Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах

Название: Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: курсовая работа Добавлен 19:57:45 30 декабря 2008 Похожие работы
Просмотров: 20 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Засоби та типи влади. Армія і політична влада.

В міру розвитку людського суспільства ресурси володарювання змінювалися. У примітивних суспільствах влада спиралася в основному на авторитет правителя.

В індустріальних суспільствах переважним ресурсом володарювання стає організація: бюрократія, партії, рухи. У сучасних суспільствах владні відносини усе більше залежать від того, хто має інформацію, що, при збереженні ролі інших ресурсів, стає найважливішим засобом володарювання. Інформація здатна створювати бажані владі настрою і переконання населення, для чого створена розгалуження система маніпулювання суспільною свідомістю.

Сукупність засобів і методів, застосування яких забезпечує можливість суб’єктові влади здійснювати вплив на об’єкт, називається ресурсами влади. Р. Даль відніс до ресурсів влади “усі те, що індивід або група можуть використовувати для впливу на інших”. Ресурси знаходяться між суб’єктом і об’єктом влади і “матеріалізують” відносини залежності між ними.

Ресурси влади різноманітні. Існує кілька класифікацій ресурсів. Так, згідно А. Этціоні, вони поділяються на:

- утилітарні (матеріальні і соціальні блага);

- примусові (міри адміністративного покарання і т.п.);

- нормативні (засобу впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації і норми поводження).

Поняття „ресурси влади ” вживається у широкому і вузькому розумінні. У широкомуце все те, що суб’єкт влади може використовувати для впливу на об’єкт: це особисті властивості суб’єкта (компетентність, організованість тощо); певні ознаки об’єкта (звичка підкорятися тощо); конкретна ситуація, в якій здійснюється влада (економічне становище, міжнародний стан тощо), а також інші засоби діяння. У вузькому розумінні ресурси це ті засоби, за допомогою яких суб’єкт влади здійснює вплив на об’єкт влади та за яких може домагатися реалізації своїх розпоряджень. Ресурсами можуть бути : будь-які цінності (гроші, предмети вжитку тощо); засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотивацію людини (засоби масової інформації); знаряддя та інструменти, за допомогою яких можна позбавити людину цінностей, у тому числі власного життя (зброя, карні органи в цілому).

Таким чином, ресурси влади можна поділити на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові.

До економічних ресурсів належать всі матеріальні цінності, необхідні для виробництва та споживання, гроші, земля, продукти харчування тощо.

Соціальні ресурси частково збігаються з економічними, тому що підвищення соціального статусу індивіда пов’язане з прибутком і багатством. Але соціальний ресурс містить в собі і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування, мешкання.

У сучасний інформаційний вік дуже важливими стали культурно-інформаційні ресурси – знання та інформація, а також засоби їх одержання.

Проте юристи, правоохоронні органи зустрічаються переважно з силовими ресурсами. Силові ресурси, насильство – це атрибути будь-якої влади, різниця лише у „дозах” їх використання.

Особливостями насильства як ресурсу влади є:

- низький творчий потенціал, його зв’язок, в основному, з руйнуванням, ліквідацією чого-небудь;

- засноване на страху. За допомогою погроз, команд, наказів та заборон можна добитися зовнішньої слухняності і виконання конкретних вимог, але норми та цінності, які передаються людям таким чином, не стають частиною їх внутрішніх особистих переконань та легко зникають зі свідомості, як тільки зникає страх;

- як правило, є дорогим засобом, особливо коли це насильство пов’язане із застосуванням військової техніки;

- водночас завдає серйозної моральної шкоди, викликаючи у відповідь непокору, лють, помсту і тому подібне.

Все це призводить до висновку про те, що насильство, хоча і є одним із важливих ресурсів влади, має застосовуватися як крайній захід, коли всі інші не приносять бажаного результату, і що не менш важливо, насильство повинно бути суворо обмежене певними політичними, правовими, а також моральними рамками. Воно мусить мати відповідний характер, тобто реакцією на насилля, і бути останнім засобом, коли всі інші вже вичерпані; об’єктом насильства не може бути мирне населення; застосування насильства має бути вибірковим, пропорційним, без вандалізму, тотальної війни проти політичних противників. Крім того, суб’єкт насильства повинен максимально дотримуватися збереження фундаментальних прав і свобод людини, тобто діяти у відповідності до правового закону (норм, прийнятих демократичним шляхом, причому обов’язок рівний для всіх громадян). Ці норми мають базуватися на правах людини.

Орієнтиром для політичних суб’єктів повинні бути норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Гаазькі та Женевські конвенції, додаткові протоколи до них, які регулюють внутрішні суперечки. Вони захищають права мирного населення, полонених, поранених, обмежують об’єкти нападу.

Прикладом неадекватного використання силових ресурсів може бути реалізація політичної влади Росії у Чечні. Уведення російських військ до Чечні 80-90 % її мешканців сприйняли як вторгнення ворожої армії, що прагне підкорити народ, відняти у нього свободу та природні багатства, примусити жити за чужими законами. Рішенням Генеральної Асамблеї 00Н (29-а сесія, 1974 р.) поняття „агресія” розповсюджується не тільки на міждержавні, але і на внутрішньодержавні відносини. За загальним визнанням, війна у Чечні є серйозним порушенням прав та свобод людини. Звичайно, ознаки агресивності, незаконності, порушення загальноприйнятих норм і правил ведення війни виявилися і з чеченського боку: масовий терор, диверсії, прояви жорстокості, прикриття мирним населенням тощо. В цілому, ця війна – свідоцтво короткозорої політики і непрофесійності політиків, які не здатні усвідомити найважливіші уроки XX століття, зрозуміти, що війна перестала бути ефективним засобом політики, і вона не спроможна оптимально розв’язувати політичні проблеми.

Зазвичай різні ресурси влади використовуються її суб’єктами комплексно. Але специфічним ресурсом влади є сама людина – демографічні ресурси. Людина – творець матеріальних благ (економічні ресурси), одержувач і поширювач знань та інформації (культурно-інформаційні ресурси). Людина – не тільки ресурс влади, але і її суб’єкт та об’єкт.

Тип влади визначається панівним в країні політичним режимом.

Політичний режим ( від франц. „regime” – державний, суспільний устрій, спосіб правління) – це концентрована характеристика системи, що функціонує з позицій конкретно-історичних принципів її легітимності.

Виділяється чотири типи політичних режимів (типи влади):

- тоталітарна влада;

- авторитарна влада;

- ліберальна влада;

- демократична влада.

Тоталітаризм (від лат. „totalitas” – повнота, цільність, тобто всезагальність влади) – політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя. Основні риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін. Основний принцип: „заборонено все, крім того, що наказано”.

Тоталітаризм поділяється на такі види:

- Тоталітаризм правого толку . Спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджується на звеличуванні держави. Наприклад: Німеччина часів Гітлера, Італія часів Муссоліні.

- Тоталітаризм лівого толку. Ставить метою докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Наприклад: Китай часів економічних реформ Ден Сяо Піна, СРСР 20-х років часів НЕПу.

Авторитаризм політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об’єднань, союзів тощо ), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що зв’язують державу і суспільство. Для авторитарної влади характерно: носієм влади виступає одна людина, або група осіб; виникнення неконтрольованих владою незалежних профспілок, молодіжних організацій, політичних структур; усіляке заохочення людей до трудової активності; наявність жорсткої податкової політики; опора на силові структури. Основний принцип: „дозволено все, крім політики”.

В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей : теократичний (Іран після 1979 р.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління , за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку).

Ліберальний режим це режим, коли еволюційні процеси порушують лише верховні політичні аспекти суспільного ладу. В умовах цього політичного режиму зберігається пріоритет за суспільною власністю на засоби виробництва, допускається діяльність політичних партій, що становлять весь спектр групових інтересів. Цей режим мав місце в країнах Західної Європи, де до влади приходили соціалісти (Швеція, Фінляндія, Франція). Але ініціювавши бурхливий розвиток політичних свобод, гласності, врахування суспільної думки, альтернативних політичних і державних структур, ліберальний режим зазнає крах у сфері економіки - її ефективність різко впала вже при перших кроках націоналізації. Основний принцип: „дозволено все, що не веде до зміни влади”.

Демократія ( від грець. ”demos” – народ і „cratos” – влада ) – народовладдя – одна з основних форм правління. Характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, вибірністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень, соціальною і політичною свободою. Спирається на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої, судової влади і являється їх продуктом. Демократичний режим реалізується через дві форми демократії: представницьку і безпосередню . Представницька форма – основна форма здійснення державної влади, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народне представництво. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це – різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Основний принцип: „дозволено все, що не заборонено законом”.

Особливо важливим є висвітлення в політології проблеми взаємодії Армії та політичної влади. Армія створюється державою як її спеціальний інститут, спрямований на реалізацію воєнної політики. Крім того, збройні сили використовуються політичною владою у якості воєнно-силового фактора владних відносин, у підтриманні соціальної стабільності в державі, у забезпеченні національно-державних інтересів.

Реальна влада прямо або опосередковано опирається на силу, в тому числі і воєнну, яка залишається найбільш дієвим засобом реалізації політичних рішень у сфері безпеки. Армія і політична влада об’єктивно перебувають у стані взаємозв’язку. Армія виступає тою силою яка гарантує стабільність політичного режиму у державі. Саме тому органи законодавчої влади на основі конституції, законів та інших документів визначають завдання, місце, роль армії в суспільстві. Також армія є інструментом досягнення політичних цілей, які ставить уряд. У випадках політичної нестабільності, виникнення кризових ситуацій, конфліктів, перевороту у країні армія виступає стабілізуючим фактором.

Відносини армії і політичної влади складні і суперечливі. В залежності від соціально-політичної ситуації складаються різні моделі взаємозв’язку збройних сил з органами влади. Досвід цивілізованих країн показує, що найбільш прийнятною формою їх взаємодії є модель, заснована на принципах демократичного устрою (контроль з боку громадського суспільства).

В залежності від військово-політичних обставин армія може бути використана в наступних формах:

- демонстрація загрози застосування силових засобів;

- збройне насильство – прямий фізичний вплив на супротивну сторону за допомогою засобів збройної боротьби з метою її знищення або відповідного перетворення, а від так – досягнення власних політичних цілей.

Армія впливає на суспільство і державу перш за все через зв’язок військової діяльності із зовнішньою політикою держави. Щодо внутрішньої політики, то тут мають місце дві полярні точки зору: перша – армія знаходиться поза впливом політичний партій, друга – армія є знаряддям політики. Світова політична практика дає підстави розглядати армію одночасно як об’єкт політики, тобто об’єкт управління і знаряддя реалізації політичних інтересів і цілей держави, так і один із суб’єктів політики, який чинить певний вплив на маси, великі соціальні групи, партії, державну владу, політичну систему суспільства в цілому.

Сукупність соціально-економічних і політичних відносин, що складаються між державою та суспільством, зумовлюють роль армії в реальному житті. А це означає, що в залежності від того, на яких чинниках такі відносини базуються, проявляється позиція армії. При порозумінні та злагоді спільних інтересів вона позитивно сприймає внутрішньополітичне життя. Але якщо між державою і суспільством існують протиріччя, це негативно впливає на збройні сили, оскільки в їх середовищі за таких умов відбувається поділ на прихильників однієї або іншої сторони.

Участь армії у політичних процесах характеризується наступними ознаками:

- постійною соціально-політичною присутністю;

- можливістю безпосереднього залучення до політичного процесу в якості інструменту боротьби політичних сил;

- прихильністю до певної ідейно-політичної доктрини, партії;

- поєднання професійної служби з різними видами політичної діяльності військовослужбовців.

Реальне втілення політичної ролі армії у демократичній країні відбивається у підтримці нею законно обраної народом влади, у захисті конституційного ладу і порядку, у забезпеченні стабільності суспільно-політичної обстановки.

Можливі різні ситуації, коли порушуються принципи неучасті армії у політичній боротьбі:

- армія виходить з підпорядкування уряду і здійснює військовий переворот;

- армія використовується тими чи іншими політичними групами для тиску на уряд;

- керівництво країни, що дискредитувало себе перед народом, втратило право і можливість керувати суспільством, робить спробу захистити себе за допомогою армії;

- армія використовується для припинення масових заворушень;

- може виникнути така ситуація, що змусить армію діяти самостійно для забезпечення захисту.

Для правової демократичної держави самостійні дії армії є абсолютно неприйнятні.

Висновки : Політична влада є засобом реалізації політичних і соціальних цілей. Політична влада – це відносини панування і підкорення, за яких політична еліта ухвалює і впроваджує в життя політичні рішення, використовуючи суспільні ресурси і виступаючи від імені всього народу, а народ підкоряється еліті і більшою чи меншою мірою контролює її.

Ефективно політична влада покликана впорядкувати, стабілізувати, забезпечувати захист суспільства і сприяти його поступального розвитку.

Структура і зміст, спосіб здійснення і ефективність владних відносин залежать від рівня розвитку самого суспільства, а також від визнання народом правочинності даної системи влади, тобто від легітимності останньої. Функціонування політичної влади є фактором і умовою саморозвитку політичної системи суспільства усіх інших її елементів. Політична влада пов’язує в єдину систему всі політичні структури, виступає гарантом політичного розвитку, ефективності політики і життєдіяльності усього суспільства.

Важливим для суспільства є взаємозв’язок армії і суспільства.


Тема 5 . Політична система суспільства. Роль і місце армії в політичній системі суспільства

1. Сутність та типологія політичних систем. Армія в політичній системі суспільства.

2. Демократія як система цінностей. Становлення демократії в Україні.

Різноманітні політичні явища, що відбуваються в суспільстві, взаємопов’язані та становлять самодостатню цілісність. Означена властивість політичних явищ вкладається в поняття „політична система”. Завдання політичної системи суспільства полягає в забезпеченні неперервності, взаємопов’язаності й координації діяльності різних політичних суб’єктів для здійснення поставлених цілей. Вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішення соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам. Вивчення політичної системи суспільства надзвичайно важливе для розуміння політичного життя будь-якого суспільства, а особливо для передбачення напрямів і перспектив розвитку вітчизняної посттоталітарної реальності.


1. Сутність та типологія політичних систем. Армія в політичній системі суспільства.

Кожна наукова дисципліна вивчає певну об’єктивну реальність у цілому або окремі її частини, а політологія – передусім політичні системи і процеси. Як і інші наукові дисципліни, вона має свою специфіку, свою систему понять. Політології, через складність предмета її вивчення, довелося запозичувати багато термінів у суміжних дисциплін – права, соціології, філософії та ін. Процес формування понятійного апарату цієї науки ще не завершився, і тому не можна говорити про існування єдиного підходу вчених до визначення поняття „політична система”.

Система – це одне з основних понять політології, яке дозволяє скласти уявлення про суспільство у вигляді абстрактної та спрощеної моделі реального суспільства чи окремих його елементів. Поняття „система” запозичене з електроніки й кібернетики. Його „перенесення” в політичну науку здійснили американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел. Це поняття, на їхню думку, є тією універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, всю сукупність взаємопов’язаних елементів, дотичних до винесення політичних рішень.

Кожне суспільство складається з певної кількості досить складних підсистем (сфер): виробничої, соціальної, духовної та політичної , до якої входять інститути держави і влади. Усі ці підсистеми характеризуються притаманними лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо. Виробнича підсистема забезпечує матеріальну основу життя суспільства. Соціальна і духовна , складаючи в сукупності громадянське суспільство, сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів. Політична підсистема покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем (сфер) людського суспільства може зберігати життєздатність і функціонувати лише за умови, що всі інші бездоганно чи хоча б задовільно виконуватимуть свої функції.

Політична система складається із законодавчої, виконавчої, судової, систем, центральних, проміжних і місцевих систем управління (чи самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Політична система має низку суттєвих характеристик , які відрізняють її від усіх інших систем: забезпечення неперервності, зв’язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб’єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і протиріч, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил і приводу основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Вивчення політичної системи надзвичайно важливе для з’ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система суспільства це система взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можливостей їхньої гармонізації.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції державно-зорганізованого суспільства політична система стає більш складною та розгалуженою. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політична система суспільства досліджувалася протягом багатьох століть, починаючи від Арістотеля. Але справді вагомих результатів пощастило досягти лише у XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу у працях „Політична система”, „Системний аналіз політичного життя”. Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до розроблення загальної теорії.

Політична система, на думку Д. Істона, – цілісна множина багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. У дослідженнях політичної системи, з погляду вченого, необхідно застосувати два підходи : соціально-психологічний , спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний , який дозволяє аналізувати активність груп під впливом навколишнього середовища.

Не менш цікаві ідеї про політичну систему висловив і американський політолог Г. Алмонд у працях „Порівняльні політичні системи” та „Порівняльний політичний аналіз”. Політична система розглядається ним як набір ролей, що взаємодіють, або рольова структура. Велике значення мають його нововведені принципи: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють ті самі функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); всі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність „чистого” правлячого режиму).

Моделі функціонування політичної системи були також розроблені Т. Парсонсом, Г. Спіро, К. Кулчаром, А. Лопаткою та іншими західними вченими.

Аналіз політичної системи дозволяє розкрити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складників.

Структура політичної системи – сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи – політична влада, що зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв’язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї за допомогою певних засобів – волі, авторитету, права, насильства. Отже, влада – це елемент управління, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи складають : політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об’єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини це – міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини, що складаються у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини, що складаються між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

Політична організація суспільства виростає з політичних відносин, обіймаючи стабільні політичні організації та установи даного суспільства, які здійснюють політичну владу. Всі вони поділяються на три види : власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об’єднання за інтересами).

Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв’язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством виконують політичні партії – певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, що їх вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства.

Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб’єктами. Це відбувається тоді, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив бере на себе політичні функції. Для цього він повинен бути в змозі ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості його реалізації.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють суспільні організації та рухи, котрі мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне професійне, молодіжне, творче та інші добровільні об’єднання мають статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.

Активним і самостійним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації, які в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації являють собою розгалужену мережу установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура, які теж є важливими елементами політичної системи, складаються під впливом соціальної та політичної практики.

Політична свідомість – це сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах. Політична свідомість – частина суспільної свідомості, як і політична культура – частина загальної культури.

Політична культура – це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Вона складається з цінностей, норм, політичних інститутів, відносин влади і громадян. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значимість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи взагалі.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:53:11 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:40:10 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:22:00 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151189)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru