Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс

Название: Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: реферат Добавлен 06:35:21 29 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 1219 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство аграрної політики України

Кафедра:_____________________________________________________________________________________________________________________

Реферат

Тема: “ Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс

Виконав: студент 1-ї групи, ІІІ-ого курсу

екологічного факультету


Зміст

Народногосподарське значення агропромислового комплексу України

Аналіз стану сільського господарства України та його відповідність стандартам САП ЄС

Агропромислова інтеграція

Регіональні агропромислові формування

Агропромислові підприємства та агрофірми

Список використаної літератури


Народногосподарське значення агропромислового комплексу України


Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. За територіальними масштабами та особливостями вони різноманітні. В галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів та сільськогосподарських машин, будівництво тощо); наука, управління, підготовка кадрів.

Складовою частиною АПК є також продовольчий комплекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочевоконсервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексоутворюючі зв’язки, які найінтенсивніше розвиваються у сфері виробництва і переробки конкретних видів сільськогосподарської продукції. Основними ланками функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються на базі певних агропромислових циклів. Їхня територіальна структура складається з регіональних і зональних елементів.

АПК як складна система має три головні аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв’язаності окремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і агропромислових циклів (ланцюгів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм компонентної структури АПК — це поєднання взаємопов’язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м’ясопромислового, молокопромислового, плодоовочевоконсервного тощо).

Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва і засобом розв’язання питань його планової територіальної організації є аграрнотериторіальні комплекси (АТК). Під АТК слід розуміти певну систему територіальних формувань сільськогосподарських підприємств, для яких характерно порівняно стійке поєднання галузей і вироблюваних продуктів у виробничотериторіальних типах господарств, що склалося на основі найновіших технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є результатом розвитку територіального поділу сільськогосподарської праці, для якого характерні переважно горизонтальні виробничі зв’язки.

В Україні сформувався АПК республіки — важлива функціональна ланка всього народногосподарського комплексу України. Це другий після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України. На галузі, що входять до АПК республіки (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає близько 40% валового суспільного продукту, майже чверть основних виробничих фондів і чисельності зайнятих працівників.


Аналіз стану сільського господарства України та його відповідність стандартам САП ЄС

Для України було б помилкою недооцінювати значення спільної аграрної політики ЄС. Сфера і механізми її діяння зачіпають такі важливі проблеми, як стимулювання і модернізація виробництва, формування і розширення нових ринків, інтеграція у систему світового сільського господарства. Але й переоцінювати САП теж не варто — з огляду на такі причини:

1. Політика, подібна до єдиної аграрної політики ЄС, стала б для України недопустимо дорогою з огляду на проблемиформування бюджету. Підтримання цін, квоти та інші протекціоністські заходи, що характеризують спільну аграрну політику ЄС, можуть бути вигідними для фермерів, але є дуже витратними для бюджету.

2. В Україні фермерські господарства, а також інші форми середнього і малого бізнесу в аграрному секторі не перетворилися на рушійну силу, якою можна було б нехтувати в перехідний період. Як правило, низький рівень спеціалізації існуючих господарств є перешкодою для ефективного виробництва. Сільськогосподарські підприємства України займаються рослинництвом і тваринництвом, виробляючи при цьому 10-20 найменувань продукції. Навіть вузькоспеціалізовані господарства, де в структурі товарної продукції на один з її видів припадає 75 % і більше, виробляють їх ще 10 або й більше. Фермери країн ЄС обмежуються лише 2-3 видами сільськогосподарської продукції.

Значні посівні площі сільськогосподарських підприємств і велика кількість зайнятих у них працівників ускладнюють управління в галузі та не сприяють зростанню продуктивності аграрного виробництва.

3. Відкриття аграрного ринку України призведе до втрати вітчизняними виробниками своїх позицій на користь поставок з ЄС. У продовольчому секторі України виникне гостра конкуренція, якої не витримають більшість економічно слабких господарств. Виробники сільськогосподарської продукції змушені будуть шукати джерел доходів, не пов'язаних з основною діяльністю. Крім того, ціни на продовольство можуть зрости і перевищити ціни світового ринку.

4. Зростання цін спричинить підвищення доходів сільськогосподарських виробництв, але й одночасно — втрати споживачів і посилення інфляції. Загалом підвищення цін на продукти харчування навіть на 10 - 20 % істотно позначиться на рівні життя населення і може мати негативні соціальні наслідки.

5. Перешкодою для інтеграції аграрної політики України в загальноєвропейську є також те, що у нас роль сільського господарства у створенні ВВП є значно більшою, ніж у країнах ЄС. Частка зайнятих тут теж є набагато вищою. Так, у сільському господарстві України в середньому зайнято 22,4 % загальної чисельності працюючих у державі. Тим часом у Греції відповідний показник становить 20,1 %, у Португалії 12,2, в Іспанії — 9,2 в Італії — 9,1, у Нідерландах — 3,7 .

6. З проникненням західних фірм на продовольчі рийки України підвищується значення агробізнесу. Створюються СП та інші організаційні форми коопераційних зв'язків. Однак в Україні необхідно створити ефективнішу та простішу систему збуту, використовуючи при цьому досвід таких країн ЄС, як Франція, Нідерланди («голландські аукціони»), Німеччина та ін. Для гарантування ефективного збуту слід враховувати проблеми транспортного забезпечення і його відповідності європейським стандартам, надійності зберігання продуктів, що швидко псуються, з мінімальними втратами, поліпшення сортування продукції, розвитку мережі комунікації для швидкої циркуляції інформації про стан ринку.

7. Перетворення структури аграрного сектора — адміністративно складний процес, який потребує серйозної економічної підтримки (у Франції, наприклад, яка мала подібні проблеми у 60-і роки, реструктуризація сільського господарства триває й досі). Досвід інших країн ЄС показує, що процедура державного втручання спричиняє значні невиробничі витрати.

8. Істотними проблемами, які необхідно вирішувати в процесі реалізації Україною інтеграційної стратегії, виступають адаптованість сільських жителів до нових умов, а також підвищення рівня їх освіти і соціального захисту. Реалізація цих принципів є реально можливою, але для цього потрібна активніша фінансова участь сільського населення у формуванні фонду соціального захисту, пенсійної системи тощо. Настав час звернути увагу на відродження сільськогосподарської кооперації, за відсутності якої українському селу буд важко досягти європейських стандартів і стати конкурентоспроможним у ЄС.

Отже, під час розробки економічної політики, спрямованої на розширення експортної стратегії, роль держави полягає у стимулюванні національних аграрних виробників у напрямі підвищення продуктивності виробництва і особливо на тих підприємствах, де дотримуються певних стандартів якості та охорони навколишнього середовища

Це може бути досягнуто через посилення конкуренції в аграрному секторі. Використання протекціоністських інструментів аграрної політики може принести деякі позитивні результати в короткостроковому періоді, але в майбутньому, як правило, такі заходи можуть знизити продуктивність та послабити конкурентоспроможність. Тому потрібно надати пріоритет більш активному співробітництву України із СОТ, що полегшить інтеграцію до світової економіки, стимулюватиме лібералізацію торгівлі та в кінцевому підсумку посилить конкурентну позицію українського сільського господарства.

Агропромислова інтеграція

Суть агропромислової інтеграції, її організаційні форми і соціально-економічне значення

Слово «інтеграція» походить від латинського й означає поєднання окремих частин в єдине ціле. В широкому смислі слова під інтеграцією розуміють посилення економічних і виробничих зв'язків між різними країнами (прикладом таких зв'язків є створення ЄС і СНД), окремими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами ринку.

У власному розумінні слова інтеграція означає організаційне поєднання технологічно пов'язаних між собою різнорідних видів діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва кінцевого продукту і доведення його до споживача, а також досягнення на цій основі вищих економічних результатів. Коли йдеться про агропромислову інтеграцію в широкому смислі слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов'язані між собою, технологічно й об'єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини. Посилення таких зв'язків є закономірним явищем. У процесі поглиблення суспільного поділу праці сільське господарство самостійно вже не може забезпечувати умови власного відтворення. Це зумовлено тим, що розвиток даної галузі все більшою мірою залежить від промисловості, що поставляє селу необхідні засоби виробництва. їх питома вага в структурі спожитих матеріальних ресурсів знаходиться в межах 35—38 %. тобто темпи й ефективність розширеного відтворення в сільському господарстві значною мірою залежать від розвитку першої сфери АПК — фондоутворювальних галузей, їх здатності забезпечити його знаряддями і предметами праці в необхідному обсязі, асортименті та якості.

З іншого боку, істотно підвищується роль самого сільського господарства в розвитку і поглибленні міжгалузевих зв'язків в межах АПК. Вироблена в цій сфері матеріального виробництва продукція надходить як сировина в ряд галузей промисловості для переробки, причому частка сільськогосподарської продукції, що використовується для промислової переробки, постійно зросте

і нині перевищуе 60%. Зважаючи на досвід індустріально розвинутих країн, в яких даний показник досягає 90%, та на сучасні тенденції до прискореною розвитку переробних виробництв, неважко передбачити, що в майбутньому роль сільського господарства як постачальника сировини збільшуватиметься. Як бачимо, спостерігається значне розширення і поглиблення міжгалузевих зв'язків за двома напрямами - з одною боку, в результаті задоволення всезростаючих потреб сільською господарства продукцією фондоутворювальних галузей, а з другою, - через збільшення поставок сільськогосподарської сировини на промислову переробку галузям харчової і легкої промисловості. Існує також третій, надто важливий напрям розширення міжгалузевих зв'язків — здійснення різних видів діяльності з обслуговування сільськогосподарського виробництва шляхом створення ремонтних, агрохімічних, меліоративних та інших агросервісних підприємств і організацій, що в сукупності утворюють виробничу інфраструктуру АПК. її функціональне призначення — створення необхідних умов для нормального функціонування основної ланки АПК тобто її другої сфери сільськогосподарського виробництва.

Агропромислова інтеграція у власному сенсі слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов'язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній заінтересованості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання. Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту.

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як форма міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу. Така інтеграція розвивається, наприклад, у зерновиробництві шляхом встановлення організаційно-економічних зв'язків між елітно-насіннєвими репродуктивними підприємствами та підприємствами по виробництву товарного зерна. Різновидом такої інтеграції є науково-виробничі системи, які вперше стали створюватися в 1986—1987 рр. з метою одержання їх учасниками — сільськогосподарськими підприємствами кваліфікованої

допомоги від головного підприємства — науково-дослідної установи у впровадженні в практику прогресивних технологій інших досягнень НТП і передового досвіду, а також в удосконаленні форм і методів організації праці і виробництва. По суті, будь-яке кооперування сільськогосподарських товаровиробників е проявом горизонтальної інтеграції.

Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих на Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські — агропромисловими підприємствами і агрофірмами. Особливості побудови і функціонування названих формувань розглядатимуться в окремих підрозділах даної теми. В цьому підрозділі є необхідність звернути увагу ще й на такий важливий аспект агропромислової інтеграції, як її економічне і соціальне значення.

У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності — виробництво і реалізацію кінцевої продукції.

В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами одержання агропромисловими формуваннями синергічного ефекту є:

• істотне зменшення втрат сільськогосподарської продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до мінімуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою;

• збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за рахунок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо);

• скорочення витрат на транспортування продукції до місць переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні завози продовольчих товарів для споживання місцевим населенням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв.

Слід також зазначити, що агропромислові формування одержують додатковий ефект, завдяки виробництву і реалізації кінцевої продукції. Це зумовлено тим, що найвищого рівня віддачі авансового капіталу і поточних витрат досягають ті підприємства АПК які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, здійснюючи виробництво і реалізацію кінцевої продукції. Адже остання завжди оцінюється вище, ніж сировина саме завдяки більшій окупності витрат, досягнутій за рахунок споживача. В умовах відокремленого виробництва цей додатковий ефект одержують переробні підприємства, тимчасом як суто аграрні підприємства позбавлені можливості поліпшувати свій фінансовий стан за рахунок цього виду ефекту. В умовах поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва власниками даного ефекту стають агропромислові формування. Останні самостійно приймають рішення щодо зміни асортименту продукції й обсягу продажу відповідно до кон'юнктури ринку, а також ведуть необхідну маркетингову діяльність з тим, щоб задовольнити споживчий ринок і підвищити прибутковість власного виробництва.

Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують повнішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідко пом'якшують сезонність виробництва.

З кількісним зростанням агропромислових формувань — агропромислових підприємств, агрофірм, агроконсорціумів тощо створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, яке змушує учасників агропромислового виробництва виробляти якісніші продовольчі товари з конкурентоспроможною ціною.

Взаємна матеріальна зацікавленість усіх учасників регіональних і господарських організаційних форм агропромислової інтеграції в досягненні високих кінцевих результатів, з одного боку, і кожного з них у зростанні масштабів та ефективності виробництва свого виду діяльності, з іншого, стає тією рушійною силою, яка створює необхідне економічне середовище для ширшого впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і передової практики, економічно спонукає забезпечувати пропорційний розвиток сільського господарства і переробної промисловості, бази зберігання продукції та її реалізації. В реч> аті створюються умови не лише для збільшення обсягу виробництва і поліпшення якості продукції, а й для раціонального використання сировини, забезпечення її поглибленої переробки, розширення асортименту продовольства. Все це зміцнює економіку агропромислових формувань.

Важливо зазначити, що створення організаційних форм агропромислової інтеграції та їх удосконалення само по собі не є універсальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута на основі впровадження нових інтенсивних технологій, що забезпечують безвідходність при переробці сільськогосподарської сировини, економію живої й уречевленої праці, скорочення і повну ліквідацію втрат ресурсів та готової продукції. Вирішення цього завдання вимагає постійного наукового забезпечення агропромислових формувань, широкого застосування сучасної обчислювальної техніки, встановлення тісних взаємовигідних виробничо-торгових і наукових зв'язків із зарубіжними партнерами. Все це сприятиме виходу агропромислового виробництва на сучасний світовий рівень.

Перед розглядом особливостей організаційної структури і специфіки функціонування окремих видів агропромислових формувань зауважимо, що нині ставити питання про переваги одних з них над іншими передчасно. В процесі нагромадження цими формуваннями практичного досвіду роботи рель'єфніше проявляться переваги і недоліки прийнятої ними організаційно-виробничої структури, ступінь її маневреності й еластичності в обґрунтованому вирішенні поточних і перспективних завдань. Це означає, що в умовах господарської і фінансової самостійності суб'єктів ринку, розвитку різних форм господарювання і гнучкого поєднання різних форм власності посилиться економічна змагальність між агропромисловими формуваннями, іншими суб'єктами АПК і в результаті утвердяться й набудуть прискореного поширення найбільш життєздатні серед них. Водночас виникне реальна можливість створення нових, досі невідомих формувань з високим рівнем конкурентоспроможності вироблюваної ними продукції на продовольчому ринку.

Регіональні агропромислові формування

Серед регіональних агропромислових формувань вільно найбільшого поширення свого часу в умовах планово-централізованої економіки набули агропромислові комбінати життєдіяльність яких значною мірою залежала від ступеня адаптації їх до ринкових умов і раціональності побудови організаційної структури. Проте ці агропромислові формування, що були створені на базі 34 адміністративних районів, не змогли адаптуватися до нових умов господарювання і припинили своє існування.

У 90-і роки набула поширення така регіональна організаційна форма агропромислової інтеграції, як агропромислові асоціації з виробництва, переробки і реалізації м'яса та молока. Так, у 2001 р. функціонувало 62 асоціації в молочній промисловості і 30 – у м'ясній. До складу цих асоціацій входять, крім головного підприємства — молокозаводу чи м'ясокомбінату — сільськогосподарські товаровиробники і торговельні організації.

Агропромислові асоціації є добровільним об'єднанням підприємств на базі головного підприємства — м'ясокомбінату або молокозаводу (маслозаводу), за якими зберігається господарська самостійність і право юридичної особи. Мета створення асоціації — поєднання інтересів аграрних та переробних підприємств й досягнення на цій основі збільшення виробництва м'яса і м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів та одержання більшого прибутку.

Асоціації— це юридичні особи, основними функціями яких є координація діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізації кінцевої продукції, організація фірмових підприємств торгівлі, створення економічних умов для взаємовигідного об'єднання зусиль при виробництві, переробці й зберіганні та реалізації готової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, кооперація фінансових і виробничих ресурсів з метою задоволення потреб господарств-учасників.

Вищим органом управління асоціації є загальні збори уповноважених представників-учасників, а в період між зборами повноважні функції покладаються на Раду, що засідає не менше одного разу у квартал. Виконавчим органом асоціації о дирекція, яка формується Радою. Дирекцію очолює директор, призначений Радою асоціації. Вступаючи до асоціації, учасники перераховують внесок на її рахунок у статутний та інші фонди. Їх розміри визначаються необхідними витратами на діяльність асоціації в інтересах її учасників.

Спектр функцій, які делегуються підприємствами агропромисловій асоціації, може бути різним. Наприклад, господарства — виробники сировини, що входять до асоціації, створеної на базі м'ясокомбінатів, делегують її такі функції, як визначення порядку приймання, вивезення, забезпечення, зберігання і переробка худоби, встановлення порядку проведення розрахунків за прийняту худобу, а також створення фондів для підтримки господарств, що мають тимчасові фінансові труднощі. Ці функції делегує асоціації і м'ясокомбінат. Крім того, підприємство делегує асоціації і таку функцію, як погодження рівня рентабельності при виробництві й реалізації м'яса.

Засновники — учасники асоціації встановлюють договірні ціни на худобу, виходячи з економічних умов, і систематично переглядають їх із зміною останніх. Головним фактором в економічних взаємовідносинах членів агропромислової асоціації, який повинен об'єднувати їх матеріальні інтереси, є розподіл частини прибутку м'ясокомбінатів (птахокомбінатів) між сільськими товаровиробниками, одержаної понад рівень рентабельності, що узгоджений Радою асоціації. При цьому 50% такого прибутку направляється м'ясокомбінату (птахокомбінату) і 50 % — господарствам — постачальникам сировини.

Проте в цілому ефективність роботи створених асоціацій досить низька. Це пояснюється не лише наслідком кризи в народному господарстві України, в тому числі й в аграрному секторі, а й недосконалим економічним механізмом функціонування цієї організаційної структури. Головний недолік даного механізму полягає в тому, що він ставить у привілейоване становище м'ясо- і птахокомбінати. Очевидно, що ці переробні підприємства будуть погоджувати з асоціацією такий рівень рентабельності, за якого одержати прибуток понад цей рівень було б важко або взагалі неможливо. Тобто переробному підприємству за цих умов вигідно завищувати нормативно-плановий рівень рентабельності, оскільки не досягнувши його, весь прибуток залишиться в розпорядженні такого підприємства.

У другій половині 90-х років виник такий новий напрям агропромислової інтеграції, що набув поширення за останні роки (2000—2002) як оренда агропромисловими підприємствами землі і виробництва на ній сільськогосподарської продукції, в тому числі сировини для переробки на такому підприємстві. Вперше у великих розмірах став орендувати землю Саливонківський цукровий завод. Прикладом агропромислової інтеграції з орендними відносинами є Кам'янець-Подільський плодоовочеконсервний завод ВАТ «Адамс» з річною потужністю 80 туб консервів, який орендує землю і, крім того, забезпечує сільськогосподарських товаровиробників, які згідно з договором продають заводу плодоовочеву продукцію, насінням, добривами, отрутохімікатами. Завод здійснює збирання врожаю власною технікою, тобто надає комплекс техніко-технологічних послуг для виробництва необхідної йому сільськогосподарської продукції.

Новою формою агропромислової інтеграції, що стала розвиватися в 2000—2001 рр., є виробничі структури, які набувають рис холдингу. Так, агрофірма «Світанок» Васильківського району викупила 59,2 % акцій Саливонківського цукрового заводу. Вона одержала можливість безпосередньо впливати на прийняття рішень цукрозаводом з орієнтацією на одержання максимальної обопільної економічної вигоди. Утворився єдиний технологічний цикл виробництва цукрових буряків та їх переробки. У 2000 р. агрофірма поставила заводу 120 тис. т цукрового буряку, що становило 49,4 % від усіх перероблених буряків. Крім того, завод на орендованих ним землях виростив 90 тис. т цієї сировини або 37 % від обсягу переробки за неповного використання потужності (54 %). Завдяки такій інтеграції завод став працювати значно ефективніше. Якщо з 1996 по 1999 р. він працював збитково, то у 2000 р. одержав 2409 тис. грн. прибутку. Звичайно, певну позитивну роль тут відіграла і сприятлива кон'юнктура на ринку цукру, проте головним фактором прибутковості стала інтеграція.

Агропромислова інтеграція з орендними відносинами має і такий різновид, за якого землю орендує промислове підприємство, що технологічно зовсім не пов'язане з переробкою сільськогосподарської продукції. Прикладом такого різновиду інтеграції є агропромисловий комплекс шахти ім. Засядька. Тут організовано виробництво сільськогосподарської продукції на 30 тис. га землі. В цей комплекс входить птахофабрика світового зразка, створюється молочно-товарна ферма більш ніж на 1000 голів корів чорно-рябої породи. В селах набула розвитку фірмова торгівля. Слід зазначити, що агропромислова інтеграція з орендними відносинами відіграє поки що локальне значення і не охоплює більшості агропереробних підприємств. Функцію охоплення інтеграційним процесом усієї переробної промисловості, в якому органічно поєднувалися б економічні інтереси аграрних і агропереробних підприємств з орієнтацією на досягнення ними максимального кінцевого результату, можуть виконати агропромислові асоціації, але за умови впровадження в них принципово нового економічного механізму взаємовідносин між учасниками цього процесу. Розглянемо один з можливих варіантів такого механізму.

Агропромислові підприємства та агрофірми

В історичному плані одними з перших господарських агропромислових формувань, що виникли в Україні, є агропромислові підприємства, початок створення яких покладено в 1919 р у виноградарсько-виноробному виробництві у формі радгосп-заводів. Пізніше радгосп-заводи і колгосп-заводи почали виникати не лише в цьому виді виробництва, айв плодоовочевому та в ефіроолійному, тобто там, де у великих масштабах виробляється сільськогосподарська продукція, яка швидко псується і вимагає через це мінімального розриву між її збиранням і переробкою.

Агропромислові підприємства — це юридичні особи, в яких поєднується виробництво сільськогосподарської продукції з її промисловою переробкою, доробкою і зберіганням. Аграрне і промислове виробництва організаційно функціонують тут лише у формі внутрішньогосподарських підрозділів, що не мають юридичної самостійності. Агропромислові підприємства мають єдиний орган управління з організації ефективної діяльності цих підрозділів, спільний для всіх видів діяльності баланс, єдиний план економічного і соціального розвитку, розрахунковий рахунок у банку. Матеріальне стимулювання працівників сільськогосподарських і переробних підрозділів залежить від досягнутого рівня ефективності функціонування агропромислового виробництва в цілому.

Як правило, агропромислові підприємства — це великі глибокоспеціалізовані господарські формування із значними площами багаторічних насаджень (або овочевих культур) та відносно потужними переробними виробництвами. В таких підприємствах виручка від реалізації продукції переробки разом з грошовими надходженнями від продукції сировинної галузі, що продана в переробленому вигляді, забезпечують цій інтегрованій сфері провідне місце (або одне з провідних) у структурі товарної продукції.

Про розміри інтегрованої галузі агропромислових підприємств свідчать такі дані. В середньому на одне виноградарсько-виноробне підприємство (радгосп-завод) до антиалкогольної кампанії припадало близько 900 га виноградників, у тому числі в плодоносному віці — майже 600 га. Середня потужність заводу первинного виноробства — близько 6000 т переробки сировини за сезон. Нині поступово відновлюються знищені у процесі згаданої непродуманої кампанії виноградники, що дозволить збалансувати сировинну базу з виробничими потужностями переробних підрозділів.

У спеціалізованих плодоягідних агропромислових підприємствах площа садів і ягідників у середньому на одне господарство досягає 700 га, у тому числі в плодоносному віці — близько 400 га. В цих підприємствах здійснюється переробка приблизно 20—25 % валового збору плодів і ягід. Це та частка продукції, що не знаходить попиту в споживачів у свіжому вигляді. Крім переробних заводів і цехів, основним промисловим підрозділом цих підприємств с охолоджувані плодосховища. Багато агропромислових підприємств, особливо в південних районах України, спеціалізуються на переробці овочів. Промислові підрозділи тут представлені консервними заводами і цехами різної потужності від 6 до 175 туб. Основна функція цих підрозділів — переробка нестандартної продукції й тієї частки овочів, що не знаходить збуту у свіжому вигляді.

Поряд з агропромисловими підприємствами у 80-ті роки почали інтенсивно розвиватися такі господарські агропромислові формування, як агрофірми — результат поглиблення інтеграційних процесів у низовій ланці агропромислового виробництва. Між агропромисловими підприємствами й агрофірмами є багато спільного, але є й принципові відмінності. Спільне проявляється в том)', що в даних господарських формуваннях виробництво комбіноване, будується на принципах безвідходності та передбачає поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з її промисловою переробкою. Крім того, практика переконує, що організація агропромислових підприємств та агрофірм доцільна на базі великих аграрних підприємств, що мають потужний виробничий потенціал і кваліфіковані кадри.

Відмінність між ними полягає насамперед у тому, що в агропромислових підприємствах комбінування виробництва обмежується виробництвом продукції, її переробкою, пакуванням і зберіганням, тимчасом як агрофірмам, крім названих видів діяльності, притаманний і такий важливий елемент єдиного організаційно-технологічного комплексу, як реалізація сільськогосподарської продукції й промислових товарів із сільськогосподарської сировини через власну торговельну мережу.

Крім того, в агрофірмах виробництво нерідко є багатопрофільним і включає в себе низку різнорідних видів діяльності і переробки кількох видів сільськогосподарської продукції— рослинницької і тваринницької. В агрофірмах нерідко інтенсивно розвиваються промислові підсобні виробництва і промисли, не пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції (наприклад, виробництво цегли, склотари, мінеральної води, будівельних матеріалів, швейні цехи тощо).

У багатьох випадках агрофірми створюються на базі кількох аграрних і промислових переробних підприємств, які своєю діяльністю охоплюють весь цикл технології: виробництво продукції — зберігання — переробку — доведення її до споживача. За принципами організації даний вид агрофірм являє собою агропромислове об'єднання, засновники якого зберігають право юридичної особи і свободу входження або виходу з нього.

Загальною тенденцією розвитку господарських агропромислових формувань на сучасному етапі є створення ними нових і розширення існуючих ланок ринкової інфраструктури, зокрема служб маркетингу, власної торговельної мережі. З цієї причини агропромислові підприємства набувають статусу агрофірм. Значення цієї тенденції істотне, оскільки такі підприємства позбавляються залежності не лише від переробних підприємств -монополістів, а й від торговельних монопольних структур. Цим самим вони створюють для себе сприятливіші ринкові передумови господарювання завдяки вільному вибору ринків збуту (споживачів), часу реалізації продукції, використанню для своєї вигоди сезонного коливання цін, більш повному врахуванню фактора дефіцитності й своєчасному коригуванню асортименту продукції відповідно до попиту на неї на споживчому ринку. Зазначені передумови можуть бути реалізовані в повну міру з подальшим розвитком і насиченням ринку продовольства, посиленням завдяки цьому конкуренції між агропромисловими товаровиробниками, формуванням ринкової інфраструктури і, насамперед, товарних бірж, набуттям досвід)- підприємливості, відпрацюванням взаємовигідних виробничих зв'язків з партнерським середовищем, особливо в сфері обігу товарів і капіталів.

До цих пір ми акцентували увагу на позитивних аспектах розвитку господарських агропромислових формувань. Проте є необхідність звернути увагу й на наступну обставину. В 90-ті роки в Україні відбувався процес бурхливого створення агрофірм, спричинений незадовільним станом економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими виробниками сировини і переробними підприємствами-монополістами, від чого потерпають, передусім, аграрні підприємства. В цих умовах переробні підприємства мають змогу більше впливати на встановлення договірних цін на сировину на свою користь. Втрачають аграрні підприємства, як відомо, и на тому, що не одержують економічної вигоди від реалізації кінцевого продукту переробними підприємствами. Все це штовхає сільськогосподарських товаровиробників на створення своїх переробних виробництв і розвиток власної торговельної мережі. Даний процес має як позитивні, так і негативні риси. Позитивні риси полягають у тому, що із збільшенням числа агрофірм створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, що змушуватиме переробні підприємства, нинішніх монополістів тісніше інтегруватися з постачальниками сировини на взаємній економічній вигоді. Негативні риси цього процесу проявляються, насамперед, у низькому технічному і технологічному рівні переробки продукції в багатьох аграрних підприємствах, оскільки побудовані ними малопотужні цехи не забезпечують глибини переробки, через що втрачаються цінні продукти (кістки, кров, кишковий тракт тощо). На таких виробництвах порівняно з великими підприємствами собівартість продукції вища, а її якість нижча, не завжди дотримуються при будівництві й функціонуванні переробних цехів екологічні вимоги. І нарешті, несе втрати і суспільство в цілому через недовикористання потужностей великих переробних підприємств.

Слід звернути увагу і на таку проблему. Реструктуризація КСП, що супроводжувалася створенням нових, нерідко відносно невеликих за розмірами організаційних форм господарювання на селі (селянських-фермерських господарств, ТОВ, приватних підприємств тощо), зумовлює необхідність пошуку нових підходів до інтеграції сільськогосподарського виробництва з технологічно пов'язаним з ним промисловим виробництвом за умови, що не було впроваджено прийнятного економічного механізму поєднання інтересів сільськогосподарських товаровиробників з агро-переробними підприємствами.

Адже невеликі аграрні підприємства, як правило, неспроможні через обмежені фінансові ресурси створювати власні переробні виробництва із сучасною передовою технологією. Більше того, навіть за наявності коштів (власних і позичкових) такий крок економічно далеко не завжди може бути виправданий, оскільки згадані переробні виробництва також будуть малими за розмірами, а отже, менш ефективними. Тому подальший розвиток агропромислової інтеграції в цих умовах можливий шляхом кооперації, тобто добровільної централізації частини ресурсів сукупності аграрних підприємств з метою будівництва спільного агропромислового підприємства, раціонального за розмірами і з глибинною переробкою сировини, що забезпечує виробництво конкурентоспроможної за якістю та ціною кінцевої продукції. На цей шлях доцільно ставати тим аграрним підприємствам, які входять у сировинну зону агропереробного підприємства з низькою ефективністю виробництва через його технічну і технологічну відсталість.

У перспективі агропромислова інтеграція, очевидно, розвиватиметься і шляхом створення агрофірм у формі агропромислових об'єднань, до складу яких можуть входити аграрні, переробні й торговельні підприємства різних форм власності та форм господарювання, зберігаючи при цьому статус юридичної особи. Успішне функціонування таких агрофірм можливе при встановленні досконалих економічних взаємовідносин між їх учасниками. Головне в системі цих відносин — механізм розподілу прибутку від сумісної діяльності. Він тоді відповідатиме матеріальним інтересам учасників інтегрованого виробництва, коли додатковий прибуток розподілятиметься пропорційно вкладеним ними засобам у спільний захід. При цьому важливо дотримуватися демократичних витоків в умовах не лише створення таких агрофірм, але й їх функціонування: кожний з учасників повинен мати право відмовитися від будь-якого виду сумісної діяльності, якщо його результати не дають бажаної економічної вигоди.


Список використаної літератури

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с.

2. Основи аграрної економіки: Підручник / В. ГІ. Галушко, Гвідо Ван Хулєнбрук, О. А. Ковтун та ін. — К.: Вища освіта, 2003. — 399 с: іл.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:46:46 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:33:28 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
13:14:54 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149898)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru