Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Учебное пособие: Австрійська імперія у першій половині ХІХ сторіччя

Название: Австрійська імперія у першій половині ХІХ сторіччя
Раздел: Рефераты по истории
Тип: учебное пособие Добавлен 01:17:55 24 октября 2009 Похожие работы
Просмотров: 54 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Лекція

Тема: Австрійська імперія у першій половіні хіх ст.

Вступ

З початку Французької революції і аж до остаточного розгрому Наполеона в 1815 Австрія була послідовним супротивником Франції. Воєнні дії проти Франції почалися в 1792 р. і продовжувалися з перервами до осені 1815 р. Не раз за цей час австрійські армії зазнавали поразки (при Маренго в 1800, Аустерліці 1805, Ваграмі 1809 та інші), двічі гренадери Наполеона штурмували прославлений Відень, який на той час за кількістю населення (прибл.230 тис. осіб) в Європі поступався тільки Лондону і Парижу. Армія Габсбургів зазнавала великих втрат, а страждання жителів великих і малих міст можна порівняти з тяготами, пережитими у світових війнах XX ст. Не раз Наполеон диктував Австрії умови миру - в деякі моменти імперія втрачала більшу частину своїх володінь. Імператор Франц I змушений був видати свою дочку Марію Луїзу заміж за Наполеона (1810), якого раніше називав "французьким авантюристом". Селяни Тіролю на чолі з шинкарем Андреасом Гофером повстали і чинили опір наполеонівським військам. Австрійські війська завдали відчутної поразки французам під Асперном поблизу Відня (1809), але були розгромлені Наполеоном через декілька днів біля Ваграма.

Імперія Габсбургів витримала бурі і потрясіння революційної епохи і наполеонівських воєн. Встояла її феодальна основа, абсолютистська надбудова, строката в етнорелігійному відношенні структура.

1. Економічний розвиток. Промисловий переворот

У першій половині XIX ст. австрійська частина імперії продовжувала залишатися аграрною. У сільському і лісовому господарстві наприкінці XVIII ст. було зайнято 75% населення, а до середини XIX ст. його частка скоротилася лише на 3%. У Чехії і Моравії переважало велике поміщицьке землеволодіння і велося екстенсивне господарство; перехід до інтенсивних методів і зростання врожайності намітився тут лише з середини століття. У Далмації, Галіції і Буковині через дроблення селянських господарств спостерігалося навіть скорочення продуктивності і виникло аграрне перенаселення. Тенденції до модернізації і інтенсифікації виробництва раніше виявилися в австро-німецьких провінціях. Переважання селянських господарств, відміна особистої залежності селян, слабкість поміщицького землеволодіння створили тут сприятливіші передумови для капіталістичної еволюції в селі, ніж в решті всіх земель імперії. Селяни Тіроля були особисто вільні і навіть мали представництво в ландтазі.

Австрійські селяни могли вільно продавати і закладати свої наділи, вибирати собі професію і одружуватися. У 30-40-і роки досить широкого поширення набули викуп повинностей, заміна панщини грошовим чиншем, розшарування селян, виділення заможної верхівки, що використала найману робочу силу.

У землеробстві протягом всього XIX століття в цілому панувало трипілля. Істотні удосконалення в сільськогосподарських знаряддях, застосування нових типів плугів власної австрійської конструкції дозволило підвищити врожайність зернових за півстоліття з 8 ц з одного гектара до 10 ц (це було менше, ніж в Англії і Франції, але на рівні врожайності в Німеччині, Швейцарії, Швеції). Прискорилося розповсюдження кукурудзи і особливо картоплі (насамперед в Тіролі, Штірії, Карінтії), що стала найважливішим продуктом живлення|харчування| бідноти. У гірських провінціях з їх прекрасними альпійськими лугами успішно розвивалося тваринництво, переважно м'ясне.

Все це створило економічні передумови швидкого зростання населення. Його чисельність в австрійській частині імперії збільшилася з 5-6 млн. чоловік в середині XVIII ст. до 18 млн. в 1847-1848 рр.

На початку XIX ст. ще були відсутні економічні, соціальні і технічні передумови промислового перевороту. У 1816 р. була завезена перша парова машина з Англії, встановлена на хусточній фабриці в Брно. Впровадження парового двигуна в промисловість і транспорт відноситься до 30-40 років. Завдяки географічній близькості до Західної Європи і зручних річкових шляхів чеські землі і Нижня Австрія раніше і швидше за інші райони включилися в світовий торговельно-економічний оборот. Руйнування середньовічних форм промислової діяльності тут відбувалося інтенсивніше і швидше, ніж в решті земель. Разом з казенною і поміщицькою мануфактурою частіше почали з'являтися мануфактура і фабрики, засновані підприємцями з буржуазії.

Перша в імперії фабрика (прядильна) була побудована|спорудити| в Чехії англійським підприємцем. Услід за текстильною промисловістю поступово до машинного виробництва почали переходити металургія і скляне виробництво. Застосування коксу, що почалося з 20-х років, дозволило в 30-40-і роки подвоїти виробництво чавуну, а видобуток вугілля виріс вчетверо. Витіснення деревного вугілля кам'яним як основний вид палива було пов'язано з швидким впровадженням парового двигуна в промисловість і на транспорті, включаючи річковий (на Дунаї) і морський. Число парових машин досягло до середини століття 900 (на початку 30-х років їх було всього 11), причому значна частка цих машин була вітчизняного виробництва.

Перший етап промислового перевороту відрізнявся двома істотними особливостями. По-перше, його розвиток йшов нерівномірно в окремих провінціях: в середині XIX ст. на частку чеських земель припадало 34% промислової продукції, Ломбардо-венеціанського королівства - 27, Нижньої Австрії і останніх спадкових земель - 15, Галіції - 7,5%. По-друге, домінувало текстильне виробництво, що давало близько половини всієї промислової продукції.

Перша невелика залізнична гілка була прокладена в 1828 р., тобто через 3 роки після відкриття першої залізниці в Англії. Будувалися залізничні лінії перш за все від Відня до Чехії - спочатку до Брно, потім до Праги і лише після цього до Грац. Перші локомотиви були куплені в Англії, але|та| вже в 40-х роках удалося налагодити власне виробництво паровозів і вагонів. До середини століття протяжність залізниць склала 1357 км.

Таким чином, до 40-х років XIX ст. виникли нові продуктивні сили, які ламали і руйнували старі феодальні структури. Тим нестерпнішою ставала вся політична система абсолютизму, що обслуговувала інтереси казни, великого землеволодіння, великих банків, що сковувала підприємницьку ініціативу нових соціальних сил суспільства, що піднімалися з розвитком капіталізму: промислової, торгівельної буржуазії і заможних шарів селянства.

Економіка королівства Угорщина розвивалася в умовах менш сприятливих і складніших, ніж в австрійських, чеських і північноіталійських землях. Тут, на відміну від спадкових земель, панування феодалізму і станових установ було міцнішим. Економічна потужність і політичний вплив дворянства, що збереглися майже в незайманому вигляді на початку XIX в. - не в останню чергу завдяки союзу угорської аристократії з чужоземним абсолютизмом, - представляли основну причину відсталості країни і перешкоджали її подоланню.

У тривалому відставанні економіки країн угорського королівства істотно повинна і дискримінаційна в своїй основі митно-тарифна політика віденського двору, яка починаючи з 40-50-х років XVIII ст. свідомо використовувалася для того, щоб стримувати розвиток потенційно конкурентоздатних галузей виробництва в східній частині імперії. Віденський двір обмежував зовнішньоторговельні зв'язки королівства, з тим щоб перетворити його на аграрно-сировинний придаток Австрії і в монопольний ринок збуту її промисловості. Іноземні товари, що імпортувались Угорщиною, обкладалися дуже високими митами (до 30% їх вартості), тоді як з австрійських товарів мита зовсім не стягувалися або складали не більше 5%. Для вивозу угорських товарів за кордон був потрібний особливий дозвіл віденських властей, а мита навіть на продукти угорського сільського господарства, що ввозяться до Австрії, знижувалися лише в тому випадку, якщо ці продукти не конкурували з австрійськими і чеськими. Прямим наслідком такої політики став занепад з кінця XVIII ст. текстильного виробництва в Угорщині, а також слабкий|слабий| розвиток тут мануфактури.

Проте економічний підйом, особливо значний в 30-40-і роки, був помітний і в цій країні, обплутаній безліччю оков феодалізму. Не дивлячись на епідемії, що лютували у вказані десятиліття, забрали півмільйона життів, до 1846 р. населення королівства (включаючи Трансільванію і Хорватію) склало 14,5 млн. чоловік проти 9,3 млн. в 1787 р. Прискорилося зростання міського населення (напередодні революції воно досягало 2 млн.), найбільше місто Пешт налічувало вже 110 тис. жителів. У промисловому виробництві було зайнято всього 5% населення. У 30-40-і роки в Угорщині з'явилися досить великі, оснащені паровими машинами підприємства, головним чином борошномельні і цукроварні. У 1846 р. почали прокладатися перші кілометри залізниць.

Прогрес торкнувся і основної галузі угорської економіки - сільського господарства. Розширилися орні угіддя, головним чином шляхом осушення боліт, скорочення площі пасовищ і лугів. Поліпшення|покращання| агротехніки і землеробських знарядь дозволило підвищити врожайність. Значно збільшилося виробництво технічних культур, зокрема нових - картоплі, тютюну, рису, індиго. В порівнянні з кінцем XVIII ст. збори урожаю подвоїлися, поголів'я худоби збільшилося в п'ять разів. Військова кон'юнктура кінця XVIII - почала XIX ст., а потім розвиток промисловості, що прискорився, в австрійських і чеських землях забезпечили стійкий ринок збуту угорській сільськогосподарській продукції і деяких видів промислових виробів.

Серед нових явищ економічного життя одним з особливо важливих було зростання товарності як поміщицького, так і селянського господарства. На базі розширення внутрішнього ринку і пожвавлення торговельно-економічних стосунків між окремими районами в 40-х роках виникли перші кредитні установи: ощадні каси і банки, які, проте, не могли забезпечити зростаючі потреби економіки. Відсутність джерел дешевого кредиту була одним з чинників, що гальмували заміну в господарстві поміщиків непродуктивної, але дармової панщинної праці кріпаків працею найманим, застосування в сільському господарстві машин і механізмів. Більшість поміщиків шукали виходу в екстенсивних методах господарювання , в посиленні феодальної експлуатації (перш за все панщина), в розширенні панського землеволодіння шляхом захоплення селянських земель. Все кінець кінцем упиралося у відсутність буржуазної власності на землю (більше 80% її належало дворянству), в збереження феодально-кріпосницького гніту.

Основна маса земельних володінь не могла служити базою для кредитово-позикових операцій, оскільки селяни не мали права власності навіть на свої наділи, а дворянська власність по традиційному майоратному праву була невідчужувана і не могла, таким чином, служити заставою для кредиту. Проте загальна площа земель, що знаходилися фактично в селянському користуванні, була досить значною - до 72% ріллі і лугів.

2. Зовнішня і внутрішня політика

Міжнародне положення Австрійської імперії, що знов повернула собі під час Віденського конгресу ранг великої держави, ніколи не було таким міцним, як в період 1815-1847 рр. Зовнішніх воєн вона не вела аж до 1859 р. Її вплив розповсюджувався далеко за межами володінь Габсбургів. Спираючись на союз з реакційними монархіями Європи, Австрія переслідувала і пригнічувала визвольні рухи на всьому континенті від Пірінеїв до Балкан. Як впливовий член Німецького союзу і постійна голова союзного сейму вона протидіяла торжеству буржуазних порядків в Німеччині, ставши гарантом роздробленості цієї країни і збереження в ній абсолютизму. Таку ж роль Австрія грала в Італії. Над континентом витав зловісний дух Меттерніха, що розкинув мережі шпигунства, таємних інтриг по всій Європі.

З ім'ям канцлера (з 1821 р.) К. Меттерніха, "великого інквізитора Європи", як його сталі називати в 20-х роках, зв'язано придушення австрійськими військами революцій 1820/21 і 1831 рр. в Італії, організація контрреволюційної інтервенції на Піренейському півострові. У багатьох європейських столицях, особливо в німецьких і італійських, його зусиллями були організовані "чорні кабінети", в яких кращі знавці своєї справи трудилися над дешифровкою дипломатичних донесень і листів, перехоплених агентами Меттерніха. Але з особливою витонченістю меттерніхівська система упроваджувалася в самій Австрії, що стала, по словах Ф. Енгельса, "... країною, яка до березня 1848 р. була майже так само недоступна поглядам іноземців, як Китай до останньої війни з Англією".

Всемогутня цензура наглухо закрила Австрію для книг німецьких класиків - Лессінга, Шіллера, Гете, на театральні підмостки не допускався "Гамлет" і взагалі будь-яка п'єса, яка могла б вселити австрійцям думку про можливість скидання і вбивства монархів. На сцені і в друкарських виданнях шахраями, всякими негативними персонажами могли бути тільки люди рангом нижче за барона. Газети і анонімні брошури, що критикували нетерпимі порядки і свавілля в Австрії, австрійців, що вільнодумствували, публікували в Лейпцігу, а то і в далекій Бельгії.

Імператор Франц і Меттерніх , що пережили бурхливі потрясіння епохи Великої французької революції і наполеонівських воєн, на все життя зберегли непереборний страх перед революцією , і цим страхом визначався кожен їх крок як державних діячів. Такі поняття, як "конституція", "народ", були абсолютно несумісні з меттерніховською системою правління. Конституція - будь-яка, навіть монархічна, - була в очах К. Меттерніха "легалізованою революцією", і коли йому одного дня показали французьку газету, в якій мовилося про бажаність введення в Австрії конституції, князь щиро подивувався: "Жалюгідні порадники, той, хто бажає дати Австрії конституцію, повинен спочатку сотворити австрійський народ!" Імператор був переконаний в тому, що він є намісником Бога на землі і несе перед ним одноосібну відповідальність за "спокій і порядок" в підвладній йому імперії.

Липнева революція у Франції, а потім революція в Бельгії і польське повстання 1830-1831 рр. перекинули розрахунки реакції, і це стало очевидним для самих творців меттерніховського режиму. Дізнавшись про початок революції в Парижі, канцлер констатував: "Знищена справа всього мого життя!" - і, все ще сподіваючись на солідарність легітимних монархів, запропонував організувати озброєну інтервенцію до Франції і Бельгії. Часи, проте, змінилися, і пропозиція канцлера не знайшла відгуку у європейських монархів.

У ліберально настроєних колах австрійського суспільства липневі події у Франції були сприйняті з ентузіазмом. Всупереч цензурі і поліцейським гонінням французами відверто захоплювалися, народилася надія, що міжнародні ускладнення і війна допоможуть австрійцям скинути меттерніхівське ярмо. У Відні і інших містах широко розповсюджувалася заборонена література, що ввозилася з-за кордону. Не випадково 30-40-і роки, тобто період, що передував революції, що почалася в березні 1848 р., увійшов до австрійської історії як "передберезневий", бо глухе бродіння охопило все суспільство в цілому, від до низу верху, і необхідність корінних соціальних і політичних реформ стала очевидною для всіх, за винятком вузького кола правлячої еліти.

З'явилися перші ознаки незадоволеності і найбезправнішого, знедоленішого соціального шару - що тільки починав формуватися пролетаріату. Стихійне обурення фабричних робітників в ці десятиліття, як і в інших країнах, зверталося проти машин і верстатів, в яких робітники наївно бачили першопричину своїх лих. У другій половині 40-х років, коли хліб і інші продукти стали непомірно дорогі, віденські робітники почали виходити на вулицю, громити булочні. Не дивлячись на неорганізованість і стихійність виступів робітників, саме в цей період Австрія зробила перші кроки в області фабричного законодавства. У 1842 р. був ухвалений перший закон по обмеженню експлуатації дитячої праці: встановлений максимум робочого дня для 9-12-літніх-10 годин, і для 12-16-річних - 12 годин; дітей 9-12 років дозволялося віднині приймати на роботу лише в тому випадку, якщо вони вже вчилися в школі не менше трьох років; заборонялося примушувати дітей працювати в нічну зміну.

3. Національне питання

Разом з соціальними конфліктами, тісно з ними переплітаючись, на перший план почало виходити і національне питання. У 30-40-і роки XIX ст. настав новий етап в розвитку визвольних рухів численних пригноблюваних народів імперії, пов'язаний з прискоренням переходу від феодалізму до капіталізму і з процесом формування (з різним ступенем інтенсивності) націй буржуазної епохи. Потужним зовнішнім поштовхом для розгортання цих процесів послужили Липнева революція у Франції (1830) і повстання в Польщі в 1830-1831 рр. Під безпосереднім впливом польського повстання в сусідніх з ним областях Угорського королівства в 1831 р. спалахнули великі антифеодальні заворушення словацьких, українських, угорських, частково валашских селян, які охопили обширні райони північного заходу Угорського королівства і Трансільванії. Ці хвилювання отримали назву "Холерного бунту" ( вони розгорнулися в умовах епідемії холери, яка ще більше погіршила положення селян). Одночасно в десятках комітатів розвернувся рух солідарності з польськими повстанцями.

Нова обстановка спонукала правлячі кола "удосконалити" систему національного пригноблення, що спиралася на принцип "розділяй і володарюй!", зробила її гнучкішою і диференційованою, з тим щоб, використовуючи суперечності, що існували між окремими національними рухами, розправитися з ними окремо.

У 40-і роки Відень зробив ряд поступок хорватському, чеському, сербському, частково словацькому національним рухам , дозволивши видання ліберально-національних газет і надавши відому підтримку культосвітньої діяльності. У 1843 р. Меттерніх представив імператорові спеціальний меморандум, в якому рекомендував заснувати особливий "нагляд" в імперії над рухом слов'ян для того, щоб виключити можливий вплив на нього визвольного руху в Польщі і "неприборканості мадяризму". У перспективі малося на увазі у разі потреби безпосередньо використовувати слов'ян в боротьбі проти угорського руху. З метою зіштовхування визвольних рухів поляків і українців в Галіції австрійський абсолютизм заохочував то одну, то іншу сторону.

Іншу політику, більш диференційовану і терпиму , абсолютизм проводив відносно чеського руху. Вважаючи його за найбільш лояльний зі всіх національних рухів, Меттерніх не перешкоджав культосвітній діяльності чехів і разом з міністром - чехом Ф. Коловратом-Лібштейнським - протегував створенню чеського музею, "чеської матиці" і так далі.

Представники австрійської ліберальної буржуазії, займаючи прогресивні позиції в питаннях соціальних і політичних реформ, вороже відносилися до національних рухів. Націоналізм пануючого німецького елементу, що народжувався, носив подвійний характер, поєднуючи загальноімперський патріотизм з елементами австро-німецького націоналізму, що ледве починав відділятися від загальнонімецької спільності, що вже з'являлися. Проте невирішеність німецького національного питання і та обставина, що Австрія продовжувала входити до складу Німецького союзу, серйозно утрудняли процес формування національної самосвідомості австрійських німців. Але вже в 30-х роках в ліберальних кругах висловлювалася думка, що у австрійських німців з рештою німців немає нічого спільного, окрім мови; у них різні вдачі, звичаї, відчуття, і тому помилково їх зараховувати до німців Німеччини. Своєрідним було їх положення і в етнонаціональній структурі імперії не лише тому, що вони складали меншість| населення, але і тому, що німецькомовні жителі були розсіяні по всій території імперії. Окрім власне Австрії значне число їх жило на північно-західній околиці Чехії (Судети), на півдні Угорщини, у ряді районів Галіції, Трансільванії. Майже всюди вони складали значну частку міського населення. За приблизними даними, до середини століття населення імперії за національною ознакою розподілялося таким чином: німці - 7 917 тис., угорці - 5 419 тис., італійці - 5 042 тис., румуни - 2 640 тис., чехи - 4 053 тис., словаки - 1 722 тис., поляки - 2 183 тис., українці - 2 622 тис., хорвати і серби - 2 619 тис., словенці - 1 081 тис.

Істотне значення мав той факт, що в імперії проживало близько 15 млн. слов'ян, що додавало слов'янській проблемі особливу гостроту. Наявність такого великого числа слов'ян, пробудження їх до національного життя, а також пропаганда всеслов'янських ідей, що посилилася, породжували в правлячих кругах страх перед панславізмом не дивлячись на те, що офіційна Росія не подумувала про об'єднання слов'ян і не збиралася руйнувати імперію Габсбургов шляхом підтримки визвольних рухів слов'янських народів. Але головну небезпеку цілісності монархії її правителі бачили у визвольному русі угорців.

4. Наростання угорського визвольного руху

Силу цьому руху додавали не лише вікові традиції антиавстрійських визвольних воєн і повстань, але і високий ступінь політичної організованості керівного прошарку угорського суспільства - дворянства, а також збереження істотних атрибутів державності. В ході розкладання феодалізму, поступового розвитку капіталістичних стосунків, що прискорився в 30-40-і роки XIX ст., і обуржуазнювання средньопомістного дворянства, що узяло на себе і політичні функції національної буржуазії , боротьба за відновлення незалежності Угорщини проти австрійського абсолютизму наповнювалася антифеодальним змістом.

Обширну програму поступової модернізації угорського феодального суспільства, особливо його економічних основ, розробив і висунув на початку 30-х років XIX ст. молодий граф Іштван Сечені (1791 - 1860). Видний діяч угорського ліберального дворянства, він звернув на себе увагу всієї країни ще в 1825 р., коли пожертвував на користь створення Угорської Академії наук річний дохід зі своїх величезних маєтків. З| його ім'ям зв'язані також будівництво ланцюгового моста через Дунай, і що сьогодні прикрашає угорську столицю, здійснення перших значних по масштабах робіт по регулюванню стоку Дунаю і Тиси, налагодження пароплавного сполучення по Дунаю, створення ряду фінансових і економічних установ і ін. Але основне значення мало теоретичне обгрунтування ним необхідності капіталістичних перетворень. Програма Сечені передбачала ліквідацію кріпацтва, заміну панщинної праці працею найманим за умови виплати компенсації поміщикам, відміну цехів і заохочення вітчизняної промисловості, заснування Національного банку і створення широкої мережі ощадкас і інших грошових установ. Сечені при цьому був глибоко переконаний, що вивести країну з середньовічної відсталості можна і потрібно при збереженні керівної ролі аристократії і в союзі з династією Габсбургською.

У очоленому среднепомістним дворянством опозиційному русі посилювався вплив його лівого крила на чолі з гарячим патріотом адвокатом Лайошем Кошутом (1802-1894) і його соратниками. Боротьба за національні цілі і ідеали все більше зливалася з соціально-економічними і політичними устремліннями, направленими на встановлення буржуазно-капіталістичного ладу. Тому і називається цей період в угорській історії (30-40-і роки XIX ст.)"епохою реформ". Опозиції вдалося поставити на службу вказаним цілям середньовічні гасла і установи: станову конституцію, яка визнавалася і династією Габсбургською, і заважала останній перетворити Угорщину на звичайну імперську провінцію. "У період з 1830 до 1848 р. в одній тільки Угорщині, - писав Ф. Енгельс в 1849 р., - було діяльніше політичне життя, ніж у всій Німеччині, і феодальні форми старої угорської конституції були краще використані на користь демократії, ніж сучасні форми південнонімецьких конституцій".

На відміну від Австрії, де не було ніяких легальних форумів для політичної діяльності, в Угорщині через державні збори і комітатські збори відкрито і легально формувалася громадська думка, розроблялися політичні платформи, опозиція мала свої друкарські органи. У 1847 р. утворилися дві політичні партії - консервативна і опозиційна. Ця діяльність буржуазно-ліберальної опозиції зіграла велику роль в ідейно-політичній підготовці революції, і їй не могли перешкодити переслідування, арешти і увязнення Кошута і інших лідерів. Через свою газету "Пешті Хирлап" (з 1841 р.) Кошут невпинно пропагував ідеї звільнення кріпаків і ліквідації шляхом викупу феодальних повинностей, завоювання державної незалежності. З властивим йому даром красномовства він переконував своїх співвітчизників в необхідності створення національної промисловості в ім'я досягнення повної свободи і незалежності батьківщини.

У таборі антиабсолютистської і антифеодальної опозиції почало складатися революційно-демократичне крило , правда, далеко не таке сильне і впливове, як ліберальне, на чолі з сином кріпака, переконаним захисником інтересів трудового народу Міхаєм Танчичем і поетом-революціонером Шандором Петефі. Обидва вони були прихильниками Великої французької революції і знаходилися під впливом ідей утопістів-комуністів, чиї твори добре знали.

В умовах наростання суспільно-політичного руху, в тісному зв'язку з ним розвивалася угорська національна культура. Найбільш важливим в першій половині XIX ст. було створення сучасної угорської мови . У 1825 р. за ініціативою І. Сечені була заснована Угорська Академія наук , головним завданням якої був розвиток мови і літератури. До 40-х років угорська мова стала офіційною мовою замість середньовічної латині. Національна література, що формувалася, як і культура в цілому, була тісно пов'язана з потребами соціального і національного прогресу. У творах Йожефа Етвеша, першого видного представника угорського романтизму і активного учасника національно-визвольного руху в 30-40-х роках XIX ст., містилася нещадна критика сучасних йому феодальних порядків. На 40-і роки доводиться творчість Шандора Петефі (1823-1849), великого поета і революціонера, полум'яного угорського патріота і співця "світової свободи".

Перехідна від феодалізму до капіталізму епоха, що закономірно супроводилася формуванням сучасних етносоціальних спільнот, стала і часом зародження ідеології націоналізму. Його різні течії знаходилися між собою в складній взаємодії і, як правило, конфліктували один з одним. Націоналізм угорців, вістрям своїм направлений перш за все проти австрійського абсолютизму, зачіпав так чи інакше інтереси і національні почуття інших народів Угорського королівства. Справедлива боротьба проти германізації і за введення як офіційної замість середньовічної мертвої латині жвавої угорської мови, що динамічно розвивалася, служила справі прогресу. Проте розширення сфери вживання угорської мови в умовах багатонаціональної країни, що не супроводилося визнанням прав решти мов, нав'язування угорської мови іншим народам ставали джерелом нових конфліктів. Згідно законам, прийнятими Державними зборами в 30-40-роки, суспільні посади і диплом адвоката могли отримати лише особи, що володіли угорською мовою, метричні записи (акти цивільного стану) повинні були вестися тільки на цій мові. Слов'яни і румуни, національний рух яких набирав силу, природно, не бажали миритися з утиском своїх прав, відстоювали свої національні інтереси.

Угорська нація, що формувалася, борючись за своє самоствердження, не бажала зважати на такі ж законні прагнення інших народів. При цьому навіть найбільш прогресивні з угорських лідерів були переконані, що введення буржуазних свобод і проведення реформ самі по собі можуть і повинні задовольнити всі народи Угорщини, спонукати їх визнати мадярську гегемонію і відмовитися від національної боротьби. Через декілька років це якнайглибша помилка обернулася страшною трагедією для всієї Угорщини. Таким чином, народи Угорщини, не дивлячись на загальну зацікавленість в сумісній боротьбі за знищення австрійського абсолютизму, йшли до революції 1848 р. не зімкнутим строєм, а розділені міжнаціональними суперечностями.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:04:06 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:37:07 25 ноября 2015

Работы, похожие на Учебное пособие: Австрійська імперія у першій половині ХІХ сторіччя

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150725)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru