Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Аналіз і прогноз кон'юнктури ринку кормів

Название: Аналіз і прогноз кон'юнктури ринку кормів
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: курсовая работа Добавлен 02:18:54 06 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 223 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

на тему: Аналіз і прогноз кон'юнктури ринку кормів.


Зміст

1. Основи годівлі сільськогосподарських тварин

2. Класифікація і характеристика кормів

3. Хімічний склад кормів

4. Соковиті корми, біологічна цінність і значення їх у годівлі тварин

5. Коренебульбоплоди, їх підготовка і способи згодовування

6. Баштанні культури, їх підготовка і способи згодовування

7. Пасовищний корм і використання пасовищ

8. Грубі корми, поживність і оцінка

9. Корми тваринного походження

10. Способи підготовки кормів до згодовування

Література


1. Основи годівлі сільськогосподарських тварин

Успішний розвиток тваринництва можливий тільки при створенні міцної кормової бази. При наявності достатньої кількості кормів можна забезпечити ріст поголів'я сільськогосподарських тварин і високу продуктивність їх.

Основною умовою зміцнення кормової бази є збільшення виробництва різних високоврожайних кормових культур у радгоспах і колгоспах.

Годівля — важливий фактор, за допомогою якого можна впливати на організм тварини. Знаючи природу тваринного організму, закономірності перетворення кормів у ньому і прийоми годівлі, можна керувати обміном речовин, удосконалювати тварин і підвищувати їх продуктивність.

Швидкість росту, маса тварин і розвиток їх перебувають у прямій залежності від умов годівлі. Недогодівля або неповноцінна годівля призводять до порушення гармонійності в будові тіла, зниження відтворної здатності їх, авітамінозів, порушення травлення, обміну речовин та ін.

Від годівлі залежить не тільки кількість, але й якість продукції. Від якості кормів залежить жирність, смак молока.

Погана годівля впливає не тільки на самих тварин, а й на їхнє потомство.

Від якості кормів значною мірою залежить собівартість продукції.

Для успішного ведення тваринництва треба знати потребу тварин у різних поживних речовинах: протеїні, жирі, вуглеводах, мінеральних речовинах і вітамінах Про задоволення потреби тварин у поживних речовинах судять за зовнішнім виглядом, вгодованістю тварин і їхньою продуктивністю. Потреба тварин у кормі залежить від фізіологічного стану і господарського використання їх.

Недостатня і неповноцінна годівля призводить у маток до затримки овуляції, а в плідників — до погіршення якості спермопродукції Потреба в поживних речовинах вагітних маток тісно пов'язана з розвитком плода, який найбільш інтенсивно розвивається в другій половині вагітності. Народження мертвих, слабких, нежиттєздатних тварин часто є наслідком незадовільної годівлі маток. Молочна продуктивність лактуючих тварин і склад молока значною мірою залежать від загального рівня годівлі і особливо від кількості протеїну в раціоні. Потреба в поживних речовинах ростучих тварин визначається енергією росту молодого організму. В цей період розвиваються кістяк, мускулатура, внутрішні органи. Поряд з цим з віком відбуваються зміни в обміні речовин, в будові і життєдіяльності окремих клітин і тканин. Під час багатої годівлі прискорюється ріст тварин, а бідної, навпаки, затримується, тварина перетворюється на пізньоспілу.

Особливо чутливий молодняк до нестачі в раціоні повноцінного протеїну і мінеральних речовин, які є основним будівельним матеріалом для ростучого організму. Потреба в поживних речовинах тварин, які перебувають на відгодівлі, значною мірою залежить від віку тварин. В молодому віці в основному наростає м'ясо, а пізніше цей процес поступово уповільнюється. У дорослих тварин, що закінчили ріст, при відгодівлі в основному відкладається жир. Білок м'яса утворюється з протеїну, на утворення жиру в тілі використовуються жири, вуглеводи і білки корму.

Нормованою годівлею називають фізіологічно повноцінну і економічно вигідну годівлю тварин, коли вони дістають усі необхідні поживні речовини в потрібній кількості.

Існуючі в нашій країні сумарні норми годівлі складені на підставі даних наукових досліджень з урахуванням виду тварин, їх фізіологічного стану, ваги, віку, продуктивності.

На підставі кормових норм складають кормові раціони. Кормовим раціоном називають набір певної кількості кормів, згодованих тваринам за певний проміжок часу. Раціон складають на добу, декаду, місяць і т. д.

До складу раціонів треба включати такі корми, які відповідали б природі тварини, а також враховувати, які саме корми є в господарстві. При складанні раціонів звертають увагу і на економічну ефективність їх.

У виробничих умовах, як правило, раціони складають з розрахунку на відповідну виробничу групу особин відповідної статі, маси, віку і продуктивності.

Кліматичні умови нашої країни різноманітні, тому й годівля сільськогосподарських тварин в окремих зонах має свої особливості як за набором кормів, так і за технікою їх використання. Наприклад, в Лісостепу України до складу раціонів включають багато цукрових і кормових буряків, на Поліссі України велику питому вагу в раціоні займає картопля. Відповідно до природних й економічних умов господарства застосовують певний тип годівлі, який характеризується питомою вагою окремих кормів у складі раціонів, тобто структурою їх.

2. Класифікація і характеристика кормів

Корм класифікують за біологічною, фізичною і хімічною кормовими характеристиками.

Корми рослинного походження є основними у живленні сільськогосподарських тварин. Вони характеризуються вмістом достатньої кількості всіх речовин, необхідних для життєвих потреб.

За поживністю корми рослинного походження поділяють на об'ємні і концентровані. До об'ємних кормів належать соковиті (силос, зелені корми, коренебульбоплоди, сінаж, баштанні), водянисті (жом, брага, меляса) та грубі (солома, сіно, полова, гілковий корм) .Концентровані корми — це зернові, бобові, насіння деяких олійних культур, а також відходи технічного виробництва (висівки пшеничні і житні, макуха і шроти та ін.).

Корми містять неоднакову кількість поживних речовин. Вони розрізняються за хімічним складом і біологічною властивістю. Всі об'ємні корми містять порівняно мало поживних речовин, але займають значний об'єм в раціоні. До цієї групи належать рослинні корми, які містять не більш ніж 0,5 кг поживних речовин (0,65 кормової одиниці), 9,24 МДж перетравної енергії на 1 кг сухої речовини корму.

Грубі корми містять 20—ЗО % клітковини. До них належать сіно, солома, полова, луска і плівки від очищення різних зерен, гілковий корм. Грубі корми нормалізують функції кишечника у тварин.

Соковиті корми містять понад 40 % води. Це переважно внутрішньоклітинна вода рослин, хімічно зв'язана з розчиненими речовинами, корисними для організму. Соковиті корми займають значне місце в раціонах продуктивних тварин. До них належать трава, силос, коренебульбоплоди, сінаж. Корми, які містять воду як домішку, називають водянистими (жом, брага, жмаки).

Один кілограм концентрованих кормів містить понад 0,5 кг перетравних поживних речовин (0,65 кормової одиниці), до 49 % клітковини і не менш ніж 40 % води. Концентровані корми поділяють на корми, багаті на вуглеводи (зерно ячменю, вівса, кукурудзи, пшениці, жита, проса, сорго), та корми, які містять багато протеїну (горох, боби, люпин, вика, соя і відходи олійноекстракційного виробництва — макуха і шроти).

Комбікорми — це група кормів промислового виробництва. До складу комбікорму входять як рослинні корми, так і корми тваринного походження, а також різні домішки мінеральних солей, амінокислот, синтетичних азотистих речовин, вітамінних препаратів тощо.

Харчові відходи — це рештки продуктів, які е на комбінатах харчової промисловості, а також в їдальнях, кафе і ресторанах.

Мінеральними підкормками збагачують раціони усіх видів тварин і птиці. Для цього використовують кухонну сіль, сульфати заліза, міді, цинку, марганцю, фосфати, крейду, вапно, глину, моно-, ди- і трикальційфосфат, преципітат та ін.

Вітамінні підкормки. Препарати одного вітаміну або полівітамінів виробляють на кормовій основі — на рослинній олії, шроті, пшеничних висівках. Як вітамінну підкормку використовують червону моркву, хвойне борошно, дріжджі. Комплексні добавки і сумішки біологічно активних речовин виготовляє промисловість. До них належать протеїново-мінерально-вітамінні, фосфатидно-мінеральні суміші, мінерально-вітамінні добавки (премікси).

Корми тваринного походження (молоко, молочні відходи, відходи м'ясо- і рибокомбінатів, птахофабрик) включають у раціони молодняка сільськогосподарських тварин, свиней, птиці і хутрових звірів. Всі корми тваринного походження мають високу поживність і містять багато повноцінних білків.

3. Хімічний склад кормів

Хімічний склад кормів дуже різноманітний і значною мірою характеризує якість корму.

Вміст води в кормах коливається від 4 до 95 %. Наприклад, у зерні рослин—від 10 до 14 %, дещо більше в грубих кормах—від 15 до 20 %. Найбільш водянисті корми — барда, жом тощо — містять до 90—95 % води, зелена маса і силос—60—85, а коренебульбоплоди—80—92%. Чим більша вологість корму, тим нижча його поживність і тим важче його зберігати.

Рослинні корми містять до 5 % мінеральних речовин (золи). В листках і коренях їх в два рази більше, ніж в зерні. В рослинах бобових культур (горох, вика, конюшина та ін.) золи більше, ніж у злакових. Мінеральні речовини є будівельним матеріалом для кісткової тканини і частково для м'яких тканин; вони також відіграють дуже важливу роль у процесах обміну. Для нормальної життєдіяльності організму сільськогосподарським тваринам потрібні не тільки макроелементи (кальцій, фосфор, натрій, хлор і калій), а й мікроелементи (залізо, мідь, йод, кобальт, марганець, цинк та ін.).

Азотисті речовини корму називаються сирим протеїном і поділяються на білки та небілкові азотисті речовини. Багаті на протеїн макуха і шрот (ЗО— 45%), зернобобові (25—30%), сіно бобових (12—15 %), менше протеїну в зерні злаків (10—12 %), у сіні і соломі злаків (4—6 %), коренеплодах (6— 10%). Дуже багаті на протеїн корми тваринного походження — до 70— 90%.

Під час перетравлювання корму білки розкладаються до амінокислот.

Вміст жиру в кормах варіює в широких межах. Грубі та соковиті корми дуже бідні на жир (0,1 %), в кукурудзі та вівсі його 5—6 %, а в макусі— до 4—5 %.

Клітковина—основна складова частина оболонок рослинних клітин. Вона не розчиняється під дією травних соків. Найбільше клітковини в грубих кормах, особливо в соломі (40—45 %), мало—в зерні (2—10 %), ще менше в коренеплодах. Корми, багаті на клітковину, малопоживні.

Безазотисті екстрактивні речовини дуже різноманітні за складом. В плодах і бульбах багато крохмалю, а цукор міститься в основному в плодах і коренеплодах.

Вітаміни — дуже важлива складова частина кормів. Нестача або відсутність їх призводить до значних порушень обміну речовин в організмі тварин.

Вітаміни містяться в основному в рослинних кормах і класифікуються залежно від здатності розчинятись у воді і жирах.

На хімічний склад кормів впливає багато факторів, з яких найбільш важливі: грунт і добрива, кліматичні умови, сорт рослин, агротехніка, спосіб сівби, якість насіння, догляд за рослинами, спосіб збирання і збереження, способи переробки. Так, внесення в грунт азотних добрив сприяє підвищенню вмісту протеїну в рослинах. Корми, вирощені в місцевості з вологим кліматом, мають менше протеїну, ніж корми, вирощені в місцевостях з сухим кліматом. Різні сорти рослин розрізняються за вмістом сухої речовини. У сіні, зібраному в пізні строки, більше клітковини, а зібраному в дощову погоду,— менше поживних речовин.

Хімічний склад корму відрізняється від хімічного складу тіла тварин. В кормах переважають вуглеводи — крохмаль, клітковина та інші, в тілі тварини крохмалю і клітковини зовсім немає, а є лише виноградний цукор і глікоген, яких немає в рослинах. Білки і жири тваринного походження також відрізняються від білків і жирів рослинного походження.

З'їдений тваринами корм піддається механічній, хімічній і біологічній обробці. Білки, жири й вуглеводи в організмі тварин розщеплюються до простіших речовин, які всмоктуються в кров. При розведенні сільськогосподарських тварин ступінь перетравності поживних речовин виражається коефіцієнтом перетравності (кількість перетравних речовин в процентах до з'їдених).

Перетравність корму залежить від виду й віку тварин, величини і складу кормової даванки, підготовки корму та інших умов. Так, жуйні тварини (велика рогата худоба і вівці) краще перетравлюють грубі корми, багаті на клітковину, ніж коні, свині і птиця. Зернові і соковиті корми різні види тварин перетравлюють приблизно однаково. Молоді і старі тварини гірше засвоюють корми порівняно з тваринами зрілого віку. В молодих це пов'язано з недостатнім розвитком зубної і травної систем, а в старих—зношуванням зубної системи. Великі даванки корму дуже перевантажують травний тракт, що негативно позначається на перетравності корму.

Надлишок або нестача яких-небудь поживних речовин, високий вміст клітковини в кормі знижують перетравність усіх його поживних речовин. Рівень протеїнової годівлі, або правильне співвідношення між протеїном і безазотистими речовинами, показує, скільки припадає на одну частину перетравних вуглеводів і жирів. Оптимальними вважають відношення 1 : 6 чи 1:8, при яких найбільш висока перетравність поживних речовин.

4. Соковиті корми, біологічна цінність і значення їх у годівлі тварин

Всі соковиті корми характеризуються високим вмістом (понад 40 %) води і безазотистих екстрактивних речовин.

Основними силосними культурами е кукурудза, соняшник, горох, ріпак, кормові боби, сорго, суданська трава, люпин, топінамбур, багаторічні трави, злакобобові сумішки (вико-овес, вико-горохово-вівсяні сумішки), гарбузи і кормові кавуни, кормова капуста, морква, буряки, картопля, турнепс, бруква та ін.

Силосують солому з жомом і коренебульбоплодами, лучну траву, стебла картоплі, листя буряків, гілки чагарників і листя дерев, зелений молодий очерет та ін.

Провідне місце серед силосних культур займає кукурудза та сумісні посіви кукурудзи з люпином, соєю, квасолею, викою, соняшником.

Всі злакові культури силосуються добре, бобові — гірше, але у сумішці із злаковими з них виготовляють силос високої якості.

Силосування — це біологічний спосіб консервування кормів. При силосуванні втрачається значно менше, ніж при сушінні зеленої маси на сіно, поживних речовин корму (близько 20 %).

Суть силосування полягає в тому, що в кормі в результаті життєдіяльності мікроорганізмів в анаеробних умовах розвиваються процеси бродіння, які супроводяться розпадом вуглеводів і утворенням органічних кислот. У свіжоукладеній зеленій масі спочатку відбуваються біохімічні процеси, внаслідок яких в ній підвищується температура (за рахунок окислювальних процесів у рослинних клітинах, в яких після скошування ще триває дисиміляція). Чим більше повітря залишається в масі, що силосується, тим енергійніше відбуваються окислювальні процеси і тим сильніше вона нагрівається.

У процесі дихання клітин витрачаються переважно вуглеводи, під час окислення яких утворюються вуглекислота, вода і тепло.

У засилосованій масі разом з окислювальними швидко розвиваються бактеріальні процеси, зокрема молочнокисле бродіння. Внаслідок цього нагромаджуються молочна, оцтова та інші кислоти. Доброякісний силос містить 3/4 молочної і '/4 оцтової кислот. Масляна кислота та інші продукти гниття білків погіршують якість силосу, шкідлива також плісень. Молочнокислому бродінню піддаються гексози, дисахариди, кислоти, білки та інші сполуки. Різні групи молочнокислих бактерій спричинюють певний вид бродіння. Найбільш бажаною групою бактерій, що спричинюють молочнокисле бродіння зеленого корму, е молочнокислий стрептокок. Для розвитку молочнокислого бродіння в засилосованій масі необхідні вологе середовище в межах 65—75 %, наявність цукрів та анаеробні умови.

Реакція розщеплення вуглеводів під час бродіння супроводиться утворенням крім молочної незначної кількості оцтової, янтарної та інших кислот.

Молочнокислі бактерії розвиваються в середовищі без доступу повітря, в якому не можуть жити маслянокислі та гнильні бактерії.

Під час силосування зелену масу укладають щільно, щоб у ній не залишалося повітря.

Процес силосування вважається закінченим, якщо кислотність маси рН=4,2—4,5.

При силосуванні до сухого корму треба додавати водянисті або соковиті корми.

Якісне силосування відбувається при температурі 20—30 °С. Для цього масу, яку силосують, подрібнюють на січку 3—5 см завдовжки і, як зазначалося, добре ущільнюють. Силосують зелену масу в ямах, траншеях і баштах. Комбінований силос для свиней виготовляють у цементованих ямах. Силосні споруди будують повітро- і водонепроникними до 2,5—3 м завглибшки. Стіни облицьовують кислототривким матеріалом. Плануючи місткості силосних споруд, беруть до уваги, що маса 1 м3 силосу у башті становить 7,5, у ямах і траншеях — 5,5—6 ц.

Для цінних високопродуктивних тварин, молодняка свиней і птиці комбінований силос виготовляють з різних сумішок кормових культур та компонентів. Наприклад, качани кукурудзи у восковій стиглості силосують разом з отавою конюшини, люцерни з додаванням молочнокислих заквасок. Для курчат і поросят комбінований силос виготовляють з вареної картоплі, отави люцерни, червоної моркви та кукурудзяного борошна. Якісний силос ароматний, в ньому зберігаються каротин та інші вітаміни, його кислотність 4,2—4,5. Такий корм охоче поїдають тварини.

Щоб підвищити поживність кукурудзяного силосу, до нього додають карбамід (3—4 кг на 1 т зеленої маси).

Сінаж виготовляють із зелених кормів, дрібностеблових культур (конюшини, люцерни, еспарцету, могару, суданки, тимофіївки), ви-ко-вівсяної, вико-горохово-ячмінної та інших сумішок. Техніка закладання сінажу така. Зелену масу пров'ялюють протягом 1—2 днів до вологості 45—50 %. Потім її подрібнюють і закладають у сінажні траншеї або башти, ущільнюють і герметичне закривають поліетиленовою плівкою. Бродильні процеси не відбуваються.

Кормові культури для виготовлення сінажу збирають у молочно-восковій стиглості. Якщо сінаж закладають у вологу погоду, для зниження загальної його вологості до кормової маси додають солому.

З 1 га посіву вико-вівсяної, ячмінно-горохової або вико-ячмінної сумішок мають по 150—200 ц сінажу. Такий сінаж згодовують великій рогатій худобі, свиням, коням, вівцям та птиці.

Хімічне консервування зеленої маси — один з ефективних способів заготівлі кормів. Для цього застосовують піросульфіт натрію, хлористий амоній, фосфорну кислоту та ін. Перевага хімічного консервування над силосуванням полягає в консервуючій дії хімічних консервантів, які припиняють небажані біохімічні і мікробіологічні процеси, що зменшує втрати поживних речовин і підвищує біологічну та поживну цінність корму. Фосфорну кислоту вносять у подрібнену зелену масу під час закладання її в силосну бетоновану траншею. Кислоту розчиняють у воді і вносять в такій кількості, щоб довести рН в зеленому кормі до 4—4,2. Завдяки цьому у кормі пригнічується активність ферментів, мікрофлори і корм добре зберігається.

Корми, законсервовані хлористим амонієм і піросульфітом натрію (по 4—5 кг на 1 т зеленої маси), майже не підкислюються. Ці препарати консервують корм завдяки бактерицидним властивостям.

Зелені корми характеризуються високими перетравністю та загальною поживністю. Вони найповніше задовольняють потреби тварин у поживних речовинах. Один кілограм трави з природних лучних пасовищ відповідає 0,22 кормової одиниці і містить до ЗО г протеїну, 50—70 мг каротину, 2,4 г кальцію і 0,8 г фосфору. Поживність лучної трави залежить від ботанічного складу травостою, фази розвитку і відростання трави, грунтово-кліматичних умов. На зелений корм вирощують озимий ріпак, жито, вику, пшеницю, кукурудзу, люпин, конюшину та ін. Один кілограм озимого ріпака відповідає 0,16 кормової одиниці і містить ЗО г протеїну. Його добре поїдають свині. Великій рогатій худобі озимий ріпак згодовують подрібненим разом із січкою соломи. Один кілограм бобових багаторічних трав відповідає 0,2 кормової одиниці і містить 26—38 г протеїну, а злакових — відповідно 0,2 кормової одиниці і 20 г протеїну. Згодовувати тваринам бобові зелені корми рекомендується в сумішках із зеленим кормом злакових культур.

На зелений корм вирощують сумішки бобових і злакових культур викоовес, кукурудзу з люпином, квасолею, соєю, суданську траву з викою, горохом та ін.

Після збирання озимих зернових на зелений корм висівають виковівсяну сумішку, люпин, суданську траву, а також ріпу, моркву та ін.

На зелений корм використовують листя або гичку цукрових і кормових буряків. Коровам згодовують по 20—30 кг гички на день. Вона є молокогінним кормом.

Восени для годівлі тварин використовують кормову капусту. Один кілограм її відповідає 0,14 кормової одиниці і містить 18 г протеїну.

5. Коренебульбоплоди, їх підготовка і способи згодовування

Коренебульбоплоди добре поїдаються і легко перетравлюються тваринами. Вони містять 70—90 % води, багато вуглеводів, але мало мінеральних речовин, клітковини і жиру. Протеїну в них 1—2 %. У деяких коренебульбоплодах багато вітамінів А і С і каротину.

Цукрові буряки високопоживні, містять близько 17 % цукру, 1 кг їх відповідає 0,25 кормової одиниці. Згодовують їх молочним коровам по 3—5 кг за одну даванку після грубих кормів або разом з ними. Цукрові буряки містять отруйні речовини (сапоніни), які руйнуються в процесі варіння. Оскільки при тривалому охолодженні в буряках нагромаджуються сапоніни, після варіння треба змішувати буряки з будь-яким соковитим кормом і негайно згодовувати.

Кормові буряки містять менше вуглеводів, ніж цукрові. Як молокогінний корм їх згодовують у сирому вигляді коровам (20— 30 кг) і вареними свиням (4—6 кг на день).

Червона морква — цінний і поживний корм, 1 кг її, що відповідає 0,15 кормової одиниці, містить від 100 до 250 мг каротину. Моркву слід згодовувати тваринам у сирому вигляді, бо в процесі варіння руйнується каротин.

Картопля містить до 30 % крохмалю. Вміст жиру, клітковини, золи і протеїну в ній незначний. Є вітаміни В1, В2, С. Картопля добре перетравлюється. Один кілограм картоплі відповідає 0,33 кормової одиниці.

Бульби містять глюкозид соланін, який під час варіння розкладається (частково переходить у воду).

Земляна груша (топінамбур) належить до багаторічних бульбоплодів. Бульби її добре зберігаються в землі протягом зими. Навесні на посівах топінамбура випасають свиней. Стебла і листки його використовують для приготування силосу. Один кілограм бульб топінамбура відповідає 0,24, а силосу з листків та стебел — 0,22 кормової одиниці.


6. Баштанні культури

(гарбузи, кормові кавуни і кабачки) містять до 85—90 % води, а також багато вуглеводів, каротину, вітамінів С і D. Це молокогонні корми, 1 кг їх відповідає 0,09—0,1 кормової одиниці.

Коренебульбоплоди згодовують тваринам у свіжому вигляді подрібненими. Перед подрібненням їх обов'язково треба мити. Для свиней буряки і картоплю краще запарювати, потім розминати і змішувати з іншими кормами. Запарений корм швидко охолоджують до температури 35 °С, змішуючи з холодними кормами і водою. Великій рогатій худобі буряки і картоплю можна згодовувати сирими. Гарбузи, кавуни подрібнюють на машинах ИКС-5,ОМ, а потім на машині С-12, змішують з концентратами, трав'яним борошном та іншими кормами. Силосовані коренебульбоплоди і баштанні можна згодовувати цілими великій рогатій худобі і після подрібнення свиням. На механізованих фермах силосовані буряки, картоплю, моркву і гарбузи подрібнюють, змішують з трав'яним борошном і концентратами, гранулюють, а після цього згодовують. Гранульований корм подають тваринам механізованим способом, що має велике значення у промисловому виробництві продуктів тваринництва.

7. Пасовищний корм і використання пасовищ

Пасовищна трава на річкових заплавах та на суходільних, гірських і степових луках найкраще задовольняє потреби великої рогатої худоби, овець, кіз і коней у поживних речовинах і вітамінах. Переведення тварин (особливо молодняка) з сухого корму на пасовищні трави нерідко призводить до розладу роботи травного каналу.

Зелена трава після кожного спасування відростає і сумарна врожайність її становить 200—250 ц/га, або 40—50 ц/га кормових одиниць. Врожайність зеленого корму на багаторічних культурних пасовищах після 5—6 спасувань становить 300—450 ц/га, або 75— 110 ц/га кормових одиниць.

Трава на пасовищах відростає нерівномірно — на початку літа , швидше, а в середині і наприкінці через нестачу вологи в грунті і тепла — повільніше.

Тварин на природних пасовищах починають випасати, коли висота травостою досягає 10—15 см. Перерослу траву спасувати недоцільно, бо тварини з'їдають лише верхівки рослин. Таку траву краще скосити на сіно, для виготовлення сінажу або трав'яного борошна чи гранул. Для раціонального використання лучних угідь створюють культурні пасовища. Для цього проводять докорінне або поверхневе поліпшення лук (внесення органомінеральних добрив, викорчовування чагарників, вирівнювання площ, очищення поверхні від каміння і кротовин, підсівання трав і створення якісного злакобобового травостою, розбивання та обгороджування загонів). Корів рекомендується випасати в одному загоні протягом 2—3 діб. На гурт з 200 корів площа одного загону природного пасовища має становити 9—10, а культурного (конюшинового або люцернового) — 6—8 га. Загальна кількість загонів має бути така, щоб забезпечити стадо зеленим кормом у проміжках часу від спасування до відростання трави. Період відростання трави на Поліссі становить 15—20 днів, в лісостеповій зоні—20—24, у гірських районах—30 днів. Отже, на пасовищі у поліській зоні треба мати 6—7, у лісостеповій — 7—8, у степовій зоні і гірських районах Карпат — 9—10 загонів.

На низьковрожайних пасовищах загони використовують протягом меншої кількості днів, збільшуючи при цьому кількість загонів. На сіяних і високоврожайних пасовищах доцільно застосовувати електропастухи.

Організація зеленого конвейєра передбачає забезпечення тварин зеленими кормами на весь весняно-літній період. Для цього у кожній кліматичній зоні добирають групу високоврожайних озимих і ярих культур і висівають їх у певні строки. Наприклад, для Полісся і Лісостепу рекомендовано такий склад культур і таку схему зеленого конвейєра: озимий ріпак, викоріпакову чи викожитню сумішку, жито і пшеницю. Всі ці культури висівають восени, а використовують у квітні й травні.

У червні тваринам згодовують конюшину, люцерну, еспарцет та пасовищну траву.

У липні і серпні — пасовищну траву, ярі посіви виковівса, вико-горохово-ячмінної сумішки, сою, люпин, могар, суданську траву, чумизу, сорго, просо, отаву багаторічних трав другого і третього строку скошування.

У вересні — пасовищну траву, отаву багаторічних трав 4-го і 5-го строків скошування, викогорохово-вівсяні сумішки (післяжнивні посіви), кукурудзу, кукурудзо-соняшникові сумішки, гичку буряків, кукурудзо-люпинові сумішки.

У жовтні — пасовищну траву, отаву багаторічних трав, гичку буряків, післяжнивні посіви виковівса, ріпу, моркву, гарбузи.

У листопаді — буряки, гарбузи, кормову капусту, сінаж, силос.

8. Грубі корми, поживність і оцінка

До грубих кормів належать сіно, солома, полова і гілковий корм.

Сіно виготовляють природним або штучним висушуванням скошеної трави. Залежно від назви природних угідь розрізняють лучне, степове, лісове та інші види сіна. Лучне сіно поділяють на заплавне й суходільне. Воно високопоживне і якісне: 1 кг його відповідає 0,35—0,6 кормової одиниці і містить ЗО—60 г перетравного протеїну.

Степове сіно за поживністю не поступається перед лучним: 1 кг його відповідає 0,55—0,57 кормової одиниці і містить 25—55 г перетравного протеїну.

Гірське сіно за поживністю прирівнюють до лучного високої якості.

Лісове сіно поступається перед гірським поживними якостями і нерідко в ньому багато отруйних і шкідливих рослин — жовтцю, дурману, хвощів, наперстянки, конвалії та ін. Один кілограм лісового сіна відповідає 0,4—0,45 кормової одиниці і містить 35— 45 г перетравного протеїну.

Болотне сіно найменш поживне. Один кілограм його відповідає 0,28—0,4 кормової одиниці і містить ЗО—40 г перетравного протеїну.

Сіно доброї якості мають при скошуванні трави не пізніш ніж під час бутонізації бобових і до початку колосіння злакових. Застосовують природне і штучне сушіння трави на сіно. Природне сушіння — це висушування трав у прокосах, валках під сонячним промінням. У перезволожених районах траву сушать на вішалах, жердинах, а також під навісами. Для штучного сушіння використовують спеціальні сушарки, за допомогою яких вологість трави знижують до 15 %. У сушарках потокових і конвейєрних подрібнена трава сушиться при відносно невисокій, у баштових і барабанних— при високій температурі. Продуктивність сушарок 3—5 т висушеної трави за годину.

Вітамінне сіно виготовляють з бобових і злаково-бобових рослин. Траву висушують активним вентилюванням.

Солома містить до 32—37 % клітковини і мало протеїну— 0,9 %. Солома ярих культур порівняно з соломою озимих містить менше клітковини і більше протеїну. Поживність 1 кг соломи ярих злаків відповідає 0,24—0,41, а озимих—0,20—0,22 кормової одиниці. Солома озимих важко перетравлюється, тому перед згодовуванням її обробляють з метою поліпшення смакових якостей, кращого поїдання та перетравності. Стебла кукурудзи дуже поживні: 1 кг відповідає 0,35 кормової одиниці. Тваринам стебла згодовують подрібненими. Солома бобових містить більше протеїну та мінеральних речовин: 1 кг її відповідає 0,2—0,3 кормової одиниці. Оскільки вона повільно просихає після скошування, швидко уражується грибами, збирати її треба своєчасно і швидко та добре зберігати. Згодовують її тваринам подрібненою разом із злаковою соломою.

Полова утворюється під час обмолоту і очищення зерна. До її складу входять плівки колосків, дрібні частинки стебел та домішки бур'янів.

Гілковий корм заготовляють у вигляді зеленого молодого листя та пагонів берези, верби, клену, ліщини, вільхи, осики, липи і чагарникових — ожини, малини та ін. Листя і пагони висушують влітку і зберігають жмутками під навісами.

9. Корми тваринного походження

До кормів тваринного походження належать незбиране і знежирене молоко, сироватка, сколотини, м'ясне, м'ясокісткове та кров'яне борошно, риб'ячий жир та риб'яче борошно, китовий жир, китове борошно та ін. Всі ці корми багаті на повноцінний білок, мінеральні речовини і добре перетравлюються в організмі тварин.

Незбиране молоко — найбільш поживний корм для молодняка. Воно містить воду (83—90 %), жир (1—6%), білок (2—6 %), молочний цукор (3,2—6%) та мінеральні речовини (0,4—0,9%). Склад молока в однієї і тієї ж тварини неоднаковий протягом лактаційного періоду. У перші дні після отелення молочні залози корови виробляють молозиво, яке відрізняється від молока жовтуватим кольором, солонуватим смаком та своєрідним запахом. При підігріванні і кип'ятінні молозиво зсідається внаслідок вмісту в ньому великої кількості альбумінів. Порівняно з молоком у молозиві більше сухих речовин, особливо мінеральних, та білка у формі глобулінів й альбумінів. У молозиві багато вітамінів А, В, РР, Е, С та ін. Важливою біологічною особливістю молозива е вміст у ньому захисних речовин (антитіл), з якими новонародженому передається пасивний імунітет від матері.

Хімічний склад молозива поступово змінюється, і на 3—4-й день після отелення він такий, як і склад нормального молока.

Незбиране молоко є природним важливим кормом для молодих тварин у перший період їхнього життя. Воно містить усі необхідні для росту і розвитку поживні речовини. Кілограм молока відповідає 0,35 кормової одиниці і містить 33 г білка.

При переробці молока на масло і сири залишаються відходи:

знежирене молоко, сколотини, сироватка, хімічний склад яких наведено в табл.1.

Таблиця 1. Хімічний склад відходів переробки молока, %

Відходи Суха речовина Зола Білок Цукор Жир
Молоко незбиране 12,7 0,7 3,4 4,8 3,7
» знежирене 9,1 0,75 3,5 4,7 0,15
Сколотини 9,0 0,7 3,4 4,5 0,4
Сироватка 6,6 0,7 0,8 4,8 0,3

Знежирене молоко мають після виділення жиру з молока за допомогою сепаратора. У ньому залишається до 0,1 % жиру, майже весь білок, мінеральні та інші речовини. Влітку телятам згодовують знежирене молоко у вигляді ацидофільного (заквашеного чистими молочнокислими культурами). Ацидофільне молоко застосовується з лікувальною та профілактичною метою проти шлунково-кишкових захворювань.

На деяких молочних заводах із знежиреного молока виготовляють сухе молоко. Воно жовтувато-білого кольору, має вигляд порошку, містить не більш ніж 5—7 % води, 33 % білка, 47 % молочного цукру, 8 % золи і до 1,5 % жиру. Кілограм сухого молока відповідає 1,69 кормової одиниці і містить 12 г білка, 12 г кальцію, 9,6 г фосфору.

М'ясне борошно виготовляють з відділеного від кісток знежиреного м'яса коней, великої рогатої худоби тощо. Знежирене м'ясо висушують і розмелюють на борошно. Кілограм м'ясного борошна відповідає 1,5 кормової одиниці і містить 65 % білка. Згодовують його тільки свиням і птиці.

М'ясокісткове борошно виготовляють із забитих тварин, м'ясо яких непридатне для харчування. Кілограм м'ясокісткового борошна відповідає 1,15 кормової одиниці і містить 40—65 % білка та 8—15 % жиру. Згодовують м'ясокісткове борошно свиням і птиці.

Кров'яне борошно виробляють з крові коагулюванням її гарячою парою. Згусток крові пресують, сушать і розмелюють на борошно. У середньому воно містить близько 74 % перетравного білка. Кілограм кров'яного борошна відповідає 1,39 кормової одиниці.

Риб'яче борошно виготовляють з відходів переробки риби (плавників, луски, голів, нутрощів тощо). Кілограм риб'ячого борошна відповідає 1,24 кормової одиниці. Стандартне риб'яче борошно містить 10 % води, 50—59 % протеїну, 2—6 % жиру, 26 % золи, 49 % перетравного білка. У ньому багато вітамінів, кальцію, фосфору та мікроелементів.

10. Способи підготовки кормів до згодування

Коренебульбоплоди тваринам згодовують цілими або подрібненими.

В бульбах картоплі міститься алкалоїд соланін, який шкідливо діє на тварин. Особливо багато його в недозрілих і гнилих бульбах. Перед згодовуванням картоплю пропарюють (для свиней) і розминають.

Щоб поліпшити смакові якості соломи і підвищити перетравність, її подрібнюють, змочують підсоленою водою і змішують з концентратами або подрібненими коренеплодами, яких додають 20—ЗО % від маси соломи. В результаті внесення вуглеводних кормів активізується діяльність мікрофлори рубця, що сприяє перетравленню клітковини в жуйних.

Запарювання солом'яної січки теж підвищує перетравність її, поліпшує смак і запах, знезаражує від цвілі. Запарюють січку в дерев'яних ящиках або в цементованих траншеях протягом 40 хв. парою під тиском 5—6 атм. Після 5—6 год. запарену січку теплою згодовують худобі.

Самонагрівання і бродіння солом'яної січки проводять в облицьованих ямах (1,5×2 м). Січку, змочену 2%-м розчином солі, складають шарами в яму і для кращого бродіння додають борошнисті корми. У такій січці температура підвищується, відбувається бродіння і нагромаджуються органічні кислоти, внаслідок чого смакові якості і згодовування її поліпшуються.

Під дією хімічних речовин також підвищується поживність соломи, наприклад, луги руйнують рослинні клітини, завдяки чому забезпечується доступ травних соків до вмісту клітин.

Кальцинування соломи проводять вапняним молоком (на 10 кг гашеного вапна додають 250—300 л води і 1,5 кг кухонної солі). Солом'яну січку на 5—10 хв. вміщують у вапняне молоко, а потім виймають і складають на дерев'яному помості на 24—36 год., щоб стекла вода.

Обробка розчином лугу. На 100 кг солом'яної січки беруть 4—6 кг їдкого натрію (каустичної соди) і розчиняють в 200 л води. Січку добре змочують розчином, ущільнюють і залишають на 5—6 год. Перед згодовуванням її промивають водою.

Зернові корми перед згодовуванням подрібнюють, що підвищує коефіцієнт перетравності зерна. Свині краще засвоюють зерно дрібного помелу, жуйні – середнього і крупного помелу та плющене зерно.

Вихід соломи становить у середньому 120—150 % маси врожаю.

Кожну тонну соломи, оброблену вапном або екструдийовану і гранульовану, за поживністю можна прирівняти до 2—3 т непідготовленої соломи. Вітчизняною зоотехнічною наукою і практикою розроблено багато різних способів підготовки соломи до згодовування. Всі способи поділяють на 3 групи: механічні та термічні (подрібнення, заварювання, запарювання, екструдиювання, гранулювання), біологічні (самозігрівання, силосування, дріжджування, грибкування) та хімічні (вапнування, кальцинування, обробка лугами, кислотами та іншими речовинами).

Тварини поїдають подрібненої соломи у 2 рази більше, ніж неподрібненої. Для поліпшення смакових якостей січку соломи зволожують теплою підсоленою водою, брагою, рідкими дріжджами,. кормовою мелясою (на 100 кг січки розчиняють у 100 л води 1,5— 2 кг кухонної солі, а кормову мелясу розбавляють водою з розрахунку 3—4 частини води на 1 частину меляси). Кормова меляса поліпшує діяльність бактерій у передшлунках жуйних, підвищує перетравність, сприяє утворенню амінокислот і вітамінів групи В у кишечнику. Зволожену січку здобрюють дертю, пшеничними висівками, комбікормом, макухою, шротами. Щоб поліпшити смакові якості, січку запарюють і заварюють (на 100 кг січки витрачають. 100 л кип'яченої води). Вуглеводи соломи при температурі 80— 90 °С карамелізуються, і вона набуває приємного аромату. Згодовують січку теплою (ЗО—35 °С).

При запарюванні січки соломи гинуть плісеневі гриби і мікроби. Запарюють січку за допомогою гарячої пари, утвореної у водяних котлах пароутворювачів.

Останнім часом запроваджуються нові способи обробки соломи, Заслуговує на увагу термічна обробка соломи за допомогою екструдерів. Солому обробляють парою при високому тиску (135— 180 кг на 2,5 см2) і високій температурі (до 154 °С).

Хімічна обробка у 2 рази підвищує поживність і перетравність соломи, а також знешкоджує корми від плісняви.

Вапнування соломи — дешевший спосіб її обробки. Поживність і перетравність соломи після вапнування підвищується у 1,5—2 рази: 1 т вапнованої соломи відповідає майже 400 кормовим одиницям.

Вапнують солому так. Вапняним розчином (3 кг негашеного або-9 кг гашеного вапна на 100 л води) зволожують січку. Потім її складають у бурт на 24 год, після чого згодовують разом із силосом.

Обробляючи лугами, солому зволожують їдким натром з розрахунку 40—50 кг його на 600—800 л води. Для цього під час подрібнення соломи в барабан соломосилосорізки підводять шланг від цистерни, наповненої їдким натром.

Для збагачення січки соломи на протеїн застосовують синтетичну сечовину. Спочатку її зволожують 3—4 %-м розчином лугу (1,5—2 кг їдкого натру на 100 л води) або вапном (1,5—2 кг негашеного вапна на 100 л води) та 1 — 1,5 кг сечовини. Загальна вологість обробленої соломи має становити 55—65 %. Зволожену січку складають у траншею або яму і ущільнюють, щоб вона самозігрівалася. Внаслідок термофільного анаеробного бродіння в соломі утворюються органічні кислоти і реакція її підвищується до рН==4,5—6. Така солома добре консервується і зберігається протягом багатьох місяців, а в разі потреби її можна згодовувати на 8—10-й день після обробки. При цьому вміст протеїну в соломі збільшується, а клітковини — зменшується.

Карбамідом і бікарбонатом амонію можна збагачувати солому перед згодовуванням. Січку соломи обробляють також розчином аміаку у воді. На кожен центнер січки соломи витрачають 12 л розчину, в якому 25 % аміаку. Обробляють солому також аміачною водою в ямах, траншеях, буртах і безпосередньо в скиртах, після чого накривають її поліетиленовою плівкою і залишають на кілька годин. При взаємодії соломи і аміачної води утворюється оцтовокислий амоній, який, подібно до сечовини, компенсує нестачу протеїну в соломі. Підрахунками встановлено, що поживність соломи, обробленої аміачною водою, підвищується у 2 рази.

Термоамонізацію соломи проводять так: у кормозапарниках К-1 місткістю 25 м3 через люк за допомогою пневмотранспортера завантажують 0,9—1 т січки соломи. Потім насосом подають 1,5— 2 %-й розчин кухонної солі і довантажують решту соломи (норма 1,4—1,5 т). У наповнений і закритий агрегат подають аміачну воду з розрахунку 50—60 л на 1 т соломи, 700—800 л води і 12—16 кг кухонної солі. Після заповнення в агрегат подають гарячу пару протягом 2,5—3 год. Температуру кормової маси доводять до 90 °С. Оброблену січку вивантажують на транспортер і в теплому вигляді згодовують тваринам. Вміст протеїну в обробленій соломі збільшується у 4—5 разів.

Запаси грубих кормів у господарстві визначають обчисленням маси кормів, які зберігаються у скиртах або тюках. Якщо при скиртуванні солому чи сіно не зважували, то його масу визначають обчисленням об'єму. Потім масу 1 м3 корму множать на об'єм скирти в кубометрах і мають приблизну масу корму в скирті.

Для годування тварин ефективно використовують гранульований корм і трав'яне борошно.

Гранульовані корми виготовляють з штучно висушених конюшини, люцерни, еспарцету, а також з лучних трав, соломи, жому з додаванням до них меляси, мінеральних солей та карбаміду. Спів-підношення кормів і добавок регулюють за поживністю залежно під групи продуктивних тварин. Гранульований монокорм виготовляють з ячменю, кормових бобів, виковівсяної сумішки. Так, ячмінь, скошений у восковій стиглості, спочатку переробляють на січку, штучно висушують, а потім гранулюють. Такі гранули з ячменю поживніші і містять більше каротину, ніж гранули з соломи і зерна ячменю.

Додаючи до гранульованого корму біопрепарати — вітаміни, антибіотики, мікроелементи, гормональні стимулятори, транквілізатори та антиоксиданти—мають білково-вітамінні, білково-мінеральні концентрати. Такі кормові гранульовані сумішки виготовляють для птиці, продуктивних тварин, молодняка свиней і великої рогатої худоби. Для відгодівлі молодняка великої рогатої худоби виготовляють гранули з соломи, жому, меляси та карбамідів.

Оскільки гранульовані корми тваринам згодовують у менших кількостях, але частіше (до 15 разів на день), раціон складають з грубих, соковитих і гранульованих кормів. Раціон лише з гранульованих кормів знижує моторику травлення у рубці жуйних тварин.

Трав'яне борошно виготовляється у спеціальних сушарках. Завдяки швидкому висушуванню втрат поживних речовин від розпаду і вимивання дощем практично немає. Температура зеленої маси під час сушіння досягає 90—100 °С, тому процес висушування триває 2—3 хв. Маса 1 м3 розмеленого трав'яного корму становить близько 300, а гранульованого—600—750 кг. Трав'яне борошно за поживністю близьке до концентрованих кормів.

Виготовляють його з люцерни, конюшини, сої, бобів, люпину, виковівсяної сумішки, червоної моркви з листям, гички буряків, ячменю, кукурудзи, сорго (у молочно-восковій та восковій стиглості). Якщо трав'яне борошно гранулюють, до нього додають розчин сантохіну. Гранульований корм краще зберігається у герметичне закритих приміщеннях або в місткостях, наповнених вуглекислим газом чи азотом.

Для згодування використовують також концентровані корми. До концентрованих кормів належать зерно злакових і бобових культур та відходи борошномельного та олійного виробництва — висівки, макухи, шроти. Концентровані корми характеризуються високим вмістом сухої речовини (84—88 %) і низьким вмістом клітковини (2—9 %), води (12—16 %). Ці корми поділяють на 3 групи: зерно злакових культур (багате на вуглеводи), зерно і насіння бобових (багате на протеїн), зерно сої, кукурудзи і насіння олійних культур (багате на жир). Із злакових культур вирощують здебільшого кукурудзу, ячмінь, овес, жито.

Оскільки ціле зерно перетравлюється погано, для годівлі тварин використовують подрібнені або розмелені концентровані корми. Поросятам і телятам для привчання до сухого корму згодовують ціле підсмажене або спочатку полущене, а потім підсмажене зерно ячменю, кукурудзи, пшениці, гороху. Для цього зерно спочатку зволожують, а потім підсмажують на листі заліза на легкому вогні, постійно перемішуючи і доводячи його до світло-коричневого кольору. Після такої термічної обробки зерно крихке і солодкувате на смак внаслідок декстринізації і карамелізації вуглеводів. У разі нестачі в раціоні вітамінів зерно пророщують на гідропонному розчині. Пророщування протягом 2—3 днів збагачує зерно на вітаміни комплексу В, а протягом 7—8 днів — і на каротин. Пророщене зерно разом з ростками подрібнюють і згодовують молодняку тварин і птиці.

Дріжджуванням розмелене зерно збагачують на вітамін В та білок. Техніка дріжджування аналогічна приготуванню тіста на дріжджах. Спочатку розводять дріжджі у теплій воді з розрахунку 1—1,5кгна1ц корму. Розведені дріжджі ставлять у тепле місце (20—ЗО °С) і помішують через кожні 15—20 хв. Водночас підготовляють кормове борошно, запарюючи у спеціальному чані або дерев'яній місткості гарячою водою (80—90 °С). При такій температурі протягом 3—4 год. вуглеводи карамелізуються і борошно у вигляді рідкого тіста осолоджується. У таке тісто добавляють розведені дріжджі. Дріжджі вважають збродженими, коли утворюється багато пухирців. Потім їх перемішують з рідким тістом, розмішують і залишають на 3—5 год. у теплому місці (20—25 °С), помішуючи через кожні ЗО хв. Після цього дріжджований корм змішують з іншими кормами і роздають тваринам. Зерновий корм доцільно згодовувати тваринам у сумішках з іншими видами кормів (злакові корми змішують з бобовими).

Комбікорми (комбіновані корми) виготовляють за спеціальними рецептами на заводах. Вони найповніше задовольняють потреби тварин у поживних речовинах. До складу комбікормів входять концентровані і грубі корми та різні відходи технічного виробництва, кухонна сіль, суміш мікроелементів, комплекс вітамінів, антибіотики та ін. Виготовляють їх у вигляді брикетів, гранул і борошна відповідно до рецептів для різних видів тварин і птиці.

Висівки порівняно із зерном містять більше протеїну, жиру, клітковини тощо.

Рештки олійного виробництва (макуху, шроти) мають у процесі добування олії з насіння олійних культур. Макуху виготовляють пресуванням, а шроти — екстрагуванням жиру бензином, сірковуглецем та ін. Макуха містить 4—8, а шроти—0,1 % жиру.

Відходи цукрового виробництва (жом і мелясу) також згодовують тваринам. Свіжий жом містить близько 90—95 % води, а суха речовина його складається переважно з вуглеводів. У жомі мало мінеральних речовин, зокрема фосфору і вітамінів.

Меляса містить 20 % води, 50—60 % цукру, 10 % зольних елементів. Сполук азоту у мелясі не більш ніж 10 %, складаються вони в основному з амідів і нітратів.


Література

1. В. П. Ступаков, П. М. Кондратенко, М. І. Самокиш. Основи сільського господарства. К.: Вища школа. – 1992. – 242 с.

2. Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б. Н. – К.: Вища школа, 1983.

3. П.Д.Клименко. Основи землеробства і тваринництва. К.: - Вища школа, 1991.

4. Рослинництво. Лабораторно-практичні заняття. За ред. М. Г. Городнього, 2-е вид., перероб. і доповн. К.: Вища школа, - 1996.

5. Є. М. Сивак, З. Ф. Бриндзя, Ф. А. Ментух, О. М. Жукорський. Технологія галузей тваринництва. Навчальний посібник. Тернопіль. – 2000., 252 с.

6. Основы животноводства – под ред. В. А. Раек. 2 – е изд. Перераб. и дополн. – М. “Колос”. 1981, 280 с

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:59:58 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:30:59 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Аналіз і прогноз кон'юнктури ринку кормів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151043)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru