Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Етнічна історія села Павлівка

Название: Етнічна історія села Павлівка
Раздел: Рефераты по краеведению и этнографии
Тип: реферат Добавлен 19:05:36 10 августа 2009 Похожие работы
Просмотров: 912 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ПАВЛІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

с.Павлівка; вул.Шкільна 10; тел.3-67-23; 4-25-94

Калинівський р-н; Вінницька обл..

Pavlschool @ Rambler. ru

Реферат

На тему «Етнічна історія села Павлівки»

Павлівка -2007 р.

План

Вступ.

1. Історія села – життя мого народу

2. Топоніміка села Павлівка Калинівського району, Вінницької області

Висновки.

Список джерел та літератури.


ВСТУП

Становлення народно-традиційної культури українців тривало довгі століття. Впродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади.

Саме сьогодні громадянам України необхідно пізнати і зрозуміти велич нашої народно-традиційної культури, її одвічний гуманізм, добробут, всепрощення, доброзичливість, щиру гостинність, щоб врівноважити свої вчинки, спрямувати їх на утвердження української державності, забезпечення душевного затишку усім, хто живе на етнічній землі України. А тому слід розуміти особливості української душі, оскільки у тотожності філософії держави та національної вдачі заховані нуртуючі джерела державотворчої енергії. На складному етапі розвитку Української держави заглиблення у народну спадщину, вивчення і збереження минулого, звернення до народних джерел - одне з важливих завдань сучасності, важливий елемент у становленні справжніх патріотів своєї держави, а також важливий внесок у збереження національного багатства українського народу, його самобутньої, багатої і давньої культури.

Але вивчення духовної культури будь-якого народу неможливе без вивчення історії цього ж народу. На нашу думку, таке дослідження буде менш повним, насиченим. Отже, ми можемо говорити про важливість дослідження історії та топоніміки населеного пункту.

Актуальність роботи. Оскільки вивчення історії та топоніміки є важливим елементом у дослідженні культури і традицій населеного пункту, то вважаємо за доцільне у своїй роботі звернути увагу саме на цей аспект. Крім того актуальність нашої роботи полягає ще й тому, що історія та топоніміка села Павлівка Калинівського району Вінницької області не були дотепер об'єктом дослідження. А ми у своїй роботі працюватимемо саме над

цим питанням.

Метою нашої роботиє вивчення етнічної історії та топоніміки села Павлівка Калинівського району Вінницької області.

Для досягнення такої мети потрібно розв'язати ряд наступних завдань:

1)дослідити основні періоди етнічної історії обраного населеного пункту;

2)простежити особливості топоніміки обраного села, скласти класифікацію різних видів топонімів.

Значення роботи полягає у тому, що у ній досить послідовно викладено історію села, досліджено особливості топонімічної системи населеного пункту, проведено класифікацію топонімів.

Структура роботи. Дана робота включає в себе такі складові елементи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури та джерел, а також додаток.

У першому розділі “Історія села – життя мого народу” досліджується історія села Павлівки Калинівського району, Вінницької області на основі народних переказів, неопублікованих джерел. Тут подана історія села від його заснування і до наших днів.

У другому розділі “Топоніміка села Павлівка Калинівського району, Вінницької області” зроблено спробу описати топонімічну систему села на основі розповідей односельчан, здійснено класифікацію топонімів.

У додаткові подано карту-схему “Топонімічні назви села”, які ілюструють топоніми досліджуваного населеного пункту.


1. Історія села – життя мого народу

Етнічна історія села Павлівки Калинівського району, Вінницької області.

" Історія міст і сіл України" повідомляє, що село відоме з XV століття

(автор Тронько П.Т., Бажан М.П. та інші, 1972 рік). В працях Ю.Сіцінського "Описание приходов и епархий Подольской губернии" повідомлялося, що село Павлівка на той час знаходилося в трьох верстах від границі колишньої Київської губернії і в трьох верстах від станції Калинівка -1.

Розташувалося село в низині, яка багата ґрунтовими водами, а деякі місця були дуже болотисті. Через все село пробігає невеличка річка Верхи (тепер річка Верхів), що утворилася від джерельних вод на полях села ( в ярах за залізничною станцією Калинівка -II) і впадає в річку Південний Буг біля села Гущенці. На південь від села в трьох верстах розташувалась Медвідська державна лісна дача (тепер державний лісовий фонд Калинівського лісництва).

Місцевість, де розташувались спочатку невеличкі хутірці, які пізніше переросли в село, була покрита лісами.

Місцевість була болотиста і по берегах річки Верхів покрита заростями верболозу і верб, які ростуть і по сьогоднішній день. Як історичний свідок, що в давнину на території села ріс великий ліс, є дуб, який росте на цвинтарі біля церкви. Його вік, як розповідають старожили, сягає більше за 600 років. В обхваті він має товщину 5 метрів 43 сантиметри.

Через ліс пролягав Великий Чумацький шлях в напрямку до Чорного моря. Чумацький шлях проходив в напрямку від лісового масиву "Хоминка" (с.Байківка) повз східну сторону станції Калинівка-ІІ, далі між селом і тепер заводом ДСП в напрямку села Вільхова (тепер м.Калинівка) по всьому Чумацькому шляху чумаки копали через кожні 4 кілометри колодязі розміром 4 на 4 метри в зруб, для напування волів. Один із таких колодязів був викопаний на полі за кладовищем, що біля Погонця Марка.

Недалеко від села проходив "Чорний шлях", по якому рухались татарські загони, які часто робили розбійницькі напади на село, грабували селянські та поміщицькі господарства. Спійманих молодих чоловіків, жінок, дівчат забирали в неволю. Ці муки та знущання народ оспівував в пісні:

"Зажурилась Україна, що ніде прожити, Гей витоптала орда кіньми маленькії діти. Ой маленьких витоптали, великих забрала Назад руки пов'язала, під хана забрала ..."

Із історичних творів російських і українських істориків Карамзіна, Бантиш-Каменського, Соловйова, Ключевського, Костомарова дізнаємося одне і теж саме: у 1362 році військо під проводом литовського князя Ольгерда розгромило на Поділлі на річці Синя Вода (Снивода) трьох татарських ханів Котлобуга, Кочубея і Дмитрія. Але на Поділлі і на всій Україні нема річки Синя Вода. Літописець литовський і жмудський, який залишив нам опис цієї битви, вказує одночасно: саме на Поділлі, на лівому березі річки Снивода (протікає повз села Пиків, через село Іванів) сталася велика перемога над монголо-татарським військом. Описавши битву між військом Ольгерда і татаро-монгольським військом, літописець далі пише: "А коли славне звитяжество Ольгерд над татарами отримав, вернувся з частиною війська до Литви, а другу частину на Поділлі зоставив, над яким настановив синовцев своїх (тобто племінників) Коріатовичів: Олександра, Костянтина, Юрія і Федора і всі країни руські з Поділлям поручив їм." Далі літописець уточнює, що, розбивши на Синіх Водах татар, Ольгерд заволодів містом Хмільником. Це ще більше підтверджує історичну довідку, що битва відбулась на лівому березі річки Снивода. Місто Хмільник, розташований за шість кілометрів від Чорного шляху, який служив воротами татар на Поділля. Логіка воєнних дій вимагає врахувати такий чинник і схиляє до думки, що битва все - таки відбулась на Поділлі, на березі річки Снивода.

Є всі підстави вважати, що на нинішній території павлівських земель перебував Ольгерд (Альгірдас) Гедиміювич (бл. 1296 - 1377 рр.), великий Князь Литовський (1345 - 1377 рр.). Адже все більше дослідників схиляється до думки, що відома битва на річці Сині Води (за іншими даними р.Синюха) у 1362 році відбулась в наших краях. А ця річка ніяка інша як р.Снивода, ліва притока річки Південний Буг (раніше річка Бог). На користь цієї версії свідчить і могила на нинішньому павлівському полі.

На павлівських полях було три могили: дві менші за байківським шляхом між лівою дачею "Хоминка" і землями колгоспу м. Калинівки, а третя, найбільша знаходиться на полі між водоканалом і байківським шляхом. Дві менші із часом були розорені тракторами, а третя збереглась до наших часів, площа якої становить 0,25 га. В історичних архівах пишеться: "За кілька кілометрів від лівого берега річки Снивода, між великим селом Павлівка і лісовою дачею "Хоминка" є велике поховання. Воно настільки велике, що не змогли його розоряти, розрівняти колгоспними тракторами. Колись біля Великої могили стояв великий хрест, який знищили в більшовицьку еру. Про павлівське поле, де судяча з історичних фактів, відбулася одна з найбільших битв того часу значення якої для нашого народу неможливо переоцінити, сказане словами історичної пісні:

Чорна рілля ізорана,

білим тілом зволочена

ще й кров'ю сполощена ...

Велику могилу насипали воїни, що залишились живими, похоронивши в неї своїх товаришів і командирів. Землю носили шапками. Трупи ворогів не хоронили. Пізніше могила служила дозорним пунктом. На ній була збудована дерев'яна шестиметрова вишка, на якій постійно проводили вартування дозорці. Тільки-но дозорець помічав наближення татар, він запаленою віхою повідомляв про небезпеку. Він же умовними знаками повідомляв про силу ворога. Коли сили ворога були нечисленні населення виступало проти татар і відбивало їхні наскоки. При численній перевазі татар все населення села втікало і переховувалось в лісах. Ця історично битва і згадка про село наводить на думку про можливе існування нашого села на той період історії.

У 1945 році сільські активісти - вчителі тодішньої семирічної школи Манжос О.Д., Чайківська М.Й., Димура С.С. і інші розпочали писати історію села Павлівки. В 1950 р. із опитування старожила села 90-річного Гуменчука Максима селу тоді було 372 роки, а Димура Гарійон твердив, і наполягав на тому і тільки на тому, що селу виповнилось 472 роки. Прожив Димура Гарійон 89 років і його твердження щодо скільки років селу більше співпадає із архівними даними про історію нашого села. Таким чином село Павлівка засноване в 1478 році. За статутом територіальної громади села "День села" датоване 9 жовтня 1478 року, день освячення церкви.

Із слів тих же старожилів першим поселився в цій місцевості лісничий Павлов із своєю дружиною. По національності він був росіянин. Із Росії був висланий, як неблагонадійна людина. Його садиба знаходиться там, де жили Шульці та Гадамці. На сьогоднішній день це вулиця Набережна будинок №21, де проживає Савчук Галина Григорівна (тут колись проживав Шульц на городі якого поховані Павлов із своєю дружиною). Садиба Павлова знаходилась поряд із р. Верхів біля якої в низині знаходилась криниця, з якої сім'я Павлова брала воду. Зверху до криниці були прокладені східці з дерева. Павлов любив і хотів мати пасіку, адже в лісах було безліч бджіл. Сам він не вмів біля неї ходити. В місті Умані у пана він за собак виміняв кріпака, який вмів ходити біля пасіки. Павлов цього чоловіка поселив у місці, де зараз вулиця Чапаєва. Синів його поселив: найстаршого, де зараз вулиця Кам'яна (раніше жив Гуменчук Сидір); другого поселив, де жила Гуменчук Марія Давидівна (зараз вул. Леніна - Калинівська); третього поселив, де живе Гуменчук Григорій Юхимович (вул. Стельмаха); четвертого поселив, де жив раніше Ковальчук Терень Стахович (вул. Мізяківська - Шевченка); п'ятий син залишився жити біля батька. Так, як вони вихідці з міста Умані їх односельці називали уманьчуками. Згодом кличка "уманьчук" перейшла в прізвище Гуменчук, яке в селі на даний час найпоширеніше. Село розпочало своє існування із невеликого хутірця, де проживало декілька сімей. Згодом тут почали зоставатись заїжджі чумаки, переселенці з інших міст і сіл, яких виганяли з своїх поселень поміщики.

Із наукового збірника "Подільська старовина" 1993 року село Павлівка ( Rus ка Ра wl іка - Ра wl іса К r о lew ка) в 1603 році належала Адаму Гумінському, котрому прийшлось витримувати натиск магната Януса Збаразького, брацлавського воєводи, який послав своїх підданих прилуцьких ( із Прилук), пограбувати село і двір власника, а хлопів з жінками було забрано до міста Прилуки і, головне, вигнав із держання Гумінського. Видно, що Гумінський не зміг довести своє право на грунт Павлівки, бо вони із Стефаном Залєським, власником села Черепашинець, обидва претендували на цю власність. Залеський своїх людей послав на Павлівку Гумінського, там вони розібрали будинок і забрали підданих до Черепашинець. В 1603 році Адам Гумінський знову звертається до суду за підданих та свій маєток (Із польських архівних матеріалів Вінницького краєзнавчого музею).

У XVIII столітті Павлівка входила до складу королівських земель Вінницького староства. В першій половині XVIII століття вона знаходилась в володінні Людвика Калиновського, старости Вінницького, полковника військ коронних. В останній чверті XVIIIстоліття володаркою цих міст була кастелянша Соломія Холоневська. За часи її володіння в 1785 році в Павлівці нараховувалось 124 двори з 620 селянами-уніатами. В 1795 році в селі вже нараховувалось 949 чоловік "християнського закону".

В наслідок визвольної війни українського народу 1648-1654рр. Україна на Переяславській Раді була возз'єднана з Росією, але територія Вінницької області в тому числі і с. Павлівка знаходилась під владою польської шляхти аж до 1793 року. Напад на Україну і захоплення Вінницької області вчинили польсько-шляхетні війська в 1651 році на чолі з графом Потоцьким і Калиновським, які по зрадницьки порушили Зборівський мир.

Володарем села Павлівки, починаючи з 1651 року по 1775 рік був рід Людовика Калиновського, старости вінницького, полковника військ коронних. В 1745 році Л.Калиновський в селі розпочав будівництво уніатської церкви, яку закінчив у 1748 році. Першим священиком був Михайло Шевадзінський. Церква була знищена пожежею, її відбудували лише і 1770 році, яка проіснувала до 1792 року. Потім на місці цієї церкви було побудовано знову нову церкву. Церква була зруйнована в горезвісні 30-ті роки. Церкви будувались там, де зараз господарчий магазин та кафе "Вітокс" по вул. Леніна

Всі селяни до реформи 1861 року були кріпаками графа Грохольського, а потім цілого ряду дрібних поміщиків Братковських, Дхемешкевичів, Крюковських - більша частина з них була на службі у Грохольського і одержала від нього ділянки землі з селянами. В 1846 році частину села на основі купчої кріпості було віддано підполковнику у відставці Дехтереву Терентію Івановичу. Частина селян, скуповуючи в поміщиків землю, володіли земельними наділами від 3-х до 20 десятин і більше. Пізніше павлівські землі належали гущенецькому панові Тишкевичу, який перед смертю, захворівши психічно, роздав ці землі своїм слугам і службовцям: лісничому Мусєвичу, комісару Братковському, землеміру Павловському, старшому конюху Васильківському, покоївці Мозераці, ліснику Стиберському. Про поміщицькі наділи старші жителі пам'ятають такі назви, як Дехтерева вулиця (нині частина вулиці Пушкіна), Дехтерев ліс, ліс "мусєвичова", земля "братковського"(нині поле за водоканалом), земля "мозеракі"(нині вулиця і провулок Лісовий). Проживають і досі в селі фамільні "нащадки" і Гуменчуки, Корчевські, Братковські, Ольховські і інші.

З архівних даних в різні роки XVII - XVIII століть землями села володіли 31 дрібні поміщики, а саме: Стабарський, Ольховський, Васильківський (по 25 десятин), А.Братковський, Гнат Павловський (107 десятин), поміщиця В.свирська, Альбін Б'ялобжецький, поміщиця Юлія Клюковська, П.Утарбовський, Тит Кричевський, Покут шевський, Линхіор Криниць кий, Василь дзимашкевич (136 десятин), поміщиця Ганна Корчевська, Тишкевич, Гаспір Братковський, Грохольський, А.Калиновський, поміщиця Софія Холоневська, Савіцький, Насалєвський, Тіхоміров(мав 280 десятин тільки орної землі), Чертковський, Супутніцький(мав 140 десятин орної землі), поміщиця Соколовська.

На 1890 рік і по 1908 рік землі села Павлівки було розподілено між 12-а поміщиками, земельні наділи, яких чітко визначені на карті земельних володінь села, яка знаходиться в Вінницькому державному архіві. Володіли землею поміщики: Г.Братковський (61 десятина), А.Братковський, Соколовська, А.Павловський, Ф.Павловський, К.Павловський, Мистовичевська (60 десятин), Мисевич, К.Мазеракі, Т.Дехтерев, Г.Корчевська, Васильковський. Частину земельного наділу мав дворянин Ольховський та 26 гектарів орної землі належали церкві, згідно архівних даних перепису кількості землі на 1890 рік в поміщиків було 1542 га орної землі та 1131 га під лугами і лісами; в селян-одноосібників, що скупили землю в інших поміщиків було 1444 га орної землі, лугів і лісів разом. На 1902 рік в селі нараховувалось 470 дворів.

Поміщик Супутніцький мав свій водяний млин на р. Верхів (нині ставок біля сільської ради, де жив засновник села Павлов). Водяний млин пана Димішкевича був побудований на р. Верхів (нині ставок між вул. Чапаєва та Пушкіна); на цьому ж ставку був побудований і другий водяний млин, який належав місцевому батюшці. Тут же знаходилась ґуральня, олійня і пивоварня пана Ходзицького і його так званий "панський горідець". Все це було побудоване по іншу сторону греблі цього ж ставка. Із розповіді селян старшого покоління, пан завіз і посадив на "горідці" помідори, перець та інші культури. Жителі села не знали чи воно все їстівне чи ні, тому не їли овочів.

Паровий млин мав пав Казимир Братковський, який знаходився на його ж городі ( нині город внучки Аделі Братковської). По наказу гітлерівців його було розібрано в 1942 році через те, що в ньому переховувались підпільники і партизани. Після війни млин був встановлений в колгоспі на якому постійно працював син Казимира Адам Казимирович Братковський до 1992 року. Даний млин пройшов ремонт і разом із круподеркою перебуває в робочому стані в СТОВ

"Світанок", де працює Ковальчук Анатолій Васильович із 1993 року по даний час.

Селяни зазнавали нещадної експлуатації з боку поміщиків. І, звичайно, вони протестували проти такого ставлення доходів. Одного разу група селян поскаржилася в суд на поміщика Гаспра Братковського, який за невиконання його наказу покарав двох селян 40 ударами різок. З 1852 по 1860 рік повітовий суд розглядав цю справу і в кінці постановив:

1. Що поміщик обходився зі своїми селянами " коротко, ласкаво і справедливо".

2. Що хоч і покарав Братковський селян, але на це він мав повне право.

В 50-х роках XIXстоліття на південь від села утворилось поселення, яке отримало назву "Напастівка" від першого російського поселенця "кацапа" на цьому місці, солдата дуже сварливого і напастного. До наших днів старожили знають про ліс із назвою " кацапське", що пішло від того поселення. Поселенці використовували дубовий ліс і вирощували кавуни.

Головним заняттям селян було хліборобство. Але багато з них, крім цього займались ткацтвом, ковальством і особливо гончарством. Із-за нестачі тканин і коштів на її покупку в селі займались ткацтвом. Майже кожна сім'я засівала свої земельні наділи коноплями із якої виготовляли різне за якістю полотно. Із полотна шили білизну, а також і верхній одяг. Для полотна, із якого шили різний верхній одяг, застосовували різні барвники: відвар лушпиння цибулі, сік столового буряка, сік бузини та інші. Значна кількість селян, більш заможних, мала свої ткацькі верстати. Найперші і найкращі ткачі із роду Гуменчуків.

Крім ткацького ремесла в селі найкраще була розвинута гончарська справа. Із особливої гончарської глини, яка знаходиться тільки в павлівських лісах вироблявся різний глиняний посуд: миски, друшляки, горшки і ринки різної місткості від 1,5 літри до 5 відер і більше. Продавали вій посуд на ярмарках ближніх містечок ( Янів, Пиків, Уланів, Махнівка, Самгородок), а часто відправлялися по залізниці до м.Вінниці і Кишинева. Нині це давнє ремесло майже забуте. Гончарі із молодшого покоління гончарством не займаються, а знамениті гончарі: Козелок Андрій, Причишин Олексій, Сірак Яків, Кугай Пилип, Бабій Степан померли. У важкі 20-ті та 30-ті роки для більшості сімей гончарів посуд був предметом для виживання. Не маючи грошей селяни свої гончарські вироби вимінювали на продукти харчування, мануфактуру, взуття.

Після реформи 1861 року селяни також не одержали землі і змушені були найматися батраками до поміщиків і заможних селян-одноосібників, частина змушена була йти на заробітки працювати на залізницю ( в 1866 році тоді залізниця Київ-Балта), працювали на цукровому заводі в місті Калинівці (Корделівка) та на станції Голендри.

За роки господарювання селян-одноосібників в селі в різні роки були збудовані і працювали два вітряних млини - "вітряки": найбільший вітряк був побудований в 1901 році дідом Остапцова Федора Степановича, що знаходився на вулиці Мізяківській під лісом на південній околиці села. Щоб вітряний млин будували чернігівські майстри по голландському проекті. На той час, це був один із найбільших вітряків в Вінницькій області. Із часом прийшовши в аварійний стан, він був розібраний жителями села, що проживали поблизу, в 1975 році. Другий вітряк, значно менших розмірів, був побудований заможним селянином по прізвищі Остапець ( по вул.. Привокзальній, де сьогодні садиба Крикуна І.П.). Батько Кугая Бартея, Кугай Григорій мав свою кузню ( вул. Привокзальна, садиба покійного Кугая Бартер). Ще одна кузня була побудована Козелком Кирилом ( вул. Леніна, садиба Коваля Анатолія Яковича).

Революційні події 1917-1918 років вселяли в душі зубожілих селян - батраків надію на краще життя і насторожувало заможних селян-одноосібників. З радістю зустріли жителі села встановлення Радянської влади. 29 травня 1919 року збори селян прийняли резолюцію про підтримку Радянської влади. В резолюції міститься звернення до жителів ближніх і дальніх сіл, " щоб вони розібрались, що становить Радянська влада для майбутнього життя бідного народу". Після утвердження революційних подій, на допомогу в організації боротьби із куркулями (заможними селянами-одноосібниками) і організації колгоспів на села було направлено 25 тисяч робітників-комуністів, яких так і називали "25-ти тисячниками". Партійну організацію в селі створено в 1922 році із 46 комуністів. Перший комуніст в селі - Гуменчук Юхим Порфирович. Комсомольська організація в селі створена в 1924 році із 48 комсомольців. В селі від 25-ти тисячників організаційно - партійну роботу проводив росіянин В. Сідоров із Ростова на Дону.

Після утвердження Радянської влади село поступово почало відбудовуватись, почала підвищуватись культура обробітку ґрунту. Щоб краще було обробляти землі спільним, ґрунтообробним реманентом, який був конфіскований в селян-одноосібників та поміщиків, бідніші селяни розпочали об'єднуватись в спільну організацію по обробітку землі ( СОЗ).

В Павлівці в 1921 році було організовано два колгоспи, які називались: " Літній ранок", де сьогодні господарство СТОВ " Світанок" та " Працьовик", де сьогодні газова підстанція на вулиці Калинівська. По архівних даних із Вінницького архіву колгосп " Літній ранок" заснований 20.08.1921 року членами правління якого були Любчик Андрій, Панасюк Яків, Димура Гарійон, а членів в колгоспі було 8 чоловік.

Колгосп " Працьовик" заснований 28.08.1921 року членами правління якого були Панусевич Всеволод ( с. Вільхова) та Гомельчук Омелько, а членів колгоспу було 8 чоловік. Не маючи підтримки в більшості селян села ці колгоспи розпались. Підтримуючи політику партії комуністів, місцеві колективісти (комсомольці та комуністи) з допомогою В. Сидорова, агітували селян вступати в колгосп і таким чином виконували політику партії по колективізації на селі.

В 1923 році був відкритий дитячий будинок, де зараз контора СТОВ " Світанок". В ньому було 5 дітей.

В 1929 році в селі було організовано товариство по " спільному обробітку землі " (СОЗ) головою якого був Бугай Клим Нікіфорович. В товаристві налічувалося 260 дворів.

В 1929 році в селі був відкритий кам'яний кар'єр, що знаходився на вулиці Кам'яній, де зараз розташований став, куди усі ходять купатися. В селі було організовано товариство " Бджола" в 1927 році, а в 1928 році організовано " бурякове товариство".

Перший трактор " Універсал" із шиповими залізними колесами в селі появився саме в 1929 році, про який селяни склали ось такий вірш:

"... Чи чули ви, що в місті Калинівці дають трактори?

А орати ж ними як?

Отак, голубе! Не треба плуга, ні коня.

Ота машина за двох справляється одна.

Сама веде й оре, трохи за дорого коштує.

Але один ніхто її і не Березень

її гуртом, весь колектив коштує..."

Записано із спогадів покійного вчителя-пенсіонера Наборської Ольги Кирилівни в 1997 році.

Із архівних матеріалів:

"1924 рік. Павлівське сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство. Було відкрито будинок дитини в 1924 році, де зараз контора господарство " Світанок", де було 7 дітей."

Згідно акту перевірки фінансової діяльності товариства датованого 23 липня 1926 року є наступний запис: дворів - 920, населення - 3500 чоловік. У складі товариства 79 членів із 79 господарств або 8,5% від загальної кількості дворів і 2,26% від загальної кількості населення. Товариство існує на статуті сільськогосподарського кредитового-кооперативного товариства, зареєстровано Вінницьким окружним кооператкомом 4 грудня 1925 року за ч. 189. Товариство входить до Вінницького Господарсоюзу. Рух членів товариства такий: на 01.10.1924р. - 63 чол.; 01.01.1925р. - 72 чол.; 21.07.1926р. - 79 чол.

1928-1929 операційний рік по річному звіту господарської діяльності знаходимо наступний запис:

"Район діяльності Шевченківського сільськогосподарського кредитового кооперативного товариства поширюється на такі населені пункти: Павлівку, Сальник, Калинівку, Шевченівку, Вільхову і Варницю. Звалось " Шевченківське малинове будівництво" в яке входила і Павлівка. Назва була така " Павлівське товариство по спільному обробітку землі (СОЗ) " Сталь".

Із архівних даних:

Протокол №3

Засідання комісії по затвердженню статутів переселенських товариств від 16 квітня 1924 року.

Слухали:

Про затвердження статутів переселенських товариств і "Працівник" с. Павлівка Калинівського району - 20 дворів.

Ухвалили:

Затвердити й зареєструвати після одержання ними земельних дільниць на колфонді.

Підписи комісії.

Архівні матеріали.

Із паспорта колгоспу " Криця датованого 11 березня 1930 року.

Назва колгоспу - " Криця".

Форма - сільськогосподарська артіль.

Утворено - 11 березня 1930 року.

Знаходиться в Калинівському районі.

Стан господарства:

1. В колгоспі є 615 господарств: бідняків - 315 дворів, середняків - 185 дворів, батраків -7 дворів, робочих -70 дворів, службовців - 38 .

2. Членів колгоспу - 2490 чоловік в тому числі: чоловік від 16 до 55 років - 609, підлітків, від 12 до 16 років, -75, жінок від 26 до 55 років - 665, підлітків - 100.

3. Колгосп обслуговується Калинівською МТС.

4. Всього в селі придатної і непридатної землі - 1881 га в тому числі ріллі - 1425 га.

В 1931 році в колгоспі було: 40 кінних плугів і культиваторів, 11 борін, 4 окучники, 8 сівалок, 1 молотарка.

Корів було 19, коней - 196, свиноматок - 14, свиней-112. Працювали дитячі ясла на 60 дітей та працювала їдальня на 300 чоловік. Головою колгоспу був Бугай Клим Никифорович.

В 1931 році головою колгоспу імені Леніна обрано Канюку Романа, а в 1932 році В. Сидорова - робітника-комуніста по 25-ти тисячному наборі.

В колгоспі імені Мікояна головою було обрано Вдовиченка Мілентія Семеновича.

Границя між землями колгоспів проходила по селу: по вулиці Набережній, привокзальній до станції калинівка II, вулиця Мізяківська і в сторону Калинівки плюс землі Вільхової належали колгоспу імені Мікояна.

Землі в протилежну сторону від цієї границі, в сторону нинішнього СТОВ " Світанок" належали колгоспу імені Леніна.

Спочатку в колгосп вступали по 50 дворів. Обробіток землі проводили кіньми, а в основному волами. В колгоспі імені Леніна коней зводили в клуню Козелка Миколи, яка знаходилась, де зараз авто гаражі СТОВ " Світанок".

В 1932-1933 роках " політика" партії привела до того, що в селах при урожайному році забрали все зерно і вивезли в державні засіки. " Активісти" ходили в кожну хату і забирали все: квасолю, зерно різне, з печей забирали готовий спечений хліб. На Україні розпочався нечуваний голод, або як зараз пишуть історики " Український голодомор 1932-1933 років". Не обминув голод і павлівчан, які змушені були варити листя молодої лободи і липи, викопували картоплю, яка залишалась із зими, гнила і замерзла. Із 3500 жителів третя частина померла із голоду. В основному захоронення проводили на старому цвинтарі по вулиці Леніна (де зараз проживає Бурлака Григорій Павлович).

В 1934-1935 роках, коли головою колгоспу був Причишин Федір ("Воловик"), він закрив кам'яний кар'єр, який назвали " білою дорогою"

В колгоспі імені Леніна було 2 автомашини - " полуторки" ГАЗ-ММ. На них працювали Гуменчук Олександр Йосипович та Канюка Василь Васильович.

В 1949 році головою колгоспу імені Леніна став працювати Малярчук Макар Пантелеймонович, який проживав в місті Калинівці.

В 1950 році пройшло об'єднання обох колгоспів в один імені Леніна. Відійшли до колгоспу " Більшовик", міста Калинівки, землі С.Ольхова.

Головою об'єднаних колгоспів обрали Малярчука М.П., який працював головою до 1959 року. В ці роки розпочалось інтенсивне будівництво в колгоспі, збільшувався сільськогосподарський реманент і техніка, почала підвищуватись культура землеробства, почав зростати добробут колгоспників. В селі почало інтенсивно вестись житлове будівництво громадян. В колгоспі все ж таки переважала ручна праця ніж праця механізмів. В ньому було шість рільничих бригад і одна садова. В кожній по 12 ланок, а в кожній ланці по 16-20 жінок. Створена машинно-тракторна станція МТС в 1954 році і називалась Павлівська МТС, де зараз ремзавод.

1959-1060 роках головою колгоспу працював Коцюбинський Ігор Данилович. Він розпочав меліорацію земель в селі і було прорито 20 км меліоративних ровів. Роботу виконували військові і військовою технікою. Все виконувалось під контролем колгоспного землеміра Наборського Василя Лук'яновича.

В 1960 році колгосп імені Леніна був тимчасово приєднаний до колгоспу " Більшовик" міста Калинівки, де головою був Димінський Іван Йосипович. Був депутатом Верховної Ради Радянського Союзу, Герой соціалістичної праці. Коли із колгоспу імені Леніна в " Більшовик" стали вивозити щонайновіше із техніки, коні, велику рогату худобу, розпочали демонтаж млина. Павлівським колгоспникам увірвався терпець і вони виступили проти такого воз'єднання. Все, що вивезли, було повернуто назад в колгосп. В 1960 році колгосп роз'єднали. В кінці 1960 року виділена ділянка під будівництво рем заводу, а 25 лютого 1960 року Павлівська МТС перейменована в Павлівський ремонтний завод Автопромтреста.

1960-1967 роки - працював головою колгоспу Гуменчук Григорій Юхимович. При його головуванні відбулось подальше придбання техніки і сільськогосподарського реманенту, зросла врожайність полів. В лісах розпочалась заготівля торфу, який вивозили на поля колгоспу. Було 6 бригад, в ній 6 ланок по 16-20 жінок, 120 пар коней, 4 гусеничних трактори Т-74, 2 колісних трактори, один прицепний комбайн на якому працював Климчик Павло, а потім його брат Климчик Степан ( брати " Сороки").

Від того, що був жовто-білий пісок. Його брали різні організації свого району та сусідні райони області.

1935-1936 роки. Головою колгоспу був Хоша Юхим Григорович. При ньому селяни здавали в колгосп для відтворення господарського стада. Для зернових селяни зносили своє зерно.

В 1936-1938 роках головою колгоспу був Гуменчук Василь (Кирилець)

Мороз Іван працював головою колгоспу в 1938-1941 роках. При ньому в 1939-1940 роках був побудований сільський клуб сільським майстром-будівельником Гнатом Криворучком ( проживав по вулиці Шкільній). Будинок культури функціонує в даний час, де понад 20 років незмінно працює Гуменчук Катерина Андріївна. Постановою Вінницького облвиконкому № 137 від 10.02.1945 року звільнено приміщення колгоспного клубу, зайнятого в період німецької окупації під молитовний дім.

В 1943-1944 роках головою колгоспу був Білозор Олексій, який запам'ятався павлічанам, як прислужник німецьких окупантів.

Білозор Клим став працювати головою колгоспу в 1944 році, коли село Павлівка було визволено від німецьких окупантів. Тоді зберігся лише один будинок( де зараз знаходиться їдальня господарства), де було всього із тварин 3 вівці і 3 корови, 2 свині. Ці свині врятував від гітлерівців колгоспник Свистун Василь.

1945 рік - голова колгоспу Погонець І. (із с. Гулівці)

1946 рік - головою працював Ковальчук Денис Антонович.

рік - головою був Самсонюк Іван Маркович колгоспу імені Леніна, а в колгоспі імені Мікояна головою стала Волинець Лідія Леонтіївна - " партизанська мати". Вона була депутатом Верховної Ради України 1946-1950 років.

В колгоспі імені Мікояна ( голова Волинець Л.Л.) була одна автомашина ЗІС-% і шофером був Бурлака Федір, а потім Мартинюк Григорій Петрович.

1967-1981 роки - головою колгоспу працював Наборський Микола Самійлович. Було 4 бригади, більше 20 тракторів, 4 самохідні комбайни. Була висока продуктивність полів і ферм. Проводилось будівництво тваринницьких приміщень, в 1973 році побудована амбулаторія, а дитячий садок в 1968 році.

В 1973 році побудовано ставок біля сільської ради і з 1973 по 1975 роки побудовано асфальтову дорогу через село по ініціативі і великій підтримці місцевого жителя Кульчицького Мілентія Павловича (працював в облвиконавчому комітеті і жив в місті Вінниці)

Побудований обеліск в центрі села на честь тридцятиріччя Перемори над фашистською Німеччиною в 1975 році.

1981-1983 роки - головою працював Кодема Микола Іванович. Значно знизилась продуктивність полів і ферм. Будівництво майже не велось. Був побудований літній табір біля Кособуцького Івана Петровича. Тоді ввійшло в моду " відкорм" бичків по методу поодинокого випасу на цепу з припоном. Випасались на полях біля Кособуцького І.П. ( зараз це землі соціальної сфери села). Побудована асфальтна дорога і ставок біля сільської ради.

1983-2002 роки - голова колгоспу Браніцький Юрій Олексійович. За роки перебування на посту голови колгоспу імені Леніна, а з 1992 року голова КСП Світанок", а з 2000 року директор СТОВ

(сількогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю) "Світанок" по 19 квітня 2002 року, пройшла справжня технічна революція. За 1983-1985 роки поновлено повністю автомобільний і тракторний парки, закуплено новий сільськогосподарський реманент. На 2000 рік в СТОВ "Світанок" сучасні гусеничні і колісні трактори - 37, автомобілів - 36, зернових комбайнів - 6, силосозбиральні комплекси - 2 та інша техніка. Господарство працює по високій технології рослинництва. Врожайність виросла від ЗОцнт/га пшениці до бОцнт/га, цукровий буряк з 220цнт/га до 380-400цнт/га і інші. Корів нараховується 600 штук, всього ВРХ - 1015 голів, свиней - 1200. надої зросли від 2000л на одну корову до 3800л. Щорічно ремонтуються тваринницькі приміщення.

Побудовані нові приміщення:

- будинки для спеціалістів - два - 1983-1984 роки;

- жомова яма -1983 рік;

- їдальня, баня ( сауна), будинок відпочинку на тракторному стані-1985 рік;

- під навіс на сіно - 1986 рік;

- будинки для спеціалістів - два - 1987 рік;

- картоплесховище, силосні траншеї - 1989 рік;

- зерносклад, склад запасних частин, свинарник, гусятник - 1990 рік;

- пилорама-1990-1991 роки;

- ковбасний цех - 1993-1995 роки;

- дорога через господарство до райснаба - 1995 рік;

- зерносклад, автогаражі - 1998рік;

- нова вагова - 1999 рік;

- під навіс для техніки на тракторній бригаді - 200-=2001 роки;

- зерноочисний комплекс - 1997 рік;

- сушілка зерна - 1999рік;

- газифікація для сушілки - 2002 рік.

Надавав велику допомогу ветеранам Великої Вітчизняної війни, одиноким, школі, амбулаторії, будинку культурі.

2002 рік - директором СТОВ " Світанок" став Браніцький Юрій Юрійович.

Побудовано маточник свиней, продовжено ремонт тваринницьких приміщень. В складні економічній ситуації, яка зараз є в державі, господарство своїх позицій не здало і по сільськогосподарських показниках зайняло в 2002 році третє місце в районі. Вперше вирощено врожай пшениці по 70,1цнт/га, ячменю по 65цнт/га, надоєно молока більше як 4000л на фуражну корову. Господарство не має заборгованості по платежах до бюджету, по зарплаті.

Надається велика матеріальна допомога по збереженню соціальної інфраструктури на селі, ветеранам ВВВ, одиноким, престарілим, багатодітним сім'ям - всім, кому найбільше потрібна допомога.

Юрій Юрійович продовжує традиції, які розпочав його батько Браніцький Ю.Ю.

Як твердить історія будівництва села чи міста завжди розпочиналась в давні часи із будівництва церкви або храму (собору). Із архівних даних перша церква в селі була побудована в 1745-1748 роках Л. Калиновським, після пожежі її відбудували в 1770 році, яка проіснувала до 1772 року. В 1772 році побудовано другу нову церкву, яка проіснувала до 1890 року. За кошти прихожан 11641 крб 88 коп в 1892 році побудовано вже третю церкву поряд із хатою тодішнього попа Здіховського, де знаходиться зараз кафе "Вітокс"). Церква із розповідей старожилів була напрочуд красива, велика із високими і великими куполами. Вона була побудована із дуба, який завозився із пиківських лісів. Тодішні власті розпочали переслідувати церкву і в 1933 році батюшка Здіховський замкнув церкву і виїхав із села. В 1935 році за наказом більшовиків, церкву було розібрано робітниками із станції Голендри, жителі села відмовились розбирати її. Батюшка жив із своєю сім'єю в хаті, яка потім перейшла під школу (початкова школа на 4 класи), де зараз довгобуд нової школи. Церква, яка сьогодні знаходиться в селі, побудована в 1946-1947 роках на кошти прихожан. Організував збір коштів і будівництво батюшка Цапукевич Ростислав Володимирович, який проводив Божу службу до 1970 року. Захворівши, він переїхав жити до дочки в місто Кам'янець- Подільський. Похоронений біля церкви, на її східній стороні. Із 1970 року по 1976 рік в церкві відправляв службу Божу батюшка родом із села Мізяківська Слобідка Андрущенко Йосип Павлович. Помер в 1976 році. Із 1976 року по даний час богослужіння проводить батюшка Кушнір Василь Артемович, який має церковний сан -протоієрей. Церква належить до Московського патріархату, богослужіння ведеться російською мовою. Вона іменується - Церква ікони всескорбящої радості [5].

Із історичних довідок відомо, що церква завжди мала земельний наділ і доходив він до 25 гектарів. Так було до Жовтневої революції. Прихожани, яким потрібно було посвятити хату, охрестити дитину, відправити похорон, обвінчати молодих і інше, повинні були певний час відпрацювати на церковній землі. Із розповідей старожилів села стала відома така бувальщина, що для вінчання молодих ( а вінчались тоді всі), існував такий закон: батюшка давав нареченій стовкти в ступі 2 мірки проса ( це 20 кг), а нареченому потрібно було обмолотити ціпом дві копи жита (це 120 снопів). Від автора: можливо, такий неписаний закон був скріплюючим фактором для молодої сім'ї, адже в ті часи так званих "розводів" не було.

З 1861 року в Павлівці існувала школа, яка функціонувала до початку нашого століття (20 століття). Знаходилась вона там, де зараз обеліск в центрі села. В цьому приміщені з однієї сторони був клуб, а з другої школа на два класи. Навчання проводив один вчитель під наглядом пана. В 1894 році школу реконструювали - зробили 4 класи, де працював один вчитель. Навчання в цій школі проводилося до 1933 року. Перший вчитель із 1924 року був Білоград Степан Лаврович із Вінниці і його дружина Катерина Григорівна. Пізніше, коли в 1933 році батюшка Здіховський виїхав із сім'єю з села, в його хаті розмістилась школа на 4 класи. В 1952 році в село приїхав молодий син батюшки Здіховського, приходив до колишньої батьківської хати і був дуже задоволений, що хата ще є і в ній розмістилась школа на 4 початкові класи. Працював він головним режисером Дніпропетровського драмтеатру, а був в селі, коли театр гастролював в Вінницькому драмтеатрі імені Садовського. З ним особисто зустрічався Наборський Микола Самійлович, який на той час вчителював і був завідуючим цієї школи. Працював він в цій школі із 1946 по 1952 рік. Із 1952 року тут працював Гуменчук Герасим Андрійович до 1978 року. Після цього школа перейшла в аварійний стан і була закрита. Біля школи був прекрасний сад, багато квітів.

В 1924 році сільська рада перейшла в будинок де була перша школа і клуб, працювала в коридорі в другому крилі будинку.

В 1924 - 1925 р. - голова Довгополюк Дмитро (сільський)

1925 - 1927 р. - Мабохнюк М. (із Черепашенець)

1927 - 1929 р. -Ковальчук Данило (сільський)

1929 - 1930 р. - Кобернюк І (с. Глинськ)

1930 - 1933 р. - Мабохнюк М (Черепашенці) 1933 - 1935 р. - Наконечний М. (Глинськ)

1935 - 1939 р. - Герко Сергій (Глинськ)

1939 - 1941 р. -Ковальчук Данило (сільський)

1944 - 1946 р. - Марченко М (Калинівка)

1946 - 1947 р. - Павлуник Панас.(сільський)

1947 р.-Філінов І (калинівка)

1947 - 1950 р. - Марченко М (Калинівка)

1950 - 1954 р. - Палящий І.М. (сільський)

1954 - 1955 р. - Ковальчук М.М. (сільський)

1955 - 1957 р. - Гуменчук Г.Ю. (сільський)

1957 - 1958 р. - Тютюнник І.М. (сільський)

1958 р.- Самсонюк Р.М. (сільський)

1959 - 1967 р. - Поліщук А.А. (Медвідка)

1960 1967 - 1974 р. - Щур М.В. (сільський)

1975 - 1980 р. - Білик С.П. (Калинівка): побудований місток, вулиця Чапаєва.

1980 - 1990 р. - Гунько Г.Ф. (сільська): побудовано дві зупинки автобуса, продовжувалось будівництво нової школи, побудовано пам'ятник партизанам, розпочато газифікацію села, встановлено огорожу біля обеліска та сільської ради, проведено капітальний ремонт сільської ради, будинку культури, побудовано танцювальну площадку, проведено капітальний ремонт окремих доріг.

1990 - 1994 р. - Гринчук В.В. (сільський): продовжив газифікацію села, провів ремонт сільських доріг.

З 1994 р.- Кондратюк А.Р. (сільський): газифіковано вулиці: Мізяківська, Шевченка, Садова, Кунзіча, Молодіжна, організований ринок в селі, побудована побутова майстерня, проведено інвентаризацію земель територіальної громади, видано державні акти працівникам соціальної сфери на постійне користування землею, розпочато і виготовлено 517 державних актів на присадибні ділянки громадян, розпочато процес виготовлення державних актів не земельні частини (паї) колишнім пенсіонерам-колгоспникам та нині працюючим, видані сертифікати на майнові паї, проводиться щорічний ремонт доріг в селі [4].

В Павлівці в 1922 році відкрита хата-читальня, як перший передвісник сучасної бібліотеки. Із історичної довідки, датованої 1924 роком: "В Павлівці Вінницького округу вже два роки працює хата-читальня. Від вистав та вечірок розваги перейшли до ліквідації неписьменності, читання заповідей на політичні теми та інше. Є кутки "Леніна" і "Барвінка", працюють 5 різних гуртків під керівництвом вчителів та сільських активістів". Газета "Червоний край" від 5 квітня 1925 року: "конкурс "Червоного краю" на кращу хату-читальню." О Ковнацький. Заснована вона була в 1924 році в попівському будинку. Правління складалось із семи осіб (один учитель та 6 старих робітників). Членів хати-читальні нараховувалось 145 чоловік, із яких 42 жінки. Створено гуртки:

1. сільськогосподарський - 48 чл.

2. природознавчий - керує вчитель - Зо чл..

3. Ленінський політичний - слухачі молодь

4. кооперативний - 40 чл.

5. драм гурток.

У лікнепі вчиться 220 учнів. Стінгазети "Сільське життя" та "Жовтневий віхор" видаються через кожні дві неділі. В 1950 році в селі відкрита сільська бібліотека в сільському будинку культури. Вона складається із 580 книжок та 250 читачів. В 1951 році було 1200 книг, в 1959 - 5300 книг і 844 читачі. В 2003 році в селі функціонує дві сільські бібліотеки - доросла і дитяча. В дитячій нараховується 12000 книг і 450 читачів, а в дорослій - 12000 книг і 520 читачів. 22 роки завідуючою бібліотеки була Мецевич Клавдія Іванівна і вже 20 років завідуючі Чукай Л.П. і Панасюк Г.К.

22 квітня 1904 року в селі Павлівка народився український письменник Олексій Леонардович Кундзіч. До школи почав ходити у 9 років. Навчався на Вінницьких вищих педкурсах, у Камянецькому інституті народної освіти. Автор багатьох художніх творів, наукових досліджень, перекладач.

Велика Вітчизняна війна (1941-1945рр) була найважчим випробовуванням. Чорними коршунами налетіли на село 19 липня 1941 року німецькі фашисти. Окупантами було вигнано в рабство 850 чоловік. В селі закрили школу, медпункт, з сільського будинку культури зробили церкву, знищили бібліотеку. Із колишніх остарбайтерів із села Павлівки нині в живих залишилось 54, лише якесь чудо врятувало Коника Василя (вул. Космонавтів) від смерті. Він пройшов два найстрашніших концтабори із крематоріями - Освенцім і Бухенвальд. Врятувалась від смерті Гуменчук Марія Давидівна, перебуваючи в таборі смерті.

У 1941 році у селі виникла підпільна антифашистська група.

Із протоколу першого засідання Павлівської підпільної групи в жовтні 1941 року: " Всіма засобами боротися з окупантами, саботувати всі їх розпорядження, вести радянську пропаганду серед населення, робити все, що може принести користь Радянській армії." Головою зборів був Гуменчук Г.Ю., вела протокол Слободянюк ( Манжос) Ольга Давидівна.

Підпільна група була із 8 чоловік, яку очолював Петро Трохимович Кугай ( по кличці П. Довгань), Катя і Григорій Гуменчуки, Оля Слободянюк, Ігор Коцюбинський, Мілентій Кульчицький, Катя Кособуцька, Сергій Волинець.

Найактивнішу участь у підпільній роботі брала сім'я Волинця Каленика Васильовича із дружиною Марією Леонтіївною та синами Петром, Сергієм, Олексієм, Іваном.

Як спеціаліст-радіомеханік Каленик Васильович змонтував детекторний радіо приймач, з допомогою якого підпільники слухали останні зведення совінформбюро і через листівки інформували сільських жителів та жителів ближніх сіл. Активним підпільником був місцевий житель Томчук Іван Павлович. Хата його знаходилась на краю села, в притул до неї підходив ліс. В нього часто збирались підпільники і партизани для вироблення спільних дій проти фашистів. На їх рахунку багато різних диверсій, як на території села так і за його межами. Це приводило до злоби гітлерівців. Розпочались арешти підпільників. Були арештовані Волинець К.В. і його 12-ти річний син Олексій, Харитончик С.Я., які загинули в застінках гестапо. Замучені переслідуваннями гестапівців, сільські підпільники змушені були іти в ліс. Так 10 лютого 1943 року підпільна група вирушила в ліс. Про це описано у книзі П.Кугая та С.Калінічева "Біля вовчого лігва".

Прислужниками німецьких окупантів були, нажаль, деякі сільські жителі. Поліцаї вислідили партизанів та підпільників. Болюбаш М. постукав в хату Томчука І.П. і, коли той відкрив, йому пострілом поліцай поранив ногу. При спробі втекти в ліс, Томчук І.П. був застрелений на своєму подвір'ї. В хаті залишився і відстрілювався Волинець П. Поліцаї вирішили взяти його живим. При спробі вилізти на піч, де заховався Волинець П., один із поліцаїв був застрелений. Далі з печі Волинець заховався під штандарами і звідти вів вогонь. Німці закидали хату гранатами, одна з яких смертельно ранила Волинця. Тіла П.Волинця і І.Томчука були похоронені, де зараз контора господарства СТОВ "Світанок". В 1950 році їх тіла і тілі інших воїнів із цієї могили перевезли р братську могилу М.Калинівки. Під Калинівкою був табір військовополонених, цілу зиму тримали людей в холодних конюшнях. Всіх, хто хворів, знесилювався і не тримався на ногах, щоранку підбирав фургон і вивозив на розстріл в лощині між Павлівкою і Калинівкою. У ніч на 30 червня 1942 року фашисти цілу ніч розстрілювали людей, загинуло понад 700 чоловік. Із павлівчан було розстріляно 5 мирних жителів: Гуменчука Василя Олександровича, Гуменчука Федора Олександровича, Наборського Василя Самійловича.

Сільські жителі та жителі міста Калинівки і інших сіл "потягнулися" в ліси на пошуки партизанів, щоб разом воювати проти ворога. 64-ро павлівчанан брали участь у партизанському русі. Загін імені Леніна в 1943 році перетворився у партизанське з'єднання імені Леніна, яке об'єднувало близько 1400 партизанів. В 2003 році із партизанів проживає лише один Гуменчук Григорій Юхимович.

Павлівка була визволена разом із містом Калинівкою 14 березня 1944 року частинами 74-го стрілецького корпусу 38 армії під командуванням генерал-полковника Москаленка. В рядах визволителів Павлівки були їхні корені жителі Сірак Яків Омелянович , Ковальчук Павло Іванович. Село радо зустріло своїх односельчан, які перемогли фашистів і повернулись додому із званням офіцера Радянської Армії:

Ложко Микола Васильович

Дичук Іван Трохимович

Ковальчук Іван Іванович

Наборський Микола Самойлович

Козицький Яків Васильович

Палящий Андрій Оксентович

Зеднік Михайло Антонович

Димура Сергій Семенович

Шутов Степан Гнатович

Панасюк Корній Максимович

Гуменчук Дмитро Кіндратович

Палящий Андрій Оксентійович

Кравченко Омелян Мусійович

Дубовський Іван Петрович

та інші

Перебуваючи в підпіллі і в партизанських загонах 64 наших павлівчан допомагали із ворожого тилу Радянській Армії скоріше здолати фашистську Німеччину. Ось їх прізвища:

Кугай Петро Трохимович - організатор і командир підпілля

Волинець Петро Каленикович - комісар партизанського загону їм. Леніна.

Гуменчук Григорій Юхимович

Гуменчук Катерина Юхимівна

Коцюбинський Ігор Данилович

Коцюбинська Ольга Данилівна

Гуменчук Василь Олександрович

Манжос Ольга Давидівна

Коцюбинський Андрій Васильович

Томчук Іван Павлович

Волинець Каленик Васильович

Волинець Сергій Каленикович

Волинець Олексій Каленикович

Волинець Лідія Леонтіївна

Волинець Іван Каленикович

Кугай Ольга Трохимівна

Коник Лавро Романович

Звершханівський Флор Романович

Сабат Анатолій Харитонович.

Зверхшанівський Степан Хомич

Харитончик Степан Євдокимович

Самойлюк Ольга Іванівна

та інші.

Не забути павлівчанам своїх визволителів, синів і дочок, які не повернулись із поля бою. Як незабутня пам'ять про них в центрі села побудований обеліск слави із вічним вогнем. На його стелі викарбовано 323 прізвища наших односельчан. їх імена занесено в Книгу слави України. Обеліск побудований і був відкритий до 30-ї річниці перемоги над фашизмом в 1975 році. В цьому ж році споруджено і відкрито пам'ятник партизанам Томчуку І.П. і Волинцю П.К на місці, де вони вели нерівний бій із фашистами і загинули. На честь партизанського руху та боротьби із фашистами в 40-ві роковини із Дня Перемоги в 1985 році споруджено пам'ятник партизанам біля сільського Будинку культури. На цвинтарі біля Погонця знаходяться могила невідомого солдата і братська могила військових, які помирали від ран (їх знімали з поїздів на станції Калинівка-ІІ). Тут збудований пам'ятник - піраміда і пам'ятник - парусник невідомого солдата. Встановлено імена військових льотчиків, які загинули на павлівській землі.

К.Чорний "Сокіл із синіх гір" - Комсомольське плем'я. 16.12.1982 року: "Березень 1944 року. Радянські війська з запеклими боями визволяли один за одним населені пункти Вінниччини. Уже близька жадана воля. Зовсім поряд гуркочуть наші гармати, а з самого ранку бомблять ближні ворожі позиції зіркокрилі літаки. Ось над фашистами нависла чергова група бомбардувальників. Відбомбилися і назад. Вже у слід літакам відкрили вогонь ворожі зенітки. І один із снарядів влучив у двигун передньої машини.

Жителі села Павлівки з хвилюванням стежили , як наші пілоти плигнули під селом. Свідки героїчної загибелі льотчиків поховали їх на околиці села під старою грушею. А потім перенесли могилу на сільське кладовище.

Червоні слідопити середньої школи с.Павлівки провели пошук загиблих пілотів. Було встановлено, що під Павлівкою загинув екіпаж у складі командира Леоніда Прохоренка із Кабардино-Балкарії та штурмана Георгія Нагнієнка."

Учні сільської середньої школи постійно ведуть догляд за пам'ятниками, висаджують квіти та прополюють їх, ведуть догляд за могилами партизан.

За бойові подвиги у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни павлівчани Волинець Петро Каленикович (посмертно) та Ковальчук Іван Іванович удостоєнні звання Герой Радянського Союзу.

Ковальчук Іван Іванович народився 18 січня 1918 року у селі Павлівка в бідняцькій селянській сім’ї. Після закінчення павлівської семирічної школи навчався у Вінницькому медичному технікумі. У 1936 році став курсантом Школи морських льотчиків у місті Єйськ. Брав участь у обороні Севастополя. У звільненні міст Новоросійська, Керчі, Миколаєва, Одеси. За час війни здійснив 352 успішних бойових вильоти. В серпні 1945 року прилітав у Павлівку на літаку ПО-2. Після війни жив і працював у місті Вінниці.

Жертвами афганської війни 1979-1989 роки стали два наших молодих воїни, павлівські славні і хоробрі сини.

Гуменчук Василь Родіонович (10.01.1961-29.07.1980) сержант, командир бойової машини піхоти. В республіці Афганістан з березня 1980 року. Рота 29 липня, здійснюючи марш, зустріла ворога і, зайнявши кругову оборону, вступила в бій. Сержант Василь Гуменчук знищив дві вогневі точки душманів. Під час бою був смертельно поранений і помер. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в селі Павлівка на цвинтарі біля церкви.

Бабій Анатолій Антонович (05.02.1968-02.07.1998) єфрейтор, майстер-акумуляторник. В республіці Афганістан з травня 1987 року. Неодноразово бував у складних бойових ситуаціях. Єфрейтор Анатолій Бабій на черговому бойовому завданні виявив стійкість та мужність. Загинув 2 липня 1988 року.

За мужність та відвагу нагороджений медаллю "За бойові заслуги" (посмертно). Похований в селі Павлівці на цвинтарі біля церкви.

Із учасників афганської війни в селі проживають:

Ратушняк Олександр Федорович (1960 р.н.)

Дичук Андрій Іванович (1964 р.н)

Самсонюк Петро Іванович (1968 р.н.)

Гунько Анатолій Іванович (1960р.н.)

В господарствах громадян знаходяться 34 трактори, 12 вантажних автомобілів, 120 легкових автомобілів та 80 мотоциклів. Із тваринництва в господарствах громадян знаходяться 980 корів, 23 бички - річняки, 1700 свиней, 52 кози, 34 коней, 158 бджолосімей. Кращі бджолярі села: Ковальчук Володимир Васильович - 25 бджолосімей, Козелок Віктор Васильович - 32, Гуменчук Василь Микитович - 24. Орловський Микола Іванович - 20, Гуменчук Григорій Юхимович - 34 та інші.

Кращими бджолярами - предками нашими були - Гуменчук Микола Порфирович - 103 сім'ї, Бабій Ісакій Миколайович - 43, Савицький Антін - 85, Гуменчук Яків Антонович - 35.

24 серпня 1991 року - День Незалежності України. Україна звільнилась від опіки свого старшого брата-російського. Із здобутками незалежності були розірвані економічні зв'язки із союзними державами. Не маючи ринків збуту, матеріалів для виробництва, великі податкові санкції зупинили заводи і фабрики, люди залишились без роботи. В зв'язку із такою скрутою, люди потягнулись до землі, яка із-за частих змін землемірів не мала в селі достатнього обліку. Було проведено в 1994-1995 роках подвійний обмір земельних ділянок громадян села. Так було встановлено фактичну кількість гектарів землі, якою користувались громадяни. Таку ж роботу тільки по землях КСП " Світанок" в 1995-1996 роках провів Вінницький проектний інститут земельних ресурсів.

Згідно Указу Президії України працівникам соціальної сфери (вчителі, лікарі, зв'язківці, працівники торгівлі, культури і сільської ради, працівники міліції та пенсіонери з їх числа) одержали в 2000 році земельні наділи в постійне користування від 0,20 до 0,65 га - 108 громадян.

В 1994 році розпочався етап приватизації земель громадян села і колгоспних земель. В колгоспі 05.11.1995 року виготовлено і одержано державний акт на право колективної власності на землю. Із 1994 року по 2003 рік громадяни села приватизували свої присадибні ділянки, а 523 громадяни одержали державний акт на землю.

Із розпадом Радянського Союзу. Колишні республіки пішли на самостійний шлях розвитку. Розпочалось роздержавлення державного майна України, частка якого на кожного громадянина країни в 1996 році становила 1 млн. 50 тисяч купонів. На дану суму в 1996 році розпочали видавати знамениті "ваучери", які люди почали вкладати в різні трасти, заводи і фабрики. Продавали дехто на базарі і не пошкодували. Адже майже 90% вкладених ваучерів до сьогоднішнього дня не одержують обіцяних "ділками" дивідендів. Деякі "ділки", окупивши ваучері, нажили собі чималенький капітал. Люди залишились обдуреними. Про те, що село засноване в низинній місцевості, нагадують нам безліч річечок і озер як в селі, так і за його межами. Безліч озер знаходилось на полях села, які не давали можливості нормально займатись землеробством. Врожаї на таких землях вимокали і пропадали. Згідно державної політики по осушенню низинних місцевостей розпочалась програма проведення меліоративних робіт. В селі меліорація проводилась в 1984-1986 роках. На полях села прорито 6 меліоративних ровів довжиною більше 18 км. По самих низьких місцевостях в сторону меліоративного рова по обидва боки була прорита ціла сітка каналів із вкладеними в них дренажними трубами. Довжина їх становить 13 км. За рахунок проведення меліоративних робіт на полях і в селі осушено орних земель 360га, 40га лісу та 90 га сіножатей і пасовищ.

В 1991 році розпався Радянський союз. Колишні республіки одержали свою самостійність, пішли на самостійний шлях розвитку. Соціалістична модель спільного господарювання поступово стала поєднуватись у приватну власність, як промислових підприємств так і колгоспів, і громадян також.

Як буде далі історія і життя покаже. Життя продовжується, хоч і важко.

Сьогодні в селі із раніше шести функціонуючих магазинів споживчої кооперації працює лише 2. Інші розкуплені приватними підприємцями. Із травня місяця 2000 року в селі працює ринок, який особливо допомагає літнім громадянам села придбати необхідні продукти харчування та промислові товари.

2. Топоніміка села Павлівка Калинівського району, Вінницької області

Назва села проста – Павлівка. Одні вважають, що пов’язане це із іменем першого чоловіка, який ще у ХVст. оселився тут. Був це переселенець з Умані, Павло, який чумакував. Адже колись давно через місцевість, яка прилягала до Медвідської казенної дачі і була вкрита суцільним лісом, пролягав в напрямі до Чорного моря чумацький тракт. Куди мандрував Павло? Невідомо. Зрозуміло одне: місцевість, багата на луги, болітця, озера, невеличкий струмок Верхів, який збирає воду з навколишніх полів і біжить до річки Буг, - все це припало до душі чоловікові.

Існує і друге пояснення назви.

Кажуть, що у 1478 на південь від теперішнього села виникло поселення, яке отримало назву „ Напастівка ” від першого поселенця на цьому місці. Був це солдат. Дуже сварливий і настирний, або по – малоруськи „ напасний”.

Пролетіло над селом століття...

Давно не стало на світі „напасного” чоловіка. Маленьке поселення перетворилося на багатолюдне село хліборобів, в якому проживає 3775 чоловік. На полях круг нього щедро колосяться жита і пшениці, а долини вкриваються оксамитами трав. Колюча назва „Напастівка” перетворилась на Павлівка. Бо ж саме святі Петро і Павло – покровителі і заступники усіх хліборобів.

Кутки

Руда. Колись тут жили наші прадіди. Не було у них великих просторих будинків, а були маленькі хатки, мазані рудою глиною. Видобували її на сучасній руді. Дуже давно тут було озеро, яке з часом висохло і дало людям цей будівельний матеріал.

Скала. Це озеро, яке утворилось внаслідок видобування павлівчанами каменю для будівництва. Камінь брали доти, доки не докопались до сильного джерела, яке заповнило усе водою. Вода в озері завжди чиста і холодна. Воно дуже глибоке і має кам’янисте дно і береги.

Мазаракова, Мусевича, Діхтярева. Пізніше Павлівські землі належали гущинецькому панові Тишкевичу, який перед смертю, захворівши психічно, роздав їх своїм слугам і службовцям: лісничому Мусевича, комісару Братковському, землеміру Павловському, старшому конюхові Васильківському, підполковникові у відставці Діхтяреву Терентію Івановичу, покоївці Мазераці, лісникові Стиберському. Люди старшого покоління ще пам’ятають ці назви (нині Дехтерівка – вулиця Пушкіна).

Старий ставок - на цьому місці є ставок, який був викопаний десь у середині ХVІІ ст. Це найстаріший став у сел.

Шоста бригада. Колись село було розділено на бригади. Але лише ця назва існує досі.

Садиби – це найновіший район у нашому селі. Десь у 1980-х роках людям роздали землю для побудови хат, і як говорили люди на ці хати садиби.(нині вулиця Молодіжна).

Коло дуба – тут знаходиться дуб, якому понад 300 -500 років. ( Сільське кладовище. Біля його воріт стоїть дуб – великий і старий. Ніхто з павлівчан точно не знає, скільки йому років. Одні кажуть, що сто, двісті, триста, інші приписують усі 500. Але говорять люди, що під ним ще чумаки відпочивали з далекої дороги. І через століття не втратив дуб своєї могутності й величі. Висота його десь біля 20 метрів. Троє дорослих не можуть обійняти. Напевно, не багато таких велетнів на Україні, бо навіть на топографічній карті його позначали, щоб льотчики з літаків мали орієнтир. Пережив він і світову війну, вистояв у роки революції та громадянської, бачив сльози батьків, які не могли нагодувати своїх дітей у 1933 році, не знищили його фашисти під час Великої Вітчизняної війни. Ще й досі стоїть, і ніхто не знає, скільки ще вистоїть, побачить, закарбує у своїй пам’яті).

Коло колгоспу – тут знаходиться СТОВ „Світанок”.

Коло школи – тут знаходиться сільська школа.

Центр – це географічний центр села.

Прогін – раніше тут проганяли худобу до лісу.

Польова – по одну сторону вулиці знаходяться будинки, з іншого – павлівське поле.

Коло вітряка – тут знаходився колись вітряк. Люди ходили молотити пшеницю на муку. На жаль, вітряка вже не має.

Гусятник – знаходиться колгоспний ставок і біля нього є птахоферма. Колись тут розводили гусей і курей.

Поля

„Кринички” – раніше на цьому полі був табір і люди викопали криничку. Вона є і досі.

„ Могила”. Ще до запорожців жив народ не нашої віри. Було, як уб’ють їхнього князя, або умре, то його ховали і насипали високі могили. На них ставили камінні баби. Кажуть, як розкопати високу могилу, то можна знайти людські та кінські маслаки. Є ще високі могили, насипані запорожцями – це сторожові кургани. Тут стояла козацька сторожа, або кордони.

„Беїв”. Раніше це був беїв луг, вважають, що ніби тут господарював якийсь Бей, але це лише припущення. Достовірної інформації не має.

Отже, у с. Павлівка збереглося багато первісних топонімічних назв (Мазаракова, Скала, Руда, Коло дуба), а також з’явилися нові (Старий ставок, Молодіжна). Також у селі є поле, походження назви якого ніхто пояснити не може (Беїв).


Висновки

Досліджуючи етнічну історію та топоніміку села Павлівка Калинівського району Вінницької області, ми можемо зробити висновок про етнічну історію населеного пункту. Нами було зібрано і систематизовано значний обсяг матеріалу, на основі якого ми можемо робити висновки про стан дослідження етнічної історії населених пунктів України взагалі, про особливості етнічної історії досліджуваного нами населеного пункту, а також про особливості топонімічної системи досліджуваного села.

1. Вивчаючи етнічні історію с. Павлівка, ми з'ясували, які основні етапи пройшло село у своєму становленні, як історичні події, що відбувалися в Україні, відбивалися крізь призму народної свідомості і трансформувалися у народних переказах, оповіданнях, спогадах тощо. Ми намагалися усі зібрані матеріали структурувати, подати цілісну картину етнічної історії.

На основі опрацьованого матеріалу ми дійшли висновку, що село Павлівка має досить давню історію, яка частково зберігається у народній пам'яті. Зважаючи на відсутність опублікованих джерел, що висвітлюють історію даного населеного пункту, ми можемо говорити про наявність певних неточностей у якихось аспектах історії села, проте основа нашого дослідження історії є достовірною, хоча в певних моментах частково обмеженою.

2. Топонімічна система села Павлівка нами на основі народних переказів, легенд, оповідань, спогадів старожилів. Нами було зібрано значний матеріал від жителів села, який ми проаналізували та класифікували за згадуваною вище системою. На основі проведеного дослідження ми можемо говорити про значний масив топонімів, які проте є лише частиною того, що побутувало раніше. Ми можемо стверджувати, що народ був досить творчим у вигадуванні різних назв навіть лише на основі того, що збереглося до нашого часу.

На мій погляд, це дослідження є досить важливим у плані збереження історії, топоніміки, а відповідно і культури цього населеного пункту, історія і культура якого є частиною великої загальнонаціональної народної української культури.

Список джерел та літератури

1.Матеріали Лівінської Лілії Геннадіївни, записані від Дичук Галини Юхимівни, 1937р.н., жительки с. Павлівка Калинівського р-ну Вінницької обл.

2.Матеріали Лівінської Лілії Геннадіївни записані від Кособуцького Івана Юхимовича, 1929 р.н., жителя с.Павлівка Калинівського р-ну Вінницької обл.

3.Матеріали Адамчук Оксани Борисівни, записано у 2004р. від Гуменчука Григорія Юхимовича, 1925 р.н., , жителя с. Павлівка Калинівського р-ну Вінницької обл.

4. Матеріали із господарської книги сільської ради с.Павлівка Калинівського району Вінницької області.

5.Відомості із рукописних матеріалів сільської бібліотеки с.Павлівка Калинівського району Вінницької обл.

6.Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т./ Гол. ред. кол. Тронько П.Т. -К.,1969.

7.Янко М.П. Топонімічний словник України: Словник-довідник для учнів старших класів, вчителів географії, історії, студентів вузів. - К.: Знання, 1998. -432с.

8.Верменич Я. Територіальна структура в історичній ретроспективі/ Я.Верменич// Історія в школах України. – 2005. - №8. – С.29-33.

9.Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. – К.: Либідь, 2002. – 304с.

10.Кругляк Ю.М. Походженя назв міст і селищ міського типу Української РСР. – К.: Наукова думка, 1978. – 152с.

11.Кугай П., Калінічев С. Біля вовчого лігва. – К.: 1974

12.Лівандовська Л.П., Олещенко С.І., Люби і знай свій рідний край. Село, що в імені твоєму? – Калинівка: 2006

13.Петренко О.С. Лука – Мелешківська: нарис історії села. – Вінниця: УНІВЕРСУМ, 1999. – 340с.

14. Подільська старовина. – Вінниця: 1993.

15.Секретарьов А.М. Місто над Бугом: 400 років тому і по тому: Історичний нарис. – Вінниця: ТОВ Антекс. – 1997. – 60с.

16.Стичишина Л.П. формування порубіжної топонімічної системи (Розвиток географічних назв) //Мовознавство. – 1975. - №4. – С56-60.

17.Суперанская А.В. Что такое топонимика? /Отв. ред. Г.В.степанов. – М.: Наука, 1985. – 177с.

18.Янко М.П. Гомін землі: Загадки топоніміки: Для школярів /Худ. оф. Г.Майоренка. – К.: Веселка, 2000. – 127с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:07:54 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:50:35 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Етнічна історія села Павлівка
Шпаргалки к госэкзаменам по Банковсому Делу
Банковская система РФ. (2) БС - форма орг-ции ф-нирования в стране специализированных кред. уч-ий, сложивш. исторически закреплена законами. Понятие ...
... расшир-я произв-ва 3) экономия издержек обращения (использ-е кр-тов, кред. инструментов ведет к ускор. оборота кап-ла, увелич-ся произв-сть его использ-я, ускор. безналич. оборот) ...
Банк полностью принимает риск неплатежа со стор. плат-ка.
Раздел: Рефераты по банковскому делу
Тип: реферат Просмотров: 1515 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 4 человек Средний балл: 4.5 Оценка: неизвестно     Скачать
Аналіз міжнародних економічних відносин України, Польщі, Австрії та ...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ" ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ ...
- соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Ка-нада, Ізраїль), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку дер-жавної власності в економіці.
1. Рівень ВВП ( приведений для всіх країн до млн..доларів США) в Укра-їні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року мен-ше ніж:
Раздел: Рефераты по истории
Тип: курсовая работа Просмотров: 8892 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Схемотехническое и функциональное проектирование вакуумной ...
МОСКОВСКИЙ ИНСТИТУТ ЭЛЕКТРОННОГО МАШИНОСТРОЕНИЯ Для служебного пользования Экз. N _ На правах рукописи УДК 621.52/.646:658.5 1БАТРАКОВ ВАСИЛИЙ ...
бенно заметно на примере цельнометаллической ВКА, показатели ка-
ВКА, что приводит к неоправданному ее многообразию, низкому ка-
Раздел: Рефераты по радиоэлектронике
Тип: реферат Просмотров: 785 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції
НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР "ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ" УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК На правах рукопису ЛЕГЕЗА Дар"я Георгіївна УДК 338.43:332 ...
... ринкового спрямування спостерігається процес піднесення галузі: у 2003 р. урожайність плодів та ягід зросла до 58,7 ц/га, обсяги валового збору збільшились у 4 рази порівняно з ...
Так, в 2010 та 2015 роках планується зменшити обсяг продукції, яка реалізується населенню в рахунок оплати праці з 26,4 до 13,6 тис.ц. В 2015 планується збільшити обсяг плодів та ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: дипломная работа Просмотров: 4305 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Історія села Чемеринці
ІСТОРІЯ СЕЛА Вступ В даній історії села Чемеринці автор зробив спробу частково вивчити та дослідити розвиток села від найдавніших часів до наших днів ...
В 1488-1491 роках село було спустошене татарами.
Середня врожайність становила 20-21 ц з гектара, а в 1975 році - 9 ц з га, картоплі 200 ц з га.
Раздел: Рефераты по истории
Тип: книга Просмотров: 2115 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпоры к ГОСу по менеджменту
Менеджмент (шпоры к ГОСу) 1. Перечислите и охарактеризуйте "краеугольные камни" эффективного бизнеса. Почему они могут являться "основой" для создания ...
В классич. мен-те есть еще 1 альтернативн. хар-ка мен-ру - рац. и нерациональный (степень информир-ти и установки на конкрет цель).
В число доказавших свою эфф-сть факторов входят не только повышение квал-ции и всемерная активизация персонала, но и создание "команд" на уровнях исполнителей, исполнителей и рук ...
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: реферат Просмотров: 1263 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Билеты и ответы по туризму и экскурсиям
БИЛЕТ № 1 Школы научного управления: общая характеристика, значение для сферы сервиса и туризма. Порядок образования туристской фирмы. Туристский ...
Поскольку опас-сть возникновения конфликта в связи с планируемой по-авкой зенитного комплекса С-300 могла сорвать турист-лй сезон, президент Кипра принял решение об изменении повий ...
Уже с XI в. Бре-Ц мен имел торговые связи со всеми странами Севера, в XII в. - с города"! ми Средиземного моря.
Раздел: Рефераты по туризму
Тип: реферат Просмотров: 11943 Комментариев: 21 Похожие работы
Оценило: 20 человек Средний балл: 4.2 Оценка: 4     Скачать
Особливості говіркового мовлення Житомирської області
ЗМІСТ ВСТУП ЧАСТИНА 1. Характеристика діалектних відмінностей середньонаддніпрянських говірок південно-східного наріччя ЧАСТИНА 2. Репрезентативні ...
aд'і за ним шкoутил'гajе // а jа iдoу з хвéрми // кoудa тoо ви iдéте / кaт'oy jа jiм не́ в"iрoу / jа т'iки тoоибi в"iрoу // jакшчoó ти мен'í скaжеш де міi трaхтoор / jа зрaзoу ...
... с'ijoyт' / орoyт' // тoо це ja прoо вoóiнoу́ знajoу / шчoо це в нас у селі бoулoó // хатu пал.uли / ос'oо неидалéкoо од нас спалuли хaтoу // чéрез дoорoóгoу оце ў нaст*і / де це ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: отчет по практике Просмотров: 2675 Комментариев: 1 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Реферат: Етнічна історія села Павлівка (970)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151196)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru