотель Твору в 4-х томах.

3. Прочан А.С. “Антична філософія”.

4. Мірошник В.А. Політологія. Навч.пос. –мн.:Вища школа,1996

5. Основи політології: Курс лекцій/Під ред. В.П. Пугачова . М.,1992


[1] Аристотель. Сочинения. М., 1984. Т. 4. С. 3

[2] Аристотель. Сочинения. М., 1984. Т. 4. С. 23

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:12:38 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
14:12:21 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Біографія та політичні погляди Арістотеля

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150061)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru