Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Армія і суспільство

Название: Армія і суспільство
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: курсовая работа Добавлен 19:52:39 04 января 2009 Похожие работы
Просмотров: 41 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

“Армія і суспільство: принципи взаємодії в умовах армії”

Історичний досвід та сучасна політологічна практика беззаперечно доводять, що збройні сили на протязі тривалого часу залишатимуть­ся необхідним атрибутом держави та важливим засобом захисту націо­нальних інтересів. В сучасних умовах перед Україною постало складне завдання створення і розбудови сучасних збройних сил, враховуючі економічні, політичні, моральні чинники національні та світові військові традиції, а також міжнародні правові вимоги до застосування військових формувань. В умовах прагнення України до євроатлантичної інтег­рації особливе значення мають проблеми взаємодії армії і суспільства, цивільно-військові відносини та цивільний контроль над ними.

1. Суть і зміст цивільного контролю над збройними силами.

Проблема цивільного контролю над збройними силами є частиною більш широкої проблеми військово-цивільних відносин в суспільстві. Ця проблема займає значне місце у політиці будь-якої держави, від розв’язання якої залежить характер розвитку суспільно-політичного уст­рою, стабільність владних відносин і суспільства в цілому.

Стан відносин між військовою і цивільною сферами у державі є показником її демократичного правового розвитку. Створення оптимальних цивільно-військових відносин і дієвого цивільного контролю над Зброй­ними Силами України сприяє перетворенню армії та інших військових формувань у відкриті і зрозумілі для суспільства, керовані державою інституції, які діють у відповідності до їх призначення за конститу­цією України та її законами. Зазначимо, що актуальність цивільно-військових відносин і цивільного контролю значно зростає на перелом­них етапах розвитку суспільства.

Яким чином співвідносяться поняття „цивільно-військові відносини” і „цивільний контроль над збройними силами”? Перше визначає і ха­рактеризує стан цивільної та військової сфер функціонування держави. Друге – спосіб політичного регулювання і громадського впливу на циві­льно-військові відносини та управління армією. Таким чином, цивільний контроль над збройними силами являє собою зміст і головну частину цивільно-військових відносин (ЦВВ).

Таким чином, цивільно-військові відносини можуть бути визна­чені як поєднання загальних відносин між військовими інституціями в одного боку, та цивільним урядом, неурядовими інституціями, органі­заціями та громадянами – з іншого, ці відносини базуються на формальних і неформальних засадах. Формальні засади регулюються конститу­цією, законами, договорами тощо. Неформальні відносини являють собою альянси та зв’язки на зразок військово-промислових, військово-академічних, військово-культурних тощо. На неформальні відносини чинять ве­ликий вплив національні, цивільні традиції, особливе сприйняття вій­ськовими цивільних а цивільними військовослужбовців.

Військово-цивільні відносини можна класифікувати за наступ­ними ознаками:

- за соціальним змістом, тобто за інтересами і цілями стосовно суспільства і армії / спільні, відмінні, правові або неправові, гу­манні або антигуманні/;

- за сферами / політика, економіка, соціальне і духовне життя/;

- за суб’єктами їх реалізації / індивіди, органи цивільної та військо­вої влади, громадські організації/;

- за об’єктивним співвідношенням військових і цивільних структур, за ставленням одних до інших / приоритетне становите, диктат, контроль цивільних над військовими/.

В останній час в Україні простежується важливий етап змін цивільно-військових відносин. Відбувається помітне відокремлення влади від насильства як у внутрішньому, так і міжнародному житті держави. Перехід до демократії означає, що авторитет влади все більш буде визначатися не кількістю і якістю зброї та солдатів, а довірою народу, міцністю права і моралі.

На початку XXI ст, знання та інформація стають потужним фактором владарювання порівняно з насильством. Серед інструментів забезпечення безпеки у розвинутих країнах світу армія сьогодні віднесена на 3-4 місце після економіки, науково-технічного прогресу, добробуту народу. Все це об’єктивно змінює роль і місце військових у системі державних і цивільних відносин, знімає їх ореол колишньої „незамінності”, „високого престижу”, „недоторканності”. Таким чином, з’явилися нові пріоритети, яким цивільні все більше надають перевагу.

Причини дестабілізації цивільно-військових відносин:

1. Позитивні або негативні зміни з міжнародному становищі, що призводять до змін позиції військових, нових акцентів в дискусіях про роль, місце, кількість збройних сил та про обов’язки громадян стосовно виконання ними військових функцій.

2. Скорочення збройних сил, що породжує невпевненість і тривогу серед офіцерів щодо їх службового майбутнього, а також проблемами, що пов’язані з інтеграцією звільнених військовослужбовців а запас.

3. Незадоволення військовослужбовців цивільним урядом і його політикою, наслідком якої є погіршення соціально-економічного становища та якості їх життя.

4. Слабкість і помилковість дій цивільних установ, що впливають на сприйняття військовими законності цивільного уряду.

5. Поразка у війні або у важливому воєнному конфлікті, за яку військові і цивільні звинувачують одні одних.

Процес зниження „питомої ваги” військових у системі політичної влади відбувається у більшої сучасних держав, але назвати такий процес рівномірним не можна. В західноєвропейських країнах він майже завершений. У постсоціалістичних державах перебуває на етапі свого розгортання. У Латинській Америці зазнали політичної поразки всі воєнні режими, оскільки довели свою неспроможність в управлінні дер­жавними справами.

Світовий досвід свідчить, що домінантна роль військових, у формуванні державної політики може завдати країні значної шкоди, вона зумовлює надмірну мілітаризація суспільства, підрив економічних сил, а також може бути однією з головних причин важкого становища та низького життєвого рівня народу. Тому в демократичних країнах затверджуються непохитні принципи цивільно-військових відносин:

- верховенство цивільних структур влади над військовими;

- зведення цивільного призначення армії виключно до захисту суспільства, але не до управління ними;

- визначення державної політики, в тому числі оборонної, цивільною державною владою.

Для України демократичний цивільний контроль – це вимога сього­дення. Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання запровадити демократичний цивільний контроль над силовими структурами. Це зафіксовано в ряді документів, серед яких „Партнерство заради миру: рамковий до­кумент” /1994р./, „Кодекс поведінки стосовно воєнно-політичних аспектів безпеки” /Будапештський самміт ОБСЄ, 1994р./, „Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО” /1997р./.

Демократичний цивільний контроль над Збройними Силами України у державних документах формулюється як стратегічний напрямок розвитку України на близьку і подальшу перспективу.

Це зафіксовано в деяких правових актах. Зокрема, закон України „Про основи національної безпеки України” (19 червня 2003) / визначив демократичний цивільний контроль за воєнною сферою одним а принципів національної безпеки. Державна програма реформування та роз­витку Збройних Сил України на період до 2015 р, передбачає визначення ролі та місця ЗС України у загальній системі держави та створення реального механізму цивільного контролю.

Розрізняють американський і німецький варіанти цивільного контролю .

Американський варіант полягає в наступному:

по-перше, конгресу надано право обговорювати і затверджувати військовий бюджет, вимагати звіту вищих військових чинів про стан справ в армії, видавати статути, порадники, що регламентують дії військ;

по-друге, цивільне міністерство оборони, де міністр, його заступники є цивільними особами, здійснює безпосереднє військово-політичне уп­равління військами;

по-третє, політичні права і свободи військовослужбовців мають значні правові обмеження.

Німецький варіант відрізняється , передусім, тим, що, крім законодавчих прав парламенту, встановлений спеціальний інститут уповнова­женого бундестагу з оборони „для захисту основних прав і як допоміж­ний орган бундестагу при здійсненні ним парламентського контролю”. Він обирається парламентом терміном на п’ять років і підпорядковуєть­ся тільки йому, володіючи великими повноваженнями. Крім того, міністр оборони – цивільна особа, а його заступники та інші армійські керівни­ки – військові. Довіра до них з боку політичного керівництва виходить із прагнення не підірвати ефективність військового управління. Нарешті, військовослужбовці вважаються громадянами у військовій формі. Їм гарантуються рівні права, в тому числі і вступу до політичних партій (при цьому забороняється агітувати в інтересах партії на службі), участі в політичних заходах у позаслужбовий час. Не допускаються агітація, політичні промови, розповсюдження друкованих матеріалів, суміщення служби з депутатською діяльністю.

Цивільний контроль сприяє здійсненню армією політичної ролі чи, як говориться в Конституції Італії, „відповідати демократичному духу Республіки”. Свій реальний прояв це знаходить у підтримці законно обраної народом влади, захисті конституційного устрою і порядку, забезпеченні стабільності суспільно-політичної обстановки. Варто підкреслити, що стабілізуюча роль армії не зводиться до силової реакції на дії, які загро­жують суспільству зсередини, які небезпечні великою, безглуздою кро­в’ю. Армія забезпечує стабільність суспільства своєю неучастю в по­літичній боротьбі, відсутністю партійних симпатій і антипатій, неможли­вістю використання її в політичних та інших цілях, твердістю і послідов­ністю політичних позицій, орієнтованих на підтримку закону, держави, її законодавчої і виконавчої влади.

У найбільш загальному виді необхідно відзначити, що система цивільного контролю припускає:

по-перше, контроль і керівництво армією з боку законодавчої влади (парламент приймає концепцію національної воєнної політики, призначає чи затверджує військове командування, затверджує військовий бюд­жет, визначає повноваження збройних сил у надзвичайних обставинах), з боку виконавчої влади (керівництво збройних сил підлегле цивільному уряду; керування військовою адміністрацією здійснює один із членів уряду – також цивільна особа) і з боку судової влади (контроль за тим, щоб діяльність армії не порушувала основних прав і свобод громадян; захист прав і свобод військовослужбовців);

по-друге, вище керівництво збройними силами здійснюється політичними керівниками, що несуть відповідальність перед парламентом і виборцями;

по-третє, створення всередині збройних сил системи обмежень, що ускладнюють чи виключають використання армії в антиконституційних цілях;

по-четверте, безпосередній контроль за армією з боку суспільства.

В концентрованому вигляді планові засади демократичного цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами дер­жави викладені в законі України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” схваленому Верховною Радою України 19 червня 2003 року.

Структура цього закону включає:

1. Вступ.

2. Розділ 1 „Основи демократичного цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” /ст. 1-7/.

3. Розділ 2 „Парламентський контроль” /ст. 8-12/.

4. Розділ 3 „Контроль, здійснюваний Президентом України /ст. 13-14/.

5. Розділ 4 „Контроль, здійснюваний органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування /ст. 15-18/.

6. Розділ 5 „Громадський контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави /ст.19-20/.

7. Розділ 6 „Гарантії здійснення цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави /ст.21-23/.

8. Розділ 7 „Прикінцеві положення”.

Обсяг лекції не дозволяє розглянути усі положення цього закону. Тому розглянемо його основні положення.

Закон визначає демократичний цивільний контроль над воєнною організацією (далі – цивільний контроль) як комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформацій­них заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й від­критості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладеннях на них функцій, зміцненню державної та війсь­кової дисципліни.

Цивільний контроль має забезпечити:

- пріоритет політичних підходів до вирішення питань військового будівництва, спрямування діяльності всіх складових частин воєнної організації на реалізацію завдань внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

- дотримання законності в діяльності всіх складових частин воєнної організації: підтримання політичної стабільності в суспільстві, ство­рення умов, які унеможливлюють використання Збройних Сил України та інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян, або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій;

- попередження порушень конституційних прав і сво­бод, захист законних інтересів громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, осіб, звільнених з військової служби, а також членів їхніх сімей;

- урахування громадської думки, пропозицій громадян та громадських організацій при обговоренні й ухваленні рішень з питань діяльності Збройних Сил України;

- виділення відповідно до законів у необхідних обсягах і раціональне використання бюджетних коштів, спрямованих на утримання і функціонування воєнної організації;

- своєчасне, повне і достовірне інформування органів державної влади та суспільства про діяльність Збройних Сил України.

Цивільний контроль над воєнною організацією держави здійснюється на основі /принципах/:

- верховенства прав, неухильного дотримання вимог законодавства;

- розмежування функцій і повноважень політичного керівництва воєнною організацією держави та професійного військового управління Зброй­ними Силами України, унеможливлення дублювання їхніх функцій;

- взаємодії і відповідальності органів державної влади та органів військового управління за здійснення оборонної політики;

- деполітизації та деідеологізація контролю. Службові /посадові/ особи, здійснюючи функції контролю у сфері оборони не можуть бути зв’язані рішеннями політичних партій чи громадських організацій;

- прозорості видатків на національну безпеку;

- здійснення діяльності ЗС України на принципах єдиноначальництва і суворої дисципліни;

- відкритості для суспільства інформації про діяльність ЗС України, яка не становить державну таємницю;

- відповідальності посадових осіб за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається, та за реагування на звернення громадян, громадських організацій, виступи ЗМІ.

Стаття 5 Закону визначає предмет цивільного контролю у сфері оборони і безпеки, тобто те, що підлягає цивільному контролю: хід виконання програм реформування ЗС України, вирішення проблем соціальної і професіональної адаптації військовослужбовців, стан військово-патріотичного виховання молоді, підготовка громадян до захисту Батьківщини, дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі в Збройних Силах України, стану правової і соціальної захищеності осіб, які підлягають призову на військову службу, проходять військову службу або знаходяться в запасі, а також звільнених з військової служби та членів їхніх сімей тощо.

Система цивільного контролю над воєнною організацією держави складається з :

- парламентського контролю;

- контролю, здійснюваного Президентом України;

- контролю з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- контролю а боку судових органів та нагляду з боку органів прокуратури;

- громадського контролю.

Суб єктами цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави є:

- Верховна Рада України;

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- Президент України;

- Рада національної безпеки і оборони України;

- Кабінет Міністрів України;

- центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;

- органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом;

- прокуратура У країни;

- судові органи України;

- громадяни України та громадські організації, утворенні відповідно до Конституції України;

- засоби масової інформації.

Разом а тим, Закон визначає особливості та обмеження у здійсненні контролю. Йдеться про те, що суб’єкти цивільного контролю здійснюють свої повноваження в сфері контролю з дотриманням встановленого законодавством України режиму доступу до інформації, яка віднесена до держав­ної таємниці, а також обмежень, встановлених законом для захисту стратегічних інтересів держави, у тому числі в разі введення надзвичайного і воєнного стану.

Оперативні та мобілізаційні плани ЗС України, інших військових формувань контролю з боку громадян та громадських організацій не підлягають.

В розділах закону України „Про демократичний цивільній контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” визначає повноваження суб’єктів цивільного контролю, щодо контролю за діяльністю Сил України.

Особливе місце в здійсненні демократичного цивільного контролю займають засоби масової інформації.


2 . Роль засобів масової інформації в політичному житті суспільства. Форми взаємозв’язку армії та засобів масової інформації.

Найважливішим інститутом політичної системи є засоби масової формації /ЗМІ/, які в останній час все частіше навивають „четвертою владою”. ЗМІ забезпечують суб’єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціальним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил, базою, основою політичних відносин.

Засоби масової інформації виступають одним з важелів здійснення політичної соціалізації особистості; за допомогою різних методів і способів допомагають людині формувати свою політичну орієнтацію і погляди на явища навколишнього світу. Колективний характер цілей, які реалізуються в політики вимагають їх обов’язкового усвідомлення громадянами, координацію їх поведінки. Не випадково Елвін Тофлер в книзі „Метаморфози влади” стверджує, що в тріаді влади – сила, багатство, знання в майбутньому значно зростає вага знань. Він включає в поняття „знання” не тільки інформацію, різноманітні данні, уявлення і зразки, але і засоби передачі знань /засоби комунікації/.

Таким чином засоби масової інформації є установи, які створюють­ся для того, щоб збирати, обробляти та передавати різноманітну інфор­мацію за допомогою спеціальних друкованих і технічних засобів. До ЗМІ, або ж мас-медіа відносяться: друковані періодичні видання/ газети, журнали, тощо / і електронні носії інформації /радіо, телебачення, Інтернет видання/. Роль, яку відіграють ЗМІ є набагато важливішою, ніж це може здатися на перший погляд. Індикатором того, що ЗМІ дійсно ма­ють великий вплив на суспільство, можуть бути численні мовні штампи, якими їх наділено протягом минулих десятиріч: „четверта влада”, „ланцюговий пес демократії”, „великий арбітр”, „очі та вуха суспільства” тощо.

У суспільстві, що орієнтується або ж побудоване на засадах демократії, ЗМІ відіграють наступні основні функції:

Функція розповсюдження демократії. Для більшості громадян ЗМІ є найважливішим джерелом інформації про діяльність органів дер­жавної влади, події та процеси, що відбуваються у власному суспіль­стві та і світі. Якість ЗМІ визначається рівнем об’єктивності та аналітичного підходу журналістів до презентації фактів у своїх публіка­ціях. В той же час у демократичному суспільстві читач повинен критич­но оцінювати подання на його розгляд інформації, переосмислювати її робити власні висновки.

Функція нагляду за діяльністю органів державної влади. У більшості сучасних країн при вирішенні астрономічної кількості поточних суспільних проблем перевага, як правило, надається представницькому варіанту демократії , коди громадяни доручають державному, апарату забезпечувати власні права та свободи від імені та з метою захисту їх інтересів. Таким чином, зазвичай представницька демократія функціо­нує ефективніше за „демократію участі”, при якій громадяни беруть безпосередню участь в управлінні державними справами. Конструктив­ною рисою представницької демократії повинні бути швидкість, ефек­тивність та якість здійснень повноважень представниками державному апарату. За умов відсутності контролю за їх діяльністю представниками державної влади у ряді випадків здатні до зловживання наданими їм повноваженнями. Тому у демократичному суспільстві мас-медіа постають „ланцюговим псом” „великим арбітром”, виконуючи функцію нагляду за діяльністю органів державної влади, попереджаючи розгул корупції та, як наслідок цього відродження демократії.

Функція зв язку громадського суспільства з владою. Дана функція великою мірою перегукується з двома попередніми. Так, у демок­ратичному суспільстві ЗМІ сприяють активному залученні громадян до процесу управління громадськими та державними справами. Велика кіль­кість ЗМІ не тільки доносить до читачів інформацію про діяльність ор­ганів державної влади, але й дає громадянам змогу висловлювати свою думку щодо згаданої діяльності. Саме мас-медіа є інструментом „зворотного зв’язку” між громадянами і державною владою.

Функція забезпечення плюралізму думок . В інформаційному просторі нашої демократичної держави діє доволі значна кількість засобів масової інформації. Вони можуть бути диференційованими за різними критеріями: рівнем науковості, колом читачів і глядачів, територією поширення, темами, що висвітлюються, складом засновників та формою вла­сності /державні, приватні, „змовницькі” тощо/. Різноманіття пред­ставлених перед споживачами носіїв інформації є ознакою плюралістич­ності держави та суспільства. За таких умов громадянин має можливість охопити проблеми та явища з різних, іноді протилежних боків і на та­кій основі об’єктивно отримати інформацію. Наявність у державі опози­ційних до державної влади ЗМІ є ознакою її демократичності. Завдяки конкурентній боротьбі між владними фінансово-політичними структурами та вільними ЗМІ суспільство в кінцевому результаті отримує правдиву інформацію про стан у державі та її політику. Недопустимим є панування та засилля державних ЗМІ, які прагнуть представити діяльність органів державної влади у вигідному для останніх світлі. Проте з ін­шого боку, діяльність таких ЗМІ є необхідною для донесення до громад­ськості офіційної інформації державних органів, яку ЗМІ іншої форми власності часто відмовляються доводити до громадян. Для ефективного виконання державної функції ЗМІ необхідне відповідне демократичним принципам правове забезпечення їх діяльності, що дало б можливість пресі бути „вільною” до необхідної межі в той же час відповідальною за подану нею інформацію.

Функція підвищення політичної культури громадян. Презентую­чи перед споживачами інформацію та подаючи власний погляд на пробле­ми, ЗМІ сприяють активності даних споживачів як громадян. У період сус­пільних та державних криз часто самі ЗМІ є „дзвоном”, що будить сві­домість індивідів як громадян, закликаючи останніх брати активну участь в управлінні державою.

Таким чином, роль мас-медіа у демократичному суспільстві випливає з тих функцій, які вона виконує в ньому. ЗМІ допомагають побудувати „відкрите суспільство” /Б. Рассел, К. Поппер, Дж. Сорос/, що ґрунтується на засадах самозбереження та безпеки нації, на визнані самоцінності особистості людських спільнот. Отже, у відкритому суспільстві і ЗМІ мають бути вільними, тобто саме вони мають забезпечувати прозорість державних, політичних, економічних та культурних інституцій для гро­мадського суспільства. В цьому їх унікальна та виняткова роль. Вільні ЗМІ та демократичне суспільство взаємовпливають один на одного. Вільні ЗМІ допомагають утвердженню демократичного суспільства, останнє в свою чергу, забезпечує подальший їх розвиток.

У разі збалансованого виконання перерахованих функцій витікають обґрунтовані підстави вважати інформаційну сферу держави і сус­пільства вільною. У більшості країн світу /у тому числі і в Україні/ свобода мас-медіа забезпечується законодавче. У демократичному сус­пільстві держава надає правові гарантії ЗМІ на широту діяльності у межах, визначених законом. Свобода ЗМІ залежить від того, наскільки широкими є дані межи.

Свою функцію донесення інформації до її споживача ЗМІ особливо динамічно виконують під час проведення виборчих компаній. Зазначимо, що їх роль у цей період залежить від значної кількості факторів, у першу чергу від залученого інтелектуального потенціалу та рівня їх фінансово-матеріального забезпечення. Помітну роль відіграють націо­нальні традиції, особливості історичного шляху народу, рівень струк­турованості громадського суспільства, тощо. Віра та спосіб залученим того чи іншого ЗМІ до передвиборчої компанії /як і висвітлення інших подій/ великою мірою залежить від того, до якої класифікаційної кате­горії він відноситься.

Умовно можна виділити наступні категорії мас-меді:

„Уповноважені”, тобто ті телерадіокомпанії та редакції пе­ріодичних друкованих видань, засновниками яких є державні чи муніципальні органи, організації, установи або ж ті, які повністю чи част­ково фінансуються за рахунок коштів, виділених із державного чи міс­цевого бюджету. „Уповноважені” ЗМІ несуть основні навантаження у сфері інформаційного забезпечення передвиборної компанії. Вони виконують завдання забезпечення зареєстрованим кандидатам, виборчим об’єднанням та блокам рівних умов проведення передвиборчої агітації.

„3аангажовані”, тобто ті мас-медіа, які були засновані зареєстрованими кандидатами /кандидатом/, виборчим об’єднанням з метою ознайомлення широкої громадськості з ними /ним/ і здійснення вибору на його користь. Так часто ЗМІ є упередженими. Слугуючи меті „розкручування” свого кандидата, вони часто публікують негативні матеріали про його суперників.

„Оплачувані” , тобто ті, які не відносяться до попередніх двох категорій і які мають право на договірній основі, за плату нада­вати ефірний час, площу для друку кандидатам, виборчим об’єднаннямчи блокам.

„Незалежні” , тобто протилежні „заангажованим” у сенсі об’єктивності оцінки ходу передвиборчої кампанії та самих виборів. Від ЗМІ другої та третьої категорії вони відрізняються тим, що роблять це з власної ініціативи, за власними переконаннями і не за кошти кандидата. Зрозуміло, зо таке ділення значною мірою умовне.

Неможливо не підкреслити, що на шляху України до політичної незалежності велику роль відіграли деякі ЗМІ, діяльність яких була спрямовано на підняття національної свідомості української громадськості.

Водночас кількість проблем українських ЗМІ в сучасних умовах залишається досить значною.

Проблема №1 є частиною більш глобальної проблеми трансформа­ції авторитарної свідомості у демократичну. Декларування принципу „цензура заборонена” у Конституції не означає її відсутності. Діяль­ність ЗМІ досі пов’язана з втручанням окремих політичних сил у зміст інформаційних повідомлень. Наявна також і „внутрішня” цензура окре­мих журналістів, яка заснована на страхові зайняти опозиційну щодо офіційної позицію.

Проблема №2. Значна кількість ЗМІ досі перебуває під державним контролем. Відповідно ставлення таких мас-медіа до дій влади не може бути об’єктивним та корисним. В інформаційному полі України існують ЗМІ, що дістають повну або часткову фінансову підтримку від окремих осіб та політичних /фінансово-економічних/ організацій, що також впливає на якість їхньої інформаційної продукції ЗМІ, що прагнуть бути дійсно незалежними, у ряді випадків змушені працювати під значним податковим пресом.

Проблема №3. Тиск з боку окремих органів державної влади на опозиційні ЗМІ. Даний факт з найяскравішою ілюстрацією того, що демократичні перетворення в Україні лише започатковані. На даний момент можна стверджувати, що про більш незалежну позицію електронної української преси /інтернет-видань/. Нажаль, доступ до світової мережі має порівняно невелика кількість української громадськості.

Проблема №4. Невимогливість щодо якісного викладу інформації з боку національного читача /глядача/. У зв’язку з економічними негараздами, вплив яких на пересічного українця є доволі відсутнім у виборі ЗМІ, як джерела інформації споживач часто керується критеріями не якості, об’єктивності, незаангажованості, а ціни. Ціна недержавних та не­залежних від зовнішніх джерел фінансування видань досить часто перевищують купівельні спроможності читацької аудиторії.

Засоби масової інформації відіграють значну роль в здійсненні цивільного контролю. Відповідно до Закону України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органа­ми держави”. ЗМІ, висвітлюючи проблеми у сфері національної безпеки і оборони, боротьби із злочинністю, на основі об’єктивної інформації про службу, життя і побут військовослужбовців, процеси, що відбувають­ся в армійському середовищі, формують громадську думку, сприяють підвищенню престижу служби захисників Вітчизни, зміцненню довіри суспіль­ства до Збройних Сил України.

Засоби масової інформації мають право:

- у встановленому порядку можуть запитувати та безоплатно отримувати від органів військового управління, інших органів державної влади, які належать до воєнної організації держави, відкриту інформацію, документи і матеріали з питань, віднесених до їхньої компетенції. Керівники відповідних органів, установ, підприємств і організацій зобов’язані безперешкодно надавати таку інформацію;

- поширюють отриману інформацію через пресу, радіо, телебачення, засоби глобальної інформаційної мережі Інтернет та в інший спосіб, дотримуючись вимог законодавства щодо збереження державної таємниці і публікують офіційні відповіді органів державної влади та військового управління на матеріали, що були оприлюднені раніше;

- з метою систематичного інформування громадськості про діяльні­сть воєнної організації держави, наявні проблеми в цій сфері та їх вирішення відповідні органи державної влади та військового управління періодично, та заздалегідь оприлюдненим розкладом проводять прес-кон­ференції, розміщають на веб-сторінках інтернету і оновлюють відповідні матеріали. З цією метою періодично – раз на рік видасться „Біла книга” про діяльність Збройних Сил України.

Висновок: таким чином, демократичний цивільний контроль має забезпечува­ти пріоритет політичних підходів до вирішення питань військового будівництва, важливою умовою переходу до демократичного суспільства.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:52:52 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:39:52 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:21:37 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Армія і суспільство

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151081)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru