Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Активізація пізнавальної діяльності учнів

Название: Активізація пізнавальної діяльності учнів
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: курсовая работа Добавлен 02:29:27 23 июля 2009 Похожие работы
Просмотров: 204 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота по дисципліні

"Педагогіка"

Активізації пізнавальної діяльності учнів

Зміст

Введення

1. Дидактичні основи активізації учення учнів

1.1 Активізація пізнавальної діяльності учнів

1.2 Рівні пізнавальної активності

1.3 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів

1.3.1 Принцип проблемної

1.3.2 Принцип забезпечення максимально можливої адекватності учбовий-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань

1.3.3 Принцип взаємонавчання

1.3.4 Принцип дослідження проблем, що вивчаються

1.3.5 Принцип індивідуалізації

1.3.6. Принцип самонавчання

1.3.7. Принцип мотивації

1.4 Чинники, спонукаючі до активності

2. Способи активізації пізнавальної діяльності при викладанні економіки

2.1 Методи активізації пізнавальної діяльності учня

2.2 Прийоми активізації пізнавальної діяльності

3. Вироблення методики активізації пізнавальної діяльності що вчаться, при вивченні теми: “Гроші і їх функції"

3.1 Розробка перспективно-тематичного плану по економіці

3.2 План-конспект уроку із застосуванням активного методу навчання на тему "Гроша і їх функції"

Висновки і пропозиції

Список літератури

Введення

Питання активізації учня, що вчиться належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльністний характер, і від якості учення як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання учнів.

Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація учення учнів. Її особлива значущість полягає в тому, що учення, будучи відбивний перетворюючою діяльністю, направлене не тільки на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення що вчиться до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають утруднення учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань що вчаться залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених що вчаться теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.

Довгий час одними з найважливіших проблем дидактики є: яким чином активізувати що вчаться на уроці? які методи навчання необхідно застосовувати щоб підвищити активність учнів на заняттях? Рішення задачі підвищення ефективності учбового процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації учнів.

В умовах гуманізації освіти існуюча теорія і технологія масового навчання повинні бути направлені на Формування сильної особистості, здатної жити і працювати в безперервно змінному світі, яка може сміло розробляти власну стратегію поведінки, здійснювати етичний вибір і нести за нього відповідальність, тобто особи що само розвивається і само реалізовується.

В учбовому закладі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці що кожного вчиться, підвищують авторитет знань і індивідуальну відповідальність що вчаться за результати учбової праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію застосування активних форм навчання.

Актуальність даної теми курсової роботи полягає в тому, що активні методи навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через ту, що перетворює до головної мети - творчий-пошукової діяльності. Творчий-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми учення.

Необхідність активного навчання полягає в тому, що за допомогою його форм, методів можна достатньо ефективно вирішувати цілий ряд, які важко досягаються в традиційному навчанні:

Формувати не тільки пізнавальні, але і професійні мотиви і інтереси, виховувати системне мислення фахівця;

Учити колективній розумовій і практичній роботі, формувати соціальні уміння і навики взаємодії і спілкування, індивідуального і сумісного ухвалення рішень, виховувати відповідальне відношення до справи, соціальних цінностей і установок як колективу, так і суспільства в цілому.

1. Дидактичні основи активізації учення учнів

1.1 Активізація пізнавальної діяльності учнів

Навчання - найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на усесторонній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, умінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність - це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисний праця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т.п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально-діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної "передачі" знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність)"зіткнення" учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

• готовність виконувати учбові завдання;

• прагнення до самостійної діяльності;

• свідомість виконання завдань;

• систематичність навчання;

• прагнення підвищити свій особистий рівень та інші.

З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід’ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі винні:

обстоювати свою думку;

брати участь в дискусіях і обговореннях;

ставити питання своїм товаришам і викладачам;

рецензувати відповіді товаришів;

оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

займатися навчанням тих, що відстають;

пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити вивід, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.

1.2 Рівні пізнавальної активності

Перший рівень - відтворююча активність.

Характеризується прагненням учня зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, опанувати способом його застосування за зразком. Цей рівень відрізняється нестійкістю вольових зусиль школяра, відсутністю у учнів інтересу до поглиблення знань, відсутність питань типу: "Чому?"

Другий рівень - інтерпретуюча активність.

Характеризується прагненням сенсу змісту, що вивчається, що вчиться до виявлення, прагненням пізнати зв'язки між явищами і процесами, опанувати способами застосування знань в змінених умовах.

Характерний показник: велика стійкість вольових зусиль, яка виявляється в тому, що учень прагне довести почату справу до кінця, при утрудненні не відмовляється від виконання завдання, а шукає шляхи рішення.

Третій рівень - творчий.

Характеризується інтересом і прагненням не тільки проникнути глибоко в суть явищ і їх взаємозв'язків, але і знайти для цієї мети новий спосіб.

Характерна особливість - прояв високих вольових якостей що вчиться, завзятість і наполегливість в досягненні мети, широкі і стійкі пізнавальні інтереси. Даний рівень активності забезпечується збудженням високого ступеня розузгодження тим часом, що учень знав, що вже зустрічалося в його досвіді і новою інформацією, новим явищем. Активність, як якість діяльності особи, є невід'ємною умовою і показником реалізації будь-якого принципу навчання.

1.3 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів

При виборі тих або інших методів навчання необхідно перш за все прагне до продуктивного результату. При цьому від учня потрібно не тільки зрозуміти, запам'ятати і відтворити отримані знання, але і уміти ними оперувати, застосовувати їх в практичній діяльності, розвивати, адже ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності учбовий-пізнавальної діяльності учня.

Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам'ятати, але і практично опанувати знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність що вчиться не може не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації учбового матеріалу. Знов отримані знання він пробує тут же в думках застосувати, прикладаючи до власної практики і формуючи, таким чином, новий образ професійної діяльності. І чим активніше протікає цей розумовий і практичний учбовий-пізнавальний процес, тим продуктивно його результат. У учня починають стійкіше формуватися нові переконання і звичайно ж поповнюється професійний багаж учня. От чому активізація учбовий-пізнавальної діяльності в учбовому процесі має таке важливе значення.

1.3.1 Принцип проблемної

Перш за все як основоположний принцип слід розглядати принцип проблемної. Шляхом завдань, що послідовно ускладнюються, або питань створити в мисленні учня таку проблемну ситуацію, для виходу з якої йому не вистачає наявних знань, і він вимушений сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за участю інших слухачів, ґрунтуючись на своєму або чужому досвіді, логіці. Таким чином, учень отримує нові знання не в готових формулюваннях викладача, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності. Особливість застосування цього принципу в тому, що воно повинне бути направлене на рішення відповідних специфічних дидактичних завдань: руйнування невірних стереотипів, формування прогресивних переконань, економічного мислення.

Особливості застосування даного принципу в процесі викладання економічних дисциплін вимагають і специфічних форм проведення занять, педагогічних прийомів і методів. І найголовніше, що зміст проблемного матеріалу повинен підбиратися з урахуванням інтересів учнів.

Одним з головних завдань навчання є формування і вдосконалення умінь і навиків, зокрема уміння застосовувати нові знання.

1.3.2 Принцип забезпечення максимально можливої адекватності учбовий-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань

Наступним принципом є забезпечення максимально можливої адекватності учбовий-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань. Практичний курс завжди був складовою частиною професійної підготовки учнів. Суть даного принципу полягає в тому, щоб організація учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться по своєму характеру максимально наближалася до реальної діяльності. Це і повинно забезпечити у поєднанні з принципом проблемного навчання перехід від теоретичного осмислення нових знань до їх практичного осмислення.

1.3.3 Принцип взаємонавчання

Не менш важливим при організації учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться є принцип взаємонавчання. Слід мати на увазі, що вчаться в процесі навчання можуть навчати один одного, обмінюючись знаннями. Для успішної самоосвіти необхідні не тільки теоретична база, але і уміння аналізувати і узагальнювати явища, що вивчаються, факти, інформацію; уміння творчо підходити до використання цих знань; здатність робити виводи з своїх і чужих помилок; уміти актуалізувати і розвивати свої знання і уміння.

1.3.4 Принцип дослідження проблем, що вивчаються

Дуже важливо, щоб учбовий-пізнавальна діяльність учнів носила творчий, пошуковий характер і по можливості включала елементи аналізу і узагальнення. Процес вивчення того або іншого явища або проблеми повинні по всіх ознаках носити дослідницький характер. Це є ще одним важливим принципом активізації учбовий-пізнавальної діяльності: принцип дослідження проблем, що вивчаються, і явищ.

1.3.5 Принцип індивідуалізації

Для будь-якого учбового процесу важливим є принцип індивідуалізації - це організація учбовий-пізнавальної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учня. Для навчання цей принцип має виняткове значення, оскільки існує дуже багато психофізичних особливостей:

склад аудиторії (комплектування груп)

адаптація до учбового процесу

здібність до сприйняття нового і т.п.

Все це вимагає застосовувати такі форми і методи навчання, які по можливості враховували б індивідуальні особливості що кожного вчиться, тобто реалізувати принцип індивідуалізації учбового процесу.

1.3.6. Принцип самонавчання

Не менш важливим в учбовому процесі є механізм самоконтролю і саморегулювання, тобто реалізація принципу самонавчання. Даний принцип дозволяє індивідуалізувати учбовий-пізнавальну діяльність що кожного вчиться на основі їх особистого активного прагнення до поповнення і вдосконалення власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, отримуючи консультації.

1.3.7. Принцип мотивації

Активність як самостійної, так і колективної діяльності що вчаться можлива лише за наявності стимулів. Тому в числі принципів активізації особливе місце відводиться мотивації учбовий-пізнавальної діяльності. Головним на початку активної діяльності повинна бути невимушеність, а бажання що вчиться вирішити проблему, пізнати що-небудь, довести, оспорити.

Принципи активізації учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться, також як і вибір методів навчання, винні визначаться з урахуванням особливостей учбового процесу. Крім принципів і методів, існують також і чинники, які спонукають учнів до активності, їх можна назвати ще і як мотиви або стимули викладача, що б активізувати діяльність учнів.

1.4 Чинники, спонукаючі до активності

У числі основних чинників, що спонукаючих вчиться до активності, можна назвати наступні:

Професійний інтерес є головним мотивом активізації учнів. Даний чинник викладачеві необхідно враховувати вже при формуванні учбового матеріалу. Учень ніколи не стане вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надуманна і не відображає реальної дійсності і активно не обговорюватиме проблему, яка до нього не має ніякого відношення. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить характерні проблеми, які йому доводиться зустрічати, а деколи і вирішувати в повсякденному житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена зацікавленістю в дослідженні даної проблеми, вивчення досвіду її рішення.

Творчий характер учбовий-пізнавальної діяльності сам по собі є могутнім стимулом до пізнання. Дослідницький характер учбовий-пізнавальної діяльності дозволяє збудити у учнів творчий інтерес, а це у свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань.

Змагальність також є одним з головних спонукачів до активної діяльності учня. Проте в учбовому процесі це може зводиться не тільки до змагання за кращі оцінки, це можуть бути і інші мотиви. Наприклад, нікому не хочеться "ударити в грязь особою" перед своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що він щось коштує), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо проявляє себе на заняттях, що проводяться в ігровій формі.

Ігровий характер проведення занять включає і чинник професійного інтересу, і чинник змагальності, але незалежно від цього є ефективним мотиваційним процесом розумової активності учня. Добре організоване ігрове заняття повинне містити "пружину" для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до дії.

Враховуючи перераховані чинники, викладач може безпомилково активізувати діяльність учнів, оскільки різний підхід до занять, а не одноманітний підхід це перш за все у учнів викличе інтерес до занять, учні з радістю йтимуть на заняття, оскільки передбачити викладача не можливо.

Емоційна дія вищеназваних чинників на учня надає і гра, і змагальність, і творчий характер, і професійний інтерес. Емоційна дія також існує, як самостійний чинник і є методом, який будить бажання активно включиться в колективний процес учення, зацікавленість, що приводить в рух.

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиди: програмовані завдання, тести.

Активація учення що вчаться не як посилення діяльності, а як мобілізація викладачем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, етично-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання.

Фізіологічною основою пізнавальної активності є розузгодження між наявною ситуацією і минулим досвідом. Особливе значення на етапі включення що вчиться в активну пізнавальну діяльність має дослідницький для орієнтування рефлекс, що є реакцією організму на незвичайні зміни в зовнішньому середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору великих півкуль в діяльний стан. Збудження дослідницького рефлексу - необхідна умова пізнавальної діяльності.

2. Способи активізації пізнавальної діяльності при викладанні економіки

Існують основні способи активізації пізнавальної діяльності:

1. спиратися на інтереси учнів і одночасно формувати мотиви учення, серед яких на першому місці виступають пізнавальні інтереси, професійні схильності;

2. включати учнів в рішення проблемних ситуацій, а проблемне навчання, в процесі пошуку і рішення наукового і практичних проблем;

3. використовувати дидактичні ігри і дискусії;

4. використовувати такі методи навчання, як бесіда, приклад, наочний показ;

5. стимулювати колективні форми роботи, взаємодію учнів в ученні.

У активізації пізнавальної діяльності що вчаться велику роль грає уміння вчителя спонукати своїх учнів до осмислення логіки і послідовності у викладі учбового матеріалу, до виділення в нім головних і найбільш істотних положень. Вже в молодших класах корисно привчати хлоп'ят самостійно виділяти найістотніше в поясненні вчителя і формулювати найважливіші питання, які пояснені на уроці. У середніх же і старших класах цей прийом служить дієвим стимулом пізнавальної активності учнів. Якщо вчитель пропонує по ходу свого викладу виділити основні питання, тобто скласти план матеріалу, що вивчається, це завдання примушує хлоп'ят глибше вникати в суть нової теми, в думках розчленовувати матеріал на найважливіші логічні частини.

Дані способи активізації пізнавальної діяльності здійснюються за допомогою методів навчання. Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності що вчаться, спонукають їх до старанного учення.

2.1 Методи активізації пізнавальної діяльності учня

Ступінь активності що вчаться є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача є показником його педагогічної майстерності.

Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного учення.

У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання по джерелу знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і іншої наочної допомоги, дослідів) і практичні (лабораторні і практичні роботи). Кожен з них може бути і активнішим і менш активнішим, пасивним.

Словесні методи.

1. Метод дискусії застосовую по питаннях, що вимагають роздумів, добиваюся, на своїх уроках, щоб учні могли вільно висловлювати свою думку і уважно слухати думку виступаючих.

2. Метод самостійної роботи з учнями. З метою кращого виявлення логічної структури нового матеріалу дається завдання самостійно скласти план розповіді викладача або план-конспект з виконанням установки: мінімум тексту - максимум інформації.

Використовуючи цей план-конспект, учні завжди успішно відтворюють зміст теми при перевірці домашнього завдання. Уміння конспектувати, складати план розповіді, відповіді, коментоване читання літератури, відшукування в нім головної думки, робота з довідниками, науково-популярною літературою допомагають формуванню у учнів теоретичного і образно-наочного мислення при аналізі і узагальненні закономірностей природи.

Для закріплення навику роботи з літературою дають таким, що вчиться різні посильні завдання.

У класі що вчиться повинні постаратися не прочитати, а переказати своє повідомлення. При такому виді роботи учні вчаться аналізувати і узагальнювати матеріал, а також розвивається усна мова. Завдяки цьому, учні надалі не соромляться висловлювати свої думки і думки.

3. Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами.

Організовую самостійну роботу таким чином: дається класу конкретне учбове завдання. Намагаючись довести його до свідомості кожного учня.

Тут є свої вимоги:

текст потрібно сприймати на зір (на слух завдання сприймаються неточно, деталі швидко забуваються, учні вимушені часто перепитувати)

потрібно якомога менше часу витрачати на запис тексту завдання.

Для цієї мети добре підходять зошити на друкарській основі і збірки завдань для учнів.

Багато викладачів, користуються саморобними роздатковими дидактичними матеріалами.

Їх умовно ділять на три типи:

1. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою сприйняття і осмислення, нових знань без попереднього пояснення їх вчителем.

1) Картка із завданням перетворити текст підручника в таблицю або план.

2) Картка із завданням перетворити малюнки, схеми в словесні відповіді.

3) Картка із завданням для самоспостереження, спостереження демонстраційної наочної допомоги.

2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою закріплення і застосування знань і умінь.

1) Картка з питаннями для роздумів.

2) Картка з розрахунковим завданням.

3) Картка із завданням виконати малюнок.

3. Дидактичні матеріали для самостійної роботи знань, що вчаться з метою контролю, і умінь.

1) Картка з німим малюнком.

Використовую в декількох варіантах. Для всього класу - 2-4 варіанти. І як індивідуальні завдання. Може проводитися з метою повторення і закріплення знань.

2) Тестові завдання.

Їх застосовую також і в індивідуальному порядку і для класу в цілому.

Останнім часом ефективнішими є текстові завдання, хоч і у них є свій недолік. Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь.

4) Метод проблемного викладу.

На уроках використовую проблемний підхід в навчанні учнів. Основою даного методу є створення на уроці проблемної ситуації. Учні не володіють знаннями або способами діяльності для пояснення фактів і явищ, висувають свої гіпотези, рішення даної проблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню у прийомів, що вчаться, розумової діяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Проблемний підхід включає логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення.

Даний метод включає:

висунення проблемного питання

створення проблемної ситуації на основі вислову ученого

створення проблемної ситуації на основі приведених протилежних точок зору поодинці і тому ж питанню

демонстрацію досвіду або повідомлення про нього - основу для створення проблемної ситуації; рішення завдань пізнавального характеру. Роль викладача при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуації і управління пізнавальною діяльністю учнів.

Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань. Що все вчаться по завданнях самостійно вирішують розрахункові або логічні (що вимагають обчислень, роздумів і висновків) завдання аналогічно або творчого характеру.

Але в кожній паралелі завдання диференціюю - складніші, творчого характеру - що сильним вчиться.

А аналогічні - слабким. При цьому у самих учнів на цьому не акцентую увагу. Кожен учень отримує завдання по своїх можливостях і здібностях. При цьому не знижується інтерес до навчання.

Наочні методи.

Частково-пошуковий.

При застосуванні цього методу викладач керує роботою класу. Організовується робота учнів так, щоб частину нових завдань вони добули самі. Для цього демонструється досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляється лише мета. А що вчаться шляхом спостереження і обговорення вирішують проблемне питання.

Практичні методи.

Частково-пошуковий лабораторний метод.

Учні вирішують проблемне питання і здобувають частину нових знань шляхом самостійного виконання і обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи вчиться відома лише мета, але не очікувані результати.

Також використовуються методи усного викладу - розповідь і лекції.

При підготовці лекцій планується послідовність викладу матеріалу, підбираються точні факти, яскраві порівняння, вислови авторитетних учених, громадських діячів.

Також використовуються прийоми управління пізнавальною діяльністю учнів:

1) Активізуючи діяльність учнів на етапі сприйняття і супутні пробудженню інтересу до матеріалу, що вивчається:

а) прийом новизни - включення в зміст учбового матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних;

б) прийом семантизації - в основі лежить збудження інтересу завдяки розкриттю смислового значення слів;

в) прийом динамічності - створення установки на вивчення процесів і явищ в динаміці і розвитку;

г) прийом значущості - створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку з його біологічною, народногосподарською і естетичною цінністю;

2) Прийоми активізації діяльності що вчаться на етапі засвоєння матеріалу, що вивчається.

а) евристичний прийом - задаються важкі питання і за допомогою навідних питань приводять до відповіді.

б) евристичний прийом - обговорення спірних питань, що дозволяє розвинути у учнів уміння доводити і обґрунтовувати свої думки.

в) дослідницький прийом - що вчаться на основі проведених спостережень, дослідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати вивід.

3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.

прийом натуралізації - виконання завдань з використанням натуральних об'єктів, колекцій;

Використовувати можна різні варіанти оцінки роботи що вчаться на уроці. Для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на уроці, потрібно:

1) компетентне і незалежне журі (викладач і учні-консультанти з інших груп).

2) завдання розподіляти самим викладачем по правилах, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним - прості.

3) оцінювати діяльність групи і індивідуально кожного учня.

5) давати творчі домашні завдання до узагальнювального уроку. При цьому можуть проявляти себе тихі, що вчаться, непомітні на фоні активніших.

Активізацію пізнавальної діяльності можна проводити також на позакласних заходах.

2.2 Прийоми активізації пізнавальної діяльності

В процесі придбання що вчаться знань, умінь і навиків важливе місце займає їх пізнавальна активність, уміння викладача активне керувати нею. З боку викладача учбовий процес може бути керованим пасивно і активно. Пасивно керованим процесом вважається такий його спосіб організації, де основна увага приділяється формам передачі новій інформації, а процес придбання знань для учнів залишається стихійним. В цьому випадку на перше місце виступає репродуктивний шлях придбання знань. Активно керований процес направлений на забезпечення глибоких і міцних знань що всіх вчаться, на посилення зворотного зв'язку. Тут передбачається облік індивідуальних особливостей що вчаться, моделювання учбового процесу, його прогнозування, чітке планування, активне управління навчанням і розвитком кожного учня.

В процесі навчання учень також може проявити пасивну і активну пізнавальну діяльність.

Існують різні підходи до поняття пізнавальної активності учнів. Б.П. Єсипов вважає, що активізація пізнавальної діяльності - свідоме, цілеспрямоване виконання розумової або фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, уміннями, навиками. Г.М. Лебедев указує, що "пізнавальна активність - це ініціативне, дієве відношення знань, що вчаться до засвоєння, а також вияв цікавості, самостійності і вольових зусиль в навчанні". У перовому випадку йде мова про самостійну діяльність викладача і що вчаться, а в другому - про діяльність учнів. У другому випадку в поняття пізнавальної активності автор включає інтерес, самостійність і вольові зусилля учнів.

У навчанні активну роль грають учбові проблеми, суть яких полягає в подоланні практичних і теоретичних перешкод в свідомості таких ситуацій в процесі учбової діяльності, які приводять учнів до індивідуальної пошуковий-дослідницької діяльності.

Метод проблемного навчання складає органічну частину системи проблемного навчання. Основою методу проблемного навчання є створення ситуацій, формування проблем, підведення учнів до проблеми. Проблемна ситуація включає емоційну, пошукову і вольову сторону. Її завдання - направити діяльність учнів на максимальне оволодіння матеріалом, що вивчається, забезпечити мотиваційну сторону діяльності, викликати інтерес до неї.

Метод алгоритмізованого навчання. Діяльність людини завжди можна розглядати як певну послідовність його дій і операцій, тобто вона може бути представлена у вигляді деякого алгоритму з початковими і кінцевими діями.

Для побудови алгоритму рішень тієї або іншої проблеми потрібно знати найбільш раціональний спосіб її рішення. Раціональним способом рішення володіють самі здатні учні. Тому для опису алгоритму рішення проблеми враховується шлях його отримання такими, що цими вчаться. Для решти учнів такий алгоритм служитиме зразком діяльності.

Метод евристичного навчання. Основною метою евристики є пошук і супровід способів і правил, по яких людина приходить до відкриття певних законів, закономірностей рішення проблем.

Метод дослідницького навчання. Якщо евристичне навчання розглядає способи підходу до рішення проблем, то дослідницький метод - правила правдоподібних дійсних результатів, подальшу їх перевірку, відшукання меж їх застосування.

В процесі творчої діяльності ці методи діють в органічній єдності.

Найважливішим методом дослідження пізнавального інтересу що вчаться є спостереження, змикаються з педагогічним експериментом в тих випадках, коли точно обчислено завдання, коли спостереження націлене на виявлення і відображення всіх умов, прийомів, чинників, процесів, пов'язаних саме з цим поставленим завданням. Спостереження за протікаючим процесом діяльності що вчиться або на уроці, в природних, або в експериментальних умовах дає переконливий матеріал про становлення і характерні особливості пізнавального інтересу.

Для спостереження необхідно мати зважаючи на ті показники, по яких можна визначити вияв пізнавальної цікавості.

3. Вироблення методики активізації пізнавальної діяльності що вчаться, при вивченні теми: “Гроші і їх функції"

3.1 Розробка перспективно-тематичного плану по економіці

Для успішної педагогічної діяльності викладач повинен володіти ефективними методами, методичними прийомами і засобами навчання. Велике значення має і якість підготовки до занять. Готуючись до занять, викладач проектує, "моделює" діяльність свою і що вчаться. Дуже важливо, щоб ця попередня модель була якомога ближча до реальності. Природно, реальне проектування майбутнього учбового процесу вимагає глибокого знання теорії навчання і виховання, великого особистого досвіду практичної роботи, творчого аналізу досягнень передових педагогів.

Підготовча робота викладача включає два основні етапи: перспективна підготовка - до навчального року, темі і поточна - до уроку. Зміст підготовчої роботи на кожному етапі складається з особистої підготовки викладача, підготовки учбовий-матеріальної бази і планування учбового процесу.

Система уроків припускає включення в учбовий процес вивчення теми всіх його основних ланок: повідомлення нового матеріалу; систематизація, закріплення і вдосконалення знань учнів; застосування засвоєного учбового матеріалу, формування у умінь, що вчаться, і навиків; контроль учнівських успіхів учнів. Плануючи систему уроків, викладач розділяє матеріал теми на частини відповідно змісту уроків, і розташовує їх в порядку вивчення.

У перспективно-тематичному плані система уроків фіксується так: указуються номери уроків по темі, кількість годинника на їх проведення, теми уроків і короткий їх зміст, а також мету кожного уроку.

Методична характеристика уроку відбивається в перспективно-тематичному плані. Це визначає методичну спрямованість підготовки як до теми в цілому, так і до кожного уроку.

У перспективно-тематичному плані відбиваються також міжнаочні зв'язки матеріалу теми.

Записи в перспективно-тематичному плані повинні бути короткими, чіткими, такими, що показують, з яким конкретно матеріалом взаємозв'язаних предметів повинен бути встановлений зв'язок.

У перспективно-тематичному плані фіксуються основні об'єкти матеріально-технічного оснащення по кожному уроку. За відсутності намічених засобів наочності, устаткування, ТСО в перспективно-тематичному плані викладач робить позначку про необхідність їх придбання, виготовлення, ремонту.

Перспективно-тематичний план по економіці.

При складанні перспективно-тематичного плану і плану конспекту уроку я спиралася на наступні дидактичні принципи.

При реалізації принципу цілеспрямованості вчителеві слід добиватися того, щоб його зусилля по навчанню і вихованню учнів зливалися з їх у відповідь зусиллями по освоєнню учбового матеріалу, саморозвитку, тобто з їх активним відношенням до учення. Така співпраця можлива, якщо відомо, що вчиться, і зрозумілі цілі всього навчально-виховного процесу і кожного уроку, якщо вони бачать користь для себе в їх реалізації. Звідси витікає, що вчитель постійно повинен приділяти увагу мотивам учення учнів, коректувати неправильно що склалися, заохочувати позитивні, формувати нові.

Науковість навчання. Даний принцип вимагає, щоб в результаті навчання учнів було сформовано науковий світогляд, склалася система знань про тенденції розвитку техніки і виробництва, конкретизувалось поняття про науку як безпосередню продуктивну силу.

Науковість навчання економіці учнів досягається в тому випадку, якщо вчиться розповідають не тільки, наприклад, про те, яке місце виробництво займає в економіці, але і дають відповідь на питання, чому саме так.

Викладач повинен знайомити що вчаться з об'єктивними науковими фактами, поняттями, закономірностями, теоріями, з сучасними досягненнями науки, застосуванням її у виробництві, привертаючи їх самих до активної пізнавальної діяльності, до оволодіння її методами.

Одне з важливих і постійних завдань педагогіки - це приведення змісту і методів навчання у відповідність із змінами в науці, техніці і виробництві. У зв'язку з цим викладачеві необхідне оновлювати учбові програми, з них виключати застарілий матеріал. Проте, як правило, зміни відбуваються швидше і частіше, ніж це відображується в змісті програм і навчальних посібників. Тому вчителям необхідно самим проявляти ініціативу і творчість, щоб знайомити що вчаться з науково-технічними новинками, прийомами і методами праці новаторів. Це дозволить таким, що вчиться в майбутньому краще пристосуватися до сучасного виробництва, частих змін, що відбуваються в нім, до роботи в умовах ринку праці і професій.

Зв'язок з практикою, життям. Навчання економіці повинне бути побудоване на реальних прикладах, подіях - це грає важливу роль в навчанні учнів в умовах ринкової економіки і сприяє активізації пізнавальної діяльності.

Формування економічних знань і вмінь, економічній вихованості, культури проходить успішніше, якщо вчитель, не захоплюючись поясненнями, добивається наближення умов практичної роботи.

Систематичність і послідовність в навчанні. Знання і уміння учнів повинні бути певною системою, а їх формування - здійснюватися в такій послідовності, щоб елемент учбового матеріалу, що вивчається, був логічно пов'язаний з іншими його елементами. .

Для приведення знань що вчаться в систему важливу роль грає узагальнення матеріала, що вивчається. У зв'язку з цим вчиться дають знання про найбільш загальні закономірності розвитку виробництва, знайомлять з такими предметами, і процесами праці, в яких найповніше відбивається комплекс наукових знань і виражаються досягнення і тенденції науково-технічного прогресу.

У практиці роботи вчителя цей принцип реалізується в першу чергу в тематичному і поурочному плануванні, в забезпеченні чіткої структури кожного заняття.

Особлива відповідальність в здійсненні даного дидактичного принципу лежить на розробниках учбових програм. Саме у програмах, перш за все, учбово-виховний процес (формування знань і умінь, виховання і розвиток) повинен бути представлений в ретельно продуманою, обґрунтованою, логічною, яка забезпечує спадкоємність структурі, системі і послідовності.

Доступність навчання. З цього принципу витікає, що навчання економіці слід здійснювати з урахуванням розумових і фізичних можливостей учнів, досягнутого ними рівня знань і умінь, розвитку. Разом з тим доступність не тотожна легкості в навчанні, матеріал, який вивчається, повинен вимагати певних зусиль, що вчаться, для його засвоєння.

Реалізовуючи цей принцип, вчителеві слід мати на увазі не тільки теоретичні відомості, але і фізичне навантаження на організм учнів при виконанні ними практичних робіт, регулювати її.

Викладач досягає доступності в навчанні краще, якщо на кожному занятті враховує рівень підготовленості наук, що вчаться по основах, вміло застосовує учбові демонстрації, наочну допомогу.

Свідомість, активність і самостійність учнів в навчанні. Цей принцип полягає в активному оволодінні що вчиться знаннями і уміннями на основі їх осмислення, творчої переробки і застосування в процесі самостійної работи. Неодмінними умовами реалізації даного принципу є усвідомлення що вчаться цілей навчання, співпраця вчителя і учнів в їх досягненні.

Вчителеві слід ставити що вчаться в такі умови, коли їм самим потрібно здобувати знання, проявляти самостійність в оволодінні вмінеями, методами учення. Актуальність принципу, який розглядається, для навчання економіки визначається тим, що поза активною самостійною діяльністю неможливо сформувати економічні уміння. Тому діяльність учнів повинна бути організована так, щоб вони самостійно (але під керівництвом вчителя, за допомогою його пояснень, показу і т.п.) виконували вправи, вирішували економічні завдання, вчилися при цьому користуватися літературою, а також документацією (кресленнями, схемами і ін.).

Оптимальне поєднання наочних, словесних і практичних методів навчання. Воно повинне включати безпосереднє сприйняття такими, що вчаться конкретних образів об'єктів, що вивчаються, процесів і дій. Проте наочність тісно зв’язана з мисленням. Успіху в навчанні можна досягти при поєднанні плотської і абстрактної діяльності. Тому в навчанні економіці широко застосовують показ наочної допомоги у вигляді схем, таблиць, графіків, слайдів.

Міцність і дієвість результатів навчання, засвоєння знань і умінь вчаться буде успішним, якщо вони здійснюють повний цикл пізнавальних дій, складених із сприйняття матеріалу, що вивчається, його осмислення, запам'ятовування і застосування на практиці.

3.2 План-конспект уроку із застосуванням активного методу навчання на тему "Гроша і їх функції"

Форма заняття: урок.

Тип уроку: комбінований.

Завдання уроку:

1. Повчальна:

дати класифікацію кредитним грошам;

навчити учнів вирішувати завдання по знаходженню маси і кількості грошей, необхідних державі.

2. Що розвиває:

розвивати уміння сприймати і аналізувати нову інформацію при даній темі;

розвивати здібності довільного запам'ятовування;

розвивати навики синтезу матеріалу.

3. Виховна:

формувати пошану і дбайливе відношення

результатам праці іншого і власної праці;

переконаність в необхідності отримуваних знань;

виховувати в учнях серйозне відношення до отримання знань.

Наочна допомога і устаткування:

Рис. 1 "Функції грошей"

слайд - формули.

Технічні засоби навчання: Графопроектор “Полілюкс”.

Хід уроку:

1. Організаційна частина: починається з вітання, перевірки готовності аудиторії до уроку і наявність що вчаться на уроці. Потім повідомляється тема уроку і які цілі необхідно досягти. (5 хв).

2. Повідомлення (виклад) нового матеріалу із застосуванням проблемних ситуативних завдань: (30 хв).

Мета уроку: продовжити знайомити грошей, що вчаться з функціями.

При поясненні нової теми задаватимуться маленькі проблемні ситуації, які допоможуть таким, що вчиться краще засвоїти новий матеріал.

Основні методи викладу учбового матеріалу: пояснення, бесіда.

Питання даної теми: записуються в зошит.

1. Функція "Гроша, як засіб звернення".

2. Функція "Гроша, як засіб платежу".

Зміст нового матеріалу.

1 питання. Функція "Гроша, як засіб звернення".

Виклад 1 питання 20 хв.

Гроші як засіб звернення. Процес обміну товарів здійснюється у вигляді наступної зміни форм: товар - гроші - товар (Т-Д-Т). З боку речовинного змісту цей рух є Т-Т, тобто обмін товару на товар, обмін речовин суспільної праці. Обмін товарами і товарне звернення різні за формою і змістом.

Як посередник в процесі звернення товарів, гроші набувають функції засобу звернення.

Головними є функції грошей як заходи вартостей і засобу звернення.

Якщо розглянути ланцюг обміну товарів, то можна побачити, що гроші є швидкоплинним посередником в обігу товарів. Певна сума грошей може обслуговувати реалізацію значних мас товарів, тобто гроші здійснюють певне число оборотів. Чим вище число оборотів однойменних грошових одиниць, тим менше грошей необхідно для звернення певної товарної маси.

Кожен товар при зміні своєї форми випадає з сфери звернення, в яку на його місце постійно поступають інші товари. Навпаки, гроші як засіб звернення постійно перебувають у сфері звернення. Звідси виникає питання, скільки грошей може поглинати ця сфера. Оскільки в товарному обігу завжди протиставили товар і гроші, то маса засобів звернення вже визначена сумою цін товарів. Підвищення або пониження суми цін товарів повинні в тій же пропорції збільшувати або зменшувати масу грошей, що звертаються. Сума цін товарів залежить від величини їх вартості і вартості грошового товару. Якщо вартості товарів вже дані, то сума цін товарів залежатиме від кількості товарів, що знаходяться в обігу. Якщо маса товарів дана, то маса грошей, що знаходяться в обігу, збільшуватиметься і зменшуватиметься разом з коливаннями товарних цін. При цьому можливе підвищення цін на одні товари і пониження або підвищення цін на інші товари.

З іншого боку, якщо росте число оборотів однойменної грошової одиниці, то маса грошей, що знаходяться в обігу, зменшується. Якщо зменшується число їх оборотів, то маса їх росте.

Виходячи з цього маса грошей, що функціонують як засоби звернення, прямо пропорційна сумі цін товарів і назад пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць. Додаток 3, формула 1.

У неокласичній теорії кількість грошей визначається з рівняння обміну:

MV=PQ

Де М - середня кількість грошей, що знаходяться в обігу протягом року;

V - середнє число оборотів грошей в їх обміні на блага;

P - рівень цін, або, точніше, середня ціна, по якій продається кожна одиниця всякого окремого товару;

Q - куплена кількість товарів.

Додаток 3, формула 2.

Звідси можна вивести масу грошей, необхідну для звернення:

M = P*Q/V

Функція грошей як засоби звернення визначає їх монетну форму. Походження слова "монета" пов'язане з назвою храму юнони Монети, на території якого в IV в. до н. е. почалася чеканка грошових знаків Стародавнього Риму.

Спочатку функцію засобу звернення виконувало золото в злитках, які приймалися по вазі. Золотозлитковий обмін був незручний тим, що не дозволяв реалізовувати товари малої вартості. Згодом маленьким злиткам золота держава стала надавати стандартну форму, указувати вагу і пробу, тобто чеканити монету. Золота монета і золото в злитках розрізнялися між собою тільки формою, і золото постійно могло переходити з однієї форми в іншу.

У обігу золоті монети стираються. Внаслідок цього назва золотої монети і її реальний золотий зміст починають розходитися. Проте такі монети звертаються у сфері товарного звернення як повноцінні, як знак вартості. Враховуючи це, уряди нерідко свідомо псували монети, зменшували вагу монет порівняно з номіналом, змінювали пробу грошового матеріалу. Проте те, що вони вигравали від фальсифікації монет, всякий раз втрачали при зборі податків. Тому слідом за фальсифікацією монет йшов процес зміни масштабу цін або облік монет по вазі і пробі.

Практика функціонування неповноцінних монет показала можливість заміни золота і срібла паперовими грошима. Вперше паперові гроші були випущені в XII в. у Китаї. У Росії паперові гроші були випущені в 1769г. Звернення паперових грошей вводиться державною владою. Паперові гроші є не еквівалентом, а представниками золота, яке повинне було б звертатися у сфері товарного звернення.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами вартості обумовлена роллю грошей в товарному обігу, а саме тим, що вони є швидкоплинним посередником в обігу товарів.

Методика викладу.

При викладі нового матеріалу учні записують що таке функція "Гроша, як засіб звернення", розглядають формули: маса грошей, кількість грошей, маса грошей, необхідна для звернення.

При переході до другого питання вчиться пропонується відповісти на не велике проблемне питання: "Як ви думаєте, що означає кредит, кого можна назвати кредитором? Охарактеризуйте"

Учні починають активізувати свою увагу на поставлену перед ними проблему-питання, викладач допомагає їм правильно сформулювати відповіді.

2 питання. Функція "Гроша, як засіб платежу"

Виклад 2 питання 10 хв.

Гроші як засіб платежу. У ринковій економіці товари продаються з відстроченням платежу, або в кредит. Продаж товарів в кредит обумовлений сезонністю виробництва, відмінностями в часі виробництва, термінах реалізації, зберігання і використання товарів.

В результаті такої операції продавець товару стає кредитором, а покупець - боржником. У момент укладення оборудки гроша функціонують як міра вартості. Боржник у момент отримання товару дає кредиторові письмове боргове зобов'язання - вексель, в якому вказана ціна товару, отриманого в кредит, і термін сплати грошей. З настанням терміну боржник оплачує ціну товару, а кредитор повертає вексель. В цьому випадку гроші виконують функцію засобу платежу. У разі несплати певної суми грошей до зазначеного терміну гроша з боржника, що підписав вексель, можуть бути отримані в примусовому порядку за допомогою державних органів. Продаж товарів в кредит сприяє прискоренню реалізації товарів, економії грошового матеріалу або витрат звернення.

Але векселі можуть звертатися в товарному обороті, виконуючи роль специфічних кредитних грошей. Це відбувається тоді, коли товаровиробник або купець, що продав свій товар в кредит і вексель, що отримав від покупця, у свою чергу використовує його замість грошей для оплати товарів, куплених у третього товаровиробника. В цьому випадку він робить на векселі передавальний напис - індосамент. Вексель, що підписав, боржник бере на себе зобов'язання його оплати у разі неплатоспроможності боржника, що пустив в звернення даний вексель. Останній, ставши власником векселя, таким же способом може розрахуватися за куплений товар з четвертим товаровласником і т.д. Оскільки в товарному обігу векселя перетворилися на кредитні гроші.

Банкноти (банківські квитки) з'являються в результаті заміни приватних векселів банків, які оплачуються на вимогу готівкою у будь-який час.

Банкноти забезпечені золотом, приватними векселями, валютою інших країн, що знаходяться у розпорядженні банку. Банкноти випускаються в звернення центральними емісійними банками.

Ринкова економіка породжує ще один вид кредитних грошей - чеки.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника поточного рахунку в банці про виплату певної суми грошей певній особі або пред'явникові або про перерахування їх на інший рахунок банком.

Існує три основні види чеків:

Іменні (що не підлягають передачі);

Ордерні (передача іншій особі з індосаментом);

Пред'явницькі (передаванні без індосаменту).

Методика викладу.

При викладі питання учні записують в зошит на поставлених мною в кінці першого питання відповіді: що таке кредит, кого можна назвати кредитором. При викладі матеріалу використовується плакат "Кредитні гроші" Додаток 4

Також записуються в зошит визначення банкноти, чека, векселя.

3. Домашнє завдання: (5 хв).

Підготується до усного опиту по пройденій темі. Знати формули знаходження маси грошей, кількості грошей, необхідних державі, відмінності кредитних грошей один від одного.

Література: Камаєв В.Д. Економічна теорія

Борисов А.М. Економічна теорія і будь-які інші підручники по економічній теорії.

4. Завершення роботи і підведення підсумків: (5 хв).

Оцінка відповідей що всіх вчаться на проблемні ситуації і при рішенні задачі по 12 - ти бальній системі.

Висновки і пропозиції

У своїй роботі я виконала поставлені цілі, а саме розглянула проблему активізації пізнавальної діяльності колежан (ПТШ), які методи активного навчання необхідно застосовувати викладачеві в своїй діяльності.

На мій погляд, характерною особливістю вдосконалення форм навчання на даному етапі є прагнення вчителів до застосування різноманітних видів уроків в загальній системі вивчення певного розділу або теми. При чому у найбільш досвідчених вчителів більше можливостей, оскільки у них складається свій методичний почерк, який дозволяє їм максимально розкрити сильні сторони своєї майстерності і за рахунок різноманітності форм активізувати пізнавальну діяльність учнів.

Таким чином, правильний вибір місця і часу застосування того або іншого методу активного навчання дозволяє досягти сукупного повчального ефекту, чого, зрозуміло, не можна отримати при використанні простих методів навчання.

Список літератури

1. Вербицький А.А. Активне навчання у вищій школі: контекстний підхід. М: 1991

2. Ільїна Т.А. Педагогіка: курс лекцій: навчальний посібник для студентів пед. ін-тів. - М.: Освіта, 1984

3. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів педагогічних вузів і педагогічних коледжем / Под ред. П.И. Підкасистого. - М.: Педагогічне суспільство Росії, 1998. - 640с.

4. Педагогіка: навчальний посібник для студентів пед. ін-тов / Під ред. Бабанського Ю. К - М.: Освіта, 1988.

5. Педагогіка: Навчань. допомога для студентів пед. ін-тів за спец." Педагогіка і методика поч. класів” / С.П. Баранів, Л.Р. Болотіна, В.А. Сластенін і др.; Під ред. С.П. Баранова, В.А. Сластеніна, - 2-е видавництво, доп. - М.: Освіта, 1986. - 336 з.

6. Подласий И.П. Новий курс: Підручник для студентів педагогічних вузів: У 2 кн. - М.: Гуманіт. видавництво центр ВЛАДОС, 1999. - 576с.

7. Смолкін А.М. Активні методи навчання. М: 1991

8. Харламов І.Ф. Педагогіка. Курс лекцій. - Мінськ, 1979.

9. Щукіна Г.И. Активізація пізнавальної діяльності що вчаться в учбовому процесі. М: 1982

10. Економічна теорія / Під редакцією Камаєва В.Д. М: 1999

11. Економічна теорія: навчальний посібник/ Під редакцією Борисов А.М. Алмати: 1994

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:51:50 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:38:48 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:20:23 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Активізація пізнавальної діяльності учнів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150397)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru